пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200720
27.07.2007
джерело: www.telekritika.kiev.ua

Євген Захаров: Інтерв’ю Телекритиці про Громадянську асамблею України

   

24 липня у Києві відбулася Громадянська асамблея України, яка зібрала делегатів понад 300 вітчизняних громадських організацій. Форуму передувало активне обговорення в регіонах причин політичної кризи, що охопила центральні органи влади. Делегати асамблеї звернулися з резолюцією до представників влади, у якій висунули ряд вимог, в тому числі щодо необхідності перегляду Конституції України. Член оргкомітету асамблеї, співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров сподівається, що влада дослухається до заяв громадських організацій. Але головним досягненням форуму все ж вважає те, що активісти громадськості відчули себе спільнотою.

- Пане Євгене, чи зміцнів з часів Помаранчевої революції громадський сектор в Україні?

- Думаю, так. Відповідно, зміцніло й громадянське суспільство. Хоча на це питання можна відповісти і «так», і «ні», й навести досить переконливі аргументи. Це нормально для посттоталітарного соціуму. Я вважаю, що громадянське суспільство є доволі серйозною силою, з якою мають рахуватися політики, але воно ще не настільки зміцніло, щоб змусити політичні сили виконувати свої вимоги. Але цей процес триває. Наприклад, я часто виступаю публічно на громадських слуханнях, круглих столах. Майже все, що пропонувалося, згодом реалізується міністерствами, Президентом або його Секретаріатом – отже, вони прислухаються і враховують думки громадськості, але не в повному обсязі. Справа в тому, що демократія має не креативну, а селективну функцію. Вона дає можливість вибирати на ринку зразків той, який найбільш прийнятний для даних конкретних умов. І не завжди найкращий варіант вважається політиками найбільш прийнятним.

- Зміцнення громадянського суспільства має йти з регіонів чи з центру?

- Усе залежить від того, що являють собою організації. Британський вчений, який досліджував громадянські рухи в різних країнах, дійшов висновку, що 80% організацій, які себе позиціонують, як захисники суспільних інтересів, насправді не є такими, а створені бізнесом, урядом тощо.  Тобто тільки 20% громадських організацій справді захищають суспільні інтереси. Для України така класифікація цілком прийнятна. Наприклад, у нас є так звані «ґрантоїди» - організації, для яких кошти, які вони отримують, значно важливіші, ніж та робота, яку вони роблять. Вони можуть відмовитися від виконання якоїсь роботи, бо вважають, що їм мало платять…

Що являє собою громадянське суспільство? Це суспільство, яке сповідує такі цінності, як свобода, солідарность, взаємодопомога, взаємоповага, взаємодовіра, індивідуалізм, приватність тощо. Громадські організації, які сповідують саме ці цінності, працюють не тому, що хтось змушує працювати, а в силу того, що вони хочуть бути такими, якими вони є, природніми.

- Що ви скажете з приводу останніх роликів політичних сил на телебаченні?

- Мені жоден не подобається. В них відображається той самий примітивізм, який я вбачаю в нашому політичному житті. У всіх абсолютно – страшенний популізм. Вони ніяк не можуть зрозуміти, що треба бути толерантними, вміти домовлятися, і постійно хочуть одне одного знищити. Бажання мати остаточну перемогу – дуже негативне. Треба зрозуміти, що наша країна дуже велика і різна. В людей різна історична пам`ять, вони шанують різні ідеали, тож не можна всім нав`язувати одне й те саме. Це ж наруга над свідомістю людей, коли їм такі речі показують по телебаченню. Інтелектуали та аналітики повинні шукати шляхи подолання таких тенденцій.

- Що, на вашу думку потрібно зробити, щоб захистити свободу слова, яка, за словами деяких політиків, стала на ноги після Помаранчевої революції?

- Свобода слова справді стала на ноги після Помаранчевої революції. Припинився зовнішній тиск на ЗМІ з боку влади, але тиск із боку власників залишився. Тут усе залежить від особистості власника: наскільки він цивілізований і розуміє, що не можна тиснути. Також не відбулося інституційних змін. Не прийнятий закон про суспільне телебачення, не пройшло роздержавлення ЗМІ. На мій великий подив, журналісти натомість, щоб вимагати скасування пільг для журналістів державних ЗМІ, почали вимагати таких самих для себе…

Взагалі, чесно кажучи, я вважаю, що багато в чому винні самі журналісти, які не підтримують на належному рівні етику взаємовідносин і не мають солідарності. Деякі поводять себе так, що я маю побоювання, що вони не зможуть протистояти погіршенню ситуації зі свободою слова. Кількість журналістів, які здатні протистояти тискові, дуже невелика. Дехто навіть хоче, щоб повернулися старі часи, коли їм замовляли матеріали, за які потім платили. Тобто не відбулося змін на інституційному рівні (в плані законодавства) і не відбулося змін у свідомості журналістів.

Треба було прийняти абсолютно новий Закон «Про інформацію». Є повністю готовий наш проект, були й інші. Але зараз новий заступник міністра юстиції Інна Богословська готує черговий новий проект, замість того, щоб скористатися наробленим матеріалом, який не раз обговорювався.

- Ви щойно згадували про замовні матеріали. Як боротися з «джинсою» в Україні?

- Поки не буде загального ставлення до таких речей, як до чогось відразливого, «джинса» залишатиметься і нікуди не дінеться.

- Як часто звертаються до вас, як до правозахисника, з приводу порушень свободи слова, тиску на ЗМІ?

- Останнім часом майже не зверталися. Це якщо порівнювати з періодом кінця 90-х –початку 2000-х. Тоді за часів Кучми дуже часто зверталися з приводу позовів щодо захисту честі і гідності, переслідувань, наклепу, неможливості друкувати наклади, коли всі друкарні відмовляли. Після Помаранчевої революції кількість таких випадків різко зменшилася, але багато звернень надходить щодо доступу до інформації. Скоро у нас вийде велика книжка, в якій узагальнені матеріали загальнонаціональних проектів, які досліджували доступ до інформації на центральному та регіональному рівні. Наприклад, до центральних і регіональних органів влади надсилалися запити з однаковими запитаннями. А потім можна було перевірити, як органи влади виконують законодавство про доступ до інформації. Крім того, можна порівняти, який орган є більш відкритим. Цей проект у нас триває постійно протягом трьох років. Тепер у нас є дуже багато конкретного матеріалу, пов`язаного з причинами відмов. Цікаво подивитись, як органи державної влади чи місцевого самоврядування намагаються не дати інформацію, пишуть відписки. Зібраний матеріал допоміг нам у написанні проекту Закону «Про інформацію».

- А що ви можете сказати з приводу тиску на місцеві ЗМІ?

- Протягом останнього року таких прикладів побільшало. Тиск відбувається в усіх регіонах країни. Це також пов`язано з примітивізацією політичного життя. Оскільки власники (засновники) місцевих ЗМІ тісно пов’язані з регіональною політикою, вони хочуть, щоб про них писали тільки позитив, а коли журналісти чи редактори відмовляються, на них починають тиснути. За останній рік ситуація погіршилася. Ми про це написали у «Звіті про порушення прав людини в Україні за 2006 рік» (розділи «Про право на доступ до інформації» та «Свобода вираження поглядів»). Цю збірку, де наведені конкретні приклади, отримали всі делегати та гості

- Охарактеризуйте основну мету Громадянської асамблеї України.

- Як на мене, основна мета зібрання – надати активістам громадянського суспільства можливість публічно висловитися щодо політичної кризи та її причин, загроз і викликів, які вона несе, можливих шляхів її подолання. Учасники асамблеї сформулювали вимоги до політиків, які мають врешті-решт припинити руйнівні дії, які вони вчиняють. Бо це може призвести до доволі серйозних наслідків, які можуть бути ще масштабнішими, якщо так триватиме й надалі.

Ми маємо після битви політиків дуже сумний пейзаж: скомпроментовані практично всі інститути влади, а деякі просто вщент зруйновані. І далі так не може тривати. На регіональних засіданнях громадянської асамблеї взяли участь представники 318 організацій, обговорювалося три питання: загрози і виклики, які несе політична криза; вимоги до політиків у зв’язку з цим; завдання організацій громадянського суспільства для подолання кризи. У доповідях представлені узагальнення результатів обговорення в усіх областях країни. Я вважаю, що зроблений аналіз є доволі грунтовним і переконливим: з його результату випливає, що посилюються тенденції зловживання правом, які набули ознак майже невиліковної хронічної хвороби, утвердження дуже примітивної політичної культури, коли все вирішують декілька лідерів політичних сил, а решта – грають роль статистів. А також відсутність реалізації пасивного виборчого права, коли право бути обраним фактично ліквідоване. Оскільки, щоб потрапити до будь-якого списку в парламент чи місцеві ради, треба бути членом партії, або кланятися партійному лідеру, який часто виявляється дуже далеким від розуміння проблем суспільства. Таким чином, політичне життя дуже примітивізується. Всі партії, які сьогодні є, схожі на КПРС, бо в них панує демократичний централізм.

Все це може призвести до руйнівних наслідків. Крім того, реформа Конституції, яка була прийнята в грудні 2004 року, власне і стала причиною теперішньої системної кризи На асамблеї були названі її наслідки: це створення двох центрів прийняття рішень в межах виконавчої гілки влади, роз’єднаність внутрішньої та зовнішньої політики, корумпованість суду загалом і Конституційного зокрема тощо. Було також зазначено, що самі по собі вибори нічого не вирішують, треба змінювати засади української політики, змінювати Конституцію. Найкраще було б написати принципово новий Основний Закон. Це мають робити не політики, не депутати, а спеціальний орган – Конституційна асамблея, делегати якої не будуть мати права обиратися до будь-яких органів державної влади протягом 10 років. Тоді вони створять конституцію не для себе, а для всіх громадян України. Власне, сьогодні можна сказати, що регіональне обговорення і узагальнення регіональних проблем, дає врешті повну картину того, що відбувається в країні.

- На який результат ви найбільше сподіваєтесь після проведення Громадянської асамблеї?

- Більше за все я сподіваюсь, що громадські організації відчують, що вони не самі. Що нам є куди рухатися, рости і розвиватися. Для мене це головне. Думаю, що політики все ж будуть дослухатися до нашої думки, але поки що громадянське суспільство неспроможне їм щось диктувати. Ми вимагатимемо змін до законодавства України, які передбачатимуть створення ефективних інструментів впливу громадян на органи влади та контролю громадян за їх діями та діями посадових осіб, повернення громадянам права прямої участі у виборах без посередництва партій, запровадження системи відкритих регіональних списків або часткового повернення мажоритарної виборчої системи (в першу чергу - при формуванні органів місцевого самоврядування), створення дієвих механізмів відповідальності представників влади, які обираються громадянами. Щоб люди могли за невиконання та недотримання передвиборчих програм вимагати позбавлення мандату чи відставки тощо.

- Отже, не головне, щоб вас політики почули?

- Головне, щоб нас почуло суспільство в цілому, і політики зокрема, і щоб організації, які беруть участь у форумі, відчули себе спільнотою. Такі зібрання дуже сильно сприяють загальному поступу.


http://telekritika.kiev.ua/articles/123/0/9561/zaharov_int/

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори