Омбудсмену набридло возитися з тортурами?

Європейський Комітет проти тортур за результатами інспекцій до України в 1998, 1999, 2001, 2003, 2005 роках складав доповіді, в яких наголошується, що в Україні залишається невирішеним ряд завдань та рекомендацій, визначених Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Одне з яких – відсутність дієвого механізму недопущення катувань.
21 липня 2007 року мине рік від моменту ратифікації Україною Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. А це означає, що ( у відповідності до вимог статті 17 Протоколу) до 21 липня 2007 року в Україні має бути створений національний превентивний (попереджувальний) механізм для недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських, принижуючих людську гідність видів поводження чи покарання.
Свого часу за найшвидшу ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань активно ратувала український Омбудсмен.
4 липня 2005 року, звертаючись до президента Ющенка з поданням "Про необхідність ратифікації Україною Факультативного протоколу 2002 року до Конвенції ООН проти катувань", Ніні Карпачова висловлювала занепокоєння зволіканням ратифікації і порушенням прав осіб позбавлених волі. «Людей, які підозрюються в протиправних діях, у міліції систематично піддають фізичним катуванням - як правило, з метою змусити їх визнати себе винними. При цьому міліціонери протягом тривалого часу б’ють затриманих, підвішують на металевих прутах, силою одягають протигази, перекриваючи доступ повітря, застосовують для тортур електричний струм. Усе це коїться, як правило, безпосередньо в службових кабінетах райвідділів міліції. Як наслідок, багато людей одержали важкі травми, деякі - загинули. За звинуваченням у фактичних катуваннях кримінальні справи порушені проти сотень працівників міліції», - говориться у поданні Омбудсмена без посилання на статистичні дані за їх відсутності.
Тоді, в 2005 році Ніна Карпачова наголошувала: «Факультативний протокол 2002 року - це важлива міжнародна угода, яка передбачає запровадження конкретних запобіжних заходів проти застосування тортур у місцях ув’язнення. Його ратифікація забезпечить створення в Україні нової, значно ефективнішої системи протидії цим порушенням прав людини».
Минуло 9 місяців від моменту ратифікації Протоколу, але превентивний механізм недопущення катувань в Україні так і не створений.
Згідно Європейської практики у більшості європейських країн національні превентивні механізми запобігання катуванням створюються саме на базі інституту Омбудсмена. Це має місце у Франції, Австрії, Іспанії, Данії. Норвегії, Польщі та ін.
Асамблея по запобіганню катувань рекомендує відносити до таких механізмів комісії по правам людини, інститути Омбудсменів, парламентські комісії, які не входять у систему виконавчої влади і відповідають вимогам статті 18 Факультативного протоколу про незалежність національних превентивних механізмів.
В Україні саме інститут Омбудсмена в найбільшій мірі відповідає, за формальними ознаками, вимогам Факультативного протоколу про створення превентивного механізму по недопущенню катувань. Крім того, за словами Радника Омбудсмена ( за словами, бо через закритість і непрозорість інституції Уповноваженого, ми нічого не знаємо про його структуру), так от за словами Радника: « в структурному апараті Уповноваженого створені відповідний відділ, оперативні, мобільні групи реагування на різні негативні прояви. Групи постійно бувають у кімнатах тимчасового тримання затриманих, в ІТТ, слідчих ізоляторах, колоніях, тюрмах, психіатричних та спеціальних лікарнях, гауптвахтах і Омбудсмен особисто постійно приймає участь у таких перевірках».
Треба сказати, що під час ратифікації Протоколу Верховна Рада запропонувала покласти зобов‘язання по його виконанню саме на Омбудсмена.
21 грудня 2006 року з ініціативи Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Харківської правозахисної групи і Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла-Страда-Україна» відбувся перший «круглий стіл» присвячений питанням формування та розвитку національних механізмів попередження катувань в Україні, в якому взяли участь представники Міністерства юстиції, Прокуратури, Держдепартаменту виконання покарань, народні депутати, незалежні експерти і представники громадських правозахисних організацій. Як було зазначено у ході засідання, сучасний стан дотримання прав та свобод ув’язнених чи заарештованих в Україні осіб поки що далекий від загальновизнаних міжнародних норм. Тоді в грудні, учасники круглого столу виробили рекомендації серед яких Уповноваженому Верховної Ради з прав людини пропонувалося ввести посаду окремого представника Омбудсмена, відповідального за дотримання положень Факультативного протоколу і негайно сформувати представництва Уповноваженого з прав людини в областях для здійснення моніторингової роботи та відвідувань місць позбавлення волі. Але наш Омбудсмен, що так переймався потребою ратифікації Факультативного Протоколу ООН відмовився брати на себе функції передбачені цим Протоколом. « Ми готові надати допомогу у створенні в Україні спеціальної структури, на професіональному рівні співпрацювати з нею, але покладання вказаних функцій згідно з Факультативним протоколом на Омбудсмена є абсолютно неприпустимим», - заявив Радник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який представляв Омбудсмена на цьому «круглому столі».
19 квітня 2007 року відбувся другий «круглий стіл» з питань формування та розвитку національних механізмів попередження катувань в Україні, але вже без участі представників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
У ході «круглого столу» знову наголошувалося, що в Україні все ще не дотримуються європейські стандарти, які передбачають, що ув’язнена особа може позбутися багатьох своїх прав, але основні права - право на життя, здоров’я, справедливість і правосуддя, гуманне поводження, гідність, захист від жорстокості і катувань, є недоторканними.
Серед позитивних зрушень, які відбулися у цій сфері протягом останніх років, на думку експертів, стала більш енергійна співпраця громадських правозахисних організацій з державними органами у вигляді створення Громадських Рад в структурі МВС, мобільних груп по відвіданню місць позбавлення волі.
Учасники круглого столу констатували повну бездіяльність інституту Омбудсмена в сфері формування національно превентивного механізму попередження катувань в Україні, що загрожує відтермінуванням на три роки початку дії вже ратифікованого Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур (передбачено статтею 24 Факультативного протоколу) і підривом міжнародного іміджу України, яким ніби переймається Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Довідка. Стаття 1 Конвенції ООН проти катувань тлумачить термін «катування», як «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди».
За інформацією Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, кожна п‘ята скарга, що надходить до Комітету стосується незаконного способу добування свідчень у правоохоронних органах.
Застосування катувань в органах попереднього слідства є настільки розповсюдженими, що Верховний Суд перестав брати до уваги пояснення про явку з повинною, як добуте не процесуальним шляхом, при постановленні вироку.
За твердженням Омбудсмена, до 30% ув‘язнених відносно регулярно застосовуються катування.
Станом на кінець 2006 року в 182 установах Україні відбувало покарання 161,9 тисяч чоловік з них 1 448 засуджених до довічного позбавлення волі.
За визначенням Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, скарги до Європейського Суду щодо неналежних умов утримання в Україні осіб, засуджених до позбавлення волі набувають системного характеру. Тільки в 2006 році цим Євросудом було винесено 11 рішень по статті 3 Конвенції, яка забороняє катування. Станом на березень 2007 року Україна виплатила за рішеннями Європейського суду з прав людини понад 58,5 тис. євро через неналежне утримання ув’язнених в установах виконання покарань.
За 20 років, що минули від часу ратифікації Україною Конвенції ООН проти катувань проблема дотримання прав людини, попередження катувань продовжує залишатися актуальною для України. На сьогоднішній день справи проти України про порушення статті 3 Міжнародної Конвенції з прав людини взяті під особливий контроль з боку Комітету міністрів Ради Європи, який триватиме до повного усунення Україною не тільки конкретних порушень, а й першопричин, що визначають їх системний характер.