пошук  
версія для друку

Косиціна проти України

   

П’ЯТА СЕКЦІЯ

УХВАЛА

Заява № 35157/02
подана Людмилою Володимирівною Косиціною
проти України

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою 22 травня 2006 року, до складу якої увійшли:

  п.  П. Лоренцен (P. Lorenzen), Голова,

  пані  С. Ботучарова (S. Botoucharova),

  п.  В. Буткевич (V. Butkevych),

  пані  M. Цаца"Ніколовська (M. Tsatsa"Nikolovska),

  п.  Р. Маруст (R. Maruste),

  п.  Дж. Боррего Боррего (J. Borrego Borrego),

  пані  Р. Єгер (R. Jaeger), судді,

та пані К. Вестердік (C. Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 24 березня 2001 року,

після обговорення вирішує наступне:

ФАКТИ

Заявниця, Людмила Володимирівна Косиціна, є громадянкою України, яка народилась 1936 року та проживає в м. Одесі. Заявниця діє у власних інтересах та в інтересах померлого сина, Геннадія Едуардовича Гюльзадяна (Г. Е. Г.).

Обставини справи, надані заявницею, можна викласти таким чином.

A. Кримінальна справа, порушена за заявами сина заявниці щодо його незаконного позбавлення волі

З 27 лютого до 2 березня 1995 року, за твердженням Г. Е. Г., він був позбавлений волі в селі Балка Одеської області громадянами Т. Н. Т. та Т. Р. А. (приватні особи). Т. Н. Т. та Т. Р. А. вимагали від Г. Е. Г. повернення боргу в розмірі 10 300 доларів США, піддаючи його поганому поводженню.

3 березня 1995 року Іллічівський РВ УМВС в Одеській області отримав інформацію з медичного закладу, де проходив медичне обстеження син заявниці, що йому було завдано черепно-мозкову травму.

17 квітня 1995 року прокуратурою Малиновського району м. Одеси (далі — прокуратура) була порушена кримінальна справа проти Т. Н. Т. та Т. Р. А.

6 червня 1995 року, 30 грудня 1996 року і 30 грудня 1997 року прокуратура закривала провадження у кримінальній справі проти Т. Н. Т. та Т. Р. А.

21 листопада 1998 року прокуратура кримінальне провадження у справі проти Т. Н. Т. та Т. Р. А. закрила. 25 січня 1999 року Іллічівський районний суд м. Одеси (далі — Іллічівський суд) прийняв ухвалу, якою визнав правомірною постанову прокуратури про припинення кримінального провадження.

7 квітня 1999 року президія Одеського обласного суду, розглянувши поданий протест заступника прокурора Одеської області, скасувала зазначену ухвалу і направила справу на новий розгляд іншому судді.

19 липня 1999 року Іллічівський суд скасував постанову прокуратури і направив справу на додаткове розслідування. Зокрема, ним було вказано на недоліки розслідування і зобов’язано їх усунути.

28 серпня 1999 року прокуратура закрила кримінальну справу проти Т. Н. Т. та Т. Р. А.

30 травня 2000 року прокуратура знову закрила кримінальну справу проти Т. Н. Т. та Т. Р. А. Відповідно до цієї постанови син заявниці страждав від алкогольної залежності 2-го ступеня і проходив медичне лікування від «хронічного алкоголізму» в Одеській обласній психіатричній лікарні № 1 з 29 серпня до 15 жовтня 1996 року. Він відмовився лікуватися від алкоголізму і залишив лікарню 15 жовтня 1996 року.

27 червня 2000 року Іллічівський суд скасував постанови прокуратури і направив справу на додаткове розслідування. Зокрема, він вказав на численні недоліки слідства в справі і зобов’язав прокуратуру усунути ці недоліки.

29 вересня 2000 року Малиновський районний суд м. Одеси (далі —Малиновський суд) виніс окрему ухвалу щодо недоліків в розслідуванні справи, що вже вказувалось прокуратурі, які, однак, не були усунуті.

22 лютого 2001 року прокуратура закрила кримінальне провадження через закінчення законодавчо визначеного строку давності.

27 листопада 2001 року Іллічівський суд скасував постанову прокуратури і направив справу на додаткове розслідування. Зокрема, ним зобов’язано прокуратуру усунути недоліки в розслідуванні справи. 21 лютого і 25 червня 2002 року апеляційний суд Одеської області та Верховний Суд України підтримали ці рішення.

8 серпня 2003 року прокуратура припинила розгляд кримінальної справи через відсутність складу злочину corpus delicti.

25 лютого і 22 листопада 2004 року прокуратура закрила кримінальне провадження проти Т. Н. Т. та Т. Р. А. на підставі закінчення строку давності.

25 червня 2004 року Малиновський суд зобов’язав прокуратуру проінформувати про вжиті слідчі заходи в розслідуванні справи. Суд відзначив, що прокуратура знехтувала попередніми рішеннями суду. Того ж дня суд направив справу на нове розслідування до прокуратури.

21 вересня 2004 року апеляційний суд Одеської області прийняв ухвалу, якою залишив у силі постанову від 25 червня 2004 року щодо направлення справи на нове розслідування.

10 червня 2005 року прокуратура закрила кримінальне провадження проти Т. Н. Т. та Т. Р. А. через відсутність злочину.

3 жовтня 2005 року Малиновський районний суд м. Одеси відхилив зупинення кримінального провадження проти Т. Н. Т. та Т. Р. А. через закінчення строку давності і направив справу на нове розслідування. Зокрема, суд постановив, що розслідування може бути закрито через закінчення строку давності лише у випадках, коли осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, не встановлено. 6 грудня 2005 року апеляційний суд Одеської області скасував це рішення і направив справу на новий судовий розгляд.

15 лютого 2006 року Малиновський суд скасував постанову слідчого прокуратури Малиновського району, якою представнику жертви було відмовлено в доступі до матеріалів справи. Матеріали справи були повернуті до прокуратури на додаткове слідство, яке все ще триває.

Б. Кримінальна справа, порушена за заявою заявниці щодо смерті її сина

10 лютого 1998 року служба швидкої допомоги доставила Г. Е. Г. у непритомному стані до міської клінічної лікарні № 1 м. Одеси (далі —лікарня № 1) для надання медичної допомоги.

12 лютого 1998 року він помер у лікарні.

13 лютого 1998 року патологоанатом лікарні № 1 провів судово-медичний розтин тіла Г. Е. Г. і встановив, що причиною смерті Г. Е. Г. була гіпертонічна хвороба. Цей діагноз був підтверджений висновком медичної комісії 4–5 травня 1998 року.

25 травня 1998 року прокуратура Іллічівського району м. Одеси відмовила в порушенні кримінальної справи проти лікарів лікарні та інших стверджуваних підозр через відсутність злочину.

19 липня 1999 року Іллічівський суд відхилив скаргу заявниці та відмовив у порушені кримінальної справи, встановивши законність постанови про закриття розслідування в справі.

8 червня 2005 року Малиновський суд відмовив у задоволенні вимог заявниці про поновлення провадження та повторного вивчення обставин справи, пов’язаних зі смертю її сина.

9 серпня 2005 року апеляційний суд Одеської області відмовив у задоволенні вимоги заявниці розглянути справу щодо смерті її сина через відсутність підстав для розгляду, оскільки кримінальне розслідування було завершено 25 травня 1998 року, після вказаної дати обвинувальний висновок до суду не надходив. Суд також не зміг встановити порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки він має повноваження лише виносити рішення щодо відповідності дій прокуратури законодавству України.

В. Інші події

11 листопада і 5 грудня 2002 року канцелярія Конституційного Суду України роз’яснила заявниці про відсутність юрисдикції щодо розгляду її скарг про порушення проведення слідства.

СКАРГИ

1. Заявниця стверджує, що тривалість кримінального провадження щодо обставин незаконного позбавлення волі її сина в 1995 році була нерозумною всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції. Вона скаржиться на безпідставну тривалість розслідування (порушення права заявниці щодо тривалості розгляду справи), яке не було визнано органами державної влади і що їй не було надано за це компенсації. Вона далі скаржиться, посилаючись так само на п. 1 ст. 6 Конвенції, на обмеження її доступу до національних судів і відсутність ефективних засобів щодо тривалості провадження в її справі всупереч ст. 13 Конвенції.

2. Заявниця далі стверджує:

- за ст. 2 і 3 Конвенції, що держава не спромоглася порушити кримінальну справу проти приватних і посадових осіб, які, за її словами, змовилися вбити її сина і які незаконно порушили фізичну цілісність його тіла після смерті;

- за п. 1 ст. 2, ст. 3, п. 1 ст. 6, ст. 13 і 14 Конвенції, що органи державної влади відмовились діяти вчасно із застосуванням ефективних засобів розслідування смерті її сина;

- за ст. 14 Конвенції, що органи влади дискримінували її на підставі її та її сина національної належності.

ПРАВО

A. Тривалість кримінального провадження, порушеного за скаргами на незаконне позбавлення волі

Заявниця скаржиться, що в розслідуванні кримінальної справи було перевищено «розумні строки» відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції і що вона не мала ефективних засобів юридичного захисту відповідно до цієї статті, як того вимагає ст. 13. Ці положення передбачають:

«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків».

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Суд вважає, що немає можливості, на підставі матеріалів справи, визначити прийнятність цих скарг, а тому необхідно відповідно до п. 3 правила 54 Реґламенту Суду надати повідомлення щодо цієї частини заяви до Уряду-відповідача.

B. Решта скарг заявниці

Оскільки заявниця наводить численні скарги, посилаючись на ст. 2 і 3 Конвенції стосовно обставин смерті її сина і неповного розслідування з цього приводу, і стверджує, що з тіла її сина були вилучені органи, Суд відзначає, що син заявниці помер 12 лютого 1998 року і що розслідування стосовно цього було завершено 25 травня 1998 року, що підтверджено остаточною постановою Іллічівського районного суду м. Одеси від 19 липня 1999 року (див., mutatis mutandis, Zamula and Others v. Ukraine (ухвала), № 10231/02, від 20 травня 2003 року).

Відповідно, Суд робить висновок, що скарги, на які посилається заявниця в цій частині заяви, пов’язані з подіями чи рішеннями, що мали місце більше ніж за 6 місяців перед 24 березня 2001 року, дати подання заяви (див. Koval v. Ukraine (ухвала), № 65550/01, 10 грудня 2002 року). З цього випливає, що ці скарги подані за межами відведеного часу і повинні бути відхилені відповідно до пп. 1 і 4 ст. 35 Конвенції.

Суд, досліджуючи решту скарг заявниці і незважаючи на інші можливі підстави неприйнятності, вважає, що ніщо в цій справі не вказує на будь-яку ознаку порушень цих положень Конвенції (див. Ivanchenko and Others v. Ukraine (ухвала), № 60726/00 і інші, 17 лютого 2004 року). Відповідно, ця частина заяви є явно необґрунтованою і повинна бути відхилена згідно з пп. 3 і 4 ст. 35 Конвенції.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Вирішує відкласти розгляд скарг заявниці стосовно тривалості першого кримінального провадження згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції і відсутності ефективних засобів правового захисту до цього відповідно, як того вимагає ст. 13 Конвенції;

Проголошує решту вимог заяви неприйнятними.

Клаудія ВЕСТЕРДІК  Пеер ЛОРЕНЦЕН
Секретар секції  Голова секції

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори