пошук  
версія для друку

Сергєєв проти України

   

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
УХВАЛА ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

заяви № 53874/00
Геннадія Володимировича СЕРГЄЄВА
проти України

Європейський суд з прав людини (четверта секція) 12 грудня 2000 року у суддівському складі:

п. Г. РЕССА, Голови Суду,
п. А. Пастора РІДРУЕХО
п. І. Кабраля БАРРЕТО
п. В. БУТКЕВИЧА
пані Н. ВАЖИЧ
п. Д. ХЕДІГАНА
п. М. Пеллонпя
а також п. В. БЕРЖЕ, Секретаря секції,

беручи до уваги вищевказану заяву, подану 27 серпня 1999 року та зареєстровану 12 січня 2000 року;

беручи до уваги зауваження, представлені Урядом-відповідачем, та відповідь заявника;

в результаті обговорення, приймає таке рішення:

ФАКТИ

Заявник – громадянин України, 1953 року народження, мешкає у м. Лисичанськ, Україна.

Факти у справі за викладом сторін можна навести таким чином.

У жовтні 1998 року заявник звільнився з шахти "Черноморка" (м. Лисичанськ) після того, як пропрацював на ній 22 роки. Він звернувся до дирекції шахти з вимогою виплатити йому 2 тис. 561 грн. 85 коп. заборгованості по заробітній платі за кілька місяців.

У листі від 23 жовтня 1998 року керівництво підприємства підтвердило заявникові, що заборгованість становить 2 тис. 561 грн. 85 коп. А 3 листопада 1998 року шахта направила в "Промінвестбанк" платіжну вимогу на вказану суму.

Листом від 4 квітня 1999 року підприємство повідомило заявника, що виплата його заробітної плати є неможливою через неплатоспроможність шахти.

У жовтні 1999 року заявник звернувся до суду першої інстанції у м. Лисичанськ з позовом до шахти про відшкодування заборгованості по зарплаті.

Рішенням від 26 жовтня 1999 року суд зобов’язав шахту виплатити заявнику суму у 2 тис. 561 грн. 85 коп. Того ж дня суд надіслав виконавчий лист на підприємство.

Листом від 1 грудня 1999 року управління юстиції Міністерства юстиції України у м. Лисичанськ повідомило заявника про те, що рішення суду від 26 жовтня 1999 року не буде виконано через неплатоспроможність підприємства.

25 квітня 2000 року Уряд повідомив Суд, що рішення суду першої інстанції м. Лисичанська від 26 жовтня 1999 року виконано 20 березня 2000 року.

Листом від 7 вересня 2000 року заявник підтвердив виконання рішення суду від 26 жовтня 1999 року і повідомив Суд про те, що він відкликає свою заяву.

СУТЬ ЗАЯВИ

Заявник вважав, що невиконання рішення суду, винесеного судом першої інстанції м. Лисичанськ, було порушенням його права на справедливий суд. Крім того, він вважав себе жертвою порушення його права на вільне володіння своєю заробітною платою. По суті він посилався на частину 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1.

ЗАКОНОДАВСТВО

Посилаючись на статтю 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1, заявник скаржився на невиконання рішення, винесеного на його користь судом першої інстанції м. Лисичанськ про повне відшкодування заборгованості по зарплаті.

Суд зауважує, що у своїх листах від 25 квітня та 7 вересня 2000 року відповідно Уряд та заявник констатували виконання відповідного рішення суду. У листі від 7 вересня 2000 року заявник також повідомив про відкликання своєї заяви.

Суд вважає, що спір щодо Конвенції, який ліг в основу заяви, був вирішений в сенсі частини 1 пункту в) статті 37 Конвенції. Крім того, Суд не знаходить підстав загального характеру стосовно прав людини, гарантованих Конвенцією, що вимагають продовження розгляду заяви в порядку статті 37 Конвенції.

На цих підставах Суд одностайно

оголошує заяву неприйнятною.

Вінсен БЕРЖЕ, cекретар

Георг Ресс, голова

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль