Хроніка свободи слова. 2006 рік
У 2006 році українські медіа мали перед собою завдання закріпити позитивні досягнення, що їх принесли Помаранчева революція та 2005 рік. Однак, цього не сталося. Попри очікування, жодних інституційних чи законодавчих реформ щодо демократизації інформаційної сфери країни зроблено не було.
Натомість рівень конфліктності поміж пресою та владою знову зріс.
Так само є серйозні тенденції до збільшення і щодо статистики у частині злочинів проти журналістів.
Деякі показники росли майже у двічі порівняно з минулим роком. Хоча, на щастя, вони не перевищують показників років попередніх. Українській владі необхідно звернути увагу на відсутність поступу у розслідуванні резонансних справ проти журналістів і зробити відповідні висновки щодо дієздатності правоохоронних органів, інакше напади на журналістів та спроби «силового з’ясування стосунків» можуть стати звичним явищем. Також влада має зрозуміти, що відсутність результатів розслідування справи Георгія Гонгадзе у частині замовників та організаторів злочину негативно відображається на міжнародному іміджу України в цілому.
Те, що сьогодні відбувається у розслідуванні – зміна слідчої групи – видається черговою спробою затягнути справу, аби винні у скоєнні цього найбільш резонансного злочину в Україні залишилися непокараними. Тривожний показник щодо арештів та затримання журналістів був спричинений виборами у Білорусії. Після помаранчевої революції українських журналістів затримували не в Україні, а виключно в країнах СНД. Відсутність арештів та затримань – позитивний показник.
Водночас дуже тривожною тенденцією є відсутність будь-якого правового реагування на справи побиття, нападів, та залякувань журналістів. Справи за такими фактами, або не відкриваються, або слідчі дії не дають жодного результату. Нам невідомий жоден! факт успішного розкриття таких випадків протягом 2006 року та покарання винних. Натомість кількість таких фактів, пов’язаних з професійною діяльністю зростає. Найбільше критичними у 2006 були два місяці – березень та серпень. Це пояснюється виборчою парламентською кампанією, під час якої зростання конфліктності є природнім явищем та після виборчою політичною кризою, яка закінчилася у серпні призначенням Віктора Януковича прем’єр-міністром країни.
Нині в інформаційній сфері залишається декілька ключових проблем, без вирішення яких інформаційна сфера країни не зможе рухатися шляхом демократизації. Перше, це створення системи громадського мовлення. Впровадження такої системи дало б можливість створити в країні реально незалежний та якісний канал, який міг би задавати стандарти якісної інформаційної журналістики та був би спрямований на інтереси громадськості. Водночас, попри заяви про готовність політикуму створення такої системи реальних кроків до цього так і не було зроблено. Досі навіть немає згоди і щодо того, з яких джерел мають фінансувати громадські мовники.
Друге, в країні необхідно розробити дієву концепцію роздержавлення та на основі неї ухвалювати відповідних законопроект. Як результат – зі складу засновників ЗМІ мають вийти органи влади. Водночас, цей процес необхідно проводити з урахуванням соціального напруження, яке виникне під час реформи.
ІМІ