MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Похований курган: росіяни знищують унікальну пам’ятку в Маріуполі‘Росія воює проти звичайного життя людей’, — Президент УкраїниВійна проти пам’яті — як росіяни руйнують пам’ятники та меморіали в Україні Невидимі бранці Кремля‘Я ні про що не жалкую і ні в чому не каюсь’ — в РФ правозахисника засудили до двох з половиною років колоніїЗаконопроєкт про мобілізацію дозволить призивати з 18 років за певних умовСудилища тривають: у ‘ДНР’ 33 українських воїнів відправили за ґрати на строки до 29 роківНічого святогоДень бабака замість години суду. Дайджест російських протестівМобілізація засуджених: плюси і мінусиСоборність України: через спротив, піт і кров…Підземний дитсадок, замінована АЕС, обстріл Донецька — підсумки тижняЗа ґрати за вподобайку: окрема думка судді Аркадія Бущенка 35 дітей з Луганщини вивезли до Білорусі — ‘навчатися’ у надзвичайниківДень українського політв’язня: 52 роки тому КДБ розпочав операцію ‘Блок’Генерали брешуть. Дайджест російських протестівСуди над українськими військовополоненими — спроба Росії приховати власні злочини в МаріуполіВійна проти незалежної культури. Дайджест російських протестівПолонений правозахисник Максим Буткевич став лавреатом Національної правозахисної премії75 років Конвенції про запобігання геноциду. Чи вона ще працює?

Якщо не зараз, то ніколи ...

12.05.2007   
Галя Койнаш
Чи не час нам усерйоз думати, у цьому просоченому страшними річницями 2007-м році, про увічнення пам’яті всіх безвинних жертв? Чи не час нам відшукати всі місця, де лежать останки наших батьків і дідів, ушанувати їхню пам’ять?

До дев’яностої річниці Жовтневого перевороту  цілком передбачуваний черговий сплеск інтересу в ЗМІ неоднозначна позиція кремлівської влади і всілякі мітинги за участю  в основному людей похилого віку  в багатьох містах колишнього Радянського Союзу. 

Є, звичайно, й інша річниця. Але вона для багатьох, мабуть, занадто особиста, хвороблива, та й для тих, хто печеться про рейтинги, незручна.

Ті з нас, однак, у кого немає ні могил, ні фотографій, а тільки законом установлене право ознайомитися з пожовтілою «Справою» НКВД, ту «доленосну» дату звикли відзначати тільки скорботним мовчанням. 

Пройшло 70 років з початку хвилі арештів, судилищ і розстрілів, що історики називають Великим Терором. У країнах колишнього Союзу, щоправда, довго ще можна буде обходитися без назв – Тридцять Сьомий, і все ясно.

Дуже багато написано на тему Великого Терору, у тому числі, і в недавно виданих тезах «Меморіалу»  (http://khpg.org/1175772127) . Мені нема чогось додати. Не знайду ні мудрих слів, ні розумних пояснень.

У мене,  власне, нічого немає, крім потреби сформулювати питання, що не дають мені спокою. Таких питань багато. Вони в основному сугубо особистого плану, але один, мабуть, набагато ширше.

В Україні, Росії й інших країнах, по яких прокотилися хвилі збожеволілої ненависті і різанини,  лежать останки наших дідів у незнайдених чи просто нічим непозначених місцях поховань. 

Чи не час нам усерйоз думати, у цьому просоченому страшними річницями 2007-м році, про увічнення пам’яті всіх безвинних жертв?  Чи не час нам відшукати всі місця, де лежать останки наших батьків і дідів, ушанувати їхню пам’ять?

На сайті українського товариства «Меморіал» (www.memorial.kiev.ua) ставлять запитання: чи потрібно шукати правду?  Результат мало кого здивує – усі одностайні, що треба. Але чому ми, українці, так мало робимо для цього пошуку правди? Чому недавно створений Інститут Національної Пам’яті ніяк не почнуть підтримувати, як слід?

У своїй книзі про звільнення з Освенцима «Якщо не зараз, то коли?»  Примо Леві пише:

Людина входить у свій будинок, вішає свій одяг і свої спогади. А ти де вішаєш свої спогади, Мендел, син Нахмана?

А де ми будемо вішати свої спогади, якщо упокоримося зі зручним забуттям?

Украй важливо, на мій погляд, щоб ми усі об’єднали зусилля в пошуках правди, щоб ми усі брали участь у роботі по-справжньому народного Інституту Національної Пам’яті.  Це і наведення ладу у наявних меморіальних заповідниках, і пошуки поховань.  Це може бути і просвітницька робота, і лобіювання, і пошуки фінансування для дійових заходів щодо увічнення пам’яті всіх убитих. 

Способів багато, а з часом не так щедро. 

Якщо не зараз, то ніколи…

 Поділитися