пошук  
версія для друку

Пожаров проти України

   

П’ЯТА секція

УХВАЛА

Заява № 23063/02

Віктора Івановича Пожарова

проти України

 

Європейський суд з прав людини (п’ята секція) 6 червня 2006 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

П. П. Лоренцен /P. Lorenzen/, Голова,

П. К. Юнгвірт / K. Jungwiert/,

П. В. Буткевич /V. Butkevych/,

Пані M. Цаца-Ніколовська /M. Tsatsa-Nikolovska/,

П. Р. Маруст /R. Maruste/,

П. Дж. Боррего Боррего /J. Borrego Borrego/,

Пані Р. Єгер /R. Jaeger/ судді,

та пані К. Вестердік / C. Westerdiek/, Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 30 травня 2002 року,

беручи до уваги рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції,

беручи до уваги надані декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

беручи до уваги зауваження щодо прийнятності справи надані Урядом-відповідачем,

після обговорення, виносить таку ухвалу:

ФАКТИ

Заявник, п. Віктор Іванович Пожаров, що був громадянином України, який народився 1941 року, та проживав у м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна. Він помер 6 червня 2004 року. 9 вересня 2004 року його дружина подала клопотання щодо правонаступництва за свого померлого чоловіка у провадженні по його справі у Суді. Уряд України (далі-“Уряд”) був представлений Уповноваженими пані В. Лутковською, та п. Ю. Зайцевим.

Факти у цій справі, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

1.  Провадження щодо дифамації у справі заявника.

Заявник був директором підприємства “Межрайпаливо” у м. Сімферополь. 27 липня 1995 року він був звільнений з посади наказом Т.В.Г. (приватної особи) за зловживання владою та порушення закону.

У лютому 1999 року заявник подав позов щодо наклепу до Київського районного суду м. Сімферополя проти ДП “Кримпаливо” (далі – “КТ”)  та Т.В.Г. (колишнього директора КТ) вимагаючи 50000,00 грн. компенсації моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації про його діяльність, з кожного з відповідачів.

4 березня 1999 року Київський районний суд м. Сімферополя частково задовольнив його позовні вимоги та присудив стягнути з КТ та Т.В.Г. 5000,00 та 1000,00 грн. відповідно, у рахунок компенсації моральної шкоди. Як було встановлено, інформація розголошена відповідачами у межах провадження і та, що містилась у листах та у статті, опублікованій у газеті “Крымское время”, була недостовірною. Також було присуджено: підприємству КТ виправити інформацію, яка була їм розповсюджена у письмовій формі у 1995-96 роках, надіславши її до голів відповідних урядових органів, якими було отримано недостовірну інформацію про заявника протягом місяця і вибачитись перед заявником.

21 липня 1999 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим задовольнив касаційну скаргу подану Т.В.Г. і скасував зазначене рішення, повернувши справу на новий розгляд.

12 серпня 1999 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим (який було перейменовано у апеляційний суд АРК; далі – “апеляційний суд”) відхилив скаргу подану на цю ухвалу у зв`язку з переглядом справи у порядку нагляду, який був ініційований заявником.

29 листопада 2000 року Київський районний суд м. Сімферополя частково задовольнив позовні вимоги заявника і присудив стягнути з КТ і Т.В.Г. 5000,00 та 1000,00 грн. відповідно, у рахунок компенсації моральної шкоди. Як було встановлено, інформація що містилась у листах та у статті, опублікованій у газеті “Крымское время”, була недостовірною. Також було присуджено підприємству КТ надіслати листи з виправленою інформацією до голів урядових органів, які отримали недостовірну інформацію про заявника протягом двох тижнів і принести вибачення заявникові у письмовій формі.

16 січня 2001 року Київський районний суд м. Сімферополя виніс додаткове рішення у справі, присудивши заявнику 824,00 грн. у рахунок судових витрат.

4 грудня 2001 року Верховний Суд України, заслухавши справу у порядку нового касаційного провадження, відхилив касаційну скаргу заявника як необґрунтовану.

2.  Виконавче провадження у справі заявника.

21 серпня 1999 року КТ було ліквідоване. Майно КТ було передано до Міністерства фінансів АРК.

23 та 27 квітня 2001 року державною виконавчою службою на частину зазначеного майна було накладено арешт. Залишок майна КТ було списано з фінансового балансу Міністерства фінансів за непридатністю.

5 березня 2001 року Т.В.Г. виплатив заявнику 1000,00 грн. компенсації. 12 лютого 2001 року він приніс вибачення заявникові у письмовій формі.

31 травня 2001 року та 11 вересня 2002 року на Т.В.Г. було накладено штраф, за те, що він не виконав рішення суду від 29 листопада 2000 року, оскільки він не поінформував треті сторони про недостовірну інформацію, розповсюджену ним.

3 березня 2001 року державна виконавча служба Київського району м. Сімферополя відкрила виконавче провадження щодо компенсації 5000,00 грн., які належало стягнути на користь заявника з КТ (боржника).

14 листопада 2002 року державна виконавча служба Київського району м. Сімферополя закрила виконавче провадження у справі.

У 2004 році заявник подав позов проти державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя щодо незаконного закриття виконавчого провадження у справі.

3 червня 2004 року Київський районний суд м. Сімферополя визнав постанову від 14 листопада 2002 року недійсною. Суд ухвалив: державній виконавчій службі відновити виконавче провадження щодо виконання рішення суду від 29 листопада 2000 року.

Заявник звернувся до державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя, прокуратури та Міністерства юстиції АРК з проханням прискорити виконання рішення суду від 29 листопада 2000 року.

Уряд повідомив Суд про те, що заявник отримав 376,00 грн. Інша частина рішення суду залишається невиконаною.

3. Провадження проти державної виконавчої служби ініційоване Т.В.Г.

  31 травня 2001 року державною виконавчою службою було накладено штраф на Т.В.Г. у розмірі 170,00 грн. за невиконання рішення суду від 29 листопада 2000 року. Т.В.Г. подав позов до Київського районного суду м. Сімферополя проти державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя вимагаючи скасувати постанову про накладення на нього штрафу.

13 липня 2001 року суд не задовольнив скаргу Т.В.Г. Суд також наголосив, що відповідно до рішення суду від 29 листопада 2000 року КТ та Т.В.Г. було зобов’язано разом виправити недостовірну інформацію про заявника.

6 березня 2002 року апеляційний суд залишив без змін рішення суду від 13 липня 2001 року. 9 жовтня 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу Т.В.Г. як необґрунтовану.

3.  Провадження щодо тлумачення рішення суду від 29 листопада 2000 року. 

У вересні 2001 року Т.В.Г. подав позов до Київського районного суду м. Сімферополя вимагаючи тлумачення  рішення суду від 29 листопада 2000 року, оскільки, як він стверджував, йому не було зрозуміло, як саме воно має бути виконане.

20 вересня 2001 року суд відмовив заявнику у розгляді його скарги, оскільки з його точки зору було цілком зрозуміло, що КТ та Т.В.Г. мали разом виправити відповідну інформацію, а Т.В.Г. ухилився від виконання рішення суду у той період часу, коли він був директором КТ.

27 березня та 16 жовтня 2002 року апеляційний суд та Верховний Суд України відповідно, відхилили касаційну скаргу Т.В.Г.   

СКАРГИ

 Заявник скаржиться на тривале невиконання рішення суду від 29 листопада 2000 року, відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції. Він також скаржиться на порушення статті 1 Протоколу №1, як наслідок невиконання рішення суду.

ПРАВО

1. Щодо locus standi пані Пожарової

Заявник помер 6 червня 2004 року. 9 вересня 2004 року його дружина подала клопотання до Суду щодо правонаступництва за свого померлого чоловіка у провадженні по його справі у Суді.

Уряд не висловив заперечень щодо locus standi спадкоємця заявника, більше того, Уряд погодився з декларацією про дружнє врегулювання, підписану вдовою заявника.

Суд зазначає, що ця заява безперечно стосується права власності і в принципі, може бути представлена до слухань і тому безпосередньо стосується заявника, який бажає підтримувати розгляд справи. За таких обставин, Суд вважає, що вдова заявника має відповідний статус для продовження цього провадження замість заявника.

2. Дружнє врегулювання

 3 квітня 2006 року Суд отримав зазначену нижче декларацію, підписану вдовою заявника:

«Я, пані Катерина Миколаївна Пожарова, зазначаю, що Уряд України готовий повністю виконати рішення суду від 29 листопада 2000 року, винесене на мою користь як спадкоємця пана Віктора Івановича Пожарова, а також сплатити мені еx gratia суму у розмірі 2 440,00 ЄВРО (дві тисячі чотириста сорок ЄВРО) з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським Судом з прав людини.

Сума в розмірі 2 440,00 ЄВРО (дві тисячі чотириста сорок ЄВРО) буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Я приймаю цю пропозицію та у подальшому відмовляюсь від будь-яких скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві. Я заявляю, що прийняття цієї пропозиції означає остаточне вирішення цієї справи.

Ця декларація укладена в рамках дружнього врегулювання, яке було досягнуто між Урядом та мною.»

3 квітня 2006 року Суд отримав зазначену нижче декларацію від Уряду:

«Я, Юрій Зайцев, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, заявляю, що Уряд України пропонує повністю виконати рішення суду від 29 листопада 2000 року на користь пані Катерини Миколаївни Пожарової, спадкоємця пана Віктора Івановича Пожарова, а також сплатити їй еx gratia суму у розмірі 2 440,00 ЄВРО (дві тисячі чотириста сорок ЄВРО) з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським Судом з прав людини.

 Сума в розмірі 2 440,00 ЄВРО (дві тисячі чотириста сорок ЄВРО) буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В разі неспроможності сплатити цю суму протягом трьохмісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справи.»

Суд приймає до уваги факт досягнення сторонами угоди дружнього врегулювання. Суд впевнений, що угода дружнього врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, як це визначено у Конвенції та протоколах до неї, і не знаходить підстав загального характеру для подальшого розгляду скарги (in fine п. 1 стаття 37 Конвенції). Відповідно, п. 3 статті 29 Конвенції не може більше застосовуватись до цієї справи і справа має бути викреслена із реєстру справ. 

З цих підстав, Суд одноголосно

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ.

Клаудіа Вестердік  Пеер Лоренцен

/Claudia Westerdiek/  /Peer Lorenzen/,

Секретар секції    Голова секції

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори