Чи може хворий мати доступ до інформації про стан свого здоровя?
В Інтернет-виданні Medicus Amicus зявилась стаття юриста п. Гревцової Р. Ю. „Врач, пацієнт и... Гражданский кодекс”. П. Гревцова пропонує медичним працівникам ознайомитись з деякими новелами Цивільного кодексу України, щоб будувати свої відносини з пацієнтами на правових засадах.
Безперечно, медикам, як і пацієнтам, треба знати відповідні розділи ЦКУ, як і відповідні законодавчі акти, що стосуються медичної допомоги, прав і обовязків лікарів і пацієнтів. Але... В нашому заплутаному вітчизняному законодавстві без „але” не обійтись.
Як бути з тим, що деякі положення ЦКУ, що стосуються прав лікарів і пацієнтів та їх взаємовідносин, прямо суперечать іншим законам України, а іноді і Конституції України?
По-перше, ми вважаємо абсолютно безглуздою норму ст. 284 ЦКУ України, за якою чотирнадцятирічний підліток без згоди батьків (піклувальників) може вільно обирати лікаря, методи лікування, і медична допомога надається йому тільки за його згодою.
Ця стаття суперечить ст. 6 п. 1,2 Сімейного кодексу України, а також ст. 154 Сімейного кодексу. Більше того, ст. 284 ЦКУ суперечить ст. 32 цього ж Кодексу. Крім того, вона суперечить ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоровя.
У цих законодавчих актах зазначається, що батьки (піклувальники) є законними представниками своїх неповнолітніх дітей. І всі правові дії щодо дітей відбуваються за їх згодою. З 14 років неповнолітнім надається право оскаржувати рішення батьків (піклувальників) у суді і в Опікунські ради, якщо вони незгодні з рішенням батьків.
Але найбільші заперечення викликають положення ст. 285 ЦКУ України. Обмеження права на інформацію пацієнта чи його законних представників немовби для їхньої безпеки, містить суперечливі, розливчасті формулювання, які не підлягають однозначному трактуванню. Але суть залишається: право пацієнтів і їх законних представників на інформацію суттєво обмежується, що суперечить ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоровя, де обмеження в інформації в „благородних” цілях родичів чи законних представників не передбачається.
А головне – це положення ЦКУ прямо суперечить ст. 23 Закону України „Про інформацію”. Більш того, було винесено рішення Конституційного Суду України у справі Устименка від 30. 10. 97 р про тлумачення ст. 23 Закону України „Про інформацію”, яке прямо вказує, що кожна особа має отримати інформацію про себе. Таким чином, всі законодавчі норми стосовно права на отримання медичної інформації мають бути узгоджені з цим рішенням, і жодним чином не можуть йому суперечити. Ст. 23 Закону України „Про інформацію” не встановлює жодних обмежень на право пацієнта чи його законних представників на повну і правдиву інформацію про хвороби, методи і форми медичного втручання, тощо.
А свої висновки КС зробив на підставі ст. 32 Конституції України, де зазначено: „Кожний громадянин має право бути ознайомленим в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не містять державної чи іншої захищеної законом таємниці”.
Ми вносили свої пропозиції про зміну ст. 285 ЦК України і узгодження її із ст. 23 Закону України „Про інформацію”, яка вже була розтлумачена Конституційним Судом України. Однак політична криза, нехтування усіма гілками влади України проблемами медичної галузі не дає можливості синхронізувати законодавство.
Отже, ми були б вдячні, якщо б фахівці із Medicus Amicus відповіли нам на запитання: на які саме правові акти повинні посилатись, з їхньої точки зору, і лікарі, і пацієнти.