пошук  
версія для друку
03.08.2007

Права людини в Україні - 2006. III. Право на свободу та особисту недоторканність

   

[1]

Законодавство щодо захисту права на свободу від свавільного затримання чи арешту в 2006 –першій половині 2007 року не змінилося. Не змінилася і практика. Як і раніше, кількість затриманих, яких підозрюють у вчиненні кримінального злочину, значно перевищує кількість засуджених за кримінальні злочини. Як і раніше, затримання без ордеру суду є правилом, а затримання за ордером суду – виключенням, хоча стаття 29 Конституції вимагає зворотного. Отже, переважна більшість усіх „кримінально-процесуальних” затримань є незаконними. Як і раніше, однією із цілей такого затримання є можливість отримати зізнання підозрюваного у вчиненні злочину. На отриманні таких зізнань тримається уся система дізнання і слідства. Для досягнення результату використовуються одні й ті ж самі незаконні засоби, які вже стали звичними і сприймаються працівниками міліції, прокуратури і суду як норма.

Так, залишається поширеною практика незареєстрованих затримань, коли особа примусово доставляється до органу розслідування, але її затримання не реєструється, і затримана особа залишається під контролем міліції без будь-яких гарантій, притаманних статусу затриманого. За спостереженнями така практика стала навіть більш поширеною після набрання чинності Законом від 12 січня 2005 року, який встановив більш жорсткі часові обмеження щодо перебування затриманої особи у міліції. Таке незареєстроване затримання не сприймається судовими та прокурорськими органами як позбавлення волі, тому особи, які стали жертвами таких затримань, практично позбавлені правового захисту.

Незареєстроване затримання є можливим, оскільки, як і раніше, початком затримання вважається момент складання протоколу про затримання, визначення якого цілком залежить від розсуду посадової особи, що веде розслідування.

Зберігає чинність наказ МВС України и Державного департаменту України з питань виконання покарань № 300/73 від 23.04.2001 року «Про заходи щодо дотримання законності при затриманні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обранні щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та додержання встановлених законом строків затримання та тримання під вартою під час досудового слідства», який у пункті 2.5. кваліфікує як порушення законності звільнення осіб із ІТТ у зв’язку з не підтвердженням підозри у вчиненні злочину. Це положення спонукає працівників міліції використовувати „тіньове” затримання. Вони затримують людину, яку підозрюють у вчиненні злочину, привозять до райвідділу і „працюють” з нею, часто використовуючи незаконні засоби тиску, а потім або оформлюють протокол затримання, або відпускають, взявши розписку про відсутність претензій до міліції.

При цьому ігноруються вимоги Конституції і кримінально-процесуального законодавства  про право повідомити про затримання третю особу та запросити адвоката. Затриманого допитують немовби як свідка, а для свідка участь адвоката законодавством не передбачена. Відмова ж затриманого від дачі показань на підставі статті 63 Конституції чи статті 69-1 КПК або наполегливе бажання вести допит у присутності адвоката, як правило викликає лють працівників міліції і застосування катувань. Крім того, працівники правоохоронних структур намагаються спотворити зміст ст. 63 Конституції України. Так, керівництвом МВС було скеровано на місця неправомірне роз’яснення змісту ст. 63 Конституції. У ньому після викладення норм ст. ст. 69, 69-1 КПК та ст. 63 Конституції України, дослівно зазначено:

«Відмовитися давати показання як свідки мають право:

1. члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

2. особа, яка своїми показаннями викрила б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновлюваного, усиновителя у вчиненні злочину».[2]

Фактично, згідно з цим тлумаченням кожна особа, що користується своїм правом відмовитись давати показання, є винуватою у вчиненні злочину, або родичем злочинця.

Відсутність адвоката позбавляє затриманого будь-якого захисту, він потрапляє у повну залежність від працівників правоохоронних органів. Це дає змогу піддавати його психічному чи фізичному тиску, катуванням. При цьому для певних категорій затриманих (неповнолітні, психічно хворі, реабілітовані тощо) присутність адвоката під час допиту є за законом обов’язковою. Правова допомога має здійснюватися призначеними адвокатами за рахунок державних коштів. Проте ця вимога на практиці не забезпечується, про що свідчать суми, витрачені з бюджету для оплати праці адвокатів. Як повідомило Міністерство юстиції, „у 2006 році 20 обласних управлінь юстиції надіслали інформацію щодо надання послуг адвокатами у кримінальних справах на суму 163.7 тис. грн.”[3] Навіть мізерна сума в 2 млн. грн., передбачених бюджетом на безоплатну правову допомогу в кримінальних справах на 2006 рік не була витрачена внаслідок вкрай неефективної системи надання правової допомоги. Ця система передбачає оплату в розмірі 15 грн. за один день праці, і щоб отримати цю жалюгідну суму, адвокат мусить подати до обласного управління юстиції три довідки. Тому точніше говорити про фактичну відсутність реалізації правової допомоги затриманим за рахунок держави.

Проблема відмови від права на захист стосується не тільки затриманих, але й усіх осіб, які перебувають у статусі підозрюваних (обвинувачених). Така відмова чинним законодавством взагалі не передбачена. Але працівники правоохоронних органів практикують неправомірне тлумачення норм ст. 46 КПК для сприяння відмові від права на захист.

Ст. 46 КПК передбачає, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника (від захисника, а не від захисту). Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу. Тут ідеться про відмову лише від вже запрошеного чи призначеного захисника. Але працівники правоохоронних органів тлумачать цю норму так, що змушують відмовлятися особу від права на захист взагалі, коли захисник ще не призначений і не запрошений.

Ця практика є настільки поширеною, що раніше навіть виготовлялись друкарським способом бланки протоколу про відмову від захисника. Зараз у кожного слідчого в комп’ютері є набраний текст протоколу про відмову від захисника. При цьому зазначається такий мотив відмови: «Свої права буду захищати особисто». Отже, працівники органів дізнання і слідства незаконно підміняють поняття «відмові від захисника» на поняття «відмова від захисту».

Раніше затриманому для роз’яснювання його прав та обов’язків давали прочитати два аркуші паперу, на яких був відтворений текст декількох статей Конституції і КПК. Наказом МВС №338 від 18 квітня 2006 року затверджена Інструкція щодо переліку основних прав, які повинні зачитати працівники міліції при затриманні за підозрою у вчиненні злочину та Інструкція щодо переліку основних прав, які повинні зачитати при адміністративному затриманні. Проте, на нашу думку, ця новація не покращила захист прав затриманих. 

Міліція продовжує використовувати максимальний строк затримання у 72 години, передбачений статтею 29 Конституції, для отримання доказів, які можуть обґрунтувати підозру проти затриманого у вчиненні ним злочину. На жаль, судова практика підтримує звички працівників міліції затримувати людей і без достатніх даних для розумної підозри, що ними був вчинений злочин, але протягом 72 годин міліція має знайти такі докази, щоб обґрунтувати подання про взяття підозрюваних під варту. Суди можуть подовжити термін затримання на строк до 10 діб, а за клопотанням затриманого – до 15 діб. Судді часто застосовують такий захід фактично для того, щоб міліція отримала додаткові докази причетності особи до злочину, якщо наданих обвинуваченням доказів недостатньо для вирішення питання про взяття під варту.

Міліція також використовує для цілей кримінального розслідування адміністративний арешт. Так, якщо людина не погоджується  їхати в райвідділ без належного виклику, то її силою примушують їхати, а потім складають протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків. Адміністративне стягнення за цією статтею – штраф або виправні роботи, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб. Суди зазвичай підтримують застосування адмінарешту, навіть не дивлячись на порушника. А згідно зі статтею 287 КУпАП постанова судді про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню не підлягає. Таким чином міліція досягає мети: підозрюваний у вчиненні злочину буде під її повним контролем весь термін адмінпокарання, і „праця” з ним забезпечить потрібне зізнання. Загалом за 2006 рік було затримано 31 407 осіб, відносно яких складені адміністративні протоколи за правопорушення, кваліфіковане статтею 185 КУпАП[4].

Адміністративний арешт для цілей кримінального розслідування використовується також за статтею 263 КУпАП. У таких випадках підозрюваний затримується на термін до 3 діб, а після того, як цей термін спливе, його затримують в порядку статті 115 КПК. Також доволі часто співробітники правоохоронного органа після того, як суд відмовився задовольнити подання про взяття під варту і звільнив затриманого, негайно затримують підозрюваного за „новою” підозрою.

Правоохоронні органи зберігають значні повноваження утримувати підозрюваних під вартою без дозволу суду доволі тривалий термін. Так, стаття 263 КУпАП передбачає, що «осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин», можуть затримати «на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушник не має документів, що посвідчують його особу». Не потребує санкції суду й тримання в приймальнику-розподільнику до 30 діб з санкції прокурора бродяг і жебраків на підставі статті 11 Закону «Про міліцію». Через невизначеність у законодавстві терміну „бродяга” багато осіб тримається у приймальниках розподільниках лише на тій підставі, що не змогли на вимогу працівника міліції пред’явити документи, що посвідчують особу. Нам доводилося зустрічати в приймальниках-розподільниках „бродяг”, які мали постійне місце проживання і постійну роботу. Слід відзначити, що за останні два роки кількість  осіб, які підозрювались у занятті бродяжництвом і жебрацтвом і утримувались під вартою МВС, суттєво зменшилася. За повідомленням МВС, упродовж 2003 року утримувалось 23,6 тис., 2004 року – 32,2 тис., 2005 року – 17,2 тис., 2006 року – 15.4 тис. таких осіб[5].

Залишаються недоліки у регулюванні затримання з метою екстрадиції та затримання іноземців, які були зазначені у Доповіді «Права людини в Україні – 2004».

Перелічені вади законодавства і практики давно і добре відомі, напрацьовані законопроекти, які мали б змінити ситуацію на краще. Зокрема, підготовлений до першого читання в парламенті проект нового Кримінально-процесуального кодексу. Потрібна політична воля для поліпшення ситуації. Але політична нестабільність, боротьба між різними політичними силами відкидає ці важливі питання на другий план. А поки що незаконні дії правоохоронців, які брутально порушують право на свободу, залишаються безкарними. У 2006 році зареєстровано 21 злочин, кримінальні справи за якими порушені за статтею 371 ККУ (завідомо незаконне затримання, привід, арешт)[6]. Органами прокуратури порушено 5 кримінальних справ за фактом незаконного затримання[7]. А на прохання Комітету ООН проти катувань, чому не було реакції на 1400 скарг затриманих, уряд відповів, що причиною існування більше ніж 1400 скарг, поданих затриманими з 2002 року, за якими досі ніхто не притягнутий до кримінальної відповідальності і не надано компенсації жертвам, може бути, зокрема, необґрунтованість цих скарг[8]. Водночас у відповідь на інформаційний запит ХПГ Міністерство внутрішніх справ повідомило, що «у 2006 році надійшло 192 заяви на дії працівників міліції від осіб, які перебували під вартою, з яких 3 знайшли повне підтвердження та 4 – часткове, 10 – заявникам відмовлено, 165 заяв не знайшли підтвердження»[9].

Слід зазначити, що у 2006 році почали працювати пілотні офіси з надання безоплатної правової допомоги затриманим відповідно до Концепції надання такої допомоги, розробленої Національною комісією з питань зміцнення демократії і утвердження верховенства права і затвердженої Указом Президента. Цей проект підтримується громадськими організаціями і фінансується благодійними фондами Джорджа Сороса і Віктора Пінчука. Перші пілотні офіси були відкриті в Харкові і Білій Церкві, у другій половині 2007 року відкриється такий офіс в Хмельницькому. Офіси мають забезпечити надання безоплатної правової допомоги усім затриманим, про що укладені відповідні угоди між обласними управліннями внутрішніх справ і відповідними громадськими організаціями, які відповідальні за функціонування пілотних офісів. Запропонована модель правової допомоги має бути відпрацьована в пілотних офісах і потім передана в готовому вигляді для використання державними органами. Перші місяці функціонуванні пілотних офісів яскраво висвітлили усі проблеми щодо затримання, описані вище. Водночас стало більше судових рішень, кваліфікуючих затримання як незаконні: адвокати, які працюють в пілотних офісах, переконують суддів в обґрунтованості своїх скарг. Наведемо приклад такого судового рішення.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

13 мая 2005 г.

Местный Орджоникидзевский районный суд г. Харькова в составе:

председательствующего – судьи Клименко А.Н., при секретаре – Валковской Л.Л., с участием: прокурора – Ярмак К.Б., защитника – Токарева Г.В., следователя СО – Куц Т.А.,

рассмотрев в открытом судебном заседании в г. Харькове жалобу адвоката Токарева Геннадия Владимировича в интересах подзащитного X. на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления,

УСТАНОВИЛ:

Органом досудебного следствия Х. обвиняется в совершении преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 187 УК Украины. 6 мая 2005 г. постановлением Орджоникидзевского районного суда г. Харькова в отношении X. избрана мера пресечения в виде содержания его под стражей в СИЗО № 27 Харьковской области.

10 мая 2005 г. защитником обвиняемого X. – адвокатом Токаревым Г.В. в суд подана жалоба на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления, в которой он просил признать незаконным задержание работниками Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области его подзащитного X., ссылаясь на то, что:

 – нормами УПК Украины не предусмотрено полномочие органа дознания или следователя задерживать лицо по подозрению в совершении преступления после его совершения без разрешения судьи, и задержание следователем его подзащитного по подозрению в совершении преступления, совершенного задолго до момента задержания, является очевидным нарушением ст. 29 Конституции Украины;

 – фактическое задержание X. имело место вечером 1 мая 2005 г. по месту его жительства, после чего он непрерывно содержался под стражей в течение 120 часов до его доставления в суд около 17 часов 6 мая 2005 г. без соблюдения процессуального порядка задержания лица, как в порядке производства по делам об административных правонарушениях, так и в порядке уголовного производства;

 – в протоколе задержания X. в порядке ст. 115 УПК Украины указано не предусмотренное законом основание его задержания.

Прокурор доводы жалобы считал необоснованными, а саму жалобу не подлежащей удовлетворению, и пояснил, что 1 мая 2005 г. Х. был доставлен работниками милиции в Орджоникидзевский РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в связи с семейным скандалом, происшедшим по месту его жительства. При личном досмотре в карманах одежды Х. было обнаружено и изъято вещество растительного происхождения, в связи с чем, в 22 часа 1 мая 2005 г. он был задержан на срок до 3-х суток в порядке ст. 263 КоАП Украины как лицо, подозреваемое в хранении наркотических средств. 4 мая 2005 г. в НИИЭКЦ при УМВД Украины в Харьковской области было получено заключение специалиста о том, что изъятое у Х. вещество наркотическим и психотропным средством не является, в связи с чем, 4 мая 2005 г. около 20 часов он был освобожден и сразу же задержан следователем СО Куц Т.А. в порядке ст. 115 УПК Украины как лицо, подозреваемое в совершении преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 187 УК Украины.

Следователь СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области Куц Т.А. также считала жалобу необоснованной и пояснила суду, что непосредственно после задержания ею Х. в порядке ст. 115 УПК Украины, в 20 часов 10 минут ему были разъяснены все его конституционные и процессуальные права, в том числе и право иметь свидание с защитником с момента задержания, о чем были составлены соответствующие протоколы, после чего он был допрошен в качестве подозреваемого.

Обвиняемый X. в судебное заседание доставлен не был в связи с тем, что для  

доставления подследственного из СИЗО № 27 Харьковской области необходима подача об этом следователем заявки за трое суток до момента его доставки, а уведомление о рассмотрении настоящей жалобы было получено следователем только 11 мая 2005 г.

Выслушав заявителя, прокурора, следователя, в производстве которого находится уголовное дело по обвинению X., исследовав материалы дела, проверив и оценив собранные доказательства, суд считает, что жалоба обоснованна и подлежит удовлетворению.

Как установлено судом, 1 мая 2005 г. около 16 часов работниками Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области, выехавшими по вызову по месту жительства X. на семейный скандал, Х. был доставлен в дежурную часть Орджоникидзевского РО. В ходе его личного досмотра в карманах его одежды оперуполномоченным ОУР Орджоникидзевского РО Бондаревым было обнаружено и изъято вещество растительного происхождения, о чем был составлен протокол изъятия. В соответствии со ст. 263 КоАП Украины 1 мая 2005 г. в 22 часа X. был задержан на срок до 3-х суток как лицо, подозреваемое в нарушении правил оборота наркотических средств. Изъятое вещество 3 мая 2005 г. было направлено на исследование в НИИЭКЦ при УМВД Украины в Харьковской области. Согласно заключению специалиста № 1270 от 4 мая 2005 г. вещество, изъятое у X., наркотическим и психотропным средством не является, в связи с чем, 4 мая 2005 г. в 20 часов X., как задержанный в порядке производства по делам об административных правонарушениях, был освобожден, но сразу же был задержан следователем СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в порядке ст. 115 УПК Украины по подозрению в совершении преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 187 УК Украины. Основанием задержания явилось то, что подозреваемый был «застигнут после совершения преступления», мотивом задержания – предупреждение возможности подозреваемого скрыться. 6 мая 2005 г. около 18 часов постановлением Орджоникидзевского районного суда г. Харькова было удовлетворено представление следователя СО Орджоникидзевского РО, и в отношении X. была избрана мера пресечения в виде содержания его под стражей.

Задержание лица, подозреваемого в совершении преступления, осуществляется следователем в порядке ст. 115 УПК Украины с соблюдением требований, предусмотренных ст. 106 УПК Украины.

В ст. 106 УПК Украины приведен исчерпывающий перечень обстоятельств, которые могут являться основаниями для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления. Одним из таких оснований является задержание лица непосредственно после совершения преступления. Согласно предъявленному X. обвинения он совершил преступление, предусмотренное ч. 3 ст. 187 УК Украины, 12 апреля 2005 г. Задержание X. следователем в порядке ст. 115 УПК Украины имело место 4 мая 2005 г., что ни при каких обстоятельствах не может быть признано задержанием лица непосредственно после совершения им преступления.

Согласно протоколу задержания X. в порядке ст. 115 УПК Украины, мотивом его задержания явилось то обстоятельство, что Х.  может скрыться от следствия и суда. Данное обстоятельство не предусмотрено ст. 106 УПК Украины в качестве основания для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления.

Каких-либо данных, свидетельствующих о том, что на момент его задержания следователем – 20 часов 4 мая 2005 г. X. пытался убежать от работников милиции, суду не представлено, а, наоборот, в ходе судебного разбирательства было установлено, что до этого момента X. уже в течение трех суток содержался в помещении Орджоникидзевского РО в качестве лица, задержанного в порядке производства по делам об административных правонарушениях, и, согласно книги регистрации задержанных Орджоникидзевского РО, фактически 4 мая 2005 г. в 20 часов не освобождался, а сразу же был передан следователю СО Куц Т.А.

При таких обстоятельствах суд считает, что задержание X., подозреваемого в совершении преступления, следователем СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области 4 мая в 20 часов в порядке ст. 115 УПК Украины проведено с нарушением требований ст. 106 УПК Украины и является незаконным.

Руководствуясь ст. ст. 106, 115, 165-2 УПК Украины, ст. 29 Конституции Украины, суд-

ПОСТАНОВИЛ:

Жалобу адвоката Токарева Геннадия Владимировича в интересах подзащитного X. на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления – удовлетворить.

Признать задержание 4 мая 2005 г. в 20 часов следователем Следственного отдела Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в порядке ст. 115 УПК Украины Х., подозреваемого в совершении преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 187 УК Украины, незаконным.

На постановление может быть подана апелляция в Апелляционный суд Харьковской области через районный суд в течение 7 суток.

Судья: А.Н.Клименко

 

Значною проблемою залишаються умови утримання під вартою в міліції. Мобільні групи МВС за участю працівників недержавних правозахисних організацій обстежили понад 100 ІТТ в 14 областях України. Практично в усіх обстежених установах були виявлені порушення мінімальних норм міжнародних стандартів щодо утримання під вартою поліції.

Станом на 1 лютого 2007 року в структурі органів внутрішніх справ нараховувалось 536 спеціалізованих установ міліції (ізолятори тимчасового тримання – 487, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво – 36, спеціальні приймальники для осіб, на яких накладений адміністративний арешт – 13). Щоденно в цих установах міститься близько 6000 затриманих та взятих під варту осіб. Умови утримання в цих установах не відповідають міжнародним стандартам, які Україна зобов’язана виконувати. Для приведення у відповідність необхідно провести ремонт і реконструкцію 127 установ. Тому було призупинене функціонування 57 установ для проведення капітального ремонту і реконструкції. МВС було змушене взагалі ліквідувати 9 ІТТ у зв’язку з неможливістю проведення ремонтно-будівельних робіт.

МВС розроблено Програму будівництва, реконструкції, ремонтів спеціальних установ міліції на 2006 та наступні роки, яку затверджено наказом МВС України від 15.11.2005 № 1001. Вартість будівельних робіт склала понад 250 млн. грн. Реалізація цієї Програми надасть можливість провести ремонти в 98 ізоляторах тимчасового тримання, продовжити будівництво 24 об’єктів у 16 регіонах держави. Із Державного бюджету України в 2006 році планується виділити 30 млн. грн.. До кінця 2006 року мало завершитися будівництво 7 нових та реконструкція 24 діючих ізоляторів тимчасового тримання. Проте  було виділено лише 30% від запланованої суми (30 млн. грн.), кошти почали надходити тільки в листопаді 2006 року. Звичайно, це призупинило процес реконструкції та будівництва ІТТ.

У вирішенні судами питання щодо взяття під варту або звільнення значний вплив має презумпція на користь взяття під варту. Якщо особа звинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене покарання понад 3 роки позбавлення волі, то лише виключні фактори, пов’язані з поганим станом здоров’я чи іншими винятковими обставинами, можуть зумовити її звільнення.

Ніяких змін не сталося щодо доступу осіб, які тримаються під вартою, до суду, оскільки у законодавстві, як і раніше, не знайшла втілення концепція періодичного перегляду обґрунтованості тримання під вартою. Обмеження права особи, що тримається під вартою, на перегляд обґрунтованості позбавлення його свободи, суперечить і Конституції України, і міжнародним зобов’язанням держави. Порядок, встановлений законодавством, допускає стан, коли особа може перебувати під вартою без судового перегляду обґрунтованості такого заходу до 9 місяців. А в період між закінченням досудового слідства і початком судового процесу обвинувачений перебуває в СІЗО взагалі без санкції суду, що є безумовним порушенням статті 5 Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод.

У законодавстві, як і раніше, не гарантовані основоположні процесуальні права обвинуваченого (підозрюваного) під час судового розгляду питання про взяття під варту чи звільнення, які забезпечують йому можливість захищати своє право на свободу. Не у всіх розглядах гарантована навіть особиста участь затриманого у судовому розгляді. Загальний стан системи правової допомоги в Україні не дає багатьом затриманим можливості скористатися кваліфікованою правовою допомогою.

Розгляд, який відбувається відповідно до статей 165-2 та 165-3 КПК, не забезпечує “рівність” сторін: обвинувача і затриманої особи». Не забезпечуються права затриманого, гарантовані статтею 5 Конвенції з прав людини, а саме: право знати аргументи противника, право знайомитися з матеріалами, на яких засновані доводи супротивника, право мати достатній час для підготовки своєї позиції та право відповісти на додаткові доводи, висловлені супротивником у ході судової процедури.

Законодавство, як і раніше, встановлює граничний строк тримання під вартою лише для досудового слідства, але не для стадії судового розгляду. Тому тривалість судового розгляду прямо позначається на тривалості тримання під вартою.

Не видно зрушень у підходах до використання альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів, зокрема, застави. Залишається залежність суми застави від можливої суми матеріальних претензій потерпілого, що додатково стримує використання цього запобіжного заходу. Крім того, законодавство не містить чітких норм про процедуру вирішення питання про заставу.

Відсутність чітких процедур застосування застави особливо ускладнює прийняття застави в негрошовій формі. Суди як і раніше неохоче приймають застави в негрошовій формі. Цьому сприяє і вказівка Пленуму ВС України в постанові № 6 від 26.03.1999 року (п. 5): «Майно повинно мати такі характеристики, таку якість і такий правовий статус, щоб виконання судового рішення про позбавлення права власності на нього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи заставника не було поєднане з будь-якими труднощами».

 

Рекомендації

 

З рекомендацій минулорічної доповіді жодна не була виконана. Тому усі минулорічні рекомендації залишаються актуальними:

внести зміні до законодавства, які б перетворили затримання без рішення суду на виключення, що не виходять за обмеження, встановлені частиною 3 статті 29 Конституції;

узгодити строк доставлення до судді, передбачений статтею 106 КПК, з вимогами статті 29 Конституції, врахувавши час, необхідний для судового розгляду й прийняття рішення;

визначити початок затримання у зв’язку з підозрою у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення в залежності від фактичних обставин справи, а не від рішення посадової особи правоохоронного органу;

визначити у законі самостійні критерії законності затримання та тримання під вартою та скасувати положення пункту 2.5 Наказу МВС України й Державного департаменту України з питань виконання покарань № 300/73 від 23.04.2001 року, які звільнення затриманого з в зв’язку з непідтвердженням підозри або закінченням терміну затримання розглядають як порушення законності, та інші аналогічні вказівки;

включити до предмету судового розгляду під час вирішення питання про взяття під варту чи звільнення всі обставини, які стосуються обґрунтованості затримання, у тому числі:

– обґрунтованість підозри або звинувачення, у зв’язку з якими обвинувачення вимагає взяття під варту підозрюваного (обвинуваченого);

– обґрунтованість строку перебування під вартою правоохоронного органу до доставлення до судді;

встановити чітку презумпцію на користь звільнення особи та передбачити перекладення тягаря доведення обґрунтованості тримання під вартою на обвинувачення;

передбачити положення, які б виключали взяття під варту або продовження строку тримання під вартою на підставі лише гіпотетичних припущень;

сформулювати ризики, у зв’язку з якими припускається тримання під вартою, таким чином, щоб виключити тримання під вартою в залежності від позиції обвинуваченого у справі та тактики захисту;

передбачити положення, які б виключали практику повторного затримання особи після відмови судді у взятті її під варту, на підставі „прихованих” обвинувачень;

виключити із законодавства інститут „продовження затримання” суддею, або щонайменше внести відповідні зміни до законодавства, щоб виключити практику повернення особи до підрозділу міліції після рішення суду про продовження затримання;

внести зміні до частини 4 статті 165-2 КПК, щоб виключити тримання під вартою без судового контролю понад термін, встановлений частиною 3 статті 29 Конституції;

особам, що перебувають під вартою, надати право на періодичне оскарження обґрунтованості тримання під вартою;

встановити чіткі й детальні правила процедури для судового розгляду питання про тримання під вартою або звільнення, зокрема, передбачити:

– обов’язкову участь особи, що позбавлена свободи, у будь-якому слуханні, де розглядається питання про його тримання під вартою або звільнення;

– обов’язкове надання особі, що позбавлена свободи, та її захиснику копії подання слідчого (прокурора) про взяття її під варту або продовження її тримання під вартою;

– право особи, що позбавлена свободи, та її захисника на ознайомлення з матеріалами, на що обґрунтовують подання про взяття її під варту або продовження її тримання під вартою;

розробити процедури, які сприяли б використанню застави замість тримання під вартою;

більш чітко визначити межі повноважень судді щодо взяття під варту, зокрема, встановити більш чіткі критерії для визначення тих виняткових випадків, коли суддя може застосувати взяття під варту поза межами звичайних повноважень;

скоротити граничний термін перебування під вартою протягом досудового слідства;

передбачити у законодавстві граничний термін перебування під вартою протягом судового розгляду;

привести правила адміністративного затримання у відповідність до вимог статті 29 Кон­ституції;

внести зміни до законодавства, які виключали б використання адміністративного затримання з метою кримінального переслідування, наприклад, передбачивши обов’язкове звільнення підозрюваного у вчиненні адміністративного правопорушення до розгляду справи судом;

внести зміні до Кодексу України про адміністративні правопорушення (зокрема, до статті 263 КПК) та до інших законодавчих актів, які виключали б тримання особи під вартою без судового рішення понад 72 години;

передбачити процедуру судового рішення щодо питання про затримання бродяг та жебраків, або принаймні надати їм право на оскарження такого затримання і передбачити правила судової процедури;

передбачити обов’язковість рішення суду для затримання та тримання під вартою з метою екстрадиції, а також право на періодичне оскарження такого тримання під вартою для осіб, щодо яких здійснюються заходи з метою екстрадиції.



[1] Розділ підготовлений Аркадієм Бущенком, адвокатом, експертом ХПГ з питань кримінального процесу та Європейської конвенції та Євгеном Захаровим, співголовою ХПГ та головою правління УГСПЛ.

[2] http://www.khpg.org/index.php?id=1171706006&w=%D0%F3%F1%EB%E0%ED

[3] Лист Міністерства юстиції України №С-8055-38 від 21.05.2007.

[4] Лист МВС №С-161 від 07.06.2007.

[5] Лист МВС №10/3-С-1714 від 02.06.2007.

[6] Лист МВС №С-161 від 07.06.2007.

[7] CAT/C/UKR/Q/5/Rev.1/Add/1. Written replies by the Government of Ukraine to the list of issues (CAT/C/UKR/Q/5/Rev.1) to be taken up in connection with the consideration of the fifth periodic report of Ukraine (CAT/C/81/Add.1), p. 153.

[8] CAT/C/UKR/Q/5/Rev.1/Add/1. Written replies by the Government of Ukraine to the list of issues (CAT/C/UKR/Q/5/Rev.1) to be taken up in connection with the consideration of the fifth periodic report of Ukraine (CAT/C/81/Add.1), p. 253.

[9] Лист МВС №16/1К-С-169 від 20.06.2007 р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори