пошук  
версія для друку
03.08.2007

Права людини в Україні - 2006. I. Право на життя

   

[1]

1. Правове регулювання

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод у статті 2 гарантує право на життя й накладає на державу зобов’язання його захищати. Ця стаття в Конвенції займає особливе положення й це відмічено Європейським судом з прав людини (надалі – Європейський Суд) у справі МакКанн проти Об’єднаного Королівства[2]:

Стаття 2 є однією з базових статей Конвенції – виконання державою своїх зобов’язань за цією статтею не допускає виключень у відповідності до статті 15 Конвенції. Разом зі статтею 3 Конвенції вона захищає одну з базових цінностей демократичних держав, які входять до Ради Європи. Тому тлумачення її положень має бути чітким.

Стаття 2 Конвенції передбачає зобов’язання держави не тільки утримуватись від незаконного позбавлення життя, але й забезпечувати, щоб національна правова система гарантувала право на життя. Це вимагає існування закону, який передбачає заборону на позбавлення життя – закону про кримінальну відповідальність за вбивство. Але, крім того, потребує ефективної системи законів і правопорядку, відповідних дій представників міліції, прокурорів, судів, а також установлення системи покарання за злочини проти життя. В обов’язки держави також включаються проведення навчання міліції й інших сил, що забезпечують безпеку країни, правомірному застосуванню сили у відповідності з національним і міжнародним законодавством.

Отже, відповідно до міжнародних стандартів, держава є відповідальною за дії чи бездіяльність своїх представників, зокрема, правоохоронних органів, військовослужбовців і персоналу в’язниць. Проте держава не несе відповідальність за дії приватних осіб, що позбавили когось життя. Але в будь-якому випадку держава зобов’язана провести незалежне, швидке та ефективне розслідування випадків позбавлення життя (позитивні обов’язки). Крім того, держава повинна вживати заходів щодо захисту життя у разі реальної та нагальної небезпеки, про яку вона знала або повинна була б знати, наприклад, у випадках техногенних катастроф чи промислових інцидентів.

У той же час протокол № 6 до цієї Конвенції[3] визначає скасування смертної кари, але держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом, і згідно з його положеннями. При цьому держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону. А Протокол № 13 Європейської конвенції[4] забороняє застосування смертної кари за будь-яких обставин. Україна 16 березня 2007 року ратифікувала Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари.

Важливо зазначити, що Конвенція не визначила рамок захисту цього права, – так, у цьому документі нічого не сказано про момент початку і закінчення життя. А відповідно Конвенція явно не захищає не народжену дитину. На відміну від статті 4 Американської Конвенції про права людини, яка передбачає, що захист права на життя починається з моменту зачаття, у статті 2 нічого не сказано про часові обмеження права на життя, а, зокрема, не визначено поняття „кожного”, чиє життя знаходиться під захистом Конвенції. Це питання на сьогодні виявилось у контексті законів про аборт, і до сьогодні не сформульовано чіткої відповіді на питання, чи захищає Конвенція право на життя ненародженої дитини. Європейським Судом було заявлено, що він не може відповісти на питання, коли починається право на життя, і тому це питання залишається на розгляд національних судів.[5]

Слід також зазначити, що міжнародні стандарти не визначають захисту прав на життя в контексті мінімальних стандартів необхідних для життя. Так, 9 листопада 2006 року в справі „Ворона проти України” (заява № 44372/02) Європейський суд з прав людини відхилив вимоги про визнання порушення статті 2 Конвенції через низькі стандарти життя. Він нагадав, що відповідно до його прецедентної практики Конвенція не захищає права, пов’язані зі стандартами життя (справа Wasilewski v. Poland (dec.), no. 32734/96, 20 April 1999). Крім того, у цій справі заявник не показав зв’язку, як обставини в його справі можуть загрожувати його життю, а тому відхилив цю частину заяви як явно необґрунтовану.[6]

 

2. Виконання Україною зобов’язань із захисту права на життя

Розглянемо спочатку інформацію про причини смерті людей в Україні.

Розподіл померлих за окремими причинами смерті[7]

 

2006

2005

осіб

на 100000 жителів

осіб

на 100000 жителів

Разом померлих

758093

1620,3

781964

1660,0

у тому числі від

 

 

 

 

Деяких інфекційних та паразитарних хвороб

16063

34,3

17151

36,4

з них туберкульозу

10353

22,1

11963

25,4

хвороби, зумовленої вірусом

 

 

 

 

імунодефіциту людини (ВІЛ)

3995

8,5

3477

7,4

Новоутворень

90419

193,3

91873

195,0

Хвороб крові й кровотворних органів та окремих

 

 

 

 

порушень із залученням імунного механізму

328

0,7

383

0,8

Ендокринних хвороб, розладів харчування та

 

 

 

 

порушень обміну речовин

3206

6,9

3406

7,2

Розладів психіки та поведінки

2823

6,0

3383

7,2

з них розладів психіки та поведінки

 

 

 

 

 внаслідок уживання алкоголю

2053

4,4

2524

5,4

Хвороб нервової системи

6557

14,0

6675

14,2

Хвороб ока та його придаткового апарату

2

0,0

Хвороб вуха та соскоподібного відростка

43

0,1

42

0,1

Хвороб системи кровообігу

481029

1028,1

488954

1038,0

 з них алкогольної кардіоміопатії

8033

17,2

8362

17,8

Хвороб органів дихання

24775

53,0

28000

59,5

Хвороб органів травлення

30262

64,7

31720

67,3

з них алкогольної хвороби печінки

4043

8,6

4749

10,1

Хвороб шкіри та підшкірної клітковини

573

1,2

536

1,1

Хвороб кістково-м’язової системи та

 

 

 

 

сполучної тканини

751

1,6

763

1,6

Хвороб сечостатевої системи

3372

7,2

3579

7,6

Вагітності, пологів та післяпологового періоду

67

0,1

71

0,2

Окремих станів, що виникають у

 

 

 

 

перинатальному періоді

1915

4,1

1789

3,8

Природжених вад розвитку, деформацій та

 

 

 

 

хромосомних аномалій

2175

4,6

2213

4,7

Неуточнених та невідомих причин смерті

29937

64,0

32120

68,2

Зовнішніх причин смерті

63796

136,4

69306

147,1

з них транспортних нещасних випадків

9872

21,1

9889

21,0

випадкових утоплень та занурень у воду

3875

8,3

4184

8,9

нещасних випадків, спричинених дією диму, вогню та полум’я

2548

5,4

2773

5,9

випадкових отруєнь та дії алкоголю

8024

17,2

9614

20,4

випадкових отруєнь, спричинених

 

 

 

 

іншими отруйними речовинами

3456

7,4

3836

8,1

навмисних самоушкоджень

10004

21,4

10605

22,5

наслідків нападу з метою убивства чи нанесення ушкодження

 

 

 

 

4145

8,9

4523

9,6

 

Доцільно також проаналізувати ситуацію щодо захисту людей від незаконного позбавлення життя. Для цього потрібно взяти до уваги статистику щодо злочинів, пов’язаних з незаконним позбавленням життя.

 

Динаміка та структура загальнокримінальної злочинності[8]

 

Зареєстровано злочинів

Відсоток розкриття, %

2005

2006

динаміка, %

2005

2006

Разом злочинів загальнокримінальної спрямованості

440618

378294

-14.1

64.4

66.7

у т.ч.

тяжких та особливо тяжких

197520

154857

-21.6

59.9

62.2

Окремі види злочинів

Умисне вбивство (та замах)

3315

3220

-2.9

93.1

93.3

Умисне тяжке тілесне ушкодження

5698

5283

-7.3

82.5

87.6

у т.ч.

що спричинило смерть потерпілого

1866

1689

-9.5

87.2

90.3

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

178

233

30.9

79.5

84.0

Торгівля людьми

415

376

-9.4

85.4

84.3

Зґвалтування (та замах)

924

993

7.5

89.9

92.3

 

Відповідно до цих даних злочинність щодо злочинів, пов’язаних з умисним убивствами, залишається фактично на одному рівні, так само, як і відсоток розкриття таких злочинів. При цьому варто зазначити, що зустрічається непоодинока практика правоохоронних органів з метою збереження цих позитивних даних робити все можливе для того, щоби з одного боку, зменшити кількість відкриття кримінальних справ за фактом позбавлення життя, з іншого – забезпечувати за будь-яку ціну зізнання винного у вчиненні злочину. Зменшення кількості кримінальних справ, наприклад, простежується в необґрунтованих відмовах у порушенні кримінальної справи.

Крім того, важливо здійснити регіональний аналіз статистики щодо цієї категорії злочинів для того, щоб оцінити, наскільки влада здійснює захист права на життя в регіонах. І цей аналіз показує, що в деяких регіонах відбувається значне підвищення кількості злочинів, пов’язаних із правом на життя, зокрема, це Житомирська, Рівненська та Миколаївська області, що характеризує як недостатню роботу правоохоронних органів у цих регіонах, так і необхідність послідовного покращення роботи міліції на регіональному рівні.

 

Кількість злочинів, пов’язаних з умисним убивством. Регіональний аналіз[9]

Найменування регіонів та лінійних управлінь

Умисне вбивство (та замах)

2005

2006

динаміка, %

відсоток розкриття, %

2005

2006

АР Крим

211

170

-19.4

95.0

93.4

Вінницька

77

66

-14.3

92.9

95.9

Волинська

51

43

-15.7

94.8

97.3

Дніпропетровська

240

229

-4.6

89.3

95.4

Донецька

525

556

5.9

90.0

89.5

Житомирська

84

114

35.7

96.7

94.8

Закарпатська

47

40

-14.9

95.5

89.5

Запорізька

149

156

4.7

91.3

89.9

Івано-Франківська

35

24

-31.4

97.4

87.5

Київська

143

143

 

89.5

88.5

місто Київ

139

129

-7.2

89.5

91.4

Кіровоградська

101

93

-7.9

95.2

93.7

Луганська

206

206

 

94.3

97.4

Львівська

108

108

 

97.5

93.5

Миколаївська

101

116

14.9

96.1

95.2

Одеська

219

213

-2.7

94.4

97.1

Полтавська

108

91

-15.7

96.7

95.9

Рівненська

26

35

34.6

100.0

97.1

місто Севастополь

32

31

-3.1

94.9

93.5

Сумська

85

81

-4.7

93.6

95.1

Тернопільська

31

27

-12.9

96.3

93.8

Харківська

215

196

-8.8

92.9

95.6

Херсонська

88

78

-11.4

93.2

97.5

Хмельницька

69

54

-21.7

98.8

96.8

Черкаська

88

86

-2.3

88.0

86.4

Чернігівська

87

86

-1.1

97.2

90.3

Чернівецька

40

34

-15.0

91.9

97.7

Разом по УМВС

3305

3205

-3.0

93.1

93.3

Донецьке ЛУ

2

 

-100.0

100.0

100.0

Львівське ЛУ

1

2

100.0

 

100.0

Одеське ЛУ

 

3

 

 

100.0

Придніпр. ЛУ

1

3

200.0

100.0

100.0

Півд.-Зах. ЛУ

2

5

150.0

100.0

100.0

Південне ЛУ

4

2

-50.0

100.0

100.0

Разом по УМВСТ

10

15

50.0

100.0

100.0

Разом по Україні

3315

3220

-2.9

93.1

93.3

 

Відповідно до міжнародних стандартів у випадках крайньої необхідності допускається позбавлення життя особи при відсутності попереднього наміру це зробити з боку правоохоронця з метою запобігання втечі правопорушника чи захисту будь-якої особи від насильства.[10]

МВС повідомило, що табельна вогнепальна зброя у 2005 році застосовувалась працівниками міліції у 61 випадку, з яких органами прокуратури визнано неправомірними 3 випадки; за 6 місяців 2006 року – 21 випадок, з яких 2 неправомірних.[11]

Потрібно зазначити, що в 2006 році не було зареєстровано вбивств, здійснених владою чи її представниками із політичних мотивів. Але протягом цього року сталася низка вбивств політично активних бізнесменів і журналістів, проте у зв’язку із переплетінням бізнесових, урядових і кримінальних інтересів у цих злочинах важко визначити політичну мотивацію.[12]

У цьому контексті, у першу чергу, слід згадати вбивство 26 липня 2006 року полковника МВС Романа Єрохіна. У цій справі до сьогодні не визначено мотивів скоєння цього злочину, оскільки в ній можуть грати основну роль бізнесові, політичні чи кримінальні інтереси. Розглядається дві версії, за одною з яких основним є припущення про співучасть зацікавлених народних депутатів, які не хотіли, щоб Єрохін докопався до серйозних речей, оскільки він займався розкриттям діяльності незаконних конвертаційних центрів, що відмивали кошти в надзвичайно великих розмірах. Інша версія говорить про бізнесово-кримінальні мотиви цього вбивства, оскільки Р.Єрохін, можливо, був пов’язаний із групами, котрі мали вплив на розподіл земельних ділянок у Київській області. До сьогодні цей злочин залишається не розкритим, в першу чергу через бездіяльність прокуратури у цій справі.[13]

Потрібно відзначити, що в 2006 році не було доведено до кінця більшість із гучних справ щодо вбивств.

Зокрема, немає суттєвого просування у справі вбивства працівниками міліції в м. Житомирі в 2005 році 36-річного чоловіка, особу якого не встановлено, затриманого за звинуваченням у дрібному хуліганстві. Засоби масової інформації повідомили, що прокурор Житомирської області порушив кримінальну справу проти кількох (точну кількість не вказано) міліціонерів за фактом "умисного завдання тілесних ушкоджень" та "перевищення повноважень", але й до сьогодні ця справа невирішена. Так само без просування залишається справа побиття до смерті особи, підозрюваної в крадіжці в Херсоні.

До сьогодні у справі Г. Гонгадзе не поставлено крапку, ведуться безкінечні судові засідання, які почалися у січні 2006 року і продовжуються у 2007 році. На цих засіданнях заслуховується велика кількість свідків (і станом на січень 2007 року заслухано лише близько половини заявлених свідків), досліджуються незчисленні речові докази, розглядаються різноманітні сценарії розвитку подій, але все це виглядає скоріше як процес заради процесу, а не реальне вирішення справи. І не даремно Генеральний секретар Ради Європи Тері Девіс заявив, що найбільшим розчаруванням для Європи стало нерозкриття в Україні справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. І що це негативно впливає на репутацію України за кордоном.

Немає суттєвого просування і по вбивству В.Єфремова, зволікання в проведенні слідства у цій справі призвело до затягування її передачі до суду. Зокрема, у цій справі присутні зволікання із проведенням експертизи.

Також у 2006 році не доведена до завершення справа побитого до смерті в Харківському слідчому ізоляторі 21-річного Армена Мелконяна. Не винесено вироку й у справі співробітників Міністерства внутрішніх справ („перевертнів”), які здійснювали вбивства, викрадення тощо. За даними Інституту масової інформації, у цьому році було виявлено, що один з відповідачів по цій справі пов’язаний з убивством працівників СБУ.

Єдиною резонансною справою, у якій було прийнято рішення суду, стала справа І.Александрова. Протягом більшої половини року велося судове засідання у цій справі, і тільки 7 липня 2006 року Апеляційний суд Луганської області виніс вирок 5 громадянам України й засудив їх від 2 до 15 років позбавлення волі за вбивство І.Александрова. Також було присуджено грошову компенсацію родині І.Александрова в розмірі 400 000 гривень.

Необхідно також згадати про ситуацію з дотриманням права на життя в Збройних Силах України. Не дивлячись на те, що в Україні наявна достатня законодавча база для захисту цього права, громадські організації отримують інформацію щодо випадків „дідівщини”, у тому числі тих, що призвели до смерті солдат. Військове командування і уряд надають дещо різну інформацію щодо таких випадків. Відповідно до заяви генерала-полковника ЗСУ Сергія Кіріченка, 148 кримінальних справ щодо „дідівщини” було ініційовано в 2006 році, і 18 солдат були визнані жертвами таких злочинів. Водночас Міністр оборони України А.Гриценко у вересні 2006 року заявив, що ініційовано 83 кримінальні справи щодо „дідівщини”, відзначаючи, що не всі такі злочини реєструються.

Генеральна прокуратура в серпні призначила спеціальну перевірку додержання вимог законів щодо збереження життя і здоров’я військовослужбовців, попередження насильства й порушень статутних взаємовідносин. Вивченням динаміки та структури злочинності в Міністерстві оборони України за останні 7 місяців установлено наявність негативної тенденції до зростання кількості злочинів, пов’язаних із загибеллю людей, та зростання кількості постраждалих від злочинів осіб. Впродовж січня-липня 2006 року загинула 41 особа проти 29 у минулому році, а від злочинів загинуло 12 осіб проти 8 у 2005 році. Лише протягом трьох днів серпня 2006 року від злочинних дій загинуло ще двоє військовослужбовців строкової служби (Полтавська і Київська області).[14]

 Як приклад існування „дідівщини” в ЗСУ можна навести випадок із побиттям до смерті 27 листопада 2006 року солдата Олександра Рибки, який був побитий двома своїми товаришами по службі на тренувальній базі „Десна” в Чернігівській області. Причиною смерті називають розрив печінки через побиття, наслідки чого підтвердив розтин тіла. Згідно з інформацією, отриманою від родичів загиблого військовослужбовця, двоє сержантів за день до побиття вимагали від Олександра гроші. Генеральний прокурор України ініціював відкриття кримінальної справи за цим фактом. Навчальний центр «Десна» зажив собі сумної слави торік, коли на полігоні під час стрільб екіпаж одного з танків не зорієнтувався і поцілив у бік навчального корпусу. Тоді загинуло двоє солдатів, третій залишився без ніг. Ця трагедія коштувала посади начальникові навчального центру та його заступникові.

Міністр оборони визнає існування проблеми дідівщини – знущання над молодими рекрутами з боку старших призовників в Українській армії, але вважає, що проблема успадкована від радянської армії, де вона майже завжди замовчувалася.[15]

Не менш важливим аспектом захисту права людини на життя є розслідування зникнень. У 2006 році були зареєстровані випадки зникнення людей, зокрема, журналістів, пов’язаних зі здійсненням їх професійної діяльності. Так, 20 лютого 2006 року пішов з дому і до цього часу не повернувся журналіст Стрийського часопису „Гомін волі” Анатолій Качуринець, який вів у цій газеті рубрику „Кримінал”.[16] Статистика показує, що викрадення людей в Україні, все ще відбуваються.

Таб.3.

Кількість зареєстрованих злочинів, пов’язаних з незаконним позбавленням волі та викраденням людей. Регіональний аналіз.[17]

 

Найменування регіонів

та лінійних управлінь

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

2005

2006

динаміка, %

АР Крим

17

13

-23.5

Вінницька

2

2

 

Волинська

6

6

 

Дніпропетровська

12

11

-8.3

Донецька

10

21

110.0

Житомирська

2

8

300.0

Закарпатська

7

6

-14.3

Запорізька

10

9

-10.0

Івано-Франківська

2

4

100.0

Київська

5

7

40.0

місто Київ

16

26

62.5

Кіровоградська

6

7

16.7

Луганська

16

10

-37.5

Львівська

13

16

23.1

Миколаївська

8

10

25.0

Одеська

10

16

60.0

Полтавська

5

12

140.0

Рівненська

1

3

200.0

місто Севастополь

 

 

 

Сумська

4

8

100.0

Тернопільська

1

1

 

Харківська

7

8

14.3

Херсонська

4

5

25.0

Хмельницька

4

8

100.0

Черкаська

3

7

133.3

Чернігівська

4

3

-25.0

Чернівецька

1

2

100.0

Разом по УМВС

176

229

30.1

Донецьке ЛУ

 

 

 

Львівське ЛУ

 

 

 

Одеське ЛУ

1

 

-100.0

Придніпр. ЛУ

 

1

 

Півд.-Зах. ЛУ

1

3

200.0

Південне ЛУ

 

 

 

Разом по УМВСТ

2

4

100.0

Разом по Україні

178

233

30.9

 

Як уже зазначалося вище, для забезпечення права на життя важливо проводити не тільки розслідування злочинів щодо незаконного позбавлення життя, але й здійснювати розслідування у випадку смерті особи.

Час від часу з’являються історії про лікарські помилки та постраждалих через них людей. Деякі з них пов’язані зі смертю людей. Потрібно зазначити, що закону про захист інтересів жертв лікарської помилки немає. Але головна проблема – навіть не в тому, що ту чи іншу статтю Кримінального кодексу складно застосувати через нечітко виписані або надто вузько сформульовані положення. Проблема в тому, що свого часу Міністерство охорони здоров’я пролобіювало віднесення експертної медичної діяльності до своїх прерогатив, тоді як згадана сфера діяльності мала б бути у віданні Міністерства юстиції. Будь-які експертизи здійснюються силами Міністерства юстиції України, і тільки медичні чомусь залишаються сферою Міністерства охорони здоров’я. Адже не може обвинувачений чи підозрюваний сам себе перевіряти. Варто додати до цього кругову поруку, і можна зробити висновок про судові перспективи такої справи.

Великою проблемою для України залишається малюкова й дитяча смертність. Малюковою смертністю в Україні вважається смертність від народження до 1 року, а дитячою – до 18 років. Як констатував Віктор Весельський, перший заступник Міністра охорони здоров’я України, показники смертності дітей та новонароджених продовжують повзти вгору.[18]

Про важливість цієї проблеми свідчить проведення спеціальної апаратної наради в Міністерстві охорони здоров’я щодо цієї проблеми. На ній було зазначено про зростаючий рівень малюкової смертності, а також було визначено найгірші області, де рівень малюкової смертності є найвищим: за 6 місяців 2006 року при середньодержавному показнику 10,12 на 1000 народжених живими в Житомирській області він складав – 14,79, Кіровоградській – 13,98, Чернівецькій – 13,26, Луганській – 12,87.[19]

Малюкова смертність в Україні[20]

 

Кількість померлих у віці до 1 року

Кількість померлих у віці до 1 року

 

2006 (осіб)

2006 (на 1000 народжених живими)

2005 (на 1000 народжених живими)

2005 (осіб)

Україна

4433

10,1

10,1

4265

Автономна

 

 

 

 

 Республіка Крим

197

10,4

9,0

161

Вінницька

150

9,6

9,1

139

Волинська

104

7,9

8,4

105

Дніпропетровська

345

10,9

10,2

309

Донецька

427

11,4

11,7

412

Житомирська

149

11,3

9,5

123

Закарпатська

157

9,8

11,8

183

Запорізька

168

10,2

11,2

177

Івано-Франківська

166

10,8

13,0

194

Київська

162

9,6

7,7

123

Кіровоградська

127

13,6

11,0

100

Луганська

240

12,7

11,9

210

Львівська

211

8,0

8,4

218

Миколаївська

99

8,8

8,2

89

Одеська

275

11,3

10,8

254

Полтавська

94

7,4

8,8

103

Рівненська

148

9,8

10,5

152

Сумська

77

8,2

11,4

102

Тернопільська

109

9,7

8,9

98

Харківська

182

7,8

10,3

229

Херсонська

110

10,3

11,4

115

Хмельницька

156

12,1

8,8

109

Черкаська

113

10,3

10,5

108

Чернівецька

134

13,5

12,6

124

Чернігівська

83

9,2

11,7

103

м. Київ

226

8,4

7,6

197

Севастополь

24

6,5

7,7

28

 

Розподіл померлих дітей віком до 1 року за окремими причинами смерті[21]

 

 

2006

2005

осіб

у % до підсумку

осіб

у % до підсумку

Разом померлих 

4433

100,0

4265

100,0

у тому числі від

 

 

 

 

Деяких інфекційних та паразитарних хвороб

204

4,6

193

4,5

з них туберкульозу

2

0,0

4

0,1

хвороби, зумовленої вірусом

 

 

 

 

імунодефіциту людини (ВІЛ)

21

0,5

33

0,8

Новоутворень

45

1,0

45

1,0

Хвороб крові й кровотворних органів та окремих

порушень із залученням імунного механізму

41

0,9

41

1,0

Ендокринних хвороб, розладів харчування та

 

 

 

 

порушення обміну речовин

59

1,3

59

1,4

Хвороб нервової системи

127

2,9

115

2,7

Хвороб системи кровообігу

62

1,4

71

1,7

Хвороб органів дихання

170

3,8

179

4,2

з них грипу і пневмонії

120

2,7

110

2,6

Хвороб органів травлення

26

0,6

30

0,7

Окремих станів, що виникають у перинатальному періоді

1915

43,2

1789

41,9

з них розладів дихальної та серцево-

 

 

 

 

судинної системи, що виникають у

 

 

 

 

перинатальному періоді

961

21,7

890

20,9

інфекцій, специфічних для

 

 

 

 

перинатального періоду

393

8,9

360

8,4

геморагічних та гематологічних

 

 

 

 

порушень у плода та новонародженого

306

6,9

294

6,9

Природжених вад розвитку, деформацій та

 

 

 

 

хромосомних аномалій

1221

27,6

1206

28,3

 з них природжених вад розвитку

 

 

 

 

нервової системи

123

2,8

139

3,3

природжених вад розвитку системи

 

 

 

 

кровообігу

517

11,7

475

11,1

природжених вад розвитку органів

 

 

 

 

травлення

81

1,8

73

1,7

Інших хвороб

5

0,1

5

0,1

Неуточнених та невідомих причин смерті

222

5,0

186

4,4

Зовнішніх причин смерті

336

7,6

346

8,1

 з них наслідків нападу з метою убивства чи

 нанесення ушкодження

26

0,6

20

0,5

Для того, щоб усвідомити, наскільки глибокою є ця проблема, візьмімо за приклад Житомирську область, у якій у 2006 році було проведено перевірку стану обліку малюкової та материнської смертності спеціальною комісією, створеною Міністерством охорони здоров’я. Висновки цієї комісії невтішні. За 5 місяців 2006 року показник смертності дітей віком до 1 року порівняно з аналогічним періодом 2005 року в області зріс на 25,7% переважно за рахунок смертності дітей, яким виповнилось від 28 днів після народження до 1 міс., рівень якої удвічі перевищує середньодержавний. Серед причин малюкової смертності помітне збільшення смертності від хвороб органів дихання, травм і нещасних випадків, що свідчить про наявність значних проблем в організації медичної допомоги матерям і дітям. Переважну більшість випадків смерті дітей, яким від 28 днів після народження до 1 міс., зареєстровано у сільській місцевості (70%), що свідчить про недостатню роботу з медико-соціального патронажу та диспансерного нагляду за дітьми раннього віку у сільській місцевості. Перше місце в структурі смертності дітей у перший місяць після народження посідають вроджені вади розвитку, 70% яких становлять вади, що не візуалізуються при УЗД. У пологових стаціонарах області зареєстровано 5 випадків смертності дітей, віком 2-3 тижня після народження, що свідчить про недотримання етапності організації медичної допомоги новонародженим. Також потребує розв’язання проблема оснащення пологових стаціонарів у районах і містах області. Дихальна апаратура для новонароджених є лише в 8 із 23 акушерських стаціонарів, кюветів немає в 3-х пологових відділеннях з кількістю пологів 150-170 на рік, фетальними моніторами забезпечені 8 пологових стаціонарів. В області має місце проблема із забезпеченістю кадрами лікарів-педіатрів, неонатологів, у першу чергу – у невеликих і віддалених районах. У цілому в області вакантними є 153 посади педіатрів, 49 – акушерів-гінекологів, 15 – неонатологів, 21– дитячих анестезіологів. У районних лікувально-профілактичних закладах області мають місце недоліки в організації нагляду за вагітними, які стосуються повноти та якості обстеження, консультування, лікування, своєчасної госпіталізації відповідно до протоколів та рівнів надання медичної допомоги.[22]

З року в рік зростає й інший показник – смертності жінок під час пологів. Для прикладу в Луганській області, де працювала також спеціальна комісія Міністерства охорони здоров’я, виявлено, що за 5 місяців 2006 року показник материнської смертності становить 50,7% (померло 4 жінки, за аналогічний період 2005 року – 1 жінка), що свідчить про істотні недоліки в організації та якості надання медичної допомоги вагітним, роділлям та породіллям як на стаціонарному, так і на амбулаторно-поліклінічному рівні.

Ті ж самі проблеми присутні практично в кожній області України. І наведені факти беззаперечно свідчать про масштаби тої проблеми, яка стоїть перед Україною. Статистичні дані опосередковано свідчать про те, що на місцях відбувається приховування реальних даних або ж маніпулювання ними (як-то "перекидання" малюків в іншу вагову групу, неправильне зважування тощо). Крім того, на поверхні лежать такі негаразди, як недостатня професійна підготовка кадрів з питань охорони здоров’я матері і дитини, неукомплектованість штату, особливо в сільській місцевості, відсутність системного підходу до розв’язання проблем матеріально-технічного забезпечення галузі. Замість реальних планів висуваються розпливчасті програми і загальні заходи, замість конкретного аналізу недоліків заради негайного їх виправлення – абстраговані роздуми на тему, чому все так погано. На обидві ноги кульгає впровадження нових технологій, у керівників органів охорони здоров’я не доходять руки до співпраці з органами місцевої влади і місцевого самоврядування, правоохоронних органів. Потрібно відзначити, що проблема дитячої смертності уже вийшла за рамки суто медичної проблеми, а є проблемою захисту права на життя.

 

3. Рекомендації

1)  Запровадити ефективні незалежні механізми розслідування смертей, особливо тих, що були викликані діями представників правоохоронних органів.

2)  Змінити кримінально-процесуальне законодавство з метою надання більших прав потерпілим, у тому числі родині загиблих, та збільшення їхньої участі у розслідуванні.

3)  Щорічно оприлюднювати звіт щодо розслідування злочинів проти життя, у тому числі, визначивши в ньому регіональні особливості.

4)  Прийняти закон України „Про права пацієнтів”, що буде забезпечувати правові гарантії дотримання прав пацієнтів на життя.

5)  Забезпечити наявність незалежної судово-медичної експертизи для оцінки причин заподіяння смерті особі.

6)  Запровадити належні механізми дотримання законодавства в роботі органів правоохоронних справ, а також забезпечити належний контроль з боку держави і громадськості.

7)  Провести реформи в сфері охорони здоров’я з метою зменшення зростання показників дитячої й малюкової смертності.



[1] Підготовлено Володимиром Яворським, Максимом Щербатюком, УГСПЛ.

[2] Рішення Європейського суду з прав людини у справі McCann v United Kingdom від 27 вересня 1995 р

[3] Ратифікований Україною законом N 1484-III від 22 лютого 2000 року.

[4] Ратифікований Україною законом N 318-IV від 28 листопада 2002 року.

[5] Право на жизнь, запрет пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания: европейские стандарты, российское законодательство и правоприменительная практика // Под общ. ред. С. И. Беляева. — Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2005. — 244 с.

[6] Аналогічно були відхилені такі вимоги в справі „Проніна проти України” (Заява N 63566/00), рішення від 18 липня 2006 року

[7] Демографічна ситуація в Україні у 2006 році. Експрес – інформація Держкомстату України від 15 лютого 2007 року. Доступно на www.ukrstat.gov.ua.

[8] Статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України. http://mvs.gov.ua/ Слід зазначити, що показник відсотка розкриття – це кількість кримінальних справ, переданих до суду з обвинувальним висновком, а не кількість кримінальних справ, за якими винесені вироки. Якщо рахувати цей показник за останнім, то він буде нижчий.

[9] Статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України. http://mvs.gov.ua/

[10] Див. Рішення Європейського суду з прав людини у справі Egri v.Turkey (1998).

[11] Лист МВС №34/С-46 від 03.01.06 у відповідь на інформаційний запит: http://maidan.org.ua/static/news/2007/1168181350.html.

[12] Звіт про дотримання прав людини 2006. Оприлюднений Бюро демократії, прав людини і праці Державного департаменту США.

[13] Матеріали продюсерського центру „Закритої Зони” „Сім куль”. http://www.zakrytazona.tv/ua/programs/zakrita-zona/teksti/service/sim-kul/

[14] Призначено перевірку додержання законів щодо збереження життя і здоров’я військовослужбовців //http://helsinki.org.ua/index.php?id=1156158688.

[15] Міністр обурений дідівщиною // http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2006/11/061130_hrytsenko_didivshchyna_bt.shtml

[16] В Стрию на Львівщині зник журналіст // http://www.telekritika.kiev.ua/news/146/0/18133/v_striju_na_lviv%D1%89ini_znik_zhurnalist/

[17] Статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України. http://mvs.gov.ua/

[18] Чорноморська В. В Україні росте малюкова та дитяча смертність., Український медичний портал „Гіппократ” www.hippocrat.com.ua/publicism/death-rate/

[19] Берник М., Тернова С. Останнє місце може виявитись ганебним // Ваше здоров’я № 28 (855) від 22-28 липня 2006 року http://vz.kiev.ua/med/28-06/2.shtml

[20] Демографічна ситуація в Україні у 2006 році. Експрес – інформація Держкомстату України від 15 лютого 2007 року. Доступно на www.ukrstat.gov.ua.

[21] Там же.

[22] Берник М., Тернова С. Останнє місце може виявитись ганебним // Ваше здоров’я № 28 (855) від 22-28 липня 2006 року http://vz.kiev.ua/med/28-06/2.shtml

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори