пошук  
версія для друку

Рибак проти України

   

ДРУГА СЕКЦІЯ

СПРАВА «РИБАК проти УКРАЇНИ»

(Заява № 26996/03)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

29 листопада 2005 року

 

Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі «Рибак проти України»,

Європейський суд з прав людини (друга секція), ), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п.  Ж.-П. Коста, /J.-P. Costa/, Голова,

п.  І. Кабрал Баррето /I. Cabral Barreto/,

п.  В. Буткевич /V. Butkevych/,

пані  А. Мулароні /A. Mularoni/,
пані Е. Фура-Сандстрьом /E. Fura-Sandström/,

пані Д. Йочієнє /D. Jočienė/,
п. Д. Попович /D. Popović/, судді,
та п. М.С. Нейсміт /S. Naismith/, заступник секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить рішення, що було прийнято того ж дня :

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено проти України за заявою (№ 26996/03), поданою проти України до Суду 17 липня 2003 року України громадянкою України пані Ганною Миколаївною Рибак (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2.  Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В. Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 21 червня 2004 року друга секція винесла рішення направити на комунікацію Уряду скарги за § 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції. Керуючись положеннями пункту § 3 статті 29 Конвенції, вона вирішила що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася 1934 року та проживає у м. Торез Донецької області, Україна.

5. Своїм рішенням від 2 квітня 2001 року Торезький міський суд зобов’язав шахту „Прогрес” (державне підприємство) виплатити заявниці суму в розмірі 41 349,18 грн.,[1]  як компенсацію за втрату годувальника родини та соціальну допомогу, що належала її померлому чоловіку, який колись працював на цій шахті.

6. У серпні 2002 року заявниця отримала суму в розмірі 1 900 грн.

7. Через те що рішення суду залишалось невиконаним, заявниця звернулася до міського відділу Державної виконавчої служби, яка у двох листах від 30 вересня 2002 року і 10 вересня 2003 року поінформувала заявницю про те що коли на банківські рахунки шахти було накладено арешт, констатували відсутність на них грошових кошів, а також про те що заявницю було включено до черги кредиторів під номером 337 та, що вимоги кредиторів будуть задовольнятися у порядку черги по мірі того, як на рахунки товариства-боржника будуть поступати грошові кошти.

8. До того ж, начальник відділу Державної виконавчої служби послався на Закон України № 2864-ІІІ «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (чинний з 26 грудня 2001 року), який забороняє реалізацію майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі, з метою погашення боргів. Він також згадав ухвалу Господарського суду Донецької області від 8 січня 2003 року про порушення процедури банкрутства цієї шахти. В решті решт, він поінформував заявницю про те, що у березні 2003 року шахта „Прогрес” та кілька інших державних підприємств було об’єднано в одне підприємство „Торез-антрацит”, а також про те що ухвалою від 25 липня 2003 року, Торезький міський суд ухвалив передати зобов’язання тих підприємств їх правонаступнику – „Торез-антрацит”.

9. У червні і вересні 2004 року, пані Рибак отримала всю суму, присуджену їй рішенням суду. 9 вересня 2004 року, постановою відділу Державної виконавчої служби виконавче провадження щодо цього рішення суду було закрито.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАСТВО

10. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні Ромашов проти України (Romachov c. Ukraine)(заява № 67534/01, від 27 липня 2004 року).

ЩОДО ПРАВА

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

11. Заявниця стверджує, що невиконання рішення, винесеного на її користь, протягом тривалого часу, порушує її право на справедливий судовий розгляд та на ефективний засіб правового захисту, як передбачено у § 1 статті 6 і статті 13 Конвенції:

п. 1 Статті 6

« Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру(…)»

Стаття 13

« Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

 

12. З огляду на цю ж скаргу, заявниця також стверджує про порушення статті 14 Конвенції, в якій сказано:

Стаття 14

« Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. »

A. Щодо прийнятності скарг за п. 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції

13. Уряд дорікає заявниці у тому, що вона не вичерпала національних засобів правового захисту, а саме не ініціювала процедуру з оскарження дій чи бездіяльності Державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень, винесених на її користь. Уряд також заперечує статус жертви заявниці згідно зі статтею 34 Конвенції, оскільки рішення суду, винесене на її користь було виконано повністю.

14. Заявниця не погоджується з такими твердженнями Уряду.

15. Суд констатує, що аргументи схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду див., наприклад, рішення у справі „Войтенко проти України” (Voїtenko c. Ukraine), № 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі „Ромашов проти України” (Romachov c. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.

16. Суд зауважує, що ці скарги не є явно необґрунтованими у сенсі п. 3 статті 35 Конвенції. До того ж, Суд не встановив жодної іншої причини їх неприйнятності.

B. Щодо прийнятності скарги за статтею 14 Конвенції.

17. Суд зауважує, що заявниця не підтвердила цю скаргу жодним конкретним фактом. Відповідно, ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до пп. 3 і 4 статті 35 Конвенції.

II. ЩОДО СУТІ

A. Щодо стверджуваного порушення § 1 статті 6 Конвенції

18. У своїх зауваженнях Уряд подав аргументи, схожі на ті, які наводилися у справах Ромашова, Войтенка та Сокура, які мали на меті довести відсутність порушення § 1 статті 6 Конвенції (див. вищезгадані рішення у справах «Ромашов проти України» (Romachov c. Ukraine), § 37; «Войтенко проти України» (Voїtenko c. Ukraine), § 37, від 29 червня 2004 року; «Сокур проти України» (Sokur c. Ukraine), заява № 29439/02, § 28, від 26 квітня 2005 року).

19. Заявниця заперечує ці твердження Уряду.

20. Суд нагадує, передусім, що у жодному випадку державний орган не може посилатися на відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (див. Бурдов проти Росії, справу „Бурдов проти Росії” (Bourdov c. Russie), № 59498/00, пп. 35 та 40, CEDH 2002-III). Отже, утримуючись майже три роки і п’яти місяців від застосування заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення, винесеного у справі, українські державні органи позбавили положення п. 1 статті 6 Конвенції його корисного ефекту.

21. Цього достатньо Суду, щоб зробити висновок про те що мало місце порушення п. 1 статі 6 у цій справі.

B. Щодо стверджуваного порушення статті 13 Конвенції

22. Уряд зазначав, що національне законодавство надавало заявниці ефективні засоби правового захисту, які дозволяли їй оскаржити невиконання рішення суду, винесеного на її користь. Уряд посилається на свої попередні аргументи щодо невичерпання національних засобів правового захисту.

23. Заявниця не погодилася з цим.

24. Суд посилається на свої висновки (див. параграф 14 вище) стосовно тверджень Уряду про невичерпання національних засобів правового захисту. З цих самих причини, Суд вирішує, що заявниця не мала ефективних національних засобів правового захисту, гарантованих статтею 13 Конвенції, які б дозволили відшкодувати шкоду, завдану затримкою, що виникла під час провадження.

25. Отже, мало місце порушення статті 13 Конвенції.

III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

26. У статті 41 Конвенції зазначено таке:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A. Шкода

27. Заявниця вимагає 20 000 ЄВРО у якості відшкодування моральної шкоди, якої вона зазнала.

28. Уряд не надав жодного коментарю.

29. Суд вважає суму, яку вимагає заявниця у якості відшкодування моральної шкоди, надмірною. Суд на засадах справедливості, як вимагає стаття 41, присуджує заявниці у якості відшкодування моральної шкоди 1 640 ЄВРО.

B. Судові витрати

30. Заявниця не подала жодної вимоги з цього приводу.

C. Пеня

31 Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки (le taux d’intérêt de la facilité de prêt marginal) Європейського Центрального Банку, до якої мають бути додані три відсотки.

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ, СУД ОДНОГОЛОСНО:

1. Визнає заяву прийнятною щодо скарг за § 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції та неприйнятної щодо іншого;

2. Вирішує, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що мало місце порушення статті 13 Конвенції;

 

4. Вирішує,

a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним, відповідно до положень пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 1 640 ЄВРО (тисяча шістсот сорок ЄВРО) для відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована в українську гривню за курсом на дату сплати, враховуючи будь-який податок, що може бути стягнутий з заявниці;

b) на суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці (le taux égal à celui de la facilité de prêt marginal) Європейського Центрального Банку плюс три відсотки з часу, коли закінчиться вищезгадані три місяці, і до моменту повного розрахунку;

5. Відхиляє інші вимоги щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено французькою мовою та повідомлено письмово 29 листопада 2005 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

  /підпис/  /підпис/

  С. Нейсміт  Ж.-П. Коста
Заступник секретаря  Голова


1. приблизно 6 640 євро

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори