пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200713
07.05.2007 | Євген Захаров

«Причини тортур - і в законодавстві, і в усталеній практиці діяльності правоохоронних органів»

   

8-9 травня на сесії ООН буде заслухано п’яту періодичну доповідь України щодо заходів, спрямованих на виконання Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження та покарання. Харківська правозахисна організація підготувала доповідь, альтернативну урядовій. Чим викликана підготовка такого документа? На це та інші запитання нашого кореспондента відповідає співголова Харківської правозахисної організації, голова Української Гельсінської спілки з прав людини Євген ЗАХАРОВ.

 

- Найперше, будь-ласка, кілька слів про саму процедуру розгляду звіту.

- У кожної з шести основних Конвенцій з прав людини є відповідний орган, який слідкує за виконанням її положень. Якщо це Міжнародний пакт про громадянські і політичні права - то це Комітет з прав людини ООН, якщо Міжнародний пакт про права соціальні, економічні ТА культурні, то це Комітет ООН з відповідною назвою, якщо Конвенція з прав дитини, то це Комітет з прав дитини, і так далі. Є відповідний комітет по контролю і за виконанням Конвенції проти катувань – Комітет ООН проти катувань. Механізм цього контролю наступний: раз на чотири роки кожна країна-учасниця Конвенції має підготувати офіційний звіт про заходи, які вжито її урядом на виконання положень міжнародного документа. Аби мати більш об’єктивну оцінку ситуації, Комітет поряд з офіційним звітом заохочує підготовку незалежних доповідей неурядових організацій щодо цього питання. І розглядає їх спільно з доповіддю урядовою. За роки незалежності України такі звіти уряду розглядалися Комітетом у 1992, 1997 та 2001 роках, а ось тепер подано черговий звіт. Розгляд п’ятої періодичної доповіді України буде 8-9 травня в Женеві на сесії Комітету проти катувань.

Але ж українська  доповідь була підготовлена ще на початку 2004 року…

 Так, і саме тому ми взялися її, так би мовити, доповнити, використовуючи нові дослідження. Вважаємо, що така альтернативна доповідь є вкрай необхідною, оскільки донині доповіді, підготовлені урядом, не відображали в усій повноті ті, проблеми про які йдеться. Особливо я б сказав «парадними» були третій та четвертий звіти. А що стосується п’ятого, то він дуже обмежений за своїм змістом, оскільки в основному стосується виконання тих рекомендацій, які надав Комітет проти катувань після розгляду четвертої доповіді, не враховано у ньому останніх змін до законодавства і практику його застосування. Уряд, в принципі, може уточнити свою доповідь, розширити її, але цього, на жаль, зроблено не було.

Навіть ми, насамперед критикуючи уряд, відзначили в нашій доповіді більше позитивних зрушень у правовій системі, ніж це є в урядовій версії.

Маю також сказати про те, що, на жаль, ці доповіді готувалися урядом практично без обговорення громадськості, келійно, він навіть не надавався депутатам парламенту. Зрозуміло, що рекомендації Комітету, підготовлені на такому матеріалі,  не могли повною мірою відповідати всьому спектру тих проблем, які накопичувались в українському суспільстві щодо означених питань. На сучасному етапі ситуація дещо змінилась. Зокрема, Міністерство юстиції на сайті оприлюднило на своєму сайті документ, який стосується звіту України щодо виконання мовної хартії Ради Європи. Будемо сподіватись, що подібна практика буде застосовуватись і щодо інших документів.

Наша організація питанням катування займається доволі давно – з 1996 року. І просто не могла не використати такого ефективного інструмента, як звіт, щоб привернути увагу до проблеми. Ми вже готували альтернативні звіти у 1997 році і 2001. Нинішній базується на аналізі законодавства і практики його застосування, а також на матеріалах досліджень нашої організацій, повідомленнях наших партнерів – недержавних організацій. Це також повідомлення у пресі, матеріали звернень до нашої організації та Фонду жертв катувань, заснованого нашою групою у 2003 році.

 

- На яких основних проблемах зосереджено увагу в альтернативному звіті?

 

- Найперше треба сказати, що ми обмежили подачу окремих фактів (вони виступають лише як ілюстрація до проблем), а вдалися до системного аналізу ситуації, оскільки вважаємо, що проблема з катуванням залишається доволі гострою і має системний характер. Причини її - і в законодавстві, і в усталеній практиці діяльності правоохоронних органів. І це, по суті, і створює основну проблему - недостатній захист права на свободу не тільки ув’язнених, а й тимчасово затриманих, й тих, котрі перебувають під слідством. Як результат - це робить можливим поширення застосування катувань до широких верств населення.

Що найперше впадає в око на основі зібраних нами даних – так це те, що все більше отримуємо інформації про жорстоке поводження у місцях відбування покарання. Кілька років тому, якщо така інформація і просочувалась, то вона носила разовий характер. Зауважте, йдеться не власне про збільшення таких випадків (вочевидь, вони не занадто відрізняються від того, що було рік чи два тому) - а саме про надходження інформації, тобто, можна говорити про те, що все ж прорвано оцю своєрідну інформаційну блокаду.

Саме дякуючи цьому прориву, ми змогли отримати інформацію, що в багатьох закладах Департаменту виконання покарань застосовується досить цинічна і жорстока форма залякування засуджених - приблизно раз на місяць у колонії з’являються так звані антитерористичні спецпідрозділи у повній бойовій готовності і повному обмундируванні (маски, бронежилети і  тому подібне). Для чого вони вводяться? Одні працівники установ кажуть - що для підвищення їх кваліфікації, інші їх колеги - що для проведення обшуків у камерах. Але обидві ці версії видаються нам, м’яко кажучи, надуманими. Оскільки ці підрозділи якраз добре навчені для того, щоб боротись із терористами чи виручати заручників, однак професійно провести обшук вони не можуть. Отож, ми дотримуємось думки, що узаконена практика введення спецпідрозділів застосовується виключно для залякування, психологічного тиску на ув’язнених і підтримки порядку в колонії. Зрозуміло, що така ситуація жодним чином не відповідає вимогам Конвенції проти катувань.

 

Оскільки, як ви сказали, інформаційна блокада в системі відбування покарань прорвана, чи можна говорити, що скарги ув’язнених потрапляють і до прокуратури для відповідного реагування?

-  На жаль, в Україні практично не діє ефективна система розслідування заяв щодо катувань. Хоча таких заяв у органи прокуратури (в Україні це єдиний орган, який може розслідувати скарги про катування) і справді останнім часом надходить багато, але до обвинувачення, а тим більше, до передачі справи до суду доходять одиниці і дуже мало виноситься обвинувальних вироків. Прокуратура не хоче і не вміє розслідувати такі заяви. Отож і продовжується практика застосування катувань і в системі Міністерства внутрішніх справ, і в Департаменті з виконання покарань. Складається враження, що їх посадові особи отримали своєрідну індульгенцію від держави і можуть що завгодно робити із затриманими та засудженими, добувати у них зізнання будь-яким способом, бо, опинившись за гратами, ці люди вже ніби стають другосортними, навіть якщо вина їх ще й не доведена.

Треба сказати, що у нас дещо викривлено уявлення про право на свободу, оскільки на практиці немає виконання гарантії прав затриманих. Скажімо, права на адвоката, на повідомлення родичам. А ось доступ до лікаря взагалі не передбачений законодавством і людині потім важко довести, що вона потрапила до міліцейського відділку без фізичних ушкоджень, а отримала їх тут. Порушуються права громадянина і у випадку так званого невизнаного затримання. – Що це означає - невизнане затримання?

- Людину затримують, доставляють у відділок, проводять допит, але це ніде не фіксується, і навіть якщо в такому випадку до людини застосовуються якісь тортури, то вона не зможе довести, що ушкодження вона отримала саме тут – її перебування у відділку офіційно ніде не зафіксоване! По суті, таке затримання граничить зі зникненням - якщо не викраденням - людини.

- Очевидно, подібні «ноу-хау» застосовуються, щоб вибити з людини якісь свідчення?

- О, зізнання та явка з повинною - це взагалі окрема історія. Так, це доказовий, корисний для розслідування справи, але дуже небезпечний інструмент. Оскільки дуже часто вона здійснюється під значним тиском, який ставить під сумнів будь-яку добровільність. І ми в нашому звіті наводимо подібні факти не тільки фізичного, а й психологічного тиску. Цю проблему, в принципі, можна було б зняти «одним розчерком пера» - закріпити на законодавчому рівні норму, що такі свідчення, добуті під тиском чи із застосуванням тортур, не беруться до уваги судом (як це, зроблено, скажімо, у Туреччині - визнається лише зізнання, отримане під час розгляду в суді).

Тобто, кажу про те, що потрібне нове процесуальне законодавство, потрібна зміна судової практики, потрібні нові судді, які будуть знати, що таке доказове право і що такі докази недопустимі. А щодо міліції, то, не виправдовуючи їх поведінку, маю сказати - вона діє так не тому, що міліонери жорстокі, якісь садисти, а тому, що їм просто потрібно розкрити злочин, отримати докази, щоб покарати злочинця. Інша справа, що не завжди вистачає терпіння, чи вміння, а й чи просто хочеться скоротити час: один удар кулака - і можна уникнути усілякої рутинної роботи, як то експертизи, тривалих допитів, слідчих експериментів…

І до речі, про відповідальність, про яку ми з вами говорили вище – внесені на початку 2005 року зміни до Кримінального кодексу передбачили і відповідальність посадових осіб за катування. І в тому ж році з’явилась і судова практика – за катування було засуджено 15 осіб, в минулому – 25, є вже і факти цьогорічні, які ми наводимо у нашому звіті (в урядовому документі цих матеріалів, зрозуміло, немає з об’єктивних причин). Отож, можна сказати, що стаття запрацювала, і, сподіваюсь, що, прислухаючись до рішень суду, правоохоронці, працівники закладів виконання покарань будуть більш обачно поводитись із затриманими та ув’язненими.

- На Вашу думку, чи працюють на означене Вами покращення ситуації з катуваннями мобільні групи в системі МВС?

 

- Незважаючи на те, що ми постійно критикуємо владу і правоохоронні органи, вважаємо, що в міліцейському відомстві є розуміння проблеми і є готовність брати участь у її вирішенні. Одним з таких кроків у її вирішенні й справді є мобільні групи, які перевіряють дотримання правоохоронцями законності. Практично, ми єдина в Європі країна, де, завдяки таким групам, представники неурядових організацій отримали доступ до райвідділів міліції, до ізоляторів тимчасового тримання, де утримуються затримані. Цей проект започаткований у 2004 року зусиллями Національного університету внутрішніх справ у Харкові. Зараз цей досвід вже розповсюджений на всю країну, є відповідна нормативна база. Зрозуміло, що, як і в усякій новації, є тут організаційні та кадрові проблеми, але головне, що цей процес розвивається.

Подібне, до речі, намагаємось ввести і в системі Департаменту з виконання покарань. Однак ми вже говорили про закритість цього відомства – діє вона і в цьому випадку. Хоча ніякої небезпеки (у чому вже мала змогу переконатись міліція) такі заходи не несуть, а, навпаки, приносять користь і самій міліцейській системі, оскільки результати моніторингу мобільних груп йдуть і на стіл до міністра внутрішніх справ. І він може більш об’єктивно оцінити те, що діється на місцях.

 

- Щодо судового захисту жертв катувань, то тут, очевидно, доречно сказати і про звернення громадян України Європейського суду з прав людини …

 

-  У минулому році таких рішень проти України щодо катувань було одинадцять. Наша організація подала більше 40 скарг до Європейського суду щодо порушень статті 3 Конвенції, жодна з них не відхилена, в одній скарзі вже прийнято позитивне рішення, 14 перебувають на комунікації. Разом з тим, хотів би сказати, що в Україні дуже мало людей, які можуть кваліфіковано написати скаргу до Європейського суду. А це одна з вагомих підстав того, що скарга буде прийнята до розгляду. На мою думку, враховуючи те, що, очевидно, кількість справ до Європейського суду буде збільшуватись, слід подбати, щоб мати для процедури підготовки скарг  та їх супроводу і кваліфіковані кадри. Апарат урядового уповноваженого – очевидно, цього недостатньо на сьогоднішній день. До речі, Україна вже досить яскраво представлена у складі Європейського суду - у секретаріаті працюють десять юристів, в тому числі два колишні співробітники Харківської правозахисної організації. Днями буде обрано нового суддю від України.

- На Вашу думку, якими будуть рекомендації Комітету проти катувань?

 

- Сподіваємось, що рекомендації Комітету ООН співпадатимуть з нашими – тобто: створити національну інтегровану систему попередження катувань, привести кримінальне законодавство у повну відповідність до вимог Конвенції, забезпечити ефективне розслідування заяв про катування. Потрібно також внести до українського законодавства положення про неприпустимість будь-яких недобровільних заяв обвинувачених, забезпечити контроль за перебуванням затриманих в органах міліції і скоротити терміни такого перебування.

Загалом же, проблема досить вивчена. Потрібна лише політична воля, аби сприйняти її з усією серйозністю

Розмову вела Галина Макаренко

Юридичний Вісник України, № 18(618), 5-11 травня 2007 року

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори