пошук  
версія для друку
07.08.2007

Права людини в Україні - 2006. VIII. Свобода вираження поглядів

   

[1]

2006 рік характерний відсутністю системних реформ у сфері свободи слова, зростанням кількості конфліктів між владою та ЗМІ. Водночас дуже тривожною тенденцією є відсутність будь-якого адекватного правового реагування на випадки побиття, нападів та залякувань журналістів. Справи за такими фактами, або не відкриваються, або слідчі дії не дають жодного результату й розслідування не проводиться ефективно.

За даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (далі – Нацрада) станом на 1 листопада 2006 року в Україні зареєстровано 1268 телерадіоорганізацій, з них: 647 – телемовних ТРО; 524 – радіомовних ТРО; 97 – телерадіомовних ТРО.

В Україні всупереч вимогам статті 10 Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод існує дозвільна система реєстрації друкованих ЗМІ та інформаційних агентств.

Міністерством юстиції протягом 2006 року було розглянуто 1 893 заяви, що надійшли на реєстрацію та перереєстрацію друкованих ЗМІ, з яких зареєстровано (перереєстровано) 1 048 друкованих ЗМІ із загальнодержавною та/або зарубіжною сферою розповсюдження та 11 інформаційних агентств, як суб’єктів інформаційної діяльності. Відмовлено в реєстрації 69 друкованим виданням. Територіальними органами юстиції за цей період зареєстровано (перереєстровано) 882 друкованих видання з місцевою сферою розповсюдження.[2]

Загалом у країні існує понад 23 тисячі періодичних друкованих видань, з яких понад 13 тисяч – це місцеві ЗМІ.

Проблемою залишається відсутність електронного реєстру друкованих ЗМІ та інформаційних агентств. Реєстр ТРО, що ведеться Нацрадою, створений і є у відкритому доступі в Інтернеті.

 

1.  Огляд змін до законодавства[3]


Для медійної громадськості 2006 рік став роком „великих надій та розчарувань”, адже попри всі сподівання, кардинальної модернізації законодавства в сфері регулювання засобів масової інформації, свободи слова та свободи інформації так і не відбулося.

Зокрема, не були внесені зміни до законодавства щодо можливості визнання справжнього власника ЗМІ, особливо телеканалів і радіостанцій, впровадження ефективного контролю за концентрацією ЗМІ в руках одного власника чи його родини, антимонопольними обмеженнями на інформаційному ринку відповідно до рекомендацій Ради Європи. Не було скасовано закони „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” та „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, адже ці закони фактично створюють пільги для державних ЗМІ. Верховна Рада так і не спромоглася прийняти закони, які б створили гарантії діяльності засобів масової інформації, забезпечили свободу інформації в Україні та зробили би діяльність органів державної влади більш прозорою й відкритою для громадськості, зокрема, не було ухвалено Закон „Про громадське телебачення та радіомовлення” (нова редакція), Закон „Про інформацію” (нова редакція), Закону „Про роздержавлення засобів масової інформації в Україні” та ін. Президентом не була почута критика, що лунала з боку спеціалістів у галузі ЗМІ на адресу Закону „Про телебачення та радіомовлення” від 20 січня 2006 року й прохання до глави держави застосувати право вето до закону.

Проаналізувавши зміни, що були внесені в минулому році до законодавства в сфері свободи інформації, можна стверджувати: 2006 рік у порівняні з плодотворним на нові (втім не завжди позитивні) закони та зміни до законів у сфері інформаційної діяльності 2005 роком виглядає дуже скромно, як за якісними так і кількісними показниками. Зокрема, протягом 2005 рокуВерховна Рада України ухвалила дванадцять законів у сфері регулювання діяльності ЗМІ та свободи інформації, у тому числі шість нових законів чи в новій редакції та шість законів про внесення змін до чинних законів, у той час, як в 2006 році лише 7 законопроектів перетворились на закони, з них 2 закони стосуються ЗМІ лише опосередковано.

Так, Верховною Радою четвертого скликання було ухвалено:

1) Закон „Про телебачення та радіомовлення” від 01.03.2006;

2) Закон „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян” від 23.02.2006;

3) Закон „Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України” від 23.02.2006.

Верховною Радою п’ятого скликання ухвалено:

1) Закон України „Про ратифікацію Додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи” від 21.07.2006;

2) Закон України «Про внесення зміни до статті 25 Закону України "Про видавничу справу" від 02.11.2006;

3) Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» від 28.11.2006;

4) Закон „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 09. 01.2007.

Отже, розглянемо, чим внесені зміни можуть загрожувати свободі слова та інформації в Україні.

Найбільшу полеміку серед фахівців та журналістів серед прийнятих в 2006 році законів викликала нова редакція Закону „Про телебачення та радіомовлення”. Закон, на думку багатьох фахівців має суттєві недоліки. Про основні його вади та загрози ми вже писали в минулій Доповіді „Права людини в Україні – 2005”. Практика застосування виявила багато із цих недоліків:

-  Недосконала процедура призначення Голови НТКУ – чинний керівник не призначався, як указано в законі, за поданням парламенту, а громадська рада при НТКУ так і не працює, хоча була створена наприкінці грудня 2006 року (її склад також викликав багато критики).

-  Суперечність у визначенні квот національного продукту та продукту українською мовою, неузгодженість цих положень з іншими нормами законодавства та міжнародними угодами, учасницею яких є Україна, призвели до фактичного невиконання цих положень закону.

-  Практично була зупинена процедура ліцензування. Відповідно до закону ліцензування може здійснюватися виключно на підставі затвердженого Плану розвитку телерадіоінформаційного простору. Проте його довгий час не було. Прийнятий же пізніше документ абсолютно не схожий на план розвитку, оскільки в ньому відсутня проста інформація про кількість існуючих радіочастот, що використовуються для телерадіомовлення, а також план щодо їх використання. Тобто, фактично плану розвитку так і не існує. План був розроблений Нацрадою й прийнятий лише з однією умовою виконати формальну вимогу закону, проте насправді ідея закону нівельована, й процес ліцензування надалі є непередбачуваним, непрозорим та незрозумілим усім гравцям ринку.

-  Телерадіоорганізації виконали формально вимоги закону й затвердили редакційні статути, проте це стало черговою профанацією ідеї, оскільки ці документи фактично не стали захистом редакційної політики від власників ЗМІ та не захищають журналіста. Їхній зміст, затверджений власником, установлює декларативні положення, що повторюють загальні норми законодавства, проте не дають жодного механізму захисту.

-  Норма закону щодо заборони заснування ТРО іноземними юридичними особами лише заплутала ситуацію з власниками ЗМІ, оскільки іноземні особи були просто переведені в друге покоління власників чи цей контроль був прихований в інший спосіб. Приклад тому – структура власності телеканала „1+1” (офіційно серед його власників немає відомої в Європі Central Media Enterprises B.V., проте на своєму сайті вона зазначає про контроль трьох телеканалів в Україні). Це свідчить про абсолютну неефективність подібних заборон та нездатність забезпечити державну політику щодо плюралізму ЗМІ.

Очевидною для всіх є необхідність серйозного доопрацювання цього закону.

Протягом минулого року активно тривало обговорення можливих шляхів приватизації державних та комунальних ЗМІ. Мова йде як про друковані, так і електронні ЗМІ.

На виконання доручення Прем’єр-міністра від 3 лютого 2006 року №2571/11/1-06 (до Указу Президента України від 20 січня 2006 року №39 «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи») Мін’юст підготував законопроект „Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації”[4], який, щоправда, був підданий серйозній критиці. У квітні відбулося його представлення та перше обговорення. Далі, протягом року, проводилися численні обговорення проекту в регіонах.

Уже 29 листопада в парламенті на обговоренні було щонайменше три законопроекти, підготовлені відповідно Мін’юстом, Громадською радою з питань свободи слова та інформації та Національною спілкою журналістів. При цьому основна суперечка точиться між способами та темпами роздержавлення.[5]

Тим часом народні депутати України А. Шевченко, С. Купіль та Л. Мордовець 14 грудня 2006 року зареєстрували проект закону № 2738 „Про редакційну свободу державної та комунальної преси в процесі роздержавлення”. Проте він не був розглянутий парламентом (станом на 1 червня 2007 року). Даний проект є значним кроком у цьому процесі. Розуміючи складнощі роздержавлення народні депутати пропонують:

-  заборонити бути засновниками чи співзасновниками ЗМІ органам державної влади та місцевого самоврядування, а існуючі ЗМІ можуть існувати в теперішньому стані до часу прийняття нового законодавства про роздержавлення ЗМІ;

-  установити гарантії редакційної незалежності державних та комунальних ЗМІ через установлення спеціальної процедури звільнення головних редакторів за згодою трудового колективу редакції, установлення певних гарантій редакційної свободи, визначення порядку розміщення інформації органів влади.

Принципово новим законом є Закон „Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України” від 23.02.2006. „Даний проект Закону, – наголошувалось у пояснювальній записці, – було розроблено на виконання Указу Президента України “Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів” від 07.11.05 № 1556/2005 та відповідного доручення Кабінету Міністрів України від 14.11.05 № 59391/1/1-05, згідно з яким необхідно опрацювати й внести в установленому порядку Кабінетові Міністрів України узгоджені пропозиції щодо утворення Служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, визначивши основними її завданнями реалізацію державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, забезпечення функціонування Державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, криптографічного та технічного захисту інформації. „Прийняття зазначеного закону, – стверджували розробники, цього проекту, – дозволить чітко визначити функції та повноваження Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та забезпечити контроль за її діяльністю відповідно до Закону України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, а також з боку Президента України та Верховної Ради України. Створення Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України здійснюється в рамках реформування Служби безпеки України з метою вивільнення її від невластивих функцій”.


Утім, не все виглядає так райдужно, якщо подивитися на прийнятий Закон у контексті українських реалій, адже ще Фрідріх Великий наголошував, що погані закони в руках добрих виконавців – не погані, і навпаки, найкращі закони в руках кепських виконавців – шкідливі. Отже, виникає запитання, а чи не стане новостворений орган центральної влади зі спеціальним статусом інструментом „прослуховування та стеження” влади за „незгодними”?[6]

Крім цього, вважаємо, що окремі положення цього закону, є індульгенцією для незаконного обмеження доступу до інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування.

Зокрема, одним з основних завдань Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України є: „участь у формуванні та реалізація державної політики в сфері захисту державних інформаційних ресурсів”. А відповідно до ст. 1 Закону під державними інформаційними ресурсами треба розуміти – „інформацію, яка є власністю держави та необхідність захисту, якої визначено законодавством. Проте правозахисники вже не одноразово звертали увагу на те, що обмеження доступу до інформації відповідно до ч. 3 ст. 34 Конституції можуть встановлюватися законом, а не законодавством, а власниками конфіденційної інформації, можуть бути тільки фізичні або недержавні юридичні особи, оскільки, згідно зі статтею 19 Конституції, «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», тобто не можуть поширювати інформацію «за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов». Втім, єдиний орган законодавчої влади не тільки не привів у відповідність до міжнародних стандартів та ч. 3 ст. 34 Конституції України положення ч. 3 ст. 30, ч. 7 ст. 3, ч. 2 ст. 46 Закону „Про інформацію”, а навпаки поглибив це протиріччя, закріпивши в ст. 1 Закону „Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України” від 23.02.2006 поняття державні інформаційні ресурси.

Можна обґрунтовано припустити, що, прикриваючись необхідністю захистити державні інформаційні ресурси, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України фактично буде обмежувати доступ до суспільно важливої інформації.

Негативним чином на доступ до інформації може вплинути також прийнятий Закон „Про Кабінет Міністрів” від 21 грудня 2006 року. Так, відповідно до п. 4 ст. 3 Закону „всі рішення Кабінету Міністрів України підлягають обов’язковому оприлюдненню, крім актів, що містять інформацію з обмеженим доступом”. Хоча, згідно з п. 2 Рекомендації № 2 (2002)Комітету Міністрів Ради Європи від 21 лютого 2002 року „Про доступ до офіційних документів”: „якщо до певної частини вміщеної в офіційному документі інформації застосовується обмеження, то орган державної влади повинен, тим не менш, надати всю іншу інформацію, що міститься в документі”. Отже, дане положення не відповідає міжнародним стандартам у сфері свободи інформації, оскільки повинна зберігатися в таємниці інформація, а не документ у цілому. Крім того, можна припустити, що акти, в яких буде міститися інформація з обмеженим доступом, одночасно будуть визначати права або обов’язки громадян, а відповідно до ч. 3 ст. 57 Конституції „ Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними”. Тому дана норма Закону «Про Кабінет Міністрів” суперечить Конституції України та не відповідає міжнародним стандартам у сфері свободи інформації.

З певною осторогою журналісти зустріли Закон „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян”, який був прийнятий напередодні проведення парламентських виборів. Законом передбачені санкції за порушення порядку й обмежень щодо ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки й проведення референдуму з використанням ЗМІ; за виготовлення або розповсюдження друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їхній тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск та порядок розміщення агітаційних матеріалів чи політичної реклами або розміщення їх у заборонених законом місцях. „Слід звернути увагу на той факт, – зазначають спеціалісти Інституту медіа-права, що деякі статті містять відповідальність за дії, які не заборонені законом про вибори. Так, ст. 212-9 ККУ встановлює відповідальність за „надання переваги в інформаційних телерадіопередачах чи друкованих ЗМІ будь-якому кандидату, політичній партії (блоку), їх передвиборним програмам власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками ЗМІ”.

Не всім до душі прийшовся й Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», оскільки згідно зі ст. 2 Закону „публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним”. Отже, закон став правовою підставою для встановлення в майбутньому адміністративної й/або кримінальної відповідальності за заперечення факту голодомору 1932-1933 років, що, на думку деяких політиків та журналістів, є утиском свободи слова. Втім, не можна погодитись з таким судженням, адже в багатьох країнах Євросоюзу, зокрема, Німеччині, Австрії, Франції, Бельгії заперечення Голокосту є злочином, а в 2006 році французькі парламентарії визнали злочином також заперечення факту геноциду вірмен в Османської імперії під час першої світової війни. Отже, даний закон лише відновлює історичну справедливість й не в якому разі не може вважатися таким, що утискає свободу слова.

Чітку межу між свободою слова та пропагандою ненависті, дискримінації чи насильства проти будь-якої особи чи групи осіб на підставі ознак раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження, а також віросповідання встановлює Закон України „Про ратифікацію Додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи”. Ратифікація цього протоколу створює законодавчу гарантію захисту таких загальнолюдських цінностей, як толерантність, свобода, повага до прав інших людей і є безумовно позитивною подією 2006 року. Проте не було прийнято інше законодавство, необхідне для імплементації його норм. Зокрема, законом залишаються невизначеними підстави та розмір відповідальності за такі дії.

Складну історію прийняття має Закон „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”. Ухвалений на початку 2006 року Верховною Радою четвертого скликання, цей закон був ветований Президентом України, через те, що основні засади інформатизації суспільства, загальні принципи державної політики у сфері інформатизації вже були передбачені Законами України «Про Національну програму інформатизації» та «Про Концепцію Національної програми інформатизації», Закон „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” був ухвалений вдруге Верховною Радою вже п’ятого скликання 19 січня 2007 року. Не можна не погодитися зі спеціалістами в інформаційній сфері, що закон має декларативних характер.

У Законі надається визначення інформаційної безпеки, закріплюються принципи, якими необхідно керуватися при розробці інформаційного законодавства. Необхідно зазначити, що закон реанімував ідею необхідності розробки й прийняття Інформаційного кодексу. Так, законом передбачено, що інформаційний кодекс повинен містити розділи: про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, комерційну таємницю тощо. Отже, виходячи із запропонованої концепції інформаційного кодексу закону можна зробити висновок, що основна його мета буде полягати в регулюванні інформаційних відносин, що мають приватний характер і не буде торкатися питань доступу до інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. З огляду на це, дивним є використання терміну «кодекс», а також тенденція щодо законодавчого регулювання приватності.

Крім того, народні депутати, що в основному представляють Партію Регіонів, пропонували парламенту повернути кримінальну відповідальність за наклеп, що не узгоджується зі стандартами Ради Європи та ОБСЄ в сфері свободи слова. Проте парламент так і не приступив до розгляду цього питання.

2.  Дотримання прав журналістів та ЗМІ

На жаль, потрібно констатувати, що 2006 рік не став роком, який можна занести в актив держави, щодо дотримання прав журналістів та ЗМІ. Особливо потрібно зробити наголос на порушенні свободи слова та ЗМІ на місцевому рівні.

Узагальнені дані щодо порушень прав ЗМІ та журналістів

Вид порушення

2002

2003

2004

2005

2006

Загиблі та зниклі журналісти

3

4

0

0

1

Арешти та затримання

-

-

8

2

0

Побиття, напади, залякування

23

34

47

24

14

 

Убивства, побиття чи інше фізичне насильство щодо журналістів

Протягом року не було зафіксовано жодного вбивства журналіста. Проте був зафіксований один випадок його зникнення. Загалом, за даними Інституту масової інформації, що найменше 14 журналістів стали об’єктами фізичних атак або залякування протягом цього року. Найбільше випадків фізичного тиску на журналістів зареєстровано в період проведення виборів до Верховної Ради України в березні 2006 року. Однак потрібно констатувати, що в більшості ці випадки були скоріше засобами боротьби окремих регіональних політиків або організованих кримінальних груп.[7]

Потрібно зазначити, що в 2006 році не було доведено до кінця більшість із відомих справ щодо вбивства журналістів.

До сьогодні по справі Г. Гонгадзе не поставлено крапку. Ведуться безкінечні судові засідання, які почалися в січні 2006 року й продовжуються в 2007 році. На цих засіданнях заслуховуються велика кількість свідків (станом на січень 2007 року заслухано лише близько половини заявлених свідків), досліджуються незчисленні речові докази, розглядаються різноманітні сценарії розвитку подій, але все це виглядає скоріше як процес заради процесу, а не реальне вирішення справи. І не даремно Генеральний секретар Ради Європи Тері Девіс заявив, що найбільшим розчаруванням для Європи стало нерозкриття в Україні справи про вбивство журналіста Г. Гонгадзе. І що це негативно впливає на репутацію України за кордоном.

Не має суттєвого просування й розслідування вбивства В.Єфремова. Зволікання в проведенні слідства по цій справи призвело до затягування передачі цієї справи до суду. Зокрема, цього разу тривалу затримку пов’язували з проведенням чергової експертизи.

Єдиною резонансною справою, у якій було прийнято рішення суду, стала справа І.Александрова. Протягом більшої половини року велося судове засідання по цій справі і тільки 7 липня 2006 року Апеляційний суд Луганської області виніс вирок 5 громадянам України по цій справі й засудив їх від 2 до 15 років позбавлення волі за вбивство І.Александрова. Також було присуджено грошову компенсацію родині І.Александрова в розмірі 400 000 гривень. На початку січня 2007 року Верховний суд залишив це рішення в силі.[8]

Випадки фізичного впливу на журналістів продовжуються, і тут яскравим прикладом є побиття народним депутатом від фракції Регіонів України О. Калашніковим, журналістів каналу СТБ. Цей інцидент став предметом розгляду депутатами на пленарному засіданні Верховної Ради України, і, як результат, було створено Тимчасову комісію з питання перешкоджання професійній діяльності журналістів.

Потрібно зазначити, що у цій справі прокуратура Печерського району міста Києва розслідує кримінальну справу порушену 14 липня 2006 року за фактом перешкоджання законній професійній діяльності журналістів СТБ Ситник і Новосад. Але й до сьогодні досудове слідство в кримінальній справі не закінчене й швидше за все не буде закінчено ніколи через багато політичних та юридичних причин. Журналісти телеканалу СТБ, що були визнані потерпілими в цій кримінальній справі, пояснили, що 12 липня вони перебували на мітингу за запрошенням Партії регіонів. Після отриманого в Калашнікова інтерв’ю вони пішли через наметове містечко до людей, де ті отримували талони на їжу. До них підійшов Калашніков і попросив припинити зйомку з посиланням на те, що це – режимна територія Партії регіонів. Журналісти показали депутату акредитацію Верховної Ради та запрошення Партії регіонів. Тоді відбувся гострий діалог, який оператор почав записувати. Олег Калашніков, зрозумівши це, став вимагати віддати касету. А коли журналісти відмовились, схопив оператора за футболку, потягнув на себе. У той час представники з оточення депутата намагались відібрати у оператора камеру, інші відтягли журналістку в інший бік від оператора, а самого оператора вдарили чимось по голові, вийняли касету з камери.[9]

Водночас Верховна Рада України прийняла Постанову щодо цієї справи у якій відзначила поведінку О.Калашнікова, як таку, що вимагає осуду і у той же час не було визначено, що ця поведінка має ознаки перешкоджання професійній діяльності журналіста.

Народний депутат України Дмитро Шенцев, що входить до фракції Партії Регіонів, 3 червня 2006 року побив фотокореспондента Андрія Авдошина за зйомку під час засідання сесії Харківської міської ради. Правоохоронні органи відмовилися порушувати кримінальну справу за відсутністю складу злочину.

Важливо, також згадати справу Головного редактора газети "Перша кримська", власного кореспондента агентства "Франс Пресс" Лілії Буджурової. У Сімферополі 1 березня 2006 року було вчинено спробу підпалу її будинку. Як повідомила Буджурова, у ніч на 1 березня, близько 1.15 години, зловмисники облили бензином двері гаража її приватного будинку.

"Мені підпалили практично будинок, тому що гараж знаходиться в його підвалі. Коли це сталося, я була на роботі, машина не була в гаражі. Облили ворота гаража, розраховуючи, що бензин займеться, вибухне машина і ми злетимо в повітря всією родиною", – розповіла вона. За словами журналістки, спалах побачили її близькі, які знаходилися у цей час у будинку, і змогли запобігти пожежі.

Буджурова пов’язує цей інцидент зі своєю професійною діяльністю. "Це був явний підпал. З огляду на те, що в мене немає особистих ворогів, я не бізнесмен і не політик, це може бути пов’язано лише з моєю журналістською діяльністю", –  сказала вона.

За словами журналістки, в останньому номері газети "Перша Кримська" було опубліковано поіменний список кандидатів у депутати Криму, які, згідно з даними МВС, мають кримінальне минуле. "Це єдина кримська газета, яка надрукувала цей список", –  додала Буджурова.[10]

Головне управління МВС у Криму 1 березня порушило кримінальну справу за фактом підпалу будинку Л. Буджурової. Але ця справа не знайшла свого логічного вирішення в рішенні суду, хоча в жовтні 2006 року було отримано свідчення водія депутата кримського парламенту О.Мельника, у яких зазначалося, що цією особою було надано наказ іншій не ідентифікованій особі „провчити” журналістку за її статтю в газеті „Перша Кримська”. Та О.Мельник був звільнений після того, як Генеральна прокуратура України закрила провадження по цій справі.[11]

Ще один випадок пов’язаний із головним редактором Видавничого дому „CN-столичные новости" Володимиром Кацманом. На нього 8 квітня 2006 року близько 20.10 години був скоєний бандитський напад. Нападники чекали його в під’їзді, що закривається на кодовий замок. Злочинці били Кацмана в під’їзді дерев’яними бітами. «Ні гроші, ні паспорт, ні шкіряну сумку, ні швейцарський годинник, що були при собі в нього злочинці не взяли», –  повідомив MіGnews.com.ua. Кацмана із численними травмами голови й ушкодженою рукою доставили до відділення нейрохірургії однієї з лікарень Києва.

 Видавець газети Вадим Рабинович заявив, що напад на Кацмана пов’язаний з критикою антисемітських публікацій Міжрегіональної Академії Управління Персоналу. Як сказав пан Кацман кореспонденту Інституту Масової Інформації, протягом перших двох тижнів міліція інформувала його про хід розслідування, однак пізніше жодної інформації не надходило.[12]

Крім того, 3 червня в Херсоні вночі невідомі підпалили квартиру власного кореспондента газети «Киевские ведомости» Сергія Яновського. Із верхнього поверху зловмисники залили бензин у вікно квартири, підпалили, а вхідні двері заблокували стрижнем.[13] Потрібно зазначити, що Сергій Яновський відомий як автор гостро критичних публікацій у центральній та місцевій пресі, спрямованих проти посадових осіб місцевої влади, керівників правоохоронних органів.

У серпні 2006 року двоє нападників побили Ігоря Мосійчука, редактора тижневика «Вечірній Васильків», це відбулося після публікації в цій газеті щодо посадових осіб, які мають відношення до розподілу земельних ділянок у регіоні.

Потрібно наголосити, що від фізичного впливу страждали також журналісти Інтернет-видань. У цьому контексті варто згадати побиття Сергія Романеко, редактора Інтернет-видання репортер, якого 26 червня 2006 року було доставлено до лікарні. Він був знайдений в непритомному стані в центрі міста, після чого і був доставлений у приймальне відділення. Буде доречно нагадати, що він був автором низки критичних публікацій стосовно діяльності провідних політиків краю й, зокрема, керівника міста Ужгород. Декількома днями до цього випадку, на сайті, головним редактором якого є Романенко, з’явився гострий матеріал стосовно намагань і спроб Сергія Ратушняка посилити свій вплив в ряді міських організацій і політичних партій, зокрема, міськкомі СПУ, БЮТ і т.д.[14]

Крім того, у 2006 році були зареєстровані випадки зникнень журналістів, пов’язаних із здійсненням їх професійної діяльності. Зокрема, 20 лютого 2006 року пішов з дому і до цього часу не повернувся журналіст Стрийського часопису „Гомін волі” Анатолій Качуринець, який вів у цій газеті рубрику „Кримінал”.[15]

Також у 2006 році було зафіксовано низку випадків погроз журналістам або членам їхніх родин, що прямо було пов’язано з їхньою журналістською діяльністю. Як приклад, тут можна назвати погрози вбити редактора луганської газети „Сердита газета” С.Сорокіна, здійсненні після того, як у 2005 році він був жорстоко побитий трьома незнайомими людьми. Ці погрози були викликані, як уважає редактор, тим, що головною подією наступного номера мав стати матеріал, що викриває випадок про хабар одного з луганських чиновників у півмільйона гривень.[16]

 

Цензура та інший тиск на ЗМІ

У травні 2006 року журналісти газети „За Вільну Україну”, вихід якої останнім часом став нерегулярним, звернулися із заявою, у якій указували, що припинення виходу газети пов’язано із політичними мотивами львівських політиків.

Наприкінці жовтня, після загибелі керівника „Еколану” (який був інвестором газети) у редакцію завітали «цікаві» люди. Вони за вигідною ціною запропонували працівникам газети продати акції. Акції були куплені Володимиром Олійником, мешканцем Івано-Франківської області, працівником нафтопереробного заводу в м. Надвірне. Він запевнив, що газета виходитиме у звичному режимі і що над нею працюватиме увесь склад редакції. Однак, це була підставна особа. Реальний ж власник вигулькнув згодом.

Незабаром газету полишила редактор Ольга Особа. У редакцію став навідуватися Юрій Шведа, котрий у той час працював над іміджем кандидата в народні депутати Петра Димінського (партія „Еко +25”) та кандидата на крісло мера Богдана Федоришина (також „Еко +25”). Він привів у колектив нового редактора – Євгена Гуцула. За свідченнями журналістів часопису, Гуцул одразу від імені П.Димінського почав роздавати вказівки „мочити” губернатора Львівщини Петра Олійника та кандидата в мери Андрія Садового. Був лютий 2006 року. Коли стало зрозуміло, що партія „Еко” отримає на виборах поразку, редактор, як член цієї партії, за свідченнями журналістів у кулуарах зізнавався, що газету треба «розігнати». У березні газету перевели на режим тижневика. Тоді ж (17 березня), за загадкових обставин помер друг П.Димінського, його партнер по бізнесу й політиці Б.Федоришин. Колектив газети звернувся до Президента та інших державних органів перевірити факти, що містяться в їхній заяві на предмет виявлення протиправних дій власника.[17]

Голова Львівської обласної ради Михайло Сендак публічно тиснув на журналістів обласної телекомпанії «Львів-ТБ», вимагаючи доступу до ефіру. Він також вимагав від телекомпанії знімати програми з ефіру.

Водночас на Івано-Франківщині редактори міських і районних газет занепокоєні тиском на свободу слова з боку місцевої влади. Про це йшлося у заяві «Свободу слова – не спинити!» редакторів міських і районних газет Івано-Франківської області, співзасновниками яких є районні ради та райдержадміністрації.

 «Тиск влади на свободу слова в Івано-Франківській області отримав новий формат, –  наголошувалося в заяві. – Після грубого втручання чиновників у редакційну політику газет «Коломийський вісник», «Злагода» (Тлумач), «Дзвони Підгір’я» (Калуш), здійснено замах на свободу слова і в Косові. Місцеві князьки – голови райдержадміністрації та районної ради – впровадили цензуру в районній газеті «Гуцульський край». Вони заборонили редакторові друкувати звернення депутатів, яке нібито принижує їх честь і гідність та ділову репутацію, підриває авторитет органів влади, тим самим порушили Конституцію та закони України щодо ЗМІ».

23 травня 2006 року редактор газети «Гуцульський край» Петро Гавука разом з оголошенням заяви з протестом інших журналістів оголосив попереднє голодування на знак протесту проти тиску на свободу слова, котре було припинено наступного дня.[18]

Про ще один приклад застосування цензури з боку керівництва «Радіо-Крим» заявили автори й ведучі єдиної молодіжної передачі на державному радіо «Будьмо!», що виходить українською мовою, Андрій Івашко і Сергій Мокрушин. Як говорилося в заяві, оприлюдненій у квітні 2006 року, у четвер 30 березня 2006 року з ініціативи головного редактора відділу випуску Р.Семені виконуючим обов’язки заступника Генерального директора ДТРК «Крим» по радіомовленню Е. Резевич був знятий з ефіру підготовлений Андрієм Івашко та Сергієм Мокрушиним матеріал про проблему виборів в Україні й у Білорусії. Оскільки замінити тему, яку не пропускають, виявилося нічим, черговий випуск «Будьмо!» вийшов в урізаному вигляді.

Крім того, тиск на друковані видання здійснювався з допомогою податкових органів. Як приклад, можна навести тиск на "Холдингову компанію "Бліц-Інформ", яка є видавником популярного ділового тижневика „Бізнес”, у якому в багатьох випадках критикувалася позиція податкових органів щодо деяких аспектів введення бізнесу. І 26 січня 2006 року Державна податкова адміністрація оголосила в розшук голову наглядової компанія "Бліц-Інформ" Сергія Мельничука для дачі показів.

Відповідно до повідомлення податкової адміністрації, слідчий відділ податкової міліції в Києві розслідує кримінальну справу за фактом ухилення від сплати податків голови ради "Бліц-Інформу" Мельничука. Сам Мельничук для дачі показів не з’явився. Але за словами генерального директора «Бліц-Інформу» Юрія Феоктістова, «на сьогодні справа проти Сергія Мельничука закрита й переслідування його з боку податкової завершене». Особисто гендиректор «Бліц-Інформу» пов’язує кримінальну справу проти Мельничука й переслідування холдингу з боку ДПА з критичними публікаціями на адресу податківців в газеті «Бізнес» і на теми «монополізації друкарського ринку».[19]

 

Перешкоджання журналістській діяльності

Потрібно відмітити, що в 2006 році продовжувались фіксуватись випадки перешкоджання журналістській діяльності. Це проявлялось у вимаганні дозволу на зйомки публічних об’єктів, коли такий дозвіл не повинен існувати, не допуск журналістів на прес-конференції та засідання органів державної влади та місцевого самоврядування.

Як приклад, можна навести ситуацію з не допуском журналістів на засідання парламенту Автономної Республіки Крим. Цей державний орган ухвалив рішення провести перше засідання в закритому режимі, без присутності журналістів. За таке рішення проголосували 68 з 98 присутніх депутатів. Ця пропозиція надійшла від однієї з двох ініціативних груп, сформованих наразі у ВР АРК, членами якої є представники фракцій Блоку «За Януковича!», опозиційного Блоку «Не так!», партії «Союз» і Блоку Наталії Вітренко.

Проти цього рішення виступив депутат Сергій Велижанський від Блоку Юлії Тимошенко. «Регламент (ВР АРК) не вищий, ніж Закон про інформацію,» –  відзначив він. Водночас представник правової служби кримського парламенту підтримав пропозицію про видворення із залу журналістів. «Я прошу звільнити зал від сторонніх осіб,» –  акцентував представник блоку «За Януковича!» Сергій Цеков.

За словами прокурора Автономної Республіки Крим Віктора Шемчука, спроба видалити пресу є протизаконною. Прокурор підкреслив, що проведення сесії в закритому режимі можливо тільки при обговоренні питань, які мають відношення до національної безпеки або державної таємниці. «А питання обрання спікера кримського парламенту таємними не є, і таке рішення не мотивовано», –  підкреслив прокурор.

Після перерви голова виборчкому Криму Кондратенко запросив засоби масової інформації зайняти місця в спеціально відведеній ложі зали засідань кримського парламенту.[20]

Після цього випадку, 7 грудня голова Верховної Ради АР Крим А.Гриценко ввів незаконні кількісні обмеження на акредитацію журналістів, чим змусив понад півсотні кримських журналістів удатися до акцій протесту. Після цього правила акредитації були знову змінені в сторону покращення: кожному ЗМІ дозволялося акредитувати до двох журналістів та змінені інші обмеження щодо джерел отримання інформації й правил зйомки в парламенті.

Міський голова Донецька Олександр Лукьянченко 11 вересня без попередження обмежив доступ журналістів на сесію міськради.

Ще одним прикладом може бути ситуація, яка виникла в місцевій раді Івано-Франківська. Депутати цієї ради в травні 2006 року надали виключне право прес-секретарю мера на власний розсуд вирішувати – пускати чи ні журналістів на сесії ради. Під час обговорення нового регламенту роботи міської ради, вперше запропоновано акредитувати журналістів на сесії. Окрім того, передбачено надати право прес-секретареві позбавляти репортерів акредитації. Формальною підставою може стати порушення представником ЗМІ законодавства. У місті вперше виникла загроза появи так званого «списку обраних». За регламентом, чітких критеріїв акредитування не існує, його здійснюватимуть за побажаннями народних обранців.[21]

Багато випадків втручання в журналістську діяльність було зафіксовано під час проведення виборів, зокрема, у березні 2006 року Едуард Бубняк, секретар комісії, вигнав журналіста „Гал-info” з приміщення Львівської міської ТВК, пояснивши це тим, що журналісти, які хочуть висвітлювати діяльність ТВК, повинні мати додаткові документи, які засвідчують особу, а посвідчення журналіста не є достатньо вагомим документом. Однак обґрунтувати законодавством своє рішення він не зміг. При цьому додав, що не хоче, „щоб у ТВК ходили всі підряд”. 25 березня міська виборча комісія відмовилася надати журналістам „Гал-іnfо” списки кандидатів до міської ради та списки кандидатів на посаду міського голови. Зокрема, не надавав цієї інформації голова міської ТВК від СПУ Олег Щербаков, пояснивши свої дії тим, що за надання такої інформації журналістам він навіть звільнив діловода ТВК.[22]

 

Втручання в діяльність журналістів та ЗМІ

У цьому році відбулася ціла хвиля випадків тиску з боку місцевих органів влади на діяльність комунальних засобів масової інформації. Особливої гостроти це протистояння набувало у випадках, якщо позиція медіа організації відрізнялася від позиції влади, у такому випадку застосовувалися заходи політичного й економічного тиску. Відбувалось незаконне звільнення директорів комунальних ЗМІ, втручання в редакторську політику, позбавлення медіа організації приміщення, яке надавалось місцевою владою їй в оренду, затримка виплати зарплати, зменшення гонорарів за написання статей тощо. Одним із каталізаторів цього процесу став процес роздержавлення комунальних ЗМІ, який був однією із головних дискусійних тем на медіа ринку.

Найбільше комунальних друкованих ЗМІ існує в Донецькій, Одеській, Дніпропетровській та Луганській областях. Дані про суми бюджетної підтримки комунальних друкованих ЗМІ в 2005 році також багато про що говорять: найбільше грошей отримали ЗМІ в Донецькій (понад 11 млн. грн.), Харківській (понад 9 млн. грн.), м. Київ (понад 8 млн. грн.), Вінницькій, Дніпропетровській та Одеській областях (понад 4 млн. грн.), а найменше: у Рівненській, Сумській, Житомирській областях та м. Севастополі (менше 1 млн. грн.).[23]

За регіональними характеристиками, у східних та південних областях і надалі більш істотно обмежується свобода слова у місцевих ЗМІ. Хоча почастішали такі випадки й на заході країни, зокрема, в Івано-Франківській області. Через так звану редакційну політику відбирається необхідний матеріал, що, зазвичай, містить одну точку зору чи критикує виключно політичних опонентів. В умовах більшого контролю ЗМІ стають рупором вигідної політичної пропаганди, а не місцем суспільної дискусії.

Як приклад, можна навести комунальну телекомпанію „Київ”, яка знаходилася в 2006 році під постійним тиском з боку місцевої держадміністрації. Це протистояння мало безліч різноманітних форм: зміна керівництва, заборона виходу окремих програм тощо. Серед цих засобів тиску було також припинення фінансування. Так, у квітні фінансове управління Київської міської державної адміністрації заблокувало рахунки комунальної телекомпанії "Київ" без надання будь-якого обґрунтування таких дій.

У травні 2006 року мер Києва Л.Черновецький фактично без обґрунтування звільнив Валерія Ткачука з посади директора комунальної телекомпанії „Київ” у зв’язку із завершенням повноважень. Перед цим, у квітні, практично одразу після виборів мера, Ткачук був тимчасово відсторонений від своїх обов’язків на час службового розслідування в зв’язку з фактами неналежного виконання ним своїх посадових обов’язків. У травні Ткачук звернувся з двома позовами до суду: одним – про визнання незаконним своє звільнення, а іншим – про визнання незаконним відсторонення його від посади на час розслідування. В січні 2007 року Оболонський районний суд визнав незаконним тимчасове відсторонення Ткачука від свої посади, а 2 квітня цей же суд зобов’язав мера поновити Ткачука на посаді директора, визнавши звільнення незаконним.[24]

Ще одним прикладом можна навести протистояння колективу Чернігівської комунальної телекомпанії «Прилуки» і новообраного міського голови Юрія Беркута. За словами журналістів ТРК «Прилуки», на вимогу міського голови директор телекомпанії Валерій Дорошенко змушений був написати заяву про звільнення. У зв’язку із цим колектив телекомпанії заявив, що категорично не згоден із заходами, завдяки яким нова влада намагається будувати стосунки із журналістами та засобами масової інформації.

На зборах колективу КП ТК «Прилуки», яке відбулося 17 квітня, журналісти вирішили просити нового міського голову залишити Валерія Дорошенка на посаді директора КП ТК «Прилуки», оскільки, на їх думку, немає об’єктивних причин для його звільнення.

«Ми розцінюємо це як факт тиску на засіб масової інформації та його керівника, що суперечить законодавству, а також принципам свободи слова та свободи преси, задекларованим Президентом, Верховною Радою та Кабінетом міністрів України, партіями й блоками, що перемогли на парламентських виборах 26 березня цього року,» –  зазначили журналісти у своїй заяві. Також у своєму зверненні журналісти кажуть про критичний матеріальний стан телекомпанії і неможливість повноцінно працювати в таких умовах.[25]

 

Непропорційність покарання за зловживання свободою слова

Частою практикою залишається призначення непропорційного покарання за зловживання свободою слова: поширення неправдивої інформації тощо. Іноді таке покарання виноситься за висловлення оціночних суджень. При цьому, у деяких видках, таке покарання використовується як метод тиску на ЗМІ та журналіста. Хоча слід зазначити, що суди часто використовують у таких справах практику Європейського суду з прав людини, що позитивно впливає на вирішення подібних спорів.

У I півріччі 2006 року за спорами про захист честі, гідності та ділової репутації на розгляді судів перебувало 4,6 тис. справ, що на 21,9% більше порівняно з I півріччям 2005 р.; позов задоволено у 750 справах, або 56,9% [55,5%] від розглянутих із ухваленням рішення; присуджено до стягнення 2 млн 35 тис. грн. У тому числі за позовами до засобів масової інформації в провадженні судів перебувало 614 справ, що також на 32,0% більше; ухвалено рішення в 168 справах, з яких у 97 справах, або 57,7% [55,4%], позов задоволено; присуджено до стягнення 276,9 тис. грн. Таке збільшення швидше за все можна пояснити перебігом передвиборчої кампанії, що супроводжується збільшенням поширення неправдивої інформації про політиків з метою їхньої дискредитації. З іншої сторони, бачимо очевидне істотне зменшення в порівнянні з попередніми роками як кількості задоволених позовів до ЗМІ та журналістів, так і зменшення присуджених у якості відшкодування моральної шкоди сум коштів.

У контексті здійснення тиску через цивільні позови потрібно відзначити тиск, який здійснювався на газету Луганського обласного відділення Комітету виборців України «Третій сектор», на яку було подано ряд позовів. «Автором» чергового позову, який був пред’явлений у травні 2006 року став заступник Сєвєродонецького міського голови Сергій Поркуян, що оцінив свої моральні страждання в 10 тисяч гривень.

«Позов був поданий у зв’язку з публікацією газетою в березні 2006 інтерв’ю з кандидатом у депутати обласної і міської рад Володимиром Безимянним, у якому останній заявив, що таких заступників голови, як Поркуян, потрібно поміняти і додав свою думку, чому це потрібно зробити», –  повідомив голова Луганського КВУ Олексій Светіков.

Поркуян уважав висловлення Безимянного не оціночним судженням, а поширенням недостовірної інформації, зокрема, оскільки за хабарництво до кримінальної відповідальності його не притягували, а тому ніхто не має право вважати його хабарником.

Нагадаємо, що для редакції «Третього сектора» –  це вже сьомий позов про захист честі і гідності, 6 з яких прийшли з однієї адреси, за якою розміщається северодонецький виконком.[26]

Міський голова Донецька Олександр Лукьянченко 3 жовтня подав до суду на газету «Громадська правда» за поширення карикатур на нього.

Голова Верховної Ради України Олександр Мороз також подавав численні позови на друковані та Інтернет ЗМІ за критичні публікації про себе та свою діяльність.

Міський голова м. Ладижин Вінницької області Валерій Коломойцев 29 листопада подав позов на 100 тис. грн. до редактора «Ладижинської газети» Людмили Головашич.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Верховного суду України своєю Ухвалою від 26 січня 2006 року[27] скасувала попередні рішення судів за позовом ТОВ "Єурал Транс Газ" до ТОВ "Глобал Юкрейн" та журналіста Єльцова й повернула справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ще в жовтні 2004 р. А. К. і ТОВ "Єурал Транс Газ" звернулися до суду із позовом до ТОВ "Глобал Юкрейн", Єльцова про захист честі, гідності й ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що в інтернет-виданні "Украина криминальная" (далі –  інтернет-видання), власником якого на час поширення інформації був Єльцов (пізніше власник змінився), а провайдером –  ТОВ "Глобал Юкрейн", була розміщена стаття "Нефтегаз Украины: Исследование финансовой коррупции. Часть 2" (далі –  стаття). На думку позивачів, у статті містилася інформація, що не відповідає дійсності й порушує законні права та охоронювані законом інтереси А. К. і ТОВ "Єурал Транс Газ".

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 28 лютого 2005 р. позов задовольнив частково: інформацію, викладену в статті, що була поширена 18 серпня 2003 р. в інтернет-виданні, визнано такою, що не відповідає дійсності. Зобов’язано Єльцова за власний рахунок спростувати на сайті http://www.cripo.com.ua (який йому на цей час вже не належав) і в газеті "Урядовий кур’єр" цю недостовірну інформацію. Постановлено також стягнути з Єльцова на користь А. К. і ТОВ "Єурал Транс Газ" по 25 тис. грн кожному на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні позову А. К. і ТОВ "Єурал Транс Газ" до ТОВ "Глобал Юкрейн" було відмовлено.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 3 червня 2005 р. рішення районного суду скасував у частині зобов’язання Єльцова спростувати в газеті "Урядовий кур’єр" недостовірну інформацію, використану в статті, що була розміщена в інтернет-виданні, і в задоволенні позову в цій частині відмовив. У решті –  рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Єльцов стверджував, що відповідна інформація про позивачів була вже розміщена на сайті радіо "Вільна Європа" радіо "Свобода". Автором статті є аналітик радіо "Свобода" К., тому вини ТОВ "Глобал Юкрейн" і Єльцова у поширенні недостовірної інформації немає. При цьому відповідно до ст. 42 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" на ЗМІ та журналістів не може бути покладено обов’язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо останні містяться в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств, прес-служб державних органів, організацій або об’єднань громадян. Це підтверджувалося, зокрема, листом заступника директора Української служби радіо "Свобода".

З огляду на це, Верховний Суд скасував попередні рішення судів і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також у 2006 році практикувалось, як покарання, застосування до ЗМІ заборони виходу певних програм. Зокрема, цим відзначився мер Києва Леонід Черновецький, який у травні 2006 р. подав позов до Печерського районного суду Києва щодо заборони подальшого показу програми «Круглий стіл» комунальної телекомпанії «Київ» про харизматичні церкви, яка вийшла в ефір 4 квітня, за розпалення міжрелігійної ворожнечі. Ведучий телекомпанії Володимир Заманський сказав, що 15 травня одержав копію судового позову Черновецького, у якому мер просить суд визнати інформацію, розповсюджену в програмі, такою, що порушує його права. Позивач визначив відповідачами Заманського й Ткачука, що на момент виходу програми був директором ТРК «Київ». Він повідомив, що в згаданій програмі психологи й експерти обговорювали діяльність деструктивних церков, а також фільм, у якому в тому числі згадувався пастор релігійної організації «Посольство Боже» Сандей Аделаджа.

Також Черновецький просив суд заборонити будь-які передачі ТРК «Київ», які містять елементи розпалення національної, расової або релігійної ворожнечі й ненависті, та поставити за обов’язок телекомпанії надати йому ефірний час для відповіді на розповсюджену інформацію.

Іншим способом неспіврозмірного покарання є застосування кримінального покарання, що не часто, але зустрічається в Україні.

Найдавнішим прикладом цього є справа донецького адвоката Сергія Салова. Європейський суд з прав людини 6 вересня виніс остаточне рішення у справі Салов проти України[28] (заява № 65518/01), у якій серед іншого визнав порушення Україною статті 10 Європейської Конвенції з прав людини. У цій справі мова йшла про достатньо цікавий випадок, що стався ще в 1999 році під час президентської виборчої кампанії. Невідома особа тоді випустила підроблений спеціальний випуск газети „Голос України” від 29 листопада 1999 року, у якому в зверненні від спікера парламенту О.Ткаченка повідомлялося про смерть одного з кандидатів на посаду Президента та діючого Президента України Л.Кучми. Пан Салов отримав цю газету у свою поштову скриньку й вирішив її показати знайомим. У результаті був затриманий працівниками правоохоронних органів. 6 липня 2000 р. Районний суд визнав Салова винним у перешкоджанні шляхом обману здійсненню громадянами своїх виборчих прав з метою вплинути на результати виборів Президента України (стаття 127 ККУ). Суд присудив Салову п’ять років умовного позбавлення волі з дворічним випробувальним терміном у зв’язку з тим, що дії Салова "не спричинили фактичних серйозних наслідків". Крім того, він наклав на заявника штраф у розмірі 170 гривень. На підставі цього вироку пізніше він був позбавлений права займатися адвокатською практикою.

Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати в кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України, розглянувши 26 січня 2007 року кримінальну справу за клопотанням засудженого Салова про перегляд у порядку виключного провадження постановлених щодо нього судових рішень, зняв усі обвинувачення із Салова. Таким чином, вирок районного суду від 6 липня 2000 р., ухвалу обласного суду від 15 вересня 2000 р. та постанову районного суду від 21 вересня 2001 р. щодо Салова було скасовано, а справу закрито в зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 127 КК України. [29]

 

Перелік телерадіоорганізацій, до яких було застосовано санкції за невиконання умов чинного законодавства (в т. ч. під час виборчої кампанії) [30]

Перелік ТРО, стосовно яких прийнято рішення Національної ради про анулювання ліцензії

 

 

ТРО 

 

Область 

 

Місто 

Зафіксовані порушення умов ліцензії та чинного законодавства 

Вінницька телерадіокомпанія ТОВ ТРК "КТБ-Мелодія" 

Вінницька 

Вінниця 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" та щодо створення перешкод у законній діяльності Національної ради 

Незалежна телекомпанія ТОВ "Норма-ТВ" 

Одеська 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

ТРО, до яких застосовано санкцію у вигляді штрафу

ТРО 

Область 

Місто 

Зафіксовані порушення умов ліцензії та чинного законодавства 

ТОВ незалежна телекомпанія "Норма ТВ" 

Одеська 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

Перелік ТРО, до яких у 2006 році застосовано санкцію "попередження"

ТРО 

Область 

Місто 

Зафіксовані порушення умов ліцензії та чинного законодавства 

ТОВ ТРК "АРТ-ТБ" 

 

Донецька 

 

Артемівськ 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

ЗАТ ТК "ТЕТ" 

Київ 

Київ 

ЗУ "Про захист суспільної моралі" 

ТОВ ТРК "Заказ" 

 

Донецька 

 

Донецьк 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

ДКП ТРК Київ 

 

Київ 

 

Київ 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

ТРК "Жиса" 

 

АР Крим 

 

Сімферополь 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

Севастопольська ОДТРК 

 

АР Крим 

 

Севастополь 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

Львівська ОДТРК 

 

Львівська 

 

Львів 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

ДТРК "Крим" 

 

АР Крим 

 

Сімферополь 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

ТОВ ТРК "Купол" 

Київ 

Київ 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

10 

ЗАТ Нікопольський медіа-центр 

Дніпропетровська 

 

Нікополь 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

11 

Дніпропетровська ОДТРК 

Дніпропетровська 

Дніпропетровськ 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

12 

КП Артемівське телерадіомовлення 

 

Донецька 

 

Артемівськ 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

13 

Чернівецька ОДТРК 

Чернівецька 

Чернівці 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

14 

ТРК Тернопільські телесистеми 

 

Тернопільська 

 

Тернопіль 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

15 

ТРК "Відікон" 

 

Сумська 

 

Суми 

ЗУ "Про вибори народних депутатів України"

16 

КП Артемівське телерадіомовлення 

 

Донецька 

 

Артемівськ 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

17 

КП Артемівське телерадіомовлення 

 

Донецька 

 

Артемівськ 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

18 

ТОВ ТРК "Круг" 

Одеська 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "мови" 

19 

ТОВ ТРК "ОлЖеКа" 

Запорізька 

Мелітополь 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

20 

ТОВ Незалежна телекомпанія "Норма ТВ" 

 

Одеська 

 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

21 

ПП ТРК "Рось Телеком" 

Київська 

Біла Церква 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

22 

ПП ТРК "ОлЖеКа" 

 

Запорізька 

 

Мелітополь 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

23 

Одеська ОДТРК 

 

Одеська 

 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "мови" 

24 

ТОВ ТРК "Бріз" 

 

Одеська 

 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

25 

ТОВ ТРК "СВС" 

 

Полтавська 

 

Миргород 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція" 

26 

ПП ТРК "Рось" 

 

Київська 

 

Біла Церква 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

27 

ТОВ ТРК "Даяна Мастер" 

 

Донецька 

 

Донецьк 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

28 

 

ТОВ ТРК "Сігма" 

 

Харківська 

 

Лозова 

недотримання умов ліцензії у частині "сітка мовлення" 

29 

 

ТРО ДП "Радіо "Університет" 

 

Запорізька 

 

Запоріжжя 

недотримання умов ліцензії у частинах "періодичність, час та обсяги мовлення", "програмна концепція мовлення", "позивні" ЗУ "Про рекламу"

 

30 

 

ТРК МПП "Екран" 

 

АР Крим 

 

Красноперекопськ 

недотримання умов ліцензії у частинах "програмна концепція мовлення" та "мова" 

 

31 

 

Чернівецька асоціація комерц. ТК "ТВА" 

 

Чернівецька 

 

Чернівці 

недотримання умов ліцензії у частинах "періодичність, час та обсяги мовлення" та "програмна концепція мовлення" та "мова" 

32 

Житомирська ОДТРК 

Житомирська 

Житомир 

недотримання умов ліцензії у частині "мови" 

 

33 

 

ТОВ ТРК "Ідеал+" 

 

Одеська 

 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

 

34 

 

ВАТ ТРК "Вікторія" 

 

Херсонська 

 

Херсон 

недотримання умов ліцензії у частинах "періодичність, час та обсяги мовлення" та "програмна концепція мовлення" 

 

35 

 

ЗАТ Алчевська ТРМК "Піраміда" 

 

Луганська 

 

Алчевськ 

недотримання умов ліцензії у частинах "періодичність, час та обсяги мовлення" та "програмна концепція мовлення" 

 

36 

Севастопольська РД ТРК 

 

АР Крим 

 

Севастополь 

недотримання умов ліцензії у частині "мови" ЗУ "Про рекламу"

 

37 

 

ТРК МКП "НІКА" 

 

АР Крим 

 

Міжводне 

недотримання умов ліцензії у частинах "мова" та "програмна концепція мовлення" 

38 

ВАТ Атомсервіс дочірнє підприємство ТВ систем "Квант" 

 

Миколаївська 

 

Южноукраїнськ 

недотримання умов ліцензії у частині "перелік програм, які заявлені для трансляції (ретрансляції) у кабельній мережі" 

 

39 

 

Київська ДРТРК 

 

Київська 

 

Київ 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

 

40 

ТОВ Незалежна телекомпанія "Норма ТВ" 

 

Одеська 

 

Одеса 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

 

41 

 

ПП ТРК "Тонус" 

 

АР Крим 

 

Саки 

недотримання умов ліцензії у частині "перелік програм, які заявлені для трансляції (ретрансляції) у кабельній мережі" 

42 

ТОВ Телестудія "Астра ТБ" 

 

Донецька 

 

Гірник 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" 

 

43 

 

ПП ТРК "Зеніт" 

 

Закарпатська 

 

Негрово 

недотримання умов ліцензії у частині "перелік програм, які заявлені для трансляції (ретрансляції) у кабельній мережі" 

 

44 

 

ПП ТРК "Sattel" 

 

Донецька 

 

Красний Лиман 

недотримання умов ліцензії у частині "перелік програм, які заявлені для трансляції (ретрансляції) у кабельній мережі" 

 

45 

 

ТРК ПП "Геос" 

 

АР Крим 

 

Євпаторія 

недотримання умов ліцензії у частині "перелік програм, які заявлені для трансляції (ретрансляції) у кабельній мережі" 

 

46 

 

Миколаївської ОДТРК 

 

Миколаївська 

 

Миколаїв 

недотримання умов ліцензії у частинах "мова" та "програмна концепція мовлення" 

 

47 

 

ПП ТРК "Регіон" 

 

АР Крим 

 

Джанкой 

недотримання умов ліцензії у частині "перелік програм, які заявлені для трансляції (ретрансляції) у кабельній мережі" 

 

48 

 

Харківська ОДТРК 

 

Харківська 

 

Харків 

недотримання умов ліцензії у частинах "періодичність, час та обсяги мовлення", "програмна концепція мовлення" та "мова" 

 

49 

 

ТОВ "Дубенська телевізійна станція" 

 

Рівненська 

 

Дубно 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" та "сітка мовлення" 

 

50 

 

Запорізька ОДТРК 

 

Запорізька 

 

Запоріжжя 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" та ЗУ "Про рекламу", ЗУ "Про телебачення і радіомовлення" 

 

51 

 

ТОВ ДП "Радіо "Університет" 

 

Запорізька 

 

Запоріжжя 

недотримання умов ліцензії у частині "програмна концепція мовлення" та ЗУ "Про рекламу"

 

52 

ТОВ ТРК "Європа Плюс Київ" 

 

Київська 

 

Київ 

ЗУ "Про телебачення і радіомовлення" ЗУ "Про рекламу"

 

53 

 

ТОВ "Студія Артекс" 

 

АР Крим 

 

Сімферополь 

недотримання умов ліцензії у частинах "позивні", "програмна концепція мовлення" ЗУ "Про інформацію" ЗУ "Про телебачення і радіомовлення" 

 

54 

Акціонерне товариство "ОНІКС" 

 

Харківська 

 

Харків 

недотримання умов ліцензії у частинах "мова" та "програмна концепція мовлення" 

 

55 

 

ТОВ ТРК "Візит" 

 

Одеська 

 

Ізмаїл 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

 

56 

 

ТРК МПБП "Велсат" 

 

Одеська 

 

Ізмаїл 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

 

57 

 

ПМП Телекомпанія "МАСКА" 

 

Львівська 

 

Львів 

недотримання умов ліцензії у частинах "періодичність, час та обсяги мовлення", "програмна концепція мовлення", "мова" 

 

58 

 

Лідер ТРК ЗАТ 

 

АР Крим 

 

Джанкой 

недотримання умов ліцензії у частині "перелік технічних засобів мовлення та територія розповсюдження" 

 

59 

 

ТРК "БИТСЕРВІС" 

 

АР Крим 

 

Сімферополь 

недотримання умов ліцензії у частині "періодичність, час та обсяги мовлення" 

 

3.  Концентрація медіа та забезпечення плюралізму ЗМІ

Значна концентрація національних, регіональних чи місцевих ЗМІ в одних руках створює загрозу подання одноманітної інформації та відсутності справжнього всебічного висвітлення суспільно важливих питань з різних позицій. Ситуація є гіршою на регіональному та місцевому рівні, де монополізація ЗМІ є найбільшою та фактично неконтрольованою.

Українське законодавство не враховує необхідності забезпечення плюралізму ЗМІ, спираючись виключно на загальне антимонопольне законодавство, яке у свою чергу не враховує специфіку телерадіоінформаційного ринку.

Зокрема, законодавство про інформаційні агентства, пресу та телебачення і радіомовлення не передбачають відкритості цієї інформації. Більше того, об’єктивною інформацією не володіють навіть спеціальні регулюючі органи в цій сфері, наприклад, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення чи Міністерство юстиції.

Слід зазначити, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення не виконує свого обов’язку щодо контролю над забезпеченням плюралізму ЗМІ та регулювання концентрації ЗМІ. Більше того, у звіті Нацради за 2006 рік указана вже не актуальна й фактично неправдива інформація про засновників декількох українських телеканалів, що мають серед засновників іноземні юридичні особи (наприклад, „Інтер”, ICTV, ТЕТ, К1 та інші).

Чинне законодавство не містить чіткого визначення власника ЗМІ, тобто особи, що здійснює фактичний прямий чи опосередкований (через контроль над іншими юридичними та фізичними особами) контроль над цим ЗМІ.

Правда, в Україні існують певні галузеві обмеження щодо концентрації ЗМІ. Найкращим прикладом є Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, у якому в статті 10 визначено:

„Фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше 5 відсотків таких видань. Під контролем у цьому Законі розуміється можливість такої особи здійснювати матеріальними чи фінансовими засобами вплив на діяльність друкованого засобу масової інформації.”

Подібних положень не існує щодо інформаційних агентств, телебачення чи радіо.

Українське законодавство взагалі не регулює так зване перехресне володіння, наприклад, відсутні обмеження щодо одночасного володіння однією особою національними телеканалами та газетами.

У практиці не відомі приклади, коли будь-які з положень антимонопольного законодавства були застосовані до ЗМІ Антимонопольним комітетом України.

На сьогодні можна взнати інформацію про власника-фізичну особу ТРО або компанію, що знаходиться в офшорній зоні, взнати засновника якої є неможливим. При цьому варто вказати, що така схильність до офшорних компаній викликана не стільки бажанням сховати власника ЗМІ, скільки бажанням мінімізувати власні податкові зобов’язання. Тому можна зробити висновок, що частково відповідальність за таку прихованість власників має нести держава, що стимулює до утворення подібних схем.

З іншої сторони, багато власників не мають бажання висвітлювати свої медіа активи, оскільки ще побоюються тиску на них через оприлюднення тієї чи іншої інформації в їхніх ЗМІ.

УГСПЛ 24 січня 2006 року вперше в Україні зробила спробу відкрити інформацію про власників першого рівня 10 найбільших національних ЗМІ.[31] Раніше подібна інформація публікувалася вибірково. Зараз вона була перевірена й стала результатом серйозного громадського дослідження. Пізніше Інститут Медіа Права оприлюднив усіх засновників телеканалу „Інтер”, власники якого ховалися за офшорними компаніями.[32]

3 травня 2007 року УГСПЛ оприлюднила інформацію про власників значно більшої кількості ЗМІ, у тому числі й друкованих.

Новий закон про телебачення і радіомовлення, що набув чинності з минулого року, погіршив ситуацію. Через нечіткість положень цього закону щодо можливості бути засновниками телерадіоорганізацій іноземним особам, іноземні юридичні особи були виведені зі складу прямих засновників і були переведені у друге покоління власників ЗМІ. Фактично, це тільки ускладнило ситуацію та погіршило прозорість власності ЗМІ.

Власність друкованих ЗМІ є значно прозорішою, що зумовлюється, по-перше, значно якіснішим законодавством, а, по-друге, друковані ЗМІ є менш капіталомісткими, а тому їх легше фінансувати без залучення офшорних компаній.

Слід зазначити, що зовні достатньо вільні українські ЗМІ, звісно, яскраво не показують загрозу плюралізму. Проте чим далі після революційних подій можна чітко простежити ідеологічну спрямованість тих чи інших телеканалів і радіостанцій, а тим самим і непропорційне висвітлення різних позицій. Усе частіше зустрічаються випадки маніпулювання інформацією, прямого замовчування певних подій чи думок національними ЗМІ. При чому кількість таких випадків зростала, наприклад, протягом парламентської виборчої кампанії.

 

Хто контролює український медіа простір[33]

Назва медіа організації

Засновники першого покоління

Засновники другого покоління

Засновники третього покоління

1.   

Акціонерне товариство закритого типу „Українська незалежна ТВ – корпорація” (телеканал „Інтер”)

1.  ВАТ „Первий канал” (Росія, м. Москва) – 29%

 

1.  Міністерство державного майна Росії – 38,9 %

2.  Федеральне Державне унітарне Підприємство „Федеральний технічний центр” – 3 %

3.  ІТАР-ТАСС – 9,1 %

4.  ЗАТ „ОРТ-КБ” (консорціум банків) – 24 %

5.  ВАТ „ЕберЛінк” – 11 %

6.  ВАТ „РастрКом2002” – 14 %

1-3 засновники належать державі (51 %)

4-6 – контролюються Р.Абрамовичем: „РастрКом2002” та „ЕберЛінк” через офшорні компанії, зареєстровані на Сейшелових островах та Панамі, а „ОРТ-КБ” через ВАТ "Акмос Трейд", зареєстрованому в Чукотському автономному окрузі РФ.[34]

2.  Товариство з обмеженою відповідальністю „Український медіа-проект” – 61%

Хорошковський Валерій Іванович

 

3.  ТОВ „Пегас Телебачення” – 10%

 

1.   Плужнікова Світлана Миколаївна

2.  Плужнікова Олена Ігорівна

3.  Плужнікова Ольга Артемівна

4.  Компанія „Пегас Ентертеймент лімітед” (Тортова Роуд Таун)

 

5.  ТОВ „Берстед Україна” – 0,2%

 

 

1.  Компанія „Берстед Лімітед” (Британські Вірджінські острови) – 99,77%

2.  Адвокатська контора „Коннов і Созановський” – 0,23%

2.   

Телерадіокомпанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Студія 1+1

1.  Роднянський Олександр Юхимович– 70 %

 

 

2.  „Іноземне підприємство „Інтер-Медіа” (резидент України) – 30 %

 

"ІННОВА ФІЛЬМ ГМБХ", зареєстрована у Дюссельдорфі (Німеччина) (дані станом на 1 грудня 2005 року) – контрольний пакет.

1.  Олександр Роднянскьий (25 %)

2.  Борис Фуксман (25 %)

3.   Central Media Enterprises B.V. (50 %)[35]

3.   

Телеканал „Кіно” та „Сіті” (ліцензією володіє ТОВ „Гравіс”)

 

1.  Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірма “АТЕК-95” (ТОВ)

 

 

2.  ТОВ “Укрпромторг-2003”

Central Media Enterprises B.V. – 65,5 %[36]

 

1.   

Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародна комерційна телерадіокомпанія (ICTV)

1.  Підприємство з іноземними інвестиціями „Роял Капітал” – 23,38%

Компанія „Роял Коммодітіз ЛЛСІ” (іноземна юридична особа, США, штат Делавер)

 

2.  ТОВ „Центральний Московський депозитарій” (Росія, м. Москва, www.mcd.ru, 30 акціонерів) – 29,85%

 

 

3.   Дочірнє підприємство „Промідія” – 20,82%

Компанія „Юкрейн Бродкастінг ІНК” (іноземна юридична особа, США, штат Делавер)

 

4.  Дочірнє підприємство „Агентство інформаційних технологій” – 12,89%

ПП „Вуличне телебачення”

Білокурова Олена Миколаївна

5.  Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Інтерпайп" – 13,06%

1.   Пінчук Віктор Михайлович

2.   Пінчук Софія Йосипівна

3.   Пінчук Михайло Аронович

 

2.   

Закрите акціонерне товариство „Новий канал”

1. Підприємство з іноземними інвестиціями „ІННОТЕХ” – 1%

Компанія „Чесшір Юнайтед Лімітед” (іноземна юридична особа)

 

2. ЗАТ „НК-ХОЛДІНГ” – 99%

1.   Londonderry Trading, Inc (Лондондеррi Трейдiнг, Інк), Віргінські о-ви (Брит.) – 24.975%

2.   St.Andrews Worldwide Ltd. (Ст.Андрюз Ворлдвайд Лiмiтед), Віргінські о-ви (Брит.) – 24.975 %

3.   Waterford Marketing ltd (Ватерфорд Маркетинг Лтд), Віргінські о-ви (Брит.) – 24.975%

4.   Bantry Affiliates Limited (Бантрi Аффiлiетс лiмiтед), Віргінські о-ви (Брит.) – 14.975 %

 

5.  Підприємство з іноземними інвестиціями „Іннотех” – 10 %

Компанія „Чесшір Юнайтед Лімітед” (іноземна юридична особа)

3.   

Закрите акціонерне товариство „Міжнародний медіа центр –  СТБ”

1.  ЗАТ „Міжнародний медіа центр” – 70,2405 %

 

1.  Шаповалов Андрій Абрамович

2.  Фірма „Каспарі Райпенсіз Снк” (іноземна юридична особа)

 

2.  Компанія „Шачар ентерпрайзес інк.” (іноземна юридична особа) –  23,4999%

 

3.  Корпорація „Інтерньюз нетворк” (США) – 6,26%

 

4.   

Товариство з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „Експрес-інформ” –  „5 канал”

1.  ЗАТ „Український промислово-інвестиційний концерн” – 60%

 

1.  Fairbrook Enterprises Limited, Острів Мен –  24.9337 %

2.  Willenhall Trading Limited, Острів Мен –  24.9337 %

3.  Укрпромiнвест Холдiнг Лтд (Ukrprominvest Holding Ltd), Панама – 24%.

4.  "Агропродiмпекс Кiпр Лiмiтед" (Agroprodimpex Cyprus Limited), Кіпр

5.  Корпорація „Агропродімпекс Корп” (США)

ТОВ „Центрально-Європейська кондитерська компанія”

 

2.  Дочірнє підприємство „Експресінформ-студія” – 40%.

 

Акціонерне товариство закритого типу Інформаційне агентство „Експресінформ” (http://www.einform.com.ua)

1.  Невідома фізична особа-резидент України – 25 %

2.  Невідома фізична особа-резидент України – 25 %

3.  Невідома фізична особа-резидент України – 25 %

4.  Невідома фізична особа-резидент України – 25 % [37]

5.   

Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „НБМ”

1.  Приватна компанія „Какао енд Шугар Інтернешенал” (Бельгія) – 27,5%

 

 

2.  ТОВ „Трансат-Брок” – 72,5%

 

1.  Смакоус Оксана Борисівна

2.  Буглак Юрій Олександрович

3.  "Агропродiмпекс Кiпр Лiмiтед" (Agroprodimpex Cyprus Limited), Кіпр

6.   

Дочірнє підприємство „Ера ТВ-продакшн”

ТОВ „ Телерадіокомпанія „Ера”

1.  Приходько Тетяна В’ячеславівна

2.  Мельник Володимир Петрович

3.  ТОВ „Українська незалежна інформаційна агенція „Республіка” (http://www.uniar.com.ua)

4.  Приватне підприємство „Терокс”

 

7.   

ТОВ „Телерадіокомпанія „Ера-Радіо”

1.  Лоташевський Ігор Олександрович

 

 

2.  ПП „Фонд Розвитку Інформаційного Простору”

Терехова Оксана Володимирівна

 

 

8.   

Закрите акціонерне товариство телерадiокомпанiя "Україна"

1.  Виконавчий комітет Донецької міської ради

 

 

2.  Закрите акціонерне товариство "Систем Кепiтал Менеджмент" – 99,67 %

1.  Ахметов Рінат Леонідович – 90 %

2.  Смірнова Лілія Миколаївна – 10 %

 

9.   

Товариство з обмеженою відповідальністю „Телестудія „Служба інформації” (канал НТН)

1.  ТОВ „Капіталінвест” – здійснює контроль

 

1.  Асоціація фінансових, промислових та торгівельних підприємств „Донбаський розрахунково-фінансовий центр” (м. Донецьк)

1.  ТОВ „Адомаха” (м. Донецьк)

2.  ТОВ „Любо” (м. Донецьк)

2.  ТОВ „Східавтотранс” (м. Дімітров, Донецька область)

1.  Бредіхін Леонід Іванович

2.  Морська Ольга Віталіївна

3.   ЗАТ „Компанія з управління активами „Альтера Ессет Менеджмент” (http://www.altera-finance.com)

 

1.  Закрите акціонерне товариство "Менеджер" – 83,8 % (цією компанією володіє Веркетiс Технолоджi Інтерпрайз лтд (іноземна юридична особа) – 99,55

2.  Фізичні особи – 16,2 %

2.  ТОВ „Східавтотранс” (м. Дімітров, Донецька обл.)

1.  Бредіхін Леонід Іванович

2.  Морська Ольга Віталіївна

 

10. 

Закрите акціонерне товариство „Телекомпанія ТЕТ”

1.  Суркіс Ігор Рахмільович – 20,0012% (молодший брат Григорія Суркіса)

 

 

2.  ТОВ "Інвестпроект" – 19,9992 %

1.  Ковалик Омелян Олександрович

2.  Компанія „Нолкіс Менеджмент Лімітд” (Британські Віргінські острови)

 

3.  Товариство з додатковою відповідальністю "ОМЕТА private" – 29,9998 %

 

1.  ЗАТ „Український промислово-фінансовий концерн „Славутич”

1.  “Newport management LTD” (іноземна юридична особа, США) – 75,5 %, інші мають менше 10 %:

2.  Валентин Арсентійович Згуровський

3.  Ігор Рахмільович Суркіс (молодший брат Григорія Суркіса)

4.  Юрій Миколайович Карпенко

5.  Юрій Іванович Лях (помер у грудні 2004 року)

6.  “Ubaros invest & trade INC” (іноземна юридична особа)

7.  “Berlee management CORP” (іноземна юридична особа)

2.  ТОВ „Планета-Брок”

1.  ЗАТ „Планета Океан” (цю компанію контролює ТОВ „Планета-Брок” – 91 %)

2.  Командитне товариство „Солвер” (Цю компанію контролює ТДВ „ОМЕТА private”)

3.  Командитне товариство „Солвер”

1.  Павло Петрович Стуконог (ТДВ „ОМЕТА ргіvаte”, Генеральний директор)

2.  Павло Орестович Присяжнюк (ТОВ „ОМЕТА trust”, Генеральний директор)

3.  Павло Нікіфорович Нікітенков

4.  ТДВ „ОМЕТА private”

4.  Компанія "Suniflеon Holding Limited"(Британські Віргінські острови) – 10,0006 %

 

 

5.  Компанія "Shonest Investments Limited" (Британські Віргінські острови) –  19,9992 %

 

 

11. 

ВАТ "Телеканал "ТОНIС"

1.  Костерiн В. О. –  30.5271 %

2.  Жилiна Н. О. –  14 %

3.  Інші особи, котрі володіють не більше 10 % акцій – 20.2413 %

 

 

4.  ТОВ "ДКД 04" –  23.0826 %

1.  Харлім Валерій Михайлович

2.  Компанія „Вартонс Менеджмент Лімітед” (іноземна юридична особа)

5.  ТОВ "ДРЄВАДЕЛЬПРОЕКТ-747" –  12.1488 %

Ромашкан Світлана Вікторівна

6.  ТОВ «Консалтингова компанія «Партнери» –  0,0001%

 

12. 

Телеканал „К1” (ліцензією володієВАТ "Київтелемонтаж"[38])

1.  Закрите акціонерне товариство "Українська медiйна компанія", 69, 7678 %

2.  Відкрите акціонерне товариство "Мiжрегiональний фондовий союз", 29, 9936

 

 

13. 

Телеканал „К2” (ліцензією володієЗАТ "ТРК "Інтер-відео-Київ")

Закрите акціонерне товариство "Українська медiйна компанія" – 100 %

 

 

14. 

ТОВ „Анкарі” (Газета „Дзеркало тижня”)

1.  Орліков Юрій

2.  Мостова Юлія Володимирівна

3.  Мостовий Володимир Павлович

 

 

15. 

ЗАТ „Українська Прес-група” (газета „День”)

1.  Івшина Лариса Олексіївна – 70 %

2.  Краснопольський Анатолій Григорович – 30 %

 

 

16. 

ЗАТ „Видавнича група „Сьогодні” (газета „Сегодня”)

1.  ЗАТ „Медіа-Пресс” (м. Донецьк)

 

 

2.  ЗАТ „Систем кепітал Менеджмент”

1.  Ахметов Рінат Леонідович –  90 %

2.  Смірнова Лілія Миколаївна – 10 %

17. 

ТОВ „Спутнік Медіа. Нет” (журнал „Кореспондент”, газета „Kyiv Post”, Інтернет-видання „Korespondent.net”)

1.  Компанія „КП Прінт Інк” (США)

2.  Компанія „КП Принт Інк”

 

 

18. 

ЗАТ „Український медіа холдінг” (http://www.umh.com.ua, Шість радіостанцій: «Європа плюс Україна», «Взрослое радио», «Авторадио», «MusicРадіо», «Джем ФМ» и "StarFM". Журнал „Фокус”, Газети „Комсомольская правда" в Украине" и "Аргументы и факты в Украине"

1.  Бурбеза Анатолій Анатолійович

 

 

2.  ЗАТ „Українська медіа група” – 93,3 %

1.  Ложкін Борис Євгенович

2.  Шверк Григорій Аронович

3.  Резніченко Валентин Михайлович

4.  Михайлов Олександр Віталійович

 

4.  Обмеження свободи слова у виборчому процесі


Нова редакція Закону «Про вибори народних депутатів України» від 7 липня 2005 року суттєво обмежила свободу слова та взагалі могла паралізувати діяльність ЗМІ на час проведення передвиборчої компанії 2006 року.

Частина 12 статті 67 цього Закону, передбачала, що «висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації всіх форм власності у формі інформаційних повідомлень, новин тощо здійснюється без коментарів і оцінок, виключно на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості». Окремі положення даного Закону, що стосувалися регулювання діяльності ЗМІ під час виборчого процесу фактично обмежили конституційне право на інформацію та свободу слова.

Після ухвалення цього закону стало ще більш незрозумілим, хто саме з органів державної влади має повноваження тимчасово призупиняти дію ліцензії та позбавляти ліцензії телерадіокомпанії. Відповідно до ч. 10 статті 71: „…у разі порушення засобами масової інформації вимог частин п’ятої та дев’ятої цієї статті за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобам масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) у встановленому законом порядку зупиняється дія ліцензії або випуск друк). У разі інших порушень засобом масової інформації вимог цього Закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду”.

Зміни до згаданого Закону «Про вибори народних депутатів», які привели його у відповідність до Конституції України, були внесені лише в листопаді 2005 року, що стало наслідком великої кампанії громадськості та ЗМІ.

Відповідно до п. 2 Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу” від 17 листопада 2005 року, частина 10 статті 71 Закону «Про вибори народних депутатів» була викладена в наступній редакції: «рішення про тимчасове (до закінчення виборчого процесу) зупинення дії ліцензії або про тимчасову заборону (до закінчення виборчого процесу) випуску друкованого видання прийматиме суд». Мета цієї норми-гарантії убезпечити ЗМІ від незаконного позбавлення ліцензії, а, отже, забезпечити свободу слова в українських мас-медіа. Також була скасована норма, яка забороняла робити журналістам під час інформаційних повідомлень коментарі й оцінки.

Проте навіть ці зміни принципово не покращили ситуацію. Виборче законодавство фактично обмежило політичну дискусію через широке трактування поняття „політична реклама” та серйозні санкції за порушення умов її трансляції. У наслідок чого виборча кампанія стала стерильною, прісною і просто нудною.[39]

Відповідно, законодавство трактували таким чином, що будь-які публічні виступи з критикою чи позитивом конкретних кандидатів розглядалися як політична реклама, а не як вільне обговорення суспільно-важливих питань. У результаті будь-який текст або відеоряд, в яких фігурували партії чи особи членів виборчих списків, піддавався жорсткій цензурі: а чи не буде це сприйнято як передвиборна агітація? Бо, дійсно, коли ЗМІ розповсюджують інформацію критичного змісту щодо партії або членів її виборчого списку, вони ризикують отримати судові позови з вимогою їхнього закриття до кінця виборів. Тому статті в газетах та телепередачі рясніли обмовками: „Це не агітація! Це не агітація!”.

У наслідок дії цього закону Апеляційний суд Сумської області 17 лютого 2006 року призупинив вихід сумської газети „Громадянин України” до кінця виборів. Суд Київського району м. Сімферополя призупинив за позовом кримської організації Партії регіонів дію ліцензії Чорноморської телерадіокомпанії до закінчення виборчого процесу. Пізніше це рішення було скасоване апеляційним судом.

Проте найбільше було рішень виборчих комісії та судів щодо обмеження свободи вираження поглядів окремим особам.

Дуже показовими в цьому аспекті є постанови ЦВК № 716 від 23 лютого та №793 від 2 березня щодо скарг виборчого блоку „НЕ ТАК!” на дії газети „Сільські вісті” та Петра Порошенка. В обох випадках позивач скаржився на порушення його прав та законних інтересів. ЦВК розглянула скаргу по суті, обмежуючи свій розгляд виключно виборчим законом.

Предметом скарги блоку „НЕ ТАК!” до газети „Сільські вісті” була стаття „Щасти Вам у благородній справі служіння українському народові”, надрукована в № 18 від 14 лютого. Як відзначає ЦВК у своїй постанові, „стаття містить оціночні судження у формі політичної риторики, критичних, полемічних та саркастичних висловлювань на адресу деяких суб’єктів виборчого процесу, а саме:

“...Україна пам’ятає душителів „Сільських вістей” – Леоніда Кравчука (1986 рік)…, які цинічно топталися по правах людини, забороняючи на підлеглих територіях передплату “СВ”… А Леонід Кравчук, очевидно, на правах старійшини душительського корпусу, а може, на честь 20-ліття з часу першого розмахування сокирою над головою лідера сільськовістян І. Сподаренка розпочав новий похід проти “Сільських вістей”, оголосивши кампанію протесту проти президентського Указу № 60 від 23 січня 2006 р., яким Івану Васильовичу Сподаренку присвоєно звання Герой України.

Екс-ідеолога КПУ зразка 1986 р. зрозуміти можна: не хочеться компартійному катові, щоб самим існуванням на білому світі газета та її лідер нагадували про його чорне минуле. Але ж яке знамено підносить він над собою: честь України!

…Дуже муляють пану Кравчуку „Сільські вісті”, вочевидь, якби і в труні лежав, то перевернувся б”.

„…Провідним актором, а за сумісництвом ще й режисером театру абсурду якраз ви і є, пане Кравчук. І справа не лише в тому, що ви легко перевтілюєтеся з ролі войовничого богохула у роль помазаника Божого, що ви вболіваєте за пам’ять жертв Голокосту, а забороняли навіть згадки про Голодомор в Україні. Зрештою, вам однаково, чим торгувати, пішли ж бо свого часу з іміджем першого президента України у козачки до вигідного вам кандидата на пост столичного мера, якого геть не захотіла київська громада. Але то зі сфери моралі. Хоча яка мораль. Ви, будучи президентом України, розциндрили найбільше у світі (на той час) Чорноморське пароплавство. Ви, будучи президентом України, прошльондрили до півтораста мільярдів людських заощаджень, кинувши власний народ у злидні, у безробіття, ще й накривши валом інфляції. І ви – з ласки Кучми – Герой України!

Ось де насправді театр абсурду. І ви розігруєте тепер карту антисемітизму і ксенофобії, нібито забувши, що вона бита і валяється на смітнику – придатна хіба що для бомжів, які з тих смітників живуть, ще дечим зі знахідок і проторговують. Ви ж, пане Кравчук, завжди хизуєтесь знанням законів, правовим нібито всезнайством. То хіба не знаєте, що ініційоване Рабиновичем і сфабриковане Саприкіною звинувачення газети “СВ” в антисемітизмі і ксенофобії, розпалюванні міжнаціональної ворожнечі скасоване Апеляційним судом м. Києва?

Втяглися в цю кампанію і ваші політичні компаньйони Віктор Медведчук та Віктор Янукович, головні стовпи кумівського режиму. Тут, отже, все ясно.

Але під листом, яким розпочато кампанію проти “СВ”, а заодно – на передвиборній хвилі – і проти Президента України Віктора Ющенка, ще 13 підписів…”

ЦВК установила, що стаття має ознаки передвиборної агітації й друкувалася без укладення угоди з суб’єктом виборчого процесу, та задовольнила в цій частині скаргу блоку „НЕ ТАК!”. Що ж стосується думки скаржника, що в статті „було поширено деякі завідомо недостовірні та наклепницькі відомості про суб’єкта виборчого процесу – кандидата у народні депутати України Кравчука Л.М.”, то ЦВК не погодилася з цим твердженням, зазначивши, що „суб’єкт звернення зі скаргою не подав до Центральної виборчої комісії жодних доказів тієї обставини, що відомості, які він вважає завідомо недостовірними та наклепницькими, є такими. Тому в цій частині скарга задоволенню не підлягає.”

ЦВК зобов’язала газету „Сільські вісті” „утриматися в подальшому від вчинення порушень вимог Закону про вибори”. Таке рішення мало великий „охолоджуючий ефект” і стало на заваді бажанням вільно обговорювати якості учасників виборчого процесу.

У Постанові №793 від 2 березня ЦВК розглянула скаргу блоку „НЕ ТАК” на дії П.Порошенка. Як зазначено в скарзі,

21 лютого 2006 року о 19 годині 40 хвилин під час зустрічі з громадськістю в м. Херсоні, яка транслювалася на телеканалі „СКІФІЯ”, суб’єкт оскарження Порошенко П.О. висловився про те, що „Альтернативи не існує – і це є справжня політична реформа. А не балаканина, яка була започаткована комуністами, Медведчуком, Регіонами і Кучмою”.

Під час цієї зустрічі на питання стосовно Шуфрича Н.І. Порошенко П.О. припустився таких висловлювань: „Вибачте, я вважаю, що він клоун. Щасливий у тому, що це вже бачить все суспільство держави, я вважаю, що політична сила, яку він очолює... єдине, що мені соромно, що перший президент нашої держави, пан Кравчук, знаходиться на чолі списку, який вимагає скасування української мови як державної або введення російської, який...ну йому має бути соромно. А всі решта там – клоуни. Їх час уже пішов. Згадайте, ким був Медведчук рік тому, чи півтора роки тому. Це був володар держави. Як він здувся, як тільки прийшли справді народні люди. Подивіться, який на сьогоднішній день рівень підтримки цієї політичної сили „Не Так!” – без фальсифікації, без заборони виступів на телебаченні – він є ніхто...”.

Як докази вказаних обставин до скарги додано відеокасету та компакт-диск із записами виступів П. Порошенка. Проте ЦВК установила, що відеокасета не містить наведених висловлювань, а факту трансляції на телеканалі „СКІФІЯ” відеоматеріалу, який уміщений на компакт-диску, встановити не можна. Кандидат у народні депутати України Порошенко не належить до виключного кола осіб, яким відповідно до частини першої статті 71 забороняється брати участь у передвиборній агітації. Отже, його участь в передвиборній агітації не суперечить вимогам Закону про вибори. На цих підставах ЦВК постановила відмовити блоку „НЕ ТАК!” у задоволенні його скарги.

Схоже на те, що телеканал „Скіфія” у своєму репортажі про зустріч Порошенка з громадськістю Херсона просто видалив його критичні висловлювання щодо опонентів. І тим самим врятував себе від санкцій, які могли б бути, аж до закриття.

Таким чином, і Закон про вибори, і практика його застосування, що складається, формують таку картину: кандидати в депутати мають можливість вільно дебатувати на виборчі теми, але журналісти та ЗМІ можуть висвітлювати ці дебати тільки на підставі угод з політичними партіями (блоками), тобто репрезентуючи їхні інтереси. Самі вони вільно висловити свої думки не в змозі, оскільки будь-яке критичне зауваження трактується як передвиборна агітація. Отже, вони змушені відмовитися від висвітлення виборчої кампанії або вдатися до сильної самоцензури.

Також варто згадати й абсолютно необґрунтовані рішення щодо заборони Міністру внутрішніх справ України Ю.Луценко оприлюднювати інформацію про кримінальне минуле кандидатів у народні депутати з посиланням на норми про заборону ведення агітації посадовими особами органів державної влади.

Ці приклади яскраво показують, що положення щодо передвиборчої агітації закону про вибори народних депутатів суперечать Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. І це спричинило надзвичайно негативні наслідки на хід парламентських виборів через істотне обмеження свободи вираження поглядів.

Тому ці положення законодавства необхідно обов’язково змінити до початку наступної виборчої кампанії

5.  Обмеження свободи вираження в контексті захисту суспільної моралі

Останні декілька років в Україні триває посилення обмеження свободи вираження поглядів через захист суспільної моралі.

Спочатку був прийнятий закон про захист суспільної моралі, який фактично не відповідав Конституції України та міжнародним стандартам у сфері свободи слова, про який ми вже писали в Доповіді правозахисних організацій „Права людини в Україні – 2004” та „Права людини в Україні – 2005”.

Проте, на сьогодні, вже починають з’являтися випадки застосування цього законодавства.

У березні Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі був заборонений уже третій фільм – „Костел”, виконавчим продюсером якого став К.Тарантіно. Раніше глядачам не дозволили дивитися римейк знаменитого хорору «Техаська різанина бензопилкою», потім відмовили в праві на існування на українському екрані «Землі мертвих» — останній стрічці класика фільмів жахів Джорджа Ромеро. Кілька років тому заборонили «Кінопроби» відомого японського фільммейкера Такаши Міїке та «Брата якудзи» — одну з найкращих картин ще одного японця, геніального Такеши Кітано.[40]

Рекламний ролик мобільного оператора "Джинс", у якому хлопець з дівчиною на секунду зачиняються в туалеті, а потім виходять, поправляючи штани, визнали аморальним. Таке рішення ухвалила Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі після розгляду звернення прокуратури Києва про відповідність ролику, розміщеного в ефірі каналів "1+1", "Інтер", "Новий канал", "ICTV", вимогам закону про захист суспільної моралі. За висновками експертів Нацкомісії, даний ролик має сексуально-еротичний характер. Тому його трансляція можлива тільки з визначеними законодавством обмеженнями: на телеканалах ефірного мовлення з вільним доступом – з 24 години до 4 ранку або на кодових каналах.[41] Дане рішення не ґрунтувалося на чітких логічних правових критеріях і є явним порушенням свободи слова. Така ж доля спіткала ще декілька рекламних роликів.

Слід зазначити, що висновки Національної комісії не є обов’язковими для судів. Принаймні при розгляді кримінальних справ суди повертають на додаткове розслідування пов’язані із цим питанням справи, що ґрунтуються на висновках Національної комісії. Зокрема, висновки комісії не визнаються як доказ через відсутність в останніх кваліфікації «експерт-мистецтвознавець». До того ж ці експерти не внесені до державного реєстру Мін’юсту, як це вимагає кримінально-процесуальне законодавство.

Також під заборону до випуску потрапила всеукраїнська газета для геїв та лесбійок "Gay.Ua", щоправда, вони це оскаржують до суду.

Слід зазначити, що обмеження свободи слова з метою захисту суспільної моралі є допустимим. Проте, в Україні, не зважаючи на чинний закон про захист суспільної моралі, відсутні чіткі підстави обмеження свободи слова із цією метою. У наслідок цього таке обмеження здійснюється вибірково на особистий розсуд певних посадових осіб органів державної влади. І жодна особа не може передбачити свою поведінку таким чином, щоби не порушити законодавство про захист суспільної моралі.

6.  Рекомендації

1)  Здійснити програму реформування державних ЗМІ через зміну їхньої системи управління та фінансування відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ. Найкращим прикладом такого реформування є запровадження суспільного телерадіомовлення на базі державного телеканалу УТ-1 (НТКУ) та Першого національного радіоканалу. Важливо прискорити роздержавлення ЗМІ.

2)  Скасувати процедуру дозвільної реєстрації друкованих засобів масової інформації, що не узгоджується із вимогами статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини.[42]

3)  Розширити коло суб’єктів, що мають право займатися видавничою діяльністю з підприємств до всіх видів юридичних осіб.

4)  Розробити та впровадити відповідне законодавство та програми саморегулювання для журналістів і ЗМІ з метою зменшення поширення оплачених інформаційних матеріалів або інформаційних матеріалів, здійснених на замовлення, з порушенням журналістських стандартів щодо об’єктивності та збалансованості подачі інформації.

5)  Скасувати закони „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” та „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”; при цьому передбачити скасування окремих пільг журналістам державних ЗМІ та прирівняти їх у правах із журналістами недержавних ЗМІ.

6)  Доцільно переглянути законодавство про вибори з метою забезпечення вільної дискусії в ЗМІ про кандидатів, їхні сильні та слабкі сторони та різні аспекти їхньої політичної програми та діяльності.

7)  Доцільно розглянути можливість прийняття та розробки закону про права журналістів, використовуючи напрацювання, здійсненні Держкомтелерадіо та проект закону № 9175 від 27 лютого 2006 року „Про захист професійної діяльності журналістів”. Ця проблема є достатньо суттєвою на практиці, оскільки, наприклад, права журналістів ТРО законодавством взагалі не визначені.

8)  Унести зміни до закону про телебачення та радіомовлення з метою приведення його у відповідність стандартам Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу.

9)  Унести зміни до законодавства щодо можливості визначення справжнього власника ЗМІ, особливо телеканалів і радіостанцій, а також перехресного володіння друкованими, електронними та іншими ЗМІ, впровадження ефективного контролю за концентрацією ЗМІ в руках одного власника чи його родини, антимонопольними обмеженнями на інформаційному ринку відповідно до рекомендацій Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу, а також впровадження необхідних процедур щодо покарання порушників законодавства про концентрацію ЗМІ.

10)  Забезпечити швидке та прозоре розслідування всіх минулих заяв щодо випадків насильства та смерті журналістів, а також випадків перешкоджання журналістській діяльності.

11)  Прискорити процедуру ратифікації Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Додаткового протоколу до неї, а також прийняти зміни до законодавства для імплементації її норм, а також положень Директиви ЄС 85/552/ЕС, 97/36/ЕС „Телебачення без кордонів”.

12)  Ліквідувати Державний комітет телебачення і радіомовлення під час розгляду проекту змін до Конституції України. Крім того, необхідно посилити контроль за використанням коштів цим органом влади через численні зловживання, зокрема, слід зробити прозорою систему замовлення створення телерадіопрограм, книговидання та інших послуг за державні кошти.[43]

13)  Прийняти в новій редакції Закон України „Про захист суспільної моралі”, де передбачити більш чіткі підстави обмеження свободи вираження поглядів з метою захисту суспільної моралі, а також виключити попередній контроль за поширенням продукції.



[1] Підготовлено виконавчим директором УГСПЛ Володимиром Яворським.

[2] Питання державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств // Сайт Мін’юсту: http://www.minjust.gov.ua/0/news/8989

[3] Підготовлено Оксаною Нестеренко, аспірантом кафедри конституційного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.

[4] Див. Також по темі: „Деякі аспекти правового забезпечення реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та органами місцевого самоврядування” // http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1155723017; та „Ще раз про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ” // http://telekritika.kiev.ua/articles/134/0/9093/derzhkom_kucenko/.

[5] Див.: „Про основні проблеми роздержавлення державних та комунальних друкованих засобів масової інформації йшлося на слуханнях, які організував Комітеті з питань свободи слова та інформації” // Повідомлення Інформаційного управління ВРУ від 29.11.2006, 16:28: http://portal.rada.gov.ua/control/uk/publish/article/news_left?art_id=80965&cat_id=37486.

[6] Дивіться також аналіз УГСПЛ обґрунтованості створення цього державного органу в розділі „Право на приватність”.

[7] Country report on Human Rights Practices in Ukraine – 2006: http://www.state.gov/g/drl/rls/hrrpt/2006/78846.htm

[8] Див. більше по цій справі: „Верховний Суд України виніс вердикт у справі про вбивство Ігоря Олександрова” // http://www.khpg.org/index.php?id=1169649142; „Його мали оголосити вчора, у день роковин загибелі журналіста Александрова” // http://www.umoloda.kiev.ua/number/708/116/25710.

[9] Стенограма пленарного засідання Верховної Ради України від 19 грудня 2006 р. http://portal.rada.gov.ua/

[10] „Барометр свободи слова за березень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[11] Country report on Human Rights Practices in Ukraine – 2006: http://www.state.gov/g/drl/rls/hrrpt/2006/78846.htm

[12] „Барометр свободи слова за квітень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[13] Невідомі підпалили квартиру кореспондента «Киевские ведомости» Сергія Яновського // Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[14] Побито редактора сайту UA-REPORTER.COM// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[15] В Стрию на Львівщині зник журналіст // http://www.telekritika.kiev.ua/news/146/0/18133/v_striju_na_lviv%D1%89ini_znik_zhurnalist/

[16] „Барометр свободи слова за січень 2006 року” за повідомленням „Схід-info”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[17] „Барометр свободи слова за травень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[18] Там же.

[19] „Барометр свободи слова за січень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[20] „Барометр свободи слова за травень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[21] Там же.

[22] „Барометр свободи слова за березень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[23] Дані Держкомтелерадіо України про суми бюджетної підтримки комунальних друкованих засобів масової інформації України. Доступно на сайті Комітету: http://comin.kmu.gov.ua

[24] Черновецкий проиграл суд против Ткачука // Корреспондент.net від 02 квітня 2007, 14:10.

[25] „Барометр свободи слова за квітень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[26] „Барометр свободи слова за травень 2006 року”// Інститут масової інформації http://imi.org.ua

[27] "Вісник Верховного Суду України", N 3, 2006 р.

[28] Рішення доступне українською мовою на офіційному сайті Мін’юсту: www.minjust.gov.ua.

[29] Дивіться повний текст Ухвали ВСУ: http://khpg.org/index.php?id=1178807944. Також по цій справі див.: http://khpg.org/index.php?id=1089483480, http://khpg.org/index.php?id=1116947397, http://khpg.org/index.php?id=1088460459, http://khpg.org/index.php?id=1040150598, http://khpg.org/index.php?id=1009128489.

[30] Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2006 рік. Затверджено рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення від 25 січня 2007 р. N 72.

[31] Хто володіє ефіром – той володіє Україною? – прес-реліз УГСПЛ від 24 січня 2006 року. Доступно на сайті http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1138097813. Дивіться також по цій темі „Хто-хто в телевізорі живе?”// Інтернет-видання „Телекритика” http://www.telekritika.kiev.ua/articles/132/0/6522/.

[32] Повна схема контрою над телеканалом доступна тут: „Хто є власником „Інтеру”? // http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1141040859.

[33] Дослідження було здійснено Володимиром Яворським та Вячеславом Якубенком. Дослідження враховує інформацію станом на різний час, проте більшість інформації отримано у березні 2007 року. Дослідження здійснювалося в рамках Фонду стратегічних справ УГСПЛ, котрий фінансово підтримується Міжнародним Фондом „Відродження”.

[34] Неофіційні дані.

[35] Дані станом на 1 січня 1997 року: http://sec.edgar-online.com/1996/11/14/00/0001005477-96-000491/Section21.asp. Хоча СМЕ зазначає, що контролює 60 % телеканалу „1+1” завдяки довготривалій угоді: дивіться офіційну сторінку http://www.cetv-net.com/en/tv-stations/1-plus-1.shtml або http://www.cetv-net.com/en/press-center/news/47.shtml.

[36] http://www.cetv-net.com/en/press-center/news/53.shtml.

[37] Даёні Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" станом на 30 вересня 2003 року.

[38] Хоча керує телекомпанією Генеральний директор "Української медійної компанії".

[39] „Порушення свободи вираження поглядів під час виборчої кампанії 2006 року”, Є.Захаров // Бюлетень ХПГ „Свобода висловлювань і приватність” № 1, 2006 (січень-березень). Доступно на сайті ХПГ: www.khpg.org.

[40] „Кривава комісія” / Газета „День”, №46, середа, 22 березня 2006, http://www.day.kiev.ua/159293/.

[41] "Джинс" попросили вивести рекламу "кроликів" у сутінки // „Українська правда”, 22.12.2006 15:55. www.ПРАВДА.com.ua.

[42] Детальніше про це можна дізнатися зі Спеціальної доповіді Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Міклоша Харасті „Реєстрація ЗМІ в регіоні ОБСЄ: спостереження те рекомендації” від 29 березня 2006 року.

[43] Див.: Держкомтелерадіо потребує кардинальних змін // http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1173972825.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори