Справа активістів акції «Україна без Кучми» 8 березня 2001 року

Від редакції «ПЛ»: Верховний Суд України, Судова палата у кримінальних справах та Військова судова колегія винесли рішення про перегляд судового рішення по цій справі у порядку виключного провадження. Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 25 грудня 2002 р., ухвала апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2003 р. та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 березня 2004 р. щодо Ляховича М. П., Мазура І. П., Зайченка Р. П., Карпюка М. А., Андрусенка Д. А., Бойка О. М., Бурячка О. А., Гальчика С. В., Горощука В. В., Кайдановича С. Й., Косенка А. В., Литвиненка П. М., Ляховича Г. П., Мирончука В. В., Назара В. В., Павлюка В. Г., Самофалова С. О., Селеги О. В. залишили без задоволення. На нашу думку, рішення дуже цікаве, тому публікуємо повний текст.

УХВАЛА

від 7 квітня 2006 року

Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії під головуванням першого заступника Голови Верховного Суду України Пилипчука П. П., за участю заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В. В., засуджених Ляховича М. П., Карпюка М. А., захисників Мамалиги А. В., Янка М. О. і Ніколенка Є. О. розглянув у судовому засіданні у м. Києві 7 квітня 2006 р. кримінальну справу за клопотаннями заступника Генерального прокурора України та захисника Мамалиги А. В., внесеними на розгляд за поданням п’яти суддів Верховного Суду України, про перегляд у порядку виключного провадження судових рішень щодо Ляховича М. П. та інших.

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 25 грудня 2002 р. засуджено:

ЛЯХОВИЧА Миколу Петровича, 15 березня 1976 р. народження, уродженця і жителя м. Дубровиця Рівненської області, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України 1960 р. на 5 років позбавлення волі;

МАЗУРА Ігоря Петровича, 18 березня 1973 р. народження, уродженця с. Пирогівці Хмельницького району Хмельницької області, жителя м. Києва, в силу ст. 55 КК України 1960 р. несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 4 роки позбавлення волі;

ЗАЙЧЕНКА Руслана Петровича, 3 жовтня 1963 р. народження, уродженця м. Бар Вінницької області, жителя м. Черкас, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 4 роки позбавлення волі;

КАРПЮКА Миколу Андроновича, 21 травня 1964 р. народження, уродженця і жителя с. Великий Житин Рівненського району Рівненської області, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 4 роки шість місяців позбавлення волі;

АНДРУСЕНКА Дениса Анатолійовича, 2 травня 1981 р. народження, уродженця с. Чорнозубівка Рузаївського району Кокчетавської області (Казахстан), жителя м. Золотоноша Черкаської області, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України 2001 р. Андрусенка Д. А. звільнено від відбування покарання з випробуванням, з річним іспитовим строком. Відповідно до ст. 76 КК України 2001 р. Андрусенка Д. А. зобов’язано не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

БОЙКА Олега Миколайовича, 6 лютого 1967 р. народження, уродженця с. Юрківка Звенигородського району Черкаської області, жителя м. Києва, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

БУРЯЧКА Олега Анатолійовича, 6 червня 1979 р. народження, уродженця смт Понінка Полонського району Хмельницької області, жителя м. Києва, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 3 роки позбавлення волі;

ГАЛЬЧИКА Сергія Володимировича, 31 березня 1982 р. народження, уродженця і жителя м. Львова, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 4 роки позбавлення волі;

ГОРОЩУКА Володимира Віталійовича, 8 березня 1977 р. народження, уродженця с. Бухарів Острозького району Рівненської області, жителя м. Рівного, несудимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

КАЙДАНОВИЧА Сергія Йосиповича, 17 жовтня 1982 р. народження, уродженця і жителя с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області, не судимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України 2001 р. Кайдановича С. Й. звільнено від відбування покарання з випробуванням з річним іспитовим строком. Відповідно до ст. 76 КК України 2001 р., Кайдановича С. Й. зобов’язано не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи чи навчання;

КОСЕНКА Андрія Васильовича, 22 лютого 1980 р. народження, уродженця і жителя м. Золотоноша Черкаської області, не судимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі;

ЛИТВИНЕНКА Павла Миколайовича, 5 липня 1979 р. народження, уродженця м. Грозний Чечено-Інгушської АРРФ, жителя м. Черкас, не судимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України 2001 р. Литвиненка П. М. звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. Відповідно до ст. 76 КК України 2001 р. Литвиненка П. М. зобов’язано не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, а також повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

ЛЯХОВИЧА Григорія Петровича, 30 вересня 1982 р. народження, уродженця і жителя м. Дубровиця Рівненської області, не судимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України 2001 р. Ляховича Г. П. звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. Відповідно до ст. 76 КК України 2001 р., Ляховича Г. П. зобов’язано не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

МИРОНЧУКА Владислава Вікторовича, 27 січня 1971 р. народження, уродженця і жителя с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, не судимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України 2001 р. на 2 роки позбавлення волі; на підставі ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів, остаточно Мирончуку В. В. визначено 4 роки позбавлення волі.

НАЗАРА Василя Володимировича, 3 лютого 1967 р. народження, уродженця м. Жовків Львівської області, жителя с. Туринки Жовківського району Львівської області, судимого 10 червня 1999 р. Жовківським районним судом за ч. 2 ст. 229¹ КК України на 1 рік позбавлення волі із застосуванням ст. 44 КК України 1960 р. з конфіскацією майна, за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки 3 місяці позбавлення волі;

ПАВЛЮКА Володимира Георгійовича, 27 березня 1949 р. народження, уродженця м. Чернівців, жителя с. Коровія Глибоцького району Чернівецької області, в силу ст. 55 КК України 1960 р. не судимого,  за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі;

САМОФАЛОВА Станіслава Олександровича, 2 серпня 1962 р. народження, уродженця і жителя м. Харкова, в силу ст. 55 КК України 1960 р. не судимого,  за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі;

СЕЛЕГУ Олега Володимировича, 20 лютого 1971 р. народження, уродженця і жителя м. Києва, не судимого, за ч. 1 ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути солідарно з Ляховича М. П., Мазура І. П., Зайченка Р. П., Карпюка М. А., Бойка О. М., Гальчика С. В., Андрусенка Д. А., Кайдановича С. Й., Бурячка О. А., Косенка А. В., Горощука В. В., Литвиненка П. М., Ляховича Г. П., Назара В. В., Мирончука В. В., Павлюка В. Г., Самофалова С. О. та Селеги О. В. на користь:

комунального автотранспортного підприємства 13029 – 1 тисячу 157 гривень 21 копійку на відшкодування матеріальної шкоди;

Міністерства внутрішніх справ України – 11 тисяч 866 гривень 22 копійки на відшкодування матеріальної шкоди;

Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі – КНДІ) – 11 тисяч 373 гривні 6 копійок судових витрат.

Також постановлено стягнути на користь КНДІ з Мирончука В. В. – 2 тисячі 828 гривень 4 копійки, з Назара В. В. та Мирончука В. В. солідарно 178 гривень 4 копійки судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2003 р. вирок змінено:

постановлено виключити з мотивувальної частини вироку щодо засуджених Ляховича М. П., Мазура І. П., Зайченка Р. П., Карпюка М. А., Андрусенка Д. А., Бойка О. М., Бурячка О. А., Гальчика С. В., Горощука В. В., Кайдановича С. Й., Косенка А. В., Литвиненка П. М., Ляховича Г. П., Мирончука В. В., Назара В. В., Павлюка В. Г., Самофалова С. О., Селеги О. В. рішення суду про кваліфікуючі ознаки ч. 1 ст. 71 КК України (організація масових безпорядків і участь у них) – «підпали», вчинення цих дій «із застосуванням зброї», «знищення майна», а також вказівку суду про обтяжуючу обставину «вчинення злочину загальнонебезпечним способом»;

виключено з вироку рішення суду щодо засуджених Мазура І. П., Ляховича М. П., Карпюка М. А. та Зайченка Р. П. про організацію ними пошкодження автобуса «Ікарус-280», що належав АТП-13029, невстановленими активними учасниками масових безпорядків;

пом’якшено покарання за ч. 1 ст. 71 КК України:

– Ляховичу Миколі Петровичу до 4 років позбавлення волі;

– Мазуру Ігорю Петровичу до 3 років позбавлення волі;

– Зайченку Руслану Петровичу до 3 років 2 місяців позбавлення волі;

– Карпюку Миколі Андроновичу до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

– Бойку Олегу Миколайовичу до 3 років позбавлення волі;

– Бурячку Олегу Анатолійовичу до 2 років 6 місяців позбавлення волі;

– Гальчику Сергію Володимировичу до 3 років позбавлення волі;

– Горощуку Володимиру Віталійовичу до 3 років позбавлення волі;

– Назару Василю Володимировичу до 2 років 2 місяців і 5 днів позбавлення волі;

– Мирончуку Владиславу Вікторовичу до 2 років позбавлення волі;

 - постановлено вважати Мирончука В. В. засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 71 КК України 1960 р. та ч. 1 ст. 263 КК України 2001 р., на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі;

 - визнано вважати розмір стягнення судових витрат на користь КНДІ по 612 гривень з кожного – з Ляховича М. П., Мазура І. П., Зайченка Р. П., Карпюка М. А., Бойка О. М., Гальчика С. В., Андрусенка Д. А., Кайдановича С. Й., Бурячка О. А., Косенка А. В., Горощука В. В., Литвиненка П. М., Ляховича Г. П., Назара В. В., Мирончука В. В., Павлюка В. Г., Самофалова С. О. та Селеги О. В.;

 - виключено з рішення суду вказівку про стягнення з Мирончука В. В. і Назара В. В. солідарно 178 гривень 4 копійок судових витрат і постановлено стягнути зазначену суму із засудженого Назара В. В.

Рішення щодо стягнення із засуджених 1 тисячі 157 гривень 21 копійки на користь АТП-13029 скасовано і цивільний позов залишено без розгляду.

У решті вирок залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 березня 2004 р. вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 25 грудня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2003 р. щодо Карпюка Миколи Андроновича змінено та пом’якшено йому покарання за ч. 1 ст. 71 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі. У решті цей вирок та ухвалу апеляційного суду м. Києва щодо Карпюка М. А. та в цілому щодо Ляховича Г. П., Бурячка О. А., Гальчика С. В., Мазура І. П., Назара В. В., Зайченка Р. П., Литвиненка П. М., Косенка А. В. та Ляховича М. П. залишено без зміни.

З урахуванням змін, внесених до вироку апеляційним судом, Ляхович М. П., Мазур І. П., Зайченко Р. П., Карпюк М. А., Бойко О. М., Андрусенко Д. А., Бурячок О. А., Гальчик С. В., Горощук В. В., Кайданович С. Й., Косенко А. В., Литвиненко П. М., Ляхович Г. П., Павлюк В. Г., Назар В. В., Селега О. В., Самофалов С. О. та Мирончук В. В. визнані винними в тому, що вони вчинили масові безпорядки, які супроводжувалися погромами, опором представникам влади із застосуванням предметів, що використовувалися як зброя, а Мирончук В. В., крім того, незаконно придбав та зберігав вогнепальну зброю, бойові припаси та вибухову речовину.

Злочинні дії вчинені за таких обставин.

Протягом 7 – 8 березня 2001 р. Ляхович М. П., Мазур І. П., Зайченко Р. П., Карпюк М. А. та особа, щодо якої кримінальну справу виділено в окреме провадження, – лідери політичної партії Українська Національна Асамблея (УНА) та керівники незареєстрованої організації Українська незалежна солідарна організація (УНСО) організували прибуття до м. Києва членів та прихильників УНА-УНСО з регіонів України, забезпечивши фінансування їх проїзду до м. Києва.

Ввечері, 8 березня 2001 р., до м. Києва прибули Косенко А. В. та Андрусенко Д. А., а ранком 9 березня – Гальчик С. В., Горощук В. В., Назар В. В., Литвиненко П. М., Самофалов С. О., Павлюк В. Г. та Мирончук В. В.

9 березня 2001 р., приблизно о 8 годині, особа, щодо якої кримінальну справу виділено в окреме провадження, а також лідери місцевих осередків УНА-УНСО Ляхович М. П., Мазур І. П. та Зайченко Р. П. на перехресті вулиці Володимирської та бульвару Тараса Шевченка в м. Києві навмисно, з метою організації масових безпорядків під час покладання квітів до пам’ятника Т. Г. Шевченку вищими посадовими особами держави, вишикували колону членів та прихильників названих організацій і спрямували її на шеренгу працівників міліції, які забезпечували охорону правопорядку, віддавши наказ членам УНА-УНСО силою прорвати цей кордон, обіцяючи винагороду за насильство над співробітниками МВС України. Закликаючи до вчинення опору представникам влади, вони самі взяли активну участь у фізичному зіткненні зі співробітниками міліції та зміщенні тимчасової захисної огорожі, що відокремлювала учасників натовпу від міліціонерів.

Зокрема, Ляхович М. П. закликав натовп: «Шикуйся в колону по шість!», «За кожен трофей буде нагорода!», «Слава нації – смерть ворогам!», «Зрадників на палю!», «УНСО до штурму! УНА – до влади!», «За трофеями – вперед!».

Унаслідок вказаних дій зазначених осіб натовп, учасниками якого разом з іншими особами, невстановленими слідством, були Мирончук В. В. та Литвиненко П. М., вчинив насильство над працівниками міліції і військовослужбовцями внутрішніх військ, а також опір представникам влади із застосуванням як зброї металевих і дерев’яних палиць та інших предметів.

9 березня 2001 р., в період часу з 8 до 8 години 50 хвилин, на вул. Володимирській у м. Києві під час масових безпорядків, організованих Ляховичем М. П., Мазуром І. П., Зайченком Р. П. та іншою особою, працівникам міліції та військовослужбовцям внутрішніх військ МВС України: Татарнікову А. А., Загородньому В. В., Ковалю В. М., Кононцю С. П., Косікову І. М., Олійнику Л. А., Рожі І. М., Смітченку С. Г., Стельмаху О. М., Фещенку Ю. М., Шевчуку М. М., Яценку А. І., Коломійцю С. І., Павчуку А. Б. та Холмецькому О. О. були заподіяні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості – від побоїв до тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я.

Продовжуючи свої злочинні дії, Ляхович М. П., Мазур І. П., Зайченко Р. П. та інша особа, очоливши колону УНА-УНСО, прослідували вулицями м. Києва до будівель МВС України на вул. Богомольця, 10, підбурюючи учасників натовпу антигромадськими, спрямованими на негативне ставлення до правопорядку і громадської безпеки закликами.

Приблизно о 14 годині 45 хвилині натовп, серед якого були Назар В. В., Гальчик С. В. та Бойко О. М., з метою дезорганізації діяльності сил правопорядку та спричинення шкоди їх авторитету, пошкодив тимчасовий дерев’яний паркан та закидав курячими яйцями приміщення КПП МВС України. При цьому Ляхович М. П. кидав курячі яйця на стіни приміщення КПП, а Бойко О. М., Гальчик С. В. та Назар В. В. разом з іншими особами звалили і пошкодили паркан з метою подальшого використання уламків як зброї під час масових безпорядків на вул. Банковій у м. Києві.

Цього ж дня, приблизно о 15 годині, учасники натовпу в кількості понад тисячу осіб, частина з яких була озброєна уламками паркану, вирушили у напрямку вулиць Лютеранської та Банкової. Серед натовпу знаходились Ляхович М. П., Мазур І. П., Зайченко Р. П., Карпюк М. А., Андрусенко Д. А., Бойко О. М., Бурячок О. А., Гальчик С. В., Горощук В. В., Кайданович С. Й., Косенко А. В., Литвиненко П. М., Ляхович Г. П., Мирончук В. В., Назар В. В., Павлюк В. Г., Самофалов С. О. та Селега О. В.

У період часу з 15 години 15 хвилин до 15 години 45 хвилин Ляхович М. П., Мазур І. П., Карпюк М. А., Зайченко Р. П. та інша особа організували масові безпорядки на перехресті вулиць Лютеранської та Банкової. Підбурювані ними активні учасники масових безпорядків, серед яких були як самі організатори Мазур І. П., Зайченко Р. П. і Карпюк М. А., так і Бурячок О. А., Гальчик С. В., Кайданович С. Й., Назар В. В., Горощук В. В., Бойко О. М., Косенко А. В., Литвиненко П. М., Мирончук В. В., Андрусенко Д. А., Ляхович Г. П., Селега О. В., Павлюк В. Г., Самофалов С. О., підійшли впритул до шеренг працівників міліції, які виконували обов’язки по забезпеченню громадського порядку та охороні державних установ. З метою прориву через шеренги працівників міліції до будинку Адміністрації Президента України учасники натовпу пошкодили ворота та тимчасову огорожу, знищили чотири тротуарні плити і, застосовуючи кістень, дерев’яні та металеві палиці, гумові кийки, каміння, секцій металевої огорожі (52 кілограми кожна), пляшки із запалювальною сумішшю та інші предмети, що використовувались як зброя, вчинили напад на співробітників МВС України.

Учасники натовпу, керуючись різними мотивами, вчинили насильство над працівниками міліції – кидали в них каміння, пляшки, гайки, завдавали удари металевими предметами, дерев’яними палицями, шматками дроту, кістенем, руками й ногами, використовували газові балончики, а Мирончук В. В. кинув пляшку із запалювальною сумішшю.

Під час організованих Ляховичем М. П., Мазуром І. П., Карпюком М. А., Зайченком Р. П. та іншою особою масових безпорядків, серед яких були як організатори, так і інші особи, 56 працівникам міліції (Бабаку В. І., Барилюку О. В., Бусленку І. О., Бутку Р. В., Ващуку Г. М., Воронежському В. М., Гаркавому А. І., Глазкову І. О., Дем’яненку С. А., Дехтярю А. М., Долонову О. В., Зарембі С. А., Ігнатенку А. В., Калашнікову В. Б., Королю В. Л., Кузченку А. Л., Лісовенку М. М., Миронюку В. О., Молодницькому С. Л., Мостовому Л. А., Мостовичу М. І., Мушиніну В. М., Олійнику Р. І., Пархоменку В. І., Пасеці О. Г., Патею В. А., Пилипцю О. В., Резніку С. В., Рижаку В. А., Ротовському В. М., Рубцову М. Ю., Семоненку О. М., Сидорчуку М. І., Слюсаренку В. Г., Тимофеєву К. В., Тишку А. А., Товкачу О. С., Томашевському С. І., Тупчию О. В., Хомюку А. М., Чабану А. Г., Чабанчуку В. В., Шведу І. І., Шевченку В.В., Шугаєву М. І, Щербакову В. В., Юхименку А. О., Ющенку В.М., Коломійцю С. І., Мариничу О. І., Мартинюку А. І., Музиці В. О., Приймаку І. В., Солодкому М. І. та Степану Я. Я.) було заподіяно легкі тілесні ушкодження та нанесені побої, а Ситницькому С. Д. і Татарнікову А. А. – тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Також їхніми діями пошкоджено автобус, що належав АТП-13029, і майно МВС України та Державного Управління Справами Президента України на загальну суму 13 тисяч 291 гривня 43 копійки.

Крім того, Мирончук В. В. за обставин, невстановлених слідством, в період часу до 16 березня 2001 р. незаконно придбав і зберігав за місцем свого проживання на вул. Шевченка, 23 у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області обріз мисливської рушниці 16 калібру N 73-В, один гвинтівковий набій калібру 7,92 міліметра, 81-міліметрову мінометну міну, 76-міліметровий артилерійський снаряд, а також 25 грамів суміші пороху.

У клопотанні заступник Генерального прокурора України порушує питання про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження щодо всіх засуджених і просить зазначені судові рішення скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях засуджених у справі осіб складу злочину. При цьому він посилається на неправильне застосування судами кримінального закону та істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судових рішень, зокрема, на однобічність, неповноту і необ’єктивність досудового слідства.

Заступник Генерального прокурора України зазначає, що поза увагою та відповідною оцінкою суду залишилося те, що наведені події відбувалися в рамках політичної акції «Україна без Кучми», організованої багатьма опозиційними, на той час, політичними силами; що потерпілими у справі є лише працівники міліції, стосовно яких застосовувалося насильство та яким учинювався опір; майнова шкода заподіяна тільки Міністерству внутрішніх справ України; конфлікт, у тому числі між засудженими і працівниками міліції, виник у зв’язку з тим, що сили правопорядку блокували підходи та не пустили мирно налаштованих громадян вшанувати пам’ять Т. Г. Шевченка та покласти квіти до пам’ятника; конфлікт відбувся лише після того, як працівники міліції застосували насильство до декількох осіб, у тому числі до народного депутата України Семенюк В. П.; засуджені були учасниками політичної акції, а не її організаторами, діяли відповідно до своїх переконань, умисел яких на порушення громадського порядку та безпеки ні досудовим слідством, ні судом не встановлено, що виключає можливість притягнення їх до кримінальної відповідальності за ст. 71 КК України 1960 р.; досудовим та судовим слідством не доведено винність засудженого Мирончука В. В. у незаконному поводженні зі зброєю та бойовими припасами, зокрема, на таке не вказують висновки судово-балістичної експертизи; речові докази у справі – відеокасети із записами подій 9 березня 2001 р. у безпосередніх виконавців запису не вилучалися, а були направлені до СБУ згідно з усними розпорядженнями та запитами. З 26 відеокасет до справи долучено лише 18, оригінальність яких, згідно з висновками експертизи матеріалів та засобів відеозвукозапису, не встановлено, а навпаки зазначено, що записи на касетах, за відсутності механічного монтажу, мають ознаки зміни ракурсу, розриву запису та сюжету, вставки інших записів, ознаки корегування показу таймера, монтажу шляхом накладення кадру, на окремих касетах записи зроблені різними камерами (т. 47 а. с. 162, т. 85 а. с. 363 – 382).

Зазначені обставини, на думку заступника Генерального прокурора України, викликають сумніви не тільки у достовірності та допустимості відеокасет як доказів у справі, а й в обґрунтованості проведених за ними висновків портретно-ідентифікаційних експертиз, зокрема, що на деяких записах ідентифіковано засуджених як осіб, що беруть участь в акції; за наявності показань народних депутатів України Луценка Ю. В., Шкіля А. В., Чорновола Т. В., Жовтяка Є. Д. та інших осіб, які були очевидцями подій, про можливу провокацію силового протистояння між учасниками акції «Україна без Кучми» та правоохоронцями органами досудового слідства не перевірено всіх обставин подій, які мали місце 9 березня 2001 р., з метою всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи хоча, відповідно до вимог ст. 22 КПК України, зробити таке були зобов’язані.

Захисник Мамалига А. В. у своєму клопотанні, підтримуючи вимоги, які викладені у клопотанні заступника Генерального прокурора України, стверджує про відсутність у діях засуджених складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 71 КК України 1960 року, та вважає, що на досудовому слідстві і в судовому засіданні не здобуто доказів про те, що Зайченко Р. П., Кирилюк М. А., Мазур І. П., Самофалов С. О., Мирончук В. В., Бойко О. М., Гальчик С. В., Бурячок О. А., Горощук В. В. та Андрусенко Д. А. діяли з прямим умислом на організацію масових безпорядків та брали активну участь у них, у зв’язку з чим просить зазначені судові рішення скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

У поданні, внесеному п’ятьма суддями Верховного Суду України, ставиться питання про внесення клопотань на судовий розгляд спільного засідання, оскільки в них ідеться про істотні порушення вимог кримінального та кримінально-процесуального закону та прийняття рішення про скасування судових рішень щодо засуджених з направленням справи на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора і захисника Мамалиги А. В., які підтримали внесені ними клопотання, пояснення захисників Янка М. Р., Ніколенка Є. О. і засуджених Ляховича М. П. та Карпюка М. А., які просили клопотання задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотань, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії вважають, що подані клопотання та подання слід відхилити, виходячи з такого.

У клопотаннях прокурора та захисника ставиться питання про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК України. Відповідно до цієї норми такими підставами є неправильне застосування кримінального закону або істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Інші підстави для перегляду судових рішень у зазначеному порядку, зокрема, такі як однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачені.

Проте викладені у клопотаннях висновки про неправильне застосування кримінального закону ґрунтуються саме на доводах про однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, авторами клопотань оспорюється достовірність окремих доказів, вказується на однобічність з’ясування окремих обставин і на недопустимість окремих доказів, пропонується дати окремим доказам іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої і апеляційної інстанцій. З огляду на вимоги п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК України спільне засідання не вправі перевіряти зазначені доводи сторін, які заявили клопотання.

У клопотаннях не вказується на наявність таких істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судових рішень.

Таким чином, передбачених у п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК України підстав для перегляду судових рішень у даній справі спільне засідання не вбачає.

Разом із тим суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

У клопотаннях ставиться питання про наявність у справі нових фактичних обставин, які виключають караність діяння усіх засуджених за ч. 1 ст. 71 КК України 1960 р. Йде мова про можливість провокації силового протистояння між учасниками політичної акції «Україна без Кучми» та працівниками міліції, у тому числі з боку останніх, що вбачається із наявних у прокурора показань народних депутатів України (на той час) Луценка Ю. В., Чорновола Т. В., Семенюк В. П., Жовтяка Є. Д., Шкіля А. В. Це питання, як стверджується у клопотаннях, не було з’ясоване з достатньою повнотою, а відповідні обставини не були відомі судам на час розгляду справи. Зокрема, у клопотанні заступника Генерального прокурора України міститься твердження про те, що у розпорядженні органів досудового слідства – Служби безпеки України є: 8 відеокасет із записами згаданих подій, котрі під час досудового і судового слідства не досліджувалися, однак які можуть містити дані як щодо провокацій, так і провокаторів силового протистояння; дані про незаконність рішень виконкому місцевої ради народних депутатів про заборону проведення політичної акції «Україна без Кучми»; дані про блокування працівниками міліції 9 березня 2001 р. вулиці Володимирської та бульвару Тараса Шевченка; дані про незаконність зняття інформації з каналів зв’язку щодо Шкіля А. В., прослуховування його службових та житлових приміщень з проникненням у них, контролю поштово-телеграфної кореспонденції по міжнародних та внутрішніх каналах; дані про встановлення невстановленими досудовим слідством особами прослуховуючого пристрою 7 березня 2001 р. в штабі УНА-УНСО у м. Києві не з метою запобігти злочину, а з тим, щоб перешкодити проведенню акції.

Таким чином, йдеться про існування обставин, які не були відомі судам при постановленні судових рішень і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами можуть вказувати на порушення конституційних прав Ляховича М. П., Мазура І. П., Зайченка Р. П., Карпюка М. А., Андрусенка Д. А., Бойка О. М., Бурячка О. А., Гальчика С. В., Горощука В. В., Кайдановича С. Й., Косенка А. В., Литвиненка П. М., Ляховича Г. П., Мирончука В. В., Назара В. В., Павлюка В. Г., Самофалова С. О., Селеги О. В. та на незаконне їх засудження.

Такі обставини згідно зі ст. 400⁵ КПК України є нововиявленими і їх наявність зобов’язує прокурора (ст. 400⁸ КПК України, п. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який є частиною національного законодавства) провести їх розслідування у встановленому КПК України порядку та, за наявності до того підстав, звернутися до апеляційного чи касаційного суду з клопотанням про перегляд справи в зв’язку з такими обставинами. Зі справи вбачається, що Генеральною прокуратурою України зазначена справа для розслідування за нововиявленими обставинами витребовувалася з Голосіївського районного суду м. Києва (лист заступника Генерального прокурора України від 7 квітня 2005 р. N 0911-606-05), однак дані про його проведення, як і самі матеріали про таке, у справі відсутні.

Таким чином, національні засоби правового захисту для засуджених і потерпілих у цій справі, які гарантуються ст. 55 Конституції України, не вичерпано, і, якщо у цій справі було постановлено помилкові рішення, права осіб мають бути захищені в судовому порядку після виконання прокуратурою вимог ст. 400⁸ КПК України.

Пропозиція про скасування судових рішень у справі та направлення її на нове розслідування не ґрунтується на законі – у разі прийняття такого рішення за вказаних умов (коли немає передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК України підстав для перегляду судових рішень та існують обґрунтовані доводи про наявність у справі нововиявлених обставин), Верховний Суд України, вийшов би за межі наданих йому повноважень.

Керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України ухвалив:

Клопотання заступника Генерального прокурора України та захисника Мамалиги А. В. про перегляд у порядку виключного провадження вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 25 грудня 2002 р., ухвали апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2003 р. та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 березня 2004 р. щодо Ляховича М. П., Мазура І. П., Зайченка Р. П., Карпюка М. А., Андрусенка Д. А., Бойка О. М., Бурячка О. А., Гальчика С. В., Горощука В. В., Кайдановича С. Й., Косенка А. В., Литвиненка П. М., Ляховича Г. П., Мирончука В. В., Назара В. В., Павлюка В. Г., Самофалова С. О., Селеги О. В. залишити без задоволення.