пошук  
версія для друку
28.03.2007

Конституційне подання народних депутатів України до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення частини 1 статті 7, частини 2 статті 8 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”

   

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ

 

народних депутатів України до Конституційного Суду України

про необхідність офіційного тлумачення

частини 1 статті 7, частини 2 статті 8 Закону України

„Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”

 

1. Повне найменування посадової особи, яка направляє конституційне подання згідно з частиною 2 статті 150 Конституції України, пунктом 4 частини 1 статті 13, частиною 1 статті 41, частиною 2 статті 39 Закону України „Про Конституційний Суд України”.

Народні депутати України:

... (подати список народних депутатів)

2. Відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням

Уповноваженим за дорученням народних депутатів України є.... (внести прізвище, ім’я та по батькові, посаду та фах представника).

3. Повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування правового акта, який потребує офіційного тлумачення.

Частина 1 статті 7, частина 2 статті 8 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р., № 776/97 – ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 20, ст. 99).

4. Правове обгрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні

1. Необхідність в тлумаченні частини 1 статті 7, частини 2 статті 8 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” викликана проблематичною – з правової точки зору – практикою участі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Н.І.Карпачової в політичній кампанії по виборах до Верховної Ради України в 2006 році.

2. З одного боку, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Н.І.Карпачова, заступаючи на передбачену статтею 101 Конституції України посаду, зобов’язалася „додержуватися Конституції України і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю, <...> діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина”(частина 1 статті 7 Закону України „Про Уповноваженого”).” З іншого – вона брала безпосередню й активну участь у виборчій кампанії по виборах в парламент України в 2006 році, займаючи прохідне (друге) місце у виборчому списку партії „Регіонів України”. На наше переконання, продемонструвавши перед всім українським суспільством свої відверті політичні симпатії, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Н.І.Карпачова тим самим порушила вимоги частини 1 статті 7 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, в якій викладено нормативний текст присяги українського омбудсмена.

3. В подальшому, будучи обраною в якості народного депутата за списком партії „Регіонів України” до Верховної Ради України, Н.І.Карпачова не звільнилася добровільно з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, чим порушила вимоги частини 1 статті 8 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Адже, як стверджується в цій статті, „Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади”. Крім того, як зазначається в частині 2 статті 8 даного Закону, Уповноважений Верховної Ради з прав людини „не може бути членом будь-якої політичної партії”.

4. Все це, на нашу думку, однозначно свідчить про те, що нормативний зміст (юридична мета) відповідного спеціального закону забороняє Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини займатися як професійною, так і непрофесійною (в якості волонтера) політичною діяльністю. При цьому поняття політичної діяльності або активності слід розуміти за міжнародними науковими стандартами широко, тобто як „процес, в ході якого група людей, чиї погляди або інтереси на початковій стадії різняться, приймає колективне рішення стосовно згуртування групи загалом, що запроваджується як спільна лінія поведінки”.[1]

5. На наше переконання, хоча Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” формально (буквально) не забороняє Уповноваженому брати участь у виборчих кампаніях або іншій політичній діяльності, яка не охоплюється поняттям специфічної діяльності на основі представницького мандата, в даному конкретному випадку український омбудсман Н.І.Карпачова вчинила свідоме посягання на легітимну мету, правову ціль даного Закону.

6. Як ми вважаємо, справа полягає в тому, що Закон гарантує недопущення політизації посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в більш широкому розумінні, ніж тільки в сенсі заборони суміщати її з виконанням обов’язків, які за усталеною практикою витікають із будь-якого представницького мандата. Як зазначається в спеціальних наукових джерелах, присвячених цьому питанню, така заборона в переважній більшості випадків „означає, що йому (Уповноваженому з прав людини – нар. деп.) також забороняється займатися такою активною політичною діяльністю, як, зокрема, працювати в апараті політичної партії, проводити агітаційну та пропагандистську діяльність на користь тієї чи іншої партії, входити до керівного складу партії тощо”.[2]

7. В якості переконливої аналогії можна навести приклад спеціального законодавства Російської Федерації, в якому Уповноваженому з прав людини прямо забороняється не тільки бути членом будь-якої партії, але й займатися будь-якою іншою політичною діяльністю, зокрема, брати участь у виборчій кампанії в ролі довіреної особи кандидата, експерта виборчої кампанії, бути присутнім на з’їздах і конференціях політичних партій і рухів, брати участь у мітингах, демонстраціях, вуличних походах, пікетах тощо.

8. На наше глибоке переконання, заборона в українському Законі „Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” мати представницький мандат означає, що Уповноважений не має жодного юридичного права вчиняти будь-які акції (юридично значимі дії) для його набуття в недалекому майбутньому. Адже участь у виборчій кампанії в якості кандидата в народні депутати є загальнонаціональною демонстрацією очевидних політичних уподобань, явних партійних пристрастей. Необхідно зважити також на ту обставину, що Н.І.Карпачова фактично обіймала друге після лідера партії місце у виборчому списку. Все це свідчить про те, що імідж, авторитет та сила посади українського Уповноваженого з прав людини були свідомо поставлені на користь інтересів конкретної політичної сили. Крім того, якщо очевидно незаконною є ціль, вказана в законі, то незаконними мають визнаватися і конкретні умисні кроки до її осягнення. В протилежному випадку ми мусили б визнати фактичний дозвіл на відверту спекуляцію на законодавчих нормах, на очевидне для громадського загалу зловживання формальним правом, на ігнорування законодавчих гарантій неупередженості унікальної конституційної фігури. На жаль, саме до відвертого, якщо не цинічного, зловживання правом під час парламентської виборчої кампанії вдалася український омбудсмен – Н.І.Карпачова.

9. На користь вищезазначеного розуміння статусу Уповноваженого з прав людини свідчить також міжнародна практика, порівняльне правознавство. Зокрема, в Іспанії „Органічний закон про народного правозахисника” вказує, що посада омбудсмена є несумісною з будь-яким представницьким мандатом, членством у партії, профспілці, асоціації, об’єднанні та деякими іншими видами діяльності.[3] В свою чергу, законодавством Словенії закріплено, що посаду омбудсмена не можна суміщати з іншими посадами в політичних партіях, профспілках, а також з іншими видами активності, які пов’язані з іншими публічними функціями чи діяльністю. Приблизно такою ж є вимога спеціального законодавства Нідерландів, Мальти, Македонії та багатьох інших сучасних держав.

Висновки

10. Таким чином, проведений нами юридичний (конституційно-правовий) аналіз теорії та практики українського та міжнародного правозастосування доводить, що окремі норми українського законодавства про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вимагають невідкладного офіційного тлумачення Конституційним Судом України. Таке тлумачення повинно сприяти тепер та в подальшому більш точному та адекватному виконанню його вимог, глибокому розумінню його правових цілей.

11. На наше переконання, за допомогою офіційного тлумачення мають бути, в першу чергу, одержані відповіді на такі актуальні запитання:

а) чи витікає із юридичної формули (частина 1 статті 7 Закону) присяги Уповноваженого Верховної Ради з прав людини заборона брати участь у виборчих кампаніях в якості кандидата на посаду Президента України, народного депутата України, депутата місцевих рад, а також будь-яку іншу публічну виборну посаду;

б) чи означає викладена в частині 2 статті 8 Закону заборона діючому Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини мати представницький мандат також і заборону вчиняти передбачені законом попередні активні дії, що безпосередньо ведуть до його (представницького мандату) набуття;

в) чи означає участь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в якості кандидата або іншого передбаченого законом суб’єкта виборчого процесу у виборчій кампанії по виборах Президента України, Верховної Ради України, місцевих рад порушення вимог частини 1 статті 7, частини 2 статті 8 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.

Київ, ___ січня 2007 року

Народні депутати України:


[1] Див.: Енциклопедія політичної думки. – Київ: Дух і літера, 2000. – С. 282.

[2] Див.: Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика. – Харків: Видавництво Університету внутрішніх справ, 2004. – С. 360.

[3] Див.: Автономов А. Правовое положение омбудсмана в буржуазном государстве // Советское государство и право, № 3, 1988. – С. 117.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори