пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200717
22.06.2007 | Юрій Чумак

Харківський міськвиконком незаконно обмежує право на мирні зібрання

   

6 червня 2007 року рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради за № 543 було затверджене Тимчасове положення «Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові» (надалі – Положення).

Зазначене рішення виконавчого органу місцевого самоврядування майже у всіх своїх пунктах не відповідає (прямо суперечить) правовим актам вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (надалі – Конвенція), рішенню Конституційного Суду України від № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року.

В основі законодавчого врегулювання свободи мирних зібрань в Україні на даний момент лежать лише стаття 11 Конвенції та стаття 39 Конституції України, розтлумачена Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), а також п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Названі статті та положення закріплюють вичерпний перелік підстав для обмеження реалізації цього права, які, що характерно, встановлюються лише судом і відповідно до закону. Однак, навіть побіжний юридичний аналіз цих правовстановлень дає всі підстави для висновку, що Харківський міськвиконком своїм Положенням істотно звузив конституційні обсяги (межі) основоположного і невід’ємного права громадян на мирні зібрання, запровадивши величезну кількість не передбачених нічим обмежень і вимог як до організаторів, так і до учасників, по суті, унеможлививши реалізацію самого права.

Відповідно до ст. 39 Конституції України, обмеження щодо реалізації права громадян на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких вони завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, «може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».

Стаття 11 Конвенції, яка з 11 вересня 1997 року набула чинності для України, теж передбачає право на свободу мирних зборів та зазначає, що здійснення цього права «не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі чи з метою захисту прав i свобод інших осіб i є необхідними в демократичному суспiльствi».

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) роз’яснив, що «право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо… Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання».

Таким чином, у Харківського виконавчого комітету не було підстав для втручання в права і свободи людини і громадянина, які, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 22, 39 Конституції України, обмеження прав і свобод людини є нічим іншим, як звуженням змісту та обсягу прав і свобод, головним елементом яких є можливості особи діяти певним чином або утримуватися від певних дій задля задоволення певних потреб та інтересів, застосовуючи з цією метою певні форми і засоби діяльності.

Аналізуючи оскаржуване Положення, складається враження, що мерія поставила собі за мету створити якомога більше можливостей для того, щоб повністю контролювати реалізацію свободи мирних зібрань на території міста Харкова, впливати на прийняття рішень з цих питань, а також отримати механізм обмеження аж до унеможливлення проведення тих мирних заходів, які в силу багатьох причин можуть бути незручними для нього.

Так, наприклад, п. 2.1. Положення міститься припис, згідно з яким «повідомлення щодо проведення масових заходів подається заінтересованими особами в письмовій формі завчасно – не пізніш як за 10 днів до наміченої дати їх проведення». А п. 4.6. зазначає, що не допускається «проведення масових заходів раніше 7.00 та пізніше 22.00 години».

Однак, виходячи з положень пункту 1 ч. 1 статті 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються права і свободи людини і громадянина та гарантії цих прав і свобод, і що лише судом відповідно до закону може встановлюватись обмеження щодо реалізації права громадян на проведення масових зібрань (частина друга статті 39),Конституційний Суд України у вищеназваному рішенні дійшов висновку, що «визначення строків завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з урахуванням особливостей мирних зібрань, їх форм, масовості, місця і часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання».

Пункти 4.1, 4.2, та 4.3 Положення обумовлюють місця на території міста, де, на думку чиновників міськвиконкому, єдино у Харкові можна проводити загальноміські демонстрації, походи та мітинги. При цьому у п. 4.4 зазначається, що «пікетування проводиться в місцях, передбачених схемами, розробленими Департаментом містобудування, архітектури та земельних відносин міської ради і погодженими з ГУ МВС України в Харківській області та відповідними службами міста». Самі ці пресловуті схеми до рішення міськвиконкому навіть не додаються.

П. 2.3 Положення покладає на організаторів масових заходів зазначати у повідомленні таку величезну кількість не передбачених актами вищої юридичної сили відомостей, (наприклад, в ньому необхідно зазначати «форми та методи гарантованого забезпечення заінтересованими особами громадського порядку під час проведення масового заходу, використання звукопідсилювачів, тощо»), що проста неможливість їх виконання може мати наслідком практичну заборону на мирні зібрання в м. Харкові. Адже у п. 3.6 посадові особи Харківського міськвиконкому прямо передбачили, що «за результатами розгляду повідомлення  узгоджувальною  комісією може бути прийняте рішення про неможливість проведення масового заходу, якщо… зміст повідомлення не відповідає вимогам п.2.3. цього положення».

Сумнівною новацією місцевих можновладців стало включення до нового Положення частини 5. «Встановлення тимчасових споруд при проведенні масових заходів» (у старому Тимчасовому положенні «Про порядок розгляду міськвиконкомом питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові» від 07.03.2000 року подібних обмежень не було). У цій частині йдеться мова про те, що «чинним законодавством України не передбачено встановлення будь-яких тимчасових споруд (огорожі, намети тощо) при проведенні масових заходів». Мушу зауважити, що чинним законодавством України не передбачено й НЕВСТАНОВЛЕННЯ тимчасових споруд при проведенні мирних зібрань. Крім того, вирішення питання встановлення тимчасових споруд під час проведення масових заходів Положення пов’язує з необхідністю враховувати вимоги величезної кількості нормативних актів, що регулюють облаштування постійних споруд. У такий спосіб фактично унеможливлюється взагалі використання тимчасових споруд при проведенні масових заходів у Харкові, що є незаконним обмеженням права на мирні збори.

Очевидно, що за вмілого маніпулювання зазначеними вимогами цього Положення, можна унеможливити проведення будь-якого масового заходу, з тих чи інших міркувань не бажаного як для посадовців місцевої влади, так і для органів центральної влади.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», «рішення виконавчого комітету… підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради». Втім, цей припис Закону теж не було дотримано, адже рішення виконавчого комітету Харківської міської ради за № 543 «Про затвердження Тимчасового положення «Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові» було підписано неправочинною особою – секретарем міської ради Кернесом Г.А.

Зазначу, що згідно зі ст. 19 Конституції України, «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». На жаль, виконавчий комітет Харківської міської ради, приймаючи рішення «Про затвердження Тимчасового положення «Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові» від 06.06. 2007 року, порушив і цю статтю Основного Закону.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що Харківський виконком або міська рада мусять скасувати Тимчасове положення «Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові» (затверджене рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.06.2007 року № 543).

Якщо вони цього не зроблять самі, думаю, що суд матиме всі підстави визнати це рішення незаконним та невідповідним актам вищої юридичної сили.

 

Див. також:

Давайте бороться за свои права!

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори