Білоруські жінки їдуть протестувати в Київ

Дійство, що відбудеться 2 березня о 12.00 біля білоруського посольства в Україні, не має політичного характеру. Однак ситуація дуже показова і в політичному плані и і в тому, яка політика в «стабільній» Білорусі по відношенню до звичайних громадян країни (про яких, по пропагандистським міфам, більш за все піклується лукашенківське керівництво), яке ставлення теперішньої влади до людей і якого рівня досягло чиновницьке свавілля .
Чому білоруські жінки їдуть протестувати в Київ? Причому це – не опозиціонерки, не політичні чи громадські активістки. Це – родички людей, які засуджені по кримінальним, цивільним та майновим справам – и ті, чиї родичі стали жертвами злочинів, розслідування котрих були проведені неефективно. Зневірившись добитися справедливості та дотримання законності в Білорусі, вони вирішили звернутися за підтримкою до міжнародної спільноти. Напередодні візиту Олександра Лукашенка в Україну, жінки намагатимуться привернути увагу до питань порушенні в Білорусі прав людини.
В самій Білорусі жінкам тричі було відмовлено в проведенні вуличної акції протесту. Для проведення будь-якої акції в Білорусі необхідно взяти дозвіл в міськвиконкомі – інакше мітинг чи пікет будуть розігнані спецназом, а учасники будуть заарештовані на строк до 15 діб. Спершу відмови Мінського міськвиконкому являли собою бюрократичні прискіпування. В третій раз, коли всі багато чисельні формальності були дотримані, – відмовили на тій підставі, що дії жінок можуть бути розцінені… як тиск на суд. Але близькі родичі ініціаторів проведення пікетування вже засуджені і відбувають довгострокові покарання; жінки познайомились одна з одою в коридорах Верховного суду Республіки Білорусь, в Прокуратурі Республіки Білорусь, в Адміністрації «батьки», де в черговий раз отримали відмову в перегляді справ своїх близьких. Тому відмова чиновників Мінського міськвиконкому є повністю незаконною – просто влада не хоче, аби акція протесту відбулась.
Жінки, які ініціювали акцію, підкреслюють, що в нинішній Білорусі не існує механізму впливу народу на держслужбовців.
Ще декілька місяців тому ці жінки не знали одна-одну. Вони познайомились в приймальнях великих начальників. Багато хто з них, не маючи юридичної освіти, за цей час вивчили закони і кодекси не гірше за будь-якого юриста.  Навчились здобувати факти, яких не змогло чи не захотіло виявити слідство. Вони зрозуміли, що добитися справедливості по відношенню до своїх близьких – вірніше, хоча б спробувати це зробити – можна лише об’єднавшись. Їх примусила об’єднатися спільна біда – неможливість знайти правду в Білорусі при режимі Лукашенка.
Ось конкретні приклади: – У жительки міста Бобруйська Лариси Нікітіної від гострого отруєння угарним газом в будинку загинули донька та двоє онуків. Причина – недбалість працівників комунальних служб. Але за цей злочин ніхто не поніс відповідальності.
– У мінчанки Людмили Кучури за вбивство інспектора державної інспекції по охороні тваринного та рослинного світу при президенті засуджений чоловік. На фото чітко можна побачити, що постріл був в спину. Але у вироку суду, що визнав винним чоловіка Людмили в навмисному вбивстві, записано: інспектор вбитий пострілом у груди. В справі багато й інших розбіжностей. Ніхто з високопосадових чиновників не дає відповідь, чому це сталося.
– У мінчанки Галини Юбко вбиті сестра с чоловіком. Дім, в якому сталося вбивство, був підпалений. Кримінальна справа була порушена після спливу 10 місяців. Імовірного вбивцю, який на момент скоєння злочину був неповнолітнім, засудили на 14 років. Галина, ознайомившись з матеріалами справи, переконана, що засуджений перебував під час вчинення злочину, але не вбивав. І вимагає знайти справжнього вбивцю.
– Жінки добиваються, аби постанови суду, що були винесені по їх справам чи справам їх близьких, були законними, мотивованими та справедливими. Але на свої скарги в різні інстанції вони отримують лише формальні відповіді. Таке ставлення чиновників змушує жінок знову і знову звертатися до держструктур. В кінці-кінців їм оголошують про завершення листування.
У жінок залишився один спосіб: вийти протестувати на вулицю. Однак правлячий режим Лукашенко боїться цього, судячи з усього, ще більше, ніж виключно політичних акцій. Тому що це – те самі «прості люди», от імені яких лицемірно віщає «батька». Які при його диктатурі абсолютно безправні перед чиновниками.

Телефон для контакту (український номер буде працювати починаючи з п’ятниці, 1-го березня) +380 955 200303

Пресс-служба Об’єднаної Громадянської Партії