Дєрібан з особливим цинізмом

Якщо хочуть знищити народ, найперше намагаються відібрати йому мову. Прагнучи зробити громадян невільниками, рабами системи та безправними кріпаками олігархату, не в останню чергу намагаються позбавити їх права власности. Навіть не власности як такої – адже вільним можна бути і з діркою у кишені, а саме права на власність, що є одним з чинників відчуття незалежности, автономности, свободи і самоповаги.

Від того якими методами це робиться – чи то прямо і брутально, по-большєвицьки, а чи закамуфльовано-сором’язливо (про що далі), змінюються побічні наслідки, але не змінюється сенс. Бо сенсом є безправ’я і приниження тих, хто не належить (за народженням, завдяки спритности, завдяки підлости, дякуючи сотні разів зробленому у потрібний час потрібним людям «ку») до кола, що вони самі його звуть «елітою», а мені хочеться назвати по-іншому, але доводиться зважати на неоднорідний віковий та гендерний склад шановного читацтва «Майдану».

Отже, 19-го квітня цього року [недо]розпущена Президентом Верховна Рада прийняла в цілому законопроект №2141 «Про організаційно-правові засади вилучення (викупу) земель права приватної власности». Законопроект став вислідом законотворчих потуг блискучої депутатської четвірки у складі В.Бевзенка (ПРУ), О.Парубка (КПУ), В.Сільченка (СПУ) та примкнулого до них бютівця І.Кириленка (це, до речі, зайвий раз доводить, що коли справа йде про певні питаннячка, заспівати спільну партію для нардепів є простішим за просте). При голосуванні законопроект підтримали 252 мандатоносця, себто, перепрошую, 252 картки (http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=3671&krit=66). Для історії запишемо, що примкнулий бютівець на той час у сесійній залі був відсутній. Чи, можливо, просто добре заховався.

Якщо вірити преамбулі законопроекту, він нібито «визначає правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі вилучення (викупу) земельних ділянок, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідности». Але це саме той випадок, коли поспішно вірити власним очам є шкідливим для своїх громадянських прав та інтересів. Отже, не поспішаймо, а звернемося до засадничого.

Конституція України (акт найвищої юридичної сили і прямої дії) наголошує, що «право приватної власности є непорушним» і що «ніхто не може бути протиправно позбавленим права власности» (частина третя ст.41), гарантуючи при тому рівність всіх суб’єктів права власности перед законом (частина четверта ст.13). Аналогічно, i загальна Декларація прав людини передбачає, що «ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна» (п.2 ст.17).

Відповідно до частини п’ятої тієї ж ст.41 Конституції «примусове відчуження об’єктів права приватної власности може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідности, на підставі і у порядку, встановлених законом, та за умов попереднього і повного відшкодування їх вартости». Отже, примусове відчуження, за Основним Законом, заперечувати який не може ніхто і ніщо, можливо тільки за наявности водночас чотирьох обов’язкових умов:

Винятковість обставин.

Наявність суспільної необхідности.

Наявність підстав, встановлених законом і відповідного порядку (процедури).

Попереднє повне відшкодування вартости.

Будь-які дії, що цим умовам не відповідають, є найтяжчим правопорушенням – порушенням Конституції.

Відповідні норми містяться, зокрема, і у ст.146 Земельного кодексу України (на що, до речі, вказало і головне науково-експертне управління Верховної Ради України у своєму висновкові) і у пункті 3 ст.321 Цивільного кодексу України. Той самий Цивільний кодекс знов-таки каже і про суспільну необхідність як умову примусового відчуження об’єктів права власности і про непорушність цього права і про рівність суб’єктів права власности перед законом і про забезпечення їм рівних умов здійснення цього права. Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до п.5 ст.350 Цивільного кодексу «до викупної ціни [земельної ділянки – О.С.] включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв’язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі». Відтак, маємо вельми суттєве, щоб не сказати – принципове, доповнення до четвертої умови примусового відчуження – сума «попереднього повного відшкодування» не може бути меншою за ринкову вартість об’єкта приватної власности, на який покусилося-спокусилося суспільство у стані, наголосимо, необхідности, а не чого ще.

Перепрошую читачів за такий чималий аперитив, але тепер, після нього, розгризти, скуштувати і виплюнути з огидою страву від чарівних нардепів нам не складе зусиль. Бо страва та вся суцільно складається з деталей, у яких ховається лукавий.

По-перше, замість «суспільної необхідности» законопроект підсовує нам термін «суспільна потреба», без тіні сумніву заносячи до неї свербіж зводити «будівлі і споруди органів державної влади та... місцевого самоврядування, будівлі, споруди та інші виробнічі об’єкти комунальної власности тощо». Погодьтеся, що «необхідність» і «потреба» – поняття далеко нетотожні. І якщо у якогось чиновника чи державного чи місцевого органу є потреба, байдуже – мала чи велика, це ще зовсім не значить, що така потреба є суспільною необхідністю.

І як бути з рівністю суб’єктів права власности, між іншим? Якого це дідька бажання якогось «прісідатєля», міністра (а хоч і «прімєр-міністра») чи то депутатів звести саме на моїй приватній земельці якийсь, скажімо, Орган чи комунальний (за легендою) заводик має пріоритет щодо мого приватного бажання мати там і ставок і млинок і – я не жартую – вишневенький садок?

По-друге, ви, напевно, будете сміятися (а можливо – лаятися) але на думку тих, хто цю законопроектну каламуть написав і тих, хто її підтримав, визначення «суспільних потреб» не потребує, власне, участи самого суспільства чи громад. Ви не знайдете у тексті жодного натяку про врахування громадської думки, не кажучи вже про конкретний механізм такого врахування. А між тим я переконаний, що вашій територіальній громаді, наприклад, буде рішуче «по цимбалах» «потреба» місцевої ради звести якусь адмінбудівлю саме на місці вашої укоханої діляночки, а не де-інде. По цимбалах – це у найкращому для зазначеної ради випадку.

І, врешті, по-третє. Провівши, шляхом нескладних маніпуляцій з «Word’ом», пошук у тексті законопроекту принципових для всякої нормальної людини (не кажучи вже про нас, куркулів) слів «ринкова вартість», ви їх там геть не знайдете. З тієї простої причини, що їх там нема у жодному відмінку. Натомість є пречудовий пасаж, котрий вартий таки бути процитованим дослівно: «визначення вартости земельної ділянки здійснюється відповідно до експертної грошової оцінки, яка проводиться у порядку, визначеному законом. Суб’єкти оціночної діяльности для проведення такої оцінки визначаються органом державної влади чи органом місцевого самоврядування [тобто ініціаторів примусового відчуження – О.С.], а вартість послуг таких суб’єктів оціночної діяльности сплачується за рахунок коштів відповідних бюджетів». Ви не пам’ятаєте, хто зазвичай замовляє музику?

А тепер, на десерт – «кампот», як сказав би Подерв’янський. Цитата зі ст.18 законопроекту без коментарів. Sapienti Sat: «У разі, якщо потреба у використанні земельної ділянки для суспільних потреб зникає, колишній власник...має право на її повернення у власність....Якщо колишній власник...відмовляється від свого права на повернення ділянки у власність, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть прийняти рішення про передачу такої ділянки іншій зацікавленій особі». Фокусник вклоняється публіці. Завіса.

Підсумовуючи: поки «еліта» влаштовує нам про око людське «зрєліщє» – декоративні «бої без правил» (котрі, як відомо, є властиво шоу, а не справжньою бійкою), вона, як на мою думку, водночас готується поцупити нашу власність. Дуже-дуже приватну і рідну. Наші діди у таких випадках бралися за обріза чи машингвера. Їм не має бути соромно за нащадків.

P.S. На момент написання тексту авторові нічого не відомо про підписання Президентом цього «закону», ухваленого розпущеною ним (Президентом, а не автором) Верховною Радою. Тому його і названо законопроектом.

Автор дякує Gunslinger за привернення уваги до питання