пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200713
12.05.2007 | Галя Койнаш

Якщо не зараз, то ніколи ...

   

До дев’яностої річниці Жовтневого перевороту  цілком передбачуваний черговий сплеск інтересу в ЗМІ неоднозначна позиція кремлівської влади і всілякі мітинги за участю  в основному людей похилого віку  в багатьох містах колишнього Радянського Союзу. 

Є, звичайно, й інша річниця. Але вона для багатьох, мабуть, занадто особиста, хвороблива, та й для тих, хто печеться про рейтинги, незручна.

Ті з нас, однак, у кого немає ні могил, ні фотографій, а тільки законом установлене право ознайомитися з пожовтілою «Справою» НКВД, ту «доленосну» дату звикли відзначати тільки скорботним мовчанням. 

Пройшло 70 років з початку хвилі арештів, судилищ і розстрілів, що історики називають Великим Терором. У країнах колишнього Союзу, щоправда, довго ще можна буде обходитися без назв – Тридцять Сьомий, і все ясно.

Дуже багато написано на тему Великого Терору, у тому числі, і в недавно виданих тезах «Меморіалу»  (http://khpg.org/index.php?id=1175772127) . Мені нема чогось додати. Не знайду ні мудрих слів, ні розумних пояснень.

У мене,  власне, нічого немає, крім потреби сформулювати питання, що не дають мені спокою. Таких питань багато. Вони в основному сугубо особистого плану, але один, мабуть, набагато ширше.

В Україні, Росії й інших країнах, по яких прокотилися хвилі збожеволілої ненависті і різанини,  лежать останки наших дідів у незнайдених чи просто нічим непозначених місцях поховань. 

Чи не час нам усерйоз думати, у цьому просоченому страшними річницями 2007-м році, про увічнення пам’яті всіх безвинних жертв?  Чи не час нам відшукати всі місця, де лежать останки наших батьків і дідів, ушанувати їхню пам’ять?

На сайті українського товариства «Меморіал» (www.memorial.kiev.ua) ставлять запитання: чи потрібно шукати правду?  Результат мало кого здивує – усі одностайні, що треба. Але чому ми, українці, так мало робимо для цього пошуку правди? Чому недавно створений Інститут Національної Пам’яті ніяк не почнуть підтримувати, як слід?

У своїй книзі про звільнення з Освенцима «Якщо не зараз, то коли?»  Примо Леві пише:

Людина входить у свій будинок, вішає свій одяг і свої спогади. А ти де вішаєш свої спогади, Мендел, син Нахмана?

А де ми будемо вішати свої спогади, якщо упокоримося зі зручним забуттям?

Украй важливо, на мій погляд, щоб ми усі об’єднали зусилля в пошуках правди, щоб ми усі брали участь у роботі по-справжньому народного Інституту Національної Пам’яті.  Це і наведення ладу у наявних меморіальних заповідниках, і пошуки поховань.  Це може бути і просвітницька робота, і лобіювання, і пошуки фінансування для дійових заходів щодо увічнення пам’яті всіх убитих. 

Способів багато, а з часом не так щедро. 

Якщо не зараз, то ніколи…

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори