пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200707
26.03.2007 | Віктор Марголін, с.Зачепилівка

Суд за переконанням, чи по понятіям?

   

Взятися за написання цієї статті мене змушує як громадський обов’язок голови районної організації «Партії правозахисту»¸ так і особиста участь у судовому процесі, який тягнеться з 2001 року. Хтось із читачів потім скаже: «Дядьку, вас не били, в камері ви не сиділи, то чого вам колотитися? Он люди не таке пережили». Скажу чесно. Можливо, мій гіркий досвід комусь стане в пригоді і таких жертв, як я , стане менше, а це вже добре. В зв’язку з моєю кримінальною справою я вимушений пройти через п’ятнадцять судів і це дає мені моральне право говорити про прокуратуру та суд все те, що я про них думаю.
Сьогодні можна знайти чимало наукових статей, в яких автори – доктори юридичних наук, депутати Верховної Ради України, практики – розповідають нам яким би вони хотіли бачити нинішній суд. Тобто більшість із них розуміють, що так далі жити не можна. Про яку Європу можна мріяти з нашими судами? Я не претендую на якусь там високу оцінку моїх думок, але, можливо, доктор наук не проходив того шляху, що пройшов я . Ми поки що побудували державу, в якій, навіть, Президент має певні проблеми, щоб захистити себе особисто. А хто я в цій державі? Піщинка.
Коротко про справу. Я був звинувачений районною прокуратурою по трьох статтях карного кодексу України: перевищення влади або службових повноважень, службова підробка та службова недбалість. Спочатку судом я був осуджений тільки за службову недбалість. При цьому у вироку суду було записано, що, керуючись ст. 6 п. 2 КПК України (а це відсутність складу злочину!), суд визнав мене винним. Такі юридичні перла народжувались у Зачепилівському місцевому суді суддею Ковальовим М.Д. в 2001 році, слава Богу – зараз вже бувшим суддею. За цей час десятки юристів не змогли дати пояснення цьому «науковому» феномену.
Такий вирок не зміг пройти «атестації» в апеляційному суді і був справедливо відмінений. Я встиг задати головуючій в суді одне питання: «Прошу пояснити мені в чому полягає моя кримінальна провина?». Відповідь була такою: це не вина ваша, а така ваша доля. Сама справа була направлена на новий розгляд.
Після цього я переконався в тому, що в наш суд, хоч ти і десять разів правий, без адвоката йти не можна. На той час я був безробітним громадянином, продавав із квартири все, без чого іще міг обходитись. Звернення до адвоката вимагало наявність відповідних коштів і тим більше, що в районі адвоката як не було, так і зараз немає. Тому я змушений був їхати до сусіднього району в пошуках захисту. Там адвокат, вислухавши мене, запитав, чи розумію я з ким думаю «воювати» і якими коштами я володію? Тоді мені стало зрозумілим, що мої подальші дії можуть бути направлені проти прокурора району та голови суду. Це в свою чергу пояснює, що я вимушений судитися з рідною державою, так як ці чиновники діють від імені держави. От вам і кошти. Роз’яснивши все це мені, адвокат ввічливо відмовився від подальшої співпраці зі мною.
Після цього я багато разів розмовляв та працював з адвокатами і все більше переконувався в тому, що в судах, і особливо на місцевому рівні, головне значення має не обізнаність з Законом, а наявність у вас саме отих коштів.
Деякі адвокати відверто заявляють, що така ситуація не лише в Зачепилівці, а по всій Україні. Сподіваюся, що читач зрозуміє мене, і це далеко не те, заради чого ми ходили і їздили на майдани перед виборами в надії на краще майбутнє наших дітей та внуків.
Але маємо те, що маємо. Для себе я роблю наступний висновок: якщо до початку судового засідання ваш адвокат не зайде до судді і не домовиться, тобто не поділиться з ним гонораром, то плакали ваші грошенята, сплачені як гонорар за адвокатські послуги. Та й часто ані кваліфікація адвоката, ані наявність або відсутність доказів не ведуть до справедливого рішення. Саме такою є участь захисника сьогодні в більшості судових справ. В цьому я абсолютно переконаний. Наші суди перетворилися на інструмент одержання нетрудових доходів, стали джерелом морального падіння всієї правоохоронної системи нашої держави. До речі, це ще призводить до зниження кваліфікації адвокатів, бо немає стимулів підвищувати свій професійний рівень.
Можливо, хтось із читачів заперечить мені і скаже, що я не бачив, як суддя бере кошти. І це правда.
Всі мешканці Зачепилівки бачать рівень життя судді, навіть якщо його садиба охороняється спеціальними телекамерами, а до цього ще й гулянки, які справлялися в приміщенні суду, коли музикантів запрошували з м. Харкова за 130 км. Свої вже не влаштовують. День народження голови суду в районі взагалі перетворюється майже на загальнонаціональне свято з відповідним феєрверком. Тільки Богу відомо, скільки колгоспної земельки використовується для задоволення всіх цих «проблем». А скільки закрито кримінальних справ і чому – це тайна і надзвичайно велика. Нам цього не зрозуміти.
Якби шанований мною читач якось не прийшов на роботу, то на другий день його можуть звільнити з роботи. А наш голова суду, коли іде в алкогольний запій, може дві неділі не ходити на роботу і ніхто цього не хоче помічати. Така держава.
Золоті часи пережив голова суду, коли по нашій колгоспній землі проходив всім відомий «дерибан». Тоді все йшло з молотка. Жодна борона в районі, я вже не говорю про сіялку, трактор чи комбайн, не були продані без відома голови суду. В громадянську війну хоч стіни залишалися з будівель, а в нас і стіни порозбирали, з-під асфальту щебінь дістали. В нашому районі не так давно працювала зрошувальна система на площі 6600 га. За останні роки десятки кілометрів товстостінних труб відриті з глибини більше двох метрів і вивезені на металобрухт. Мені важко навіть уявити, що така злочинна операція могла відбутися без участі прокурора району та голови суду. Завтра хоч потоп, а сьогодні потрібні долари, машини, дачі і т. д. І все це в них є. Що має від цього трудовий люд – невідомо. Хоч би якась копійчина з цього ласого пирога впала до районного бюджету.
Можливо я підібрав не зовсім вдалий вираз для даної статті, але повинен повідомити читачу, що наш голова суду вибив для себе такий титул, як почесний громадянин району. Однак мешканцям району ознайомитися з характеристикою на голову суду, необхідну для цієї процедури, не так просто. Місяць в районній раді думали, що робити (звісно, щоб не знайомити мене з цією характеристикою) і відправили мене з цим питанням до обласного суду. А там мовчать. Круг замкнувся. На сьогодні все найкраще про голову суду залишається великою таємницею для мешканців району, а тому ніхто не знає, якими даними, рисами, чи здібностями нашого земляка нам всім слід пишатися.
Тож повернімося до практики роботи районного суду. На днях я вперше за сім років побачив в коридорі суду об’яву про одержання судом моєї апеляційної скарги. Мабуть, нарешті там вивчили вимоги процесуального судочинства. На моє глибоке переконання, жоден з Зачепилівських суддів не прийме самостійно рішення, поки не погодить його з головою суду. От і вся незалежність суддів. Я особисто в суді аргументовано заявляв відвід суддям Гришину П.В. та Яценко Є.І., які своїми рішеннями повністю скомпрометували судову систему і свої посади. Але голова суду своїми неаргументованими постановами відмовив мені в заявлених відводах. Він має на це право. Таке вже маємо законодавство. При цьому я не розумію логіку поведінки самого судді, якому не довіряють розглядати справу. Я в судовому засіданні заявляв судді прохання: якщо в тебе хоч трохи залишилось честі та совісті, то прошу самому відмовитися від розгляду справи. Але ні. Він нібито зубами вчепився в цю справу, виносить незаконне рішення, а апеляційний суд відміняє його постанову. Те, що я вимушений за 130 км їхати в пошуках правди, в цій державі нікого не хвилює. Доля потопаючих від них же і залежить.
Прошу читача уявити наступну ситуацію. В судовому засіданні я неодноразово заявляю клопотання про запрошення до суду свідка, який своїми показами може прояснити ситуацію та вплинути на остаточне рішення суду. Суддя відхиляє моє клопотання, чи просто не звертає на нього увагу і далі продовжує вести засідання. Якщо в судове засідання буде запрошений важливий свідок, то він може перешкодити виконанню відповідного замовлення голови суду, а це кінець кар’єри.
Далі, закінчується засідання суду, зачитується вирок суду (через два дні), який на руки видається тільки на дев’ятий день, замість трьох днів. Читаю. Текст суттєво відрізняється від того, що був оголошений в залі суду. Неділю я проходив в суд і вимагав надати мені копію рішення суду. На це суддя пояснював: не можу дати, бо я його ще буду «коректірувать». Як це можна назвати? Я розцінюю все це, як кримінал, який коїться на державному рівні, освячений законами України. Наскільки я розумію, навіть в організованій злочинній банді всі діють відповідно до своїх «бандитських» законів, а тут в державній установі не просто порушення закону, а звичайний безпредєл. Наш суд виявляється гірше банди.
Не можу не згадати судове дійство з розгляду моєї карної справи в судовому засіданні без мене, в тайні від мене і це через півтора року після розгляду справи апеляційним судом. Голова суду цю процедуру назвав роз’ясненням змісту раніше прийнятої постанови. Кому він це роз’яснює, я не знаю. Можливо сам собі. То навіщо так писати, щоб потім роз’яснювати. Прийнята постанова говорить про те, що суд по статті службового підлогу мене виправдовує, а службову недбалість залишає. Таким чином у моїй справі є дві постанови, які суперечать одна одній. Це також факт нехтування постановою апеляційного суду. Добре, що мені не потрібно собі задавати питань. Я цих суддів знаю добре. Але інколи через них стає соромно за нашу державу.
Наступні події дають характеристику стану справ в усій судовій гілці влади. Я б її назвав трухлим сучком, або фурункулом на здоровому тілі, так як більшість бід народних мають походження саме з цієї ракової пухлини нашого суспільства.
В січні 2006 р. Верховною Радою України були прийняті зміни до кримінально-процесуального Закону, яким мені надано право, як обвинуваченому, оскаржити прийняті судові рішення у частині мотивів і підстав закриття справи. Після мого звернення до Верховного Суду України, звідти надійшов лист до Зачепилівського районного суду з вимогою розглянути питання про поновлення строку на касаційне оскарження раніше прийнятих постанов районного та апеляційного судів. Але для Зачепилівського суду вказівка Верховного Суду не є авторитетною. Після цього я змушений був тричі звертатися до керівництва Харківського апеляційного суду. Їх письмові вказівки голові суду, щодо необхідності розгляду даного питання, також були проігноровані. Можливо, моє звернення до ради суддів Харківської області, з цього ж таки питання, нарешті вирішило позитивно цю проблему і справа була розглянута. Тільки на це я витратив дев’ять місяців, одержав з районного суду дев’ять листів. Суд свавільно порушує мої конституційні права. Мої права як людини не мають належного судового захисту.
Однією із причин відмови мені в розгляді питання про поновлення строку на касаційне оскарження було те, що голова суду 20.03.06 р. прийняв рішення про необхідність знищення моєї карної справи в зв’язку з закінченням строку зберігання її в архіві суду. На тиждень запізнився лист із Верховного Суду, який надійшов 27.03.06 р. з вимогою розглянути питання в суді, копію постанови необхідно було направити до Києва. Така маніпуляція з числами нехай залишається на совісті голови суду. Не це є головним. В зв’язку з тим, що я був звинувачений прокуратурою за скоєння злочину середньої тяжкості, строк зберігання в суді таких справ визначений шістьма роками, а фактично справа була знищена через чотири роки. Отже, голова суду, зловживаючи службовим становищем, очевидно видав розпорядження про знищення моєї карної справи з метою укриття судової «помилки», якщо можна так висловитися. Це є, безсумнівно, криміналом.
Чому ж в судах так безсоромно використовують нашу юридичну неосвіченість і, як правило, це призводить до грубого порушення законних інтересів громадян? Відповідь, як на мене, дуже проста. Судді користуються, я сподіваюся, тимчасовою ситуацією, пов’язаною з безконтрольністю та безвідповідальністю на всіх щаблях цієї гілки влади. Тому голова суду із впевненістю говорить: нічого ти не доб’єшся, так як я призначений на цій посаді довічно. Можна було б іще називати цілий ряд висловлювань голови суду, які б характеризували його безмежну владу в районі. В такій ситуації районна державна адміністрація, районна рада виглядають настільки безпомічними, що про це, навіть, важко говорити. Не за таку владу мріяв і боровся наш народ.
Мене вражає та легкість, з якою в суді «переступають» через вимоги Закону. Наприклад, ст.264 КПК України говорить: коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і у своїй постанові викласти мотиви відмови. От мене і зацікавила ця постанова прокурора, а прокурор Коваленко Ю.А. дійсно в суді заявила про відмову від звинувачення. На мій письмовий запит нинішній прокурор повідомив, що прокуратура не має даних про прийняття такої постанови та відмову прокурора від звинувачення.
Звідси нове запитання. Як міг голова суду без згоди прокурора, без розгляду справи по суті закрити карну справу? З цим питанням 3.01.07 р. я звернувся до прокурора області Сінчука В.Л. Відповіді немає. І це вже Харківська обласна прокуратура порушує закон України «Про звернення громадян». Так до кого ж тепер звертатися про таке порушення? До Генеральної прокуратури? Хто за що відповідає в нашій державі зрозуміти практично неможливо. До речі, я маю сім відповідей з секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини, яким керує пані Карпачова Н.І. Всі вони мають зміст звичайних відписок, які не впливають на стан речей.
Шановний читач! Не маючи юридичної освіти мені досить нелегко розібратися в простому питанні: яка система судочинства діє в нашій державі і чи є вона взагалі? Закон є. Всі державні інституції працюють і, в основному, на листи відповідають.
Таких відповідей, в кількості 84-х штук, я долучив до судового клопотання, але переконати суд та довести, що я шість років не сидів, склавши руки, – мені не вдалося. В постанові голова суду відмічає, що я у відведений строк з касаційною скаргою нікуди не звертався, але ж я долучив до справи постанову Верховного Суду України. Де б вона взялася, якби я туди не звертався. Доповнення до Закону надає мені право подати касаційну скаргу, а голова суду стверджує – ні. Що з того, коли в законі записано: суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість… приймає рішення за своїм внутрішнім переконанням. Мені здається, що в нашій державі все робиться за переконанням «зачепилівських» суддів. Тому мені дуже хотілось би, щоб Голова Верховного Суду України та Міністр юстиції – пани Онопенко, Лавринович пояснили: як нам далі жити, коли судді мають своє переконання і який тут зв’язок з принципом верховенства права? Сьогоднішній суд я не можу судом назвати. Язик не повертається. Це безнадійне судилище.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори