пошук  
версія для друку
09.08.2007

Права людини в Україні - 2006. XXI. Основні проблеми порушення прав людини в торгівлі людьми

   

  [1]

1. Торгівля людьми як порушення прав людини

Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Це активно декларується на міжнародному та національному рівнях. Проте практичне застосування цього підходу виявляється досить складним.

 Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні у 1993 р., коли вперше насильство над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в останні роки розроблялася низка міжнародних документів щодо боротьби з торгівлею людьми. Це, наприклад, Гаазька міністерська декларація (1997 р.), Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.), Факультативний протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї, що доповнює згадану вище Конвенцію, Брюссельська декларація (2002 р.), Європейська Конвенція про боротьбу із торгівлею людьми (2005 р.) та ін., в яких підкреслюється, що торгівля людьми – це порушення людських прав.

Проблеми виникають при переході від декларативних положень до формування політики “позитивних дій”, яка базується на підвищенні і зміцненні статусу людини в суспільстві, її прав, що в перспективі виключає саму можливість продавати чи купувати людей.

У ситуації з торгівлею людьми порушуються такі базові права:

Право на життя, свободу та особисту недоторканість: безпідставне затримання чи арешт означають, що вони були здійснені з порушенням чинного законодавства, строк затримання не вказується та не висуваються конкретні звинувачення, а іноді ці затримання закінчуються смертю затриманого.

Свобода від рабства: серед видів насилля – примусова праця без оплати чи боргова залежність.

Право на свободу від катувань, жорстокого чи нелюдського поводження: особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто піддаються фізичному та психологічному насильству, ґвалтування та катуванням. Під час затримання вони інколи зазнають принизливого ставлення до себе.

Рівність перед законом: дуже часто ставлення суддів та представників судової влади до осіб, які потерпіли від торгівлі людьми, залежить від статі, раси, національності, наявності чи відсутності легального статусу чи походження. Представники судової влади та судові органи нерідко висувають звинувачення не проти торгівців людьми, а проти осіб, які потерпіли від торгівлі людьми.

Свобода пересування та вільного вибору місця проживання: це право порушується, коли у особи відбирають паспорт та документи для в’їзду і перебування за кордоном чи тримають її ув’язненою.

Право на працю, створення профспілок та приєднання до профспілок: особи, які були продані, не можуть створити чи приєднатися до профспілки, а також не можуть нічого зробити для поліпшення умов праці.

Право на достатній рівень життя: особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто не мають можливості нормально харчуватися, змушені жити в поганих умовах, їм може бути відмовлено в медичній допомозі. Їм загрожує інфікування у випадку заборони використання контрацептивів.

Право на відпочинок: порушенням прав людини є примушування людей працювати більшу кількість годин на день без вихідного дня. Цей пункт дуже часто порушується по відношенню до хатніх робітниць.

Свобода одруження: права жінок порушуються, коли у шлюбі вони не мають рівних прав із чоловіками або коли жінок змушують укласти шлюб проти волі.

Торгівля людьми сама по собі є порушенням прав людини. Але, крім того, вона є наслідком порушення інших прав людини. Так, дані громадських організацій свідчать, що більшість жінок, потерпілих від торгівлі людьми, регулярно потерпали від домашнього насильства[2]. Чинники поширення торгівлі людьми також можна проінтерпретувати через комплексне порушення людських прав.

 

2. Загальна ситуація із торгівлею людьми

Проблема торгівлі людьми з різною гостротою виявляється в різних регіонах України. Особливо складне становище – у західних областях: Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Волинській, Закарпатській, Львівській – де на обліку в центрах зайнятості перебуває по декілька членів однієї родини. Лише з Івано-Франківської області з 1460 тис. населення 250 тис. працюють за кордоном. За неофіційними даними, на заробітках за кордоном перебуває 150–350 тис. жителів Львівщини. Не краща ситуація й в інших західних областях.

Слід зазначити, що намагання потенційних мігрантів виїхати та працевлаштуватися за межами держави активізує діяльність злочинних груп з оформлення виїзних документів і переправлення за кордон громадян України з метою їх подальшого продажу.

Протягом 1998–2004 рр., за інформацією Міністерства внутрішніх справ України, виявлено більше 1660 злочинів, передбачених ст. 149 КК України (торгівля людьми), причому щороку кількість виявлених злочинів збільшується (1998 р. – 2; 1999 – 11; 2000 – 42, 2001 р. – 89; 2002 р. – 169; 2003 р. – 289, 2004 р. – 262, 2005 р. – 415, 2006 р. – 376 ).

Цікавою виглядає статистика справ, які доходять до суду. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України в 2002 р. з 169 зареєстрованих справ до суду надійшло 139. У 2003 – з 289 до суду надійшло 226, у 2004 р. – із 269 надійшло 260, у 2005 – з 415 тільки 357, у 2006 – з 376 до суду потрапило 317. За даними Державної судової адміністрації України, кількість розглянутих апеляційними та місцевими судами кримінальних справ за ст. 149 (124-1) КК України за роками 2002 – 2006 становить відповідно: 36, 62, 74, 96 та 99. Кількість засуджених осіб за торгівлю людьми в 2006 р. становить 86 осіб[3].

Дані, отримані як безпосередньо від потерпілих від торгівлі людьми, так і від громадських організацій, які працюють з потерпілими та надають їм різні види допомоги, свідчать про високий рівень корупції в судах, що заважає об’єктивному вирішенню справ. Таким чином, розкриття злочину працівниками МВС ще не означає покарання злочинців, оскільки до суду доходить незначна частка справ.

Наприкінці 2006 р. вперше була отримана інформація від потерпілих про можливий зв’язок працівників ОВС із трафікерами.

Торгівля „живим товаром” як асоціальне, кримінальне явище має особливість пристосову­ватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної й соціальної ситуації в кожній конкретній країні й у світі взагалі. Тому із часом з’являються нові тенденції в торгівлі людьми. Змінюються методи та підходи злочинних угруповань, способи вербування, групи ризику. Загалом зміни мають такі вияви: потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки; усе менше жінок у віці за 35 років, а більше молодих – 15–19 років вивозяться для ро­боти в секс-індустрії, що свідчить про тенденції до омолодження бізнесу і дитячого рабства; з’являється інформація про факти торгівлі дітьми; торгівці висувають більше вимог до "якості товару"; усе більше з’являється потерпілих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому господарстві, на напівлегальних та неле­гальних мануфактурах та фабриках (їх вік 30–50 років); нові місця пошуку товару (торговці переходять до вербування у сільську місцевість); більш завуальованим та законспірованим стало вербування. Вербувальники беруть на себе більше роботи: вони знаходять людей, самостійно оформляють їм документи, самі перево­зять їх через кордон і передають у руки покупцю за кордоном, одержуючи відразу гроші. Раніш вербувальники займалися лише вербуванням і оформленням документів, інші функції брали на себе інші злочинці. У такій ситуації вербувальники часто не одержували обіцяні їм гроші. Поширюється внутрішня торгівля – з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, у тому числі на замовлення іноземців; змінюються форми торгівлі людьми, шляхи вивезення, зростають масштаби проблеми.

Аналіз звернень, які надходили до Центру «Ла Страда – Україна» в 2006 р., дає підставу відзначити зростання кількості справ, пов’язаних з захистом прав дітей, спробами незаконного усиновлення дітей – громадян України – громадянами інших країн, спроб незаконного вивозу дітей за кордон одним з батьків тощо.

Особливе занепокоєння викликає поширення нової форми сексуальної експлуатації – сексуального туризму, особливо дитячого сексуального туризму. Дитячий сексуальний туризм – це “комерційне сексуальне використання дітей людьми, які приїздять зі своєї країни в іншу, зазвичай менш розвинуту країну, для участі в сексуальних стосунках з дітьми”.[4]

Ще навесні 2005 р. Україна ввела безвізовий режим з країнами Європейського Союзу, Канадою, США та деякими іншими. Таким чином, Україна продемонструвала світу свою відкритість до демократичних перетворень, а також відкритість до Європейського співтовариства та готовність до євроінтеграції.

Відразу потрібно зауважити, що відкриття кордонів, запровадження безвізового режиму з іншими країнами не є чинниками існування дитячої сексуальної експлуатації, сексуального туризму, використання іноземцями дітей у проституції та порнографії, але є підштовхуючим фактором для розвитку та навіть розквіту цього явища. Багато що залежатиме від того іміджу, який створюється навколо держави, поширення реклами еротичних та сексуальних послуг у засобах масової інформації, туристичних виданнях.

Анонімність, доступність дітей, відчуття вседозволеності, уява про себе як про багату людину із цивілізованої держави порівняно з бідними громадянами країн “третього світу”, віддаленість від своєї країни, від моральних, соціальних та правових обмежень, які в звичайному житті керують вчинками, тощо, складають певну групу чинників існування сексуального туризму. Більше того, досвід показує, що такі туристи дуже часто виправдовують свою поведінку тим, що вони насправді допомагають дітям, коли дають їм гроші, не враховуючи при цьому, як ці гроші заробляються, і які наслідки мають для дитини.

Сексуальний туризм є кримінальним злочином, за який досить серйозно карають у багатьох країнах. Але це також злочин, який дуже важко довести, який має високий ступінь латентності. Серйозність проблеми полягає ще й у тому, що об’єктами такого сексуального туризму дуже часто стають неповнолітні та діти. Ураховуючи велику кількість в Україні дітей-сиріт, дітей вулиці та бездоглядних дітей, а також привабливість для дитини заробити гроші, можна очікувати на суттєве зростання злочинності в цьому напрямі.

Тим більше, що за даними працівників МВС України вже зафіксовані факти сексуального туризму в Україні громадян Франції, Швеції, США, деяких інших країн. Зв’язок відбувається через Інтернет, а пошук дітей здійснюють українські громадяни, дуже часто також неповнолітні за віком, які походять з неблагополучних сімей. Складність доведення цього злочину більша, ніж навіть у доведенні злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми. Фактично, їх довести практично неможливо, оскільки, наприклад, виготовлена порнопродукція зберігається на цифрових носіях, які ліквідовуються в разі необхідності протягом секунд, тобто знищуються речові докази, а злочинці залишаються непокараними. Показання ж потерпілі дають дуже рідко.


У чинному Кримінальному кодексі України для боротьби із сексуальним туризмом можуть використовуватися здебільшого дві статті – 156 “Розбещення неповнолітніх” та 301 – “Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів”. Але тільки в частині третій статті 301 та частині другій статті 156 злочинні дії кваліфікуються як тяжкі. Інші – розглядаються як нетяжкі. Стаття 149 для боротьби із цим злочином не застосовувалася.

На відміну від інших країн Центральної та Східної Європи особливостям проблеми торгівлі людьми та дітьми, зокрема, серед ромів, увага в Україні не приділяється.

 

3. Порушення комплексу прав людини в Україні, як причина торгівлі людьми

Серед причин (внутрішніх та зовнішніх) поширення торгівлі людьми в пострадянських країнах спостерігається певна динаміка.

Традиційно виділяються безробіття, низький рівень життя, правова неграмотність населення, поверхові уявлення про легкість життя в західних країнах, відсутність реальної інформації про проблему, сексуалізація життя, реклама сексу, інтернаціоналізація економіки, активна міжнародна трудова міграція, поява можливості пересування для українських громадян тощо.

Так, на першому місці серед внутрішніх факторів залишається скрутне економічне становище. Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-яких заробітків, навіть без урахування можливих негативних наслідків. Дослідники з різних країн помітили, що в цій ситуації жінки швидше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти і кваліфікації, у той час як чоловіки в подібній ситуації коливаються. Зростає кількість родин, де жінки є головними годувальницями, на яких лежить відповідальність за всю родину.

Але якщо 5–8 років тому головним чинником було безробіття, сьогодні і жінки, і експерти наголошують не стільки на безробітті, як причини бідності, скільки на дуже низьких заробітках, які не дотягують до межі бідності навіть за висококваліфіковану працю (лікарі, медичні працівники, вчителі, серед яких абсолютна більшість – жінки), що тягне за собою бідність і безвихідність. Спостерігається унікальне явище обвального зниження рівня життя тієї частини населення, що за світовими стандартами відноситься до «середнього класу». Усе це штовхає громадян на пошук роботи за межами України. Тим часом найбільш доступною для українських жінок сферою заробітку за кордоном є сексуальна індустрія, причому в нелегальному її варіанті. Безпосереднє спілкування з жінками, що бажають їхати працювати за кордон, і з тими, хто повернувся звідти, свідчить, що негативну роль у поширенні торгівлі людьми в Україні продовжує відігравати недостатня поінформованість українських громадян щодо можливостей працевлаштування за кордоном, а також про наслідки нелегального перебування там.

Неефективність політичних та економічних перетворень у державі, корумпованість чиновників, декларативність соціальної політики, поглиблення прірви між верхами та абсолютною більшістю населення, нездійсненність романтичних мрій перших років незалежності призвели до виявлення ще одного фактора – невіри в позитивні зміни в країні. Жах ситуації в тому, що молоді люди не бачать перспектив для життя та реалізації в українському суспільстві. Батьки не бачать перспектив для своїх дітей. Вища освіта не стає запорукою нормального забезпеченого життя. Виїзд за кордон розглядається як умова не тільки вирішення тимчасових фінансових проблем родини, але і як стратегія життєвого шляху для молодого покоління. Зрозуміло, що інформаційні кампанії в цьому випадку не можуть розглядатися в якості методу протидії, – необхідні суттєві зміни в управлінні соціальними та політичними процесами в суспільстві.

Ситуація ускладнюється тим, що процес міграції починає швидко ставати криміногенним, оскільки легальних можливостей виїхати працювати за кордон замало для усіх бажаючих. Крім того, серед факторів, що негативно впливають на поширення торгівлі людьми, фахівці все частіше відзначають посилення загальної криміналізації суспільства.

У групі правових чинників також відбулися певні зміни. Прийнятий закон проти торгівлі людьми, але відсутня реально працююча система захисту потерпілих від торговців „живим товаром” в Україні, відсутній і закон про соціальний захист українських громадян за кордоном.

Причини торгівлі людьми потрібно шукати й в існуванні зовнішніх чинників, серед яких слід зазначити відкриття кордонів, що спрощує можливості для туризму і пошуку роботи; інтернаціоналізація тіньової економіки; формування міжнародних кримінальних об’єднань; зростання різниці між багатими і бідними країнами; лояльне до проституції законодавство багатьох країн світу; глобалізація економіки та міграції. І тут абсолютно зрозуміло, що ліквідувати ці глобальні чинники складно, практично неможливо. Але потрібно їх вивчати, розуміти, щоб ураховувати в діяльності з протидії торгівлі людьми.

Важливим чинником, який сформувався та виявився вже на початку нового століття, є наявність так званої соціальної мережі за кордоном. За даними дослідження Міжнародної організації праці, у більшості мігрантів, як благополучних, так і жертв торгівлі людьми, за кордоном працює хтось із родичів чи близьких друзів, що сприяє поінформованості про можливість працевлаштування за кордоном, значно полегшує процес виїзду. Найбільше ризикують стати потерпілими від торгівлі людьми ті, хто виїжджає в далеке зарубіжжя з метою нелегального працевлаштування через посередника, який бере на себефінансування поїздкиоформлення візи і закордонного паспорта, покупку квитків. Ці грошові витрати є додатковим мотивуючим фактором, що не дозволяє людям відмовитися від поїздки у випадку виникнення сумнівів у її безпеці, вони ж стають і причиною того, що мігранти не можуть добровільно залишити роботу, тому що повинні повернути борги.

Торгівля людьми та нелегальна міграція

Усе більш негативно серед фахівців, представників громадських організацій оцінюються намагання ототожнити торгівлю людьми з нелегальною міграцією. У рамках цього підходу формуються найбільш “прості” засоби протидії – суворі візові режими на кордонах, криміналізація нелегальної міграції. Українські громадяни вже відчули на собі негативні наслідки застосовування такого підходу з боку країн Європейського Союзу, які створюють нову “залізну завісу”, відокремлюючись від так званих “третіх” держав.

Така політика ускладнює реалізацію прав громадян на вільне пересування. Звільнившись від таких заборон, які панували всередині країни за часи Радянського Союзу, жителі України потрапили в пастку, яка створена «демократичними країнами».

На „гарячу лінію” Центру „Ла Страда – Україна” надходить велика кількість дзвінків від громадян України, які скаржаться на існування корупції в посольствах іноземних держав на території України, що майже унеможливлює отримання віз. Серед скарг громадян можна виділити наступні: інколи люди, які звертаються до посольств, натрапляють на відкриті пропозиції від консульських чиновників сплатити певну суму, щоб „пришвидшити” процес отримання візи. Майже всі, кому доводилося стояти в нескінченних чергах біля посольства, отримували пропозиції від певних осіб полегшити процедуру відкриття віз та зекономити час, виклавши при цьому кругленьку суму. На жаль, багато наших співгромадян вимушені приймати такі пропозиції через те, що процес відкриття візи триває непристойно довго. Де ж тоді справедливість і що робити тим, у кого немає зайвих євро, щоб підвищити свої шанси в посольстві?

Часто громадяни України, які збираються за кордон, звертаються до послуг різних агенцій (чи то фірм-посередників у працевлаштуванні, чи то туристичних агенцій та ін.) та повністю довіряють їм процес підготовки документів та відкриття віз. Але далеко не всім відомо, що їх документи досить часто навіть не доходять до посольства і що є „майстри”, які самостійно можуть поставити відмову у паспорті. Слід пам’ятати, що, як правило, особа, яка претендує на отримання візи, має особисто з’явитися в посольстві для проходження співбесіди на отримання візи. Хоча нерідко трапляється так, що співробітникам фірм, усе ж таки, вдається отримати візи для своїх клієнтів. Тоді постає питання, як їм це вдається? Звичайно, це виходить недешево для того, хто звертається до цих агенцій.

Здебільшого, українські громадяни їдуть за кордон з метою працевлаштування і шукають будь-які можливості потрапити за кордон. Це підтверджують дані досліджень та аналіз дзвінків національної “гарячої лінії” із запобігання торгівлі людьми, що працює при Міжнародному жіночому правозахисному центрі “Ла Страда-Україна” (75% дзвінків, що надходять, стосуються питань виїзду за кордон з метою працевлаштування). Засоби вербування людей до такої "праці" є різноманітними й, водночас, традиційними для цієї сфери.

Перш за все – це оголошення про працевлаштування за кордоном. Вони друкуються в усіх газетах, які пропонують роботу для громадян України.

При проведенні контент-аналізу газет було виявлено, що в кожному номері друкується в середньому від 10 до 20 «слизьких» оголошень, переважно із запрошеннями для молодих та симпатичних жінок. Ось найбільш типові приклади, які дають інформацію для міркувань: "Робота в кращих клубах Європи для дівчат 18–30 років. Усі витрати за рахунок фірми. Щомісячна оплата від 1500 доларів США". І далі адреса місця, де проходить співбесіда з кандидатками. Або таке оголошення: "Робота. Всі будівельні спеціальності, різноробочі (фабрики, заводи), сільськогосподарські роботи, водії, хатні робітниці, няні. Велика Британія, Ізраїль, Іспанія, Ірак, Ірландія, Італія, Казахстан, Канада, Кіпр, Об’єднані Арабські Емірати, Португалія, Росія, США, Франція, Намібія, Південно-Африканська Республіка, Південна Корея. Вимоги до претендентів: чоловіки та жінки 18–55 років. Швидке оформлення закордонних паспортів та віз". І ще декілька подібних оголошень в одній і тій же газеті.

Статистика дзвінків, січень 2006 – грудень 2006


Загальна кількість: 4720 

66% – консультації щодо працевлаштування за кордоном, відпочинку;

2 % – консультації щодо навчання за кордоном;

2 % – пошук шляхів повернення на батьківщину;

2 % – запити щодо зниклих за кордоном;

1 % – питання стосовно виїзду за кордон на постійне проживання;

2 % – дзвінки від осіб, які повернулись на батьківщину, та їх близьких;

2 % – консультації щодо одруження з іноземцем;

2 % – консультації щодо розлучення з іноземцем та вирішення питання повернення дітей;

0 % (2 звернення) – консультації щодо судових процесів у випадках торгівлі жінками;

21 % – інші, серед яких:

-  організаційні питання допомоги потерпілим

-  консультації „Ла – Стради” для журналістів

-  консультації „Ла – Стради” для центрів зайнятості

-  консультації МВС, МЗС, Інтерполу, посольств, консульств для „Ла – Стради”

-  інтерв`ю для ЗМІ

-  заявки щодо проведення семінарів, лекційної роботи, тренінгів

-  дзвінки, які не входять в компетенцію організації

 

4. Визначення торгівлі людьми

Україна, ратифікувавши в 2004 р. Факультативний протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.), визнала широке визначення торгівлі людьми, яке не зводить її лише до торгівлі жінками і лише з метою сексуальної експлуатації, як це було в Конвенції ООН про боротьбу із торгівлею людьми та експлуатацією проституції іншими особами (1949 р.).

Торгівля людьми розглядається як: “здійснювані з метою експлуатації вербування, перевіз, передача, приховування або отримання людей шляхом погрози, силою або її застосуванням та застосуванням інших форм примушення, викрадання, шахрайства, зловживання владою або вразливістю стану або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, щонайменше, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан та вилучення органів”.[5]

Прийняття міжнародного визначення торгівлі людьми є дуже важливим для організації адекватної протидії цьому явищу та попередженню його. Воно дає змогу підкладати правову основу для подолання пануючих довгий час у суспільстві стереотипів, відповідно до яких ототожнювалася торгівля людьми та проституція. Загальні теоретичні дискусії навколо визначення понять та феноменів мають суттєві практичні наслідки для формування стратегій боротьби, викоренення та запобігання тому чи іншому явища, зокрема, торгівлі людьми. Нечітке визначення понять призводить до розмитості розуміння, до того, що під одним поняттям розуміються різні явища, що веде до неузгодженості або практичної відсутності дій.[6]

Зокрема, майже кожна стаття в ЗМІ на тему торгівлі людьми і досі супроводжується фотографіями жінок-працівниць секс-бізнесу. Крім того, навіть назви статей говорять самі за себе, наприклад: «Жінка – не товар», «Дівчата за викликом», «Довірливі українки становляться секс-товаром», «Я секс-рабиня» тощо.

Завдяки пануванню такого стереотипу відбувалася стигматизація потерпілих від торгівлі людьми як людей, що були залучені до сексуального бізнесу (навіть без розрізнення добровільності та примусу). Відповідно, ускладнювався процес надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми. Крім того, потерпілі від торгівлі людьми боялися співпраці з правоохоронними органами, відмовлялися від свідчення проти злочинців, оскільки боялися покарання за заняття проституцією. Цим фактом, до речі, активно користувалися торговці людьми, шантажуючи потерпілих тим, що співпраця з міліцією приведе за грати саме потерпілих, а «ми – відкупимося».[7]

Крім того, потерпілими вважалися виключно жінки.[8] Таким чином, відбувалася стигматизація чоловіків, які потерпали від цього злочину, або взагалі невизнання їх як потерпілих від нього, що приводило до повторного порушення прав, вже при необхідності отримати різноманітні види допомоги, проходженні реабілітаційних та реінтеграційних програм.

Дослідження щодо феномену торгівлі чоловіками в Україні в 2006 р. проводила МОМ, однак дані цього дослідження ще не відкриті для користування.[9]

 

5. Удосконалення українського законодавства

Ратифікація Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання до неї, широке визначення торгівлі людьми, тягнули за собою необхідність внесення змін до чинного законодавства України, зокрема, статей 149 та 303. Недоліки українського законодавства в сфері торгівлі людьми були наступні:

- наявність у диспозиції статті такої ознаки злочину, як переміщення особи за її згодою або без згоди через державний кордон України, що унеможливлювало порушення кримінальної справи за фактом торгівлі людьми вчиненою в межах України;

- неконкретність формулювання об’єктивної сторони складу злочину – відсутність криміналізації купівлі людини;

- відсутність у нормі такої кваліфікуючої ознаки як обман;

- відсутність у визначенні торгівлі людьми таких ознак злочину як вербування, перевезення, передача людини

Тому 12 січня 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією». Згідно із цим законом ст. 149 та 303 Кримінального кодексу України діють в новій редакції.


Якщо коротко охарактеризувати нову редакцію ст. 149, то можна зробити наступні висновки:

1) відбулося наближення визначення та розуміння торгівлі людьми до визначення, що міститься в ст. 3 Палермського протоколу;

2) з диспозиції статті видалена така ознака злочину, як переміщення особи за її згодою або без згоди через державний кордон України, що відкрило можливість порушення кримінальної справи за фактом торгівлі людьми, вчиненої в межах України;

3) наявність у визначенні торгівлі людьми таких ознак злочину як вербування, переміщення, переховування, передача або отримання людини;

4) наявність у статті тлумачення таких складових злочину як «експлуатація», «уразливий стан»;

5) відбулося розмежування відповідальності за торгівлю малолітніми та неповнолітніми дітьми;

6) відповідальність за торгівлю дітьми встановлюється навіть у разі відсутності таких способів вчинення цього злочину як використання обману, шантажу чи уразливого стану, із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища.

Нова редакція статті 149 КК України є свідченням того, що Україною були дотримані міжнародні зобов’язання щодо криміналізації торгівлі людьми, a вітчизняне законодавство стало ближчим до міжнародного. I хоча нова норма дещо порушує традиційні для нашого законодавства правила формулювання норм Особливої частини Кримінального кодексу, вона є більш досконалою та життєздатною, ніж попередня норма.

Характеризуючи ст. 303 КК України, необхідно відмітити, що з прийняттям нової редакції статті відбулася декриміналізація проституції в Україні. Таким чином, відповідальність за заняття проституцією встановлюється лише Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 181-1), що свідчить про наявність лише адміністративної відповідальності за заняття проституцією. На сьогодні в Україні існує кримінальна відповідальність лише за сутенерство, втягнення особи в заняття проституцією та примушення особи до заняття проституцією. За статтею 303 існує розмежування відповідальності за втягнення малолітніх та неповнолітніх осіб до заняття проституцією. При цьому відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

 

6. Державна політика та координація діяльності в сфері протидії торгівлі людьми

Протягом 2006 р. тривало узгодження тексту проекту Державної цільової програми із протидії торгівлі людьми із профільними міністерствами та відомствами. У квітні 2006 р. була затверджена Концепція державної цільової програми. Але сама програма так і не була затверджена, хоча її виконання має відбуватися в 2006-2010 рр. Вона була затверджена Постановою Кабінету Міністрів уже 7 березня 2007 р. у дуже скороченому вигляді.

Як результат, за 2006 р. Українська держава не готувала звіти про діяльність в галузі протидії торгівлі людьми, оскільки фактично не було державної програми діяльності в цьому році. Взагалі, доступ до інформації щодо планів та результатів впровадження державної політики в цій сфері стає проблематичним. Сучасні засоби розповсюдження інформації, такі як Інтернет, державними структурами не використовуються.

 Аналіз організаційно-адміністративних заходів, які передбачаються Державною програмою протидії торгівлі людьми на 2006–2010 рр., дає можливість прогнозувати як позитивні наслідки її впровадження, так і певні проблеми, які вже вимальовуються. Серед проблемних зон слід назвати такі: координація та управління впровадженням заходів програми; фінансування заходів програми; дотримання принципів прав людини під час здійснення заходів; відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців, які могли б займатися реалізацією програми; фінансування заходів програми, моніторинг якості виконання програми тощо.

Розглянемо їх детальніше. Про координацію заходів, які заплановані Державною програмою, мова не йде. Попередня програма[10] покладала цю відповідальність на Міжвідомчу координаційну Раду, яка була створена (відповідно до п. 1 Комплексної програми) при Кабінеті Міністрів України під керівництвом віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань. Членами Міжвідомчої групи були керівники (рівень заступників міністрів та голів відомств) профільних міністерств та відомств. Міжнародні та неурядові організації запрошувалися у вигляді спостерігачів. Були також сформовані регіональні постійно діючі комісії з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми. Було доцільно продовжувати діяльність цих інституцій і на період реалізації чинної програми. Однак, така ситуація залишається факультативною, на розсуд Уряду.

Ще одна проблема – це фінансування заходів Комплексної програми. Як і в попередній, для її реалізації не виділено спеціального державного фінансування, а реалізація запланованого передбачається за рахунок коштів міністерств, що потребує внутрішнього перерозподілу міністерських бюджетів і має немало труднощів на цьому шляху. Враховуючи, що пріоритетом для Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту є саме останній напрямок роботи, на який виділяється і більшість коштів, сподіватися на велику увагу з боку цього відомства до реалізації програми та виділення достатніх коштів з власного бюджету – марна справа.

 Тут варто процитувати виступ Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту на брифінгу після підписання постанови Кабінету міністрів про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 рр. (7 березня 2007 р.), коли він сказав, що це – перша така програма в Україні[11], при тому, що це вже третя подібна програма.

Якщо подивитися на програму, стає зрозумілим, що держава перекладає відповідальність за виконання багатьох заходів на неурядові та міжнародні організації. Так, вони залучені до виконання 11 пунктів з 30. Роль неурядових організацій у впровадженні програми протидії торгівлі людьми є дуже важливою. Це навіть підкреслено окремим пунктом програми, у якому зазначено, що серед основних завдань Програми є «співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, що провадять діяльність, пов’язану з протидією торгівлі людьми». Неурядові організації, відповідно до програми, залучаються до виконання та впровадження в життя таких організаційно-адміністративних заходів, як:

1)   Аналіз актів законодавства з питань боротьби з торгівлею людьми та в разі потреби подання Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до них змін.

2)   Проведення моніторингу актів національного законодавства щодо їх відповідності нормам міжнародного права з питань протидії торгівлі людьми та своєчасне подання Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до них змін.

3)   Утворення та забезпечення діяльності робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгівлі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею.

4)   Організація навчання державних службовців з питань протидії торгівлі дітьми, викоренення найгірших форм дитячої праці.

5)   Забезпечення підготовки та навчання працівників дипломатичної служби з питань протидії торгівлі людьми, налагодження міжнародного співробітництва в цій сфері, а також у сфері захисту осіб, що постраждали від такого злочину.

6)   Створення циклу тематичних теле- та радіопередач, запровадження в електронних та друкованих засобах масової інформації окремих рубрик для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування.

7)   Надання громадянам України, що постраждали від торгівлі людьми, юридичної допомоги в поверненні додому.

8)   Сприяння працевлаштуванню та професійному навчанню громадян України, що постраждали від торгівлі людьми.

9)   Проведення моніторингу та узагальнення досвіду діяльності центрів реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей.

10)  Висвітлення в засобах масової інформації заходів із запобігання і протидії торгівлі людьми та надання допомоги особам, що постраждали від такого злочину.

11)  Проведення щорічного конкурсу серед засобів масової інформації та неурядових організацій зі створення соціальної реклами на тему протидії торгівлі людьми та надання послуг особам, що постраждали від такого злочину.

У той же час самі неурядові організації стикаються з низкою суттєвих проблем. Перш за все мова йде про законодавче забезпечення їх діяльності, фінансування, допомоги з боку державних структур та органів місцевого самоврядування, а також фінансування програм неурядових організацій.

Бюджетний Кодекс України містить досить дискримінаційне положення про можливість фінансування з державного бюджету лише деяких організацій. Так згідно з п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, серед інших, зазначені видатки на державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї; державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї. Таким чином, порушуються права громадян, які об’єднані в різні громадські організації, що зареєстровані відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про об’єднання громадян».

Положення про соціальне замовлення не розроблене. Тому громадські організації, які залучені до виконання важливих державних програм, не фінансуються з державного бюджету.

Важливим недоліком у роботі з протидії торгівлі людьми є координація та моніторинг діяльності, що неодноразово відзначалось в дослідженнях та аналізі практичного досвіду. Саме тому громадські та міжнародні організації розпочали лобіювати створення інституту Національного координатора або доповідача з питань протидії торгівлі людьми в Україні. Дискусійним залишається питання створення інституту координатора чи інституту доповідача. Особливу увагу та зусилля зі створення національного координатора приділяв Офіс Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Однак ця інституція так і не була створена.

 

Захист потерпілих та реінтеграція

Представники неурядових організацій та державних органів убачають серйозну проблему в тому, що немає механізму повернення постраждалих з-за кордону. Крім того, ті, хто повернувся, мають серйозні проблеми зі здоров’ям, і це обов’язково потрібно враховувати надалі в спілкуванні і роботі з ними. У них порушена психіка, що повинні враховувати і співробітники МВС при розслідуванні справ.

Допомогу потерпілим надають переважно міжнародні та неурядові організації. Так, протягом 2006 р. Міжнародною організацією з міграції було надано допомогу 937 особам. Серед країн призначення, з яких повернулася найбільша кількість потерпілих від торгівлі людьми є Росія, Туреччина, Польща, ОАЕ, Італія та інші. Серед типів експлуатації в 2006 р. найбільш поширеними стали експлуатація в сфері надання сексуальних послуг (596), експлуатація праці (319)[12].

До Центру «Ла Страда – Україна» також звертаються особи, потерпілі від торгівлі людьми або їх рідні чи близькі, особи, потерпілі від домашнього чи іншого виду насильства. В 2006 році 199 особам було надано соціальну допомогу (135 жінок та 64 чоловіків).

Серед видів допомоги, що були надані, найчастіше виникала потреба в забезпеченні гуманітарною допомогою (предмети першої необхідності, одягу, ліки, продукти харчування тощо) (27%), наданні консультаційної допомоги (21%), сприянні пошуку зниклих за кордоном (12%), наданні психологічної допомоги та підтримки (10%) тощо. Майже в кожному випадку особа потребує різних видів допомоги та залучення різних структур.

 

Діяльність дипломатичних установ України

Щодо діяльності українських установ за кордоном, то нормативне забезпечення для такої діяльності посольств достатнє, але вона не ведеться. За словами експертів, необхідно змінити ставлення людей до посольств, люди не вірять в допомогу посольств. Повинно бути як мінімум 2 особи в посольстві, що займалися б цим питанням, необхідно розширити їхні повноваження, особливо стосовно повернення в Україну і сприяння цьому. Необхідною є координованість дій представників українських закордонних представництв та представників правоохоронних органів зарубіжних країн. Українські представництва за кордоном повинні мати в себе листівки та інформаційні матеріали з адресами, телефонами, переліком послуг, які можуть надавати неурядові та міжнародні організації як у країнах перебування, так і в Україні, для того, щоб вони могли звертатися до них по допомогу та направляти туди українських громадян. Для цього необхідно відпрацювати механізм взаємодії дипломатичних та консульських установ з неурядовими організаціями, якими здійснюється великий обсяг діяльності з попередження торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим і які de facto є важливими суб’єктами впровадження політики, але до яких спостерігається зверхнє ставлення, як до вторинних учасників процесу. Відносини та взаємодія між державними та недержавними організаціями будуються здебільшого на персональних контактах, а не підкріплюються відповідним правовим забезпеченням.

Таким чином, у державі за наявності необхідного правового забезпечення страждає адміністративно-організаційний рівень протидії торгівлі людьми: координація діяльності різних державних установ та недержавних і міжнародних організацій, яка сьогодні фактично відсутня; управління в органах внутрішніх справ; погана забезпеченість кадровими, фінансовими, матеріальними ресурсами, необхідність структурних змін у МВС та державного управління. Одним з кроків подолання зазначеної ситуації може стати розробка та прийняття комплексного закону проти торгівлі людьми. Можливості та важливість такої діяльності неодноразово ставали предметом обговорення на різноманітних конференціях, багато хто з експертів підтримували таку ідею. Але дальше декларування робота не просувалася.

 

Міжнародно-правове співробітництво України в боротьбі з торгівлею людьми

У 2005 р. Україна підписала Європейську конвенцію проти торгівлі людьми. Але протягом 2006 р. так і не ратифікувала цю конвенцію. Одна з причин цього полягає в тому, що ратифікація цієї Конвенції вимагає суттєвого перегляду українського національного законодавства, оскільки Конвенція передбачає, зокрема, введення кримінальної та адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Подібні підходи не застосовуються в українській національній правовій системі. Так, відповідно до чинного законодавства України, зокрема, кримінального, суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність. Обмеження кола можливих суб’єктів злочину фізичними особами означає, що суб’єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. За злочинні діяння, що мали місце в процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Отже, український законодавець не може встановити кримінальну відповідальність юридичної особи за торгівлю людьми та пов’язані злочини, оскільки це суперечить принципам кримінального права України, щоправда ці принципи сформувалися ще за часів СРСР і вони не відповідають вимогам сучасності.

Адміністративна відповідальність за торгівлю людьми викликає неоднозначні думки, оскільки чинне адміністративне законодавство України не дає узагальненого визначення суб’єкта адміністративного правопорушення і навіть не вживає такого терміну. У Кодексі України про адміністративні правопорушення використовується термін «особа», без чіткої вказівки на те, яка це особа: фізична чи юридична. За рамками КпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність юридичних осіб за вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають багато їхніх ознак.

Документи на ратифікацію Конвенції знаходяться в Міністерстві юстиції України, але поки не передавалися на розгляд Верховної Ради України.

Конвенція Ради Європи багато в чому наслідує Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї (Палермський Протокол), що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, але враховує особливості свого регіону та вдосконалює деякі положення.

Зокрема, розширена сфера застосування Конвенції (застосовується до всіх форм торгівлі людьми, національних або міжнародних, пов’язаних або не пов’язаних з організованою злочинністю), започатковано механізм ідентифікації жертв торгівлі людьми, встановлюються положення про необхідність криміналізації користування послугами особи, яка є постраждалою від торгівлі людьми, діянь щодо проїзних і посвідчувальних документів, закладено положення про координацію зусиль у сфері протидії торгівлі людьми та розроблено механізм моніторингу виконання Конвенції.

Серед інших важливих документів варто відзначити процес підготовки до ратифікації Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів. Метою її ратифікації є реалізація кінцевого циклу роботи з оформлення України, як договірної держави, що дозволить на законодавчому рівні закріпити гарантії дотримання прав українських громадян за кордоном і сприятиме розв’язанню проблем, пов’язаних з процесами трудової міграції.

Протягом 2006 р. Україною були підписані наступні міжнародні угоди, що є дотичними до вирішення проблеми торгівлі людьми:

·  Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Федеративної Республіки Бразилія у боротьбі з транснаціональною злочинністю від 14.12.2006.

·  Протокол між Адміністрацією Державної прикордонної служби України і Прикордонною службою Республіки Молдова про обмін інформацією від 21.11.2006.

·  Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Королівства Данія про технічне і фінансове співробітництво від 09.11.2006.

·  Протокол про внесення змін до Адміністративної Угоди про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 19.10.2006.

·  Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія про співробітництво з прикордонних питань від 25.09.2006.

·  Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Чорногорія у боротьбі з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, від 21.09.2006.

·  Протокол між Кабінетом Міністрів України і Урядом Румунії про внесення змін та доповнень до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Румунії про умови взаємних поїздок громадян, підписаної в Києві 19.12.2003 р., від 04.07.2006.

·  Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних районів України та Російської Федерації від 26.07.2006.

·  Протокол № 2 до Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо допомоги з правоохоронних питань від 9 грудня 2002 р. від 20.03.2006.

·  Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Республіки Сербія у боротьбі з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом від 01.03.2006.

·  Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом фінансового моніторингу України та Центром аналізу фінансових операцій та звітів Канади (FINTRAC) щодо співробітництва в сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму від 24.02.2006.

·  Міністерство внутрішніх справ України брало участь у розробленні та підписанні Рішення ради країн-учасниць СНД про створення банку даних осіб, які скоїли злочин торгівлі людьми.

·   25 листопада 2005 р. у Москві було підписано Угоду про співробітництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з торгівлею людьми, органами та тканинами людини. Угоду підписано Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Грузією, Киргизією, Молдовою, Росією, Таджикистаном та Україною. Ця угода набула чинності у 2006 р.

·   27 листопада 2006 р. у Гельсінкі парафована Угода з Європейським Союзом про спрощення візового режиму для громадян України та Угода про реадмісію. Угоди плануються до підписання 18 червня 2007 р. у рамках засідання Ради співробітництва Україна – ЄС. Угода про спрощення візового режиму набере чинності після ратифікації парламентами країн. Документ, зокрема, передбачає, що рішення щодо видачі чи відмови у видачі візи прийматимуться протягом 10 днів, буде зменшена кількість документів, необхідних для оформлення візи. Окрім того, підписана угода передбачає спрощені критерії для видачі багаторазових віз для багатьох груп людей, зокрема близьких родичів громадян Євросоюзу, водіїв вантажівок, бізнесменів, студентів, журналістів та членів офіційних делегацій.

Станом на кінець 2006 р.урядом України укладені договори про взаємне працевлаштування громадян з урядами Російської Федерації, Азербайджану, Білорусі, Молдови, Польщі, Словаччини, Литви, Латвії, Вірменії, В’єтнаму, Лівії та Португалії. Однак, слід зазначити, що договори мають суто декларативний характер, оскільки з боку іноземних держав не виставлені заявки на працівників (необхідна кількість, спеціалізація тощо). До того ж деякі з цих країн (наприклад, Молдова, Білорусь, Росія) мають проблеми, подібні до проблем українського суспільства, – високий рівень безробіття та низький рівень розвитку економіки, що ставить під сумнів факт необхідності українських працівників на їхній території. Але в цьому напрямі зусилля української сторони стикаються з певним опором з боку іноземних партнерів.

Програми міжнародних та громадських організацій.

Продовжується й співпраця України з міжнародними організаціями та іншими державами в галузі отримання міжнародної технічної допомоги щодо протидії торгівлі людьми. У цій сфері в Україні активно працюють Міжнародна організація з міграції, Міжнародна програма викорінення дитячої праці (Міжнародної організації праці), Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна», Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Британська Рада. Надають допомогу у реалізації програм демократичні держави, такі як Фінляндія, Норвегія, Нідерланди, Італія, Канада, США, Франція, Швейцарія, Греція, Швеція та інші, як через дипломатичні місії, так і громадські та міжнародні організації. Назвемо деякі з програм, які реалізовувалися в 2006 р.

1. Центр «Ла Страда – Україна» разом з Офісом координатора проектів ОБСЄ в Україні та Місією МОМ в Україні було визначено національним партнером впровадження Датської програми у протидії торгівлі людьми в країнах Східної та Південно-Східної Європи за підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Данії на 2006-2008 рр. „Зміцнення зусиль державних та громадських організацій у відповідь на зростаючі потреби у сфері попередження торгівлі людьми”.„Зміцнення діяльності із запобігання торгівлі людьми” за підтримки Посольства Фінляндії в Україні (липень 2006 – травень 2007) та Норвезької церковної організації (серпень-грудень 2006). У рамках цих проектів була підтримана діяльність лекторської групи, Національної «гарячої лінії» з питань торгівлі людьми, підготовка та видання інформаційно-методичних матеріалів.

2. Ще одна програма – „Посилення потужностей місцевих комітетів дій для попередження торгівлі дітьми, участь комітетів у системі моніторингу дитячої праці та сприяння реінтеграції потерпілих від торгівлі людьми в двох пілотних областях України: Донецькій та Херсонській” (листопад 2005 – грудень 2006). Проект було реалізовано за підтримки Міжнародної програми з викорінення дитячої праці (МОП/ІПЕК) та спрямовано на розроблення системи моніторингу дитячої праці та впровадження її на регіональному та національному рівнях.

3. „Розвиток національної системи допомоги дітям, потерпілим від торгівлі людьми та їх сексуальної експлуатації” (січень 2005 – серпень 2006), підтримано Міністерством закордонних справ Італії, Міжнародною організацією з викорінення комерційної сексуальної експлуатації дітей (ЕСРАТ), Міжрегіональним дослідницьким інститутом ООН з проблем злочинності та правосуддя (UNICRI). Даний проект мав багато складових, серед яких проведення аналізу існуючого законодавства, підготовка команди тренерів, розробка тренінгового курсу, проведення мультидисциплінарних круглих столів та тренінгів у регіонах України тощо.

4. Спільний проект з протидії торгівлі людьми в країнах Південно-Східної та Східної Європи за підтримки організації KEPAD (Греція). У рамках проекту було підготовлено дослідження щодо ситуації з торгівлею людьми, існуюче законодавство в країнах – учасницях проекту (Мережа «Аріадна»)

5. „Підтримка діяльності з протидії торгівлі людьми” – Фундація DOEN (Нідерланди)

6. „Організація соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми” (травень – вересень 2006). Діяльність в рамках цього проекту здійснювалася за підтримки Швейцарської релігійної організації (COM) та була спрямована на організацію та надання медичної, психологічної, юридичної, гуманітарної та іншої допомоги потерпілим.

Більше 60 громадських організацій України надають допомогу потерпілим від торгівлі людьми. Але фінансування їх діяльності є недостатнім.

Варто назвати й найважливіші публікації, які були зроблені в 2006 р. з метою розповсюдження інформація серед різних фахових груп та підготовки фахівців для роботи з попередження торгівлі людьми. Серед них: Навчально-методичний посібник “Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей” (укр. та рос. мов.); Навчальний відеододаток “Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей” (рос. та укр. мовою); Робочий зошит для учнів “Знай та захищай свої права”; Навчально-методичний посібник „Основи протидії дитячій праці в Україні”; Інформаційно-аналітичний збірник “Протидія торгівлі людьми: законодавчі акти іноземних держав”; Дослідження „Проблеми дітей трудових мігрантів: аналіз ситуації”; «Как организовать работу телефона доверия по предотвращению торговли людьми»; науково-практичне видання „Протидія торгівлі дітьми та комерційній сексуальній експлуатації дітей (основні положення міжнародного та національного законодавства)” для спеціалістів, що працюють у сфері захисту прав дітей. (укр. та англ. мов.); Посібник для проведення тренінгів „Запобігання торгівлі дітьми та комерційної сексуальної експлуатації”.

Важливою подією стала організація та проведення Регіонального форуму неурядових організацій „Попередження торгівлі людьми з метою безпечної міграції. Роль неурядових організацій у здійсненні громадського контролю та наданні допомоги” , що проходив у м. Києві 26-27 вересня 2006 р. Регіональний форум неурядових організацій є щорічним заходом, котрий організовується Міжнародною асоціацією "Ла Страда" для обміну досвідом, підвищення рівня компетенції та вироблення спільних стратегій у діяльності неурядових організацій країн походження, транзиту та призначення. 56 іноземних учасників з 29 країни світу та 28 українських представників неурядових організацій та державних структур взяли участь у роботі форуму.Учасники та учасниці Форуму підписали заяву про необхідність зміцнення зусиль в сфері протидії торгівлі людьми з боку органів державної влади.

2006 р. ознаменувався залученням видатних митців до проведення превентивних кампаній з попередження торгівлі людьми. Так, з 20 червня по 31 серпня 2006 року в Україні по телебаченню відбувалась трансляція 2-х роликів за участю відомої української співачки Руслани, переможниці конкурсу Євробачення–2004, які були спонсоровані ОБСЄ. Тематика роликів була присвячена проблемі торгівлі людьми. Ролики містили номер телефону Національної „Гарячої лінії” із запобігання торгівлі людьми. За період трансляції роликів на „гарячу лінію” 8 800 500 22 50 з питань запобігання торгівлі людьми надійшло 1013 дзвінків від осіб, які дізналися про номер телефону саме з роликів. Свою рекламну кампанії провів популярний гурт «Океан Ельзи».

 

7. Висновки та рекомендації

Досі в Україні немає закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а, отже, покарати винних.

Не реалізується право громадян на захист від злочину, що виявляється в наступному:

·  Відсутність навичок роботи в працівників органів внутрішніх справ у випадках торгівлі людьми.

·  Недостатність уваги до питань навчання працівників МВС поведінці та діям у ситуаціях торгівлі людьми (як на рівні початкової підготовки, так і у ВНЗ).

·  Перекладання відповідальності за торгівлю людьми на потерпілих.

·  Нескоординованість роботи різних правоохоронних органів.

·  Складність розгляду таких справ у судах.

·  Відсутність достатньої інформації про діяльність держави у цій сфері.

·  Недостатність правової інформації з питань торгівлі людьми.

Важливою проблемою є стигматизація потерпілих від торгівлі людьми в суспільстві.

У сфері надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми можна виділити наступні проблеми:

1)  Невиконання Українською державою міжнародних зобов’язань навіть щодо мінімальних стандартів надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми.

2)  Фактична неможливість отримати допомогу, коротко- або довготерміновий притулок у разі необхідності, медичну та соціально-психологічну допомогу, причинами чому є:

відсутність розгалуженої системи закладів для потерпілих від торгівлі людьми;

можливість відповідно до Типового положення про центри соціально-психологічної допомоги, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України, надання допомоги лише особам у віці до 35 років, що суперечить Конституції України, Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», принципам захисту прав людини – відтак, удосконалення потребує не лише Закон «Про попередження насильства в сім’ї», але й ціла низка інших законів та нормативно-правових документів;

відсутність соціального житла та можливості жити окремо;

необхідність мати реєстрацію для того, щоб бути влаштованим до притулку (наприклад , у Києві). У Чернігові підтвердили, що така вимога відсутня, але в ситуації, коли притулки та центри знаходяться на місцевому фінансуванні, органи прокуратури та КРУ можуть вимагати наявності реєстрації для надання допомоги. Таким чином, також порушується право громадян на отримання допомоги, яке залежить від місця (міста, області) проживання, а не від потреб особи.

Рекомендації

1)  Ратифікувати Конвенцію Ради Європи про боротьбу із торгівлею людьми, внести зміни в законодавчих актів, для приведення їх у відповідність із Конвенцією.

2)  Для посилення боротьби із торгівлею людьми всередині України внести зміни до Кримінального кодексу України, криміналізувавши купівлю сексуальних послуг від дітей та дорослих.

3)  Відпрацювати систему відшкодування збитків потерпілим від торгівлі людьми.

4)  Для формування ефективної стратегії протистояння торгівлі людьми об‘єднати юридичні заходи та правоохоронну діяльність із заходами в області запобігання, координації та допомоги потерпілим.

5)  Розвинути та ввести індикатори, які відображають ступінь розповсюдження торгівлі людьми в країні, вести статистичну базу потерпілих.

6)  Внести зміни до Кримінального Кодексу України в частині встановлення відповідальності за користування послугами дітей, що займаються проституцією, та виготовлення задля власних потреб, зберігання та використання дитячої порнографії.

7)  Відновити роботи загальнодержавної координаційної структури у протидії торгівлі людьми.

8)  Створити офіс Національного координатора по протидії торгівлі людьми, врахувавши досвід країн, в яких подібні структури вже створені.

9)   Посилити взаємодію та координацію зусиль уряду та громадського сектору у проблемі торгівлі людьми, на місцевому, регіональному, національному, та міжнародному рівнях.

10)  Відновити роботу регіональних постійно діючих комісій з попередження торгівлі людьми (на обласному рівні)

11)  Розробити механізм постійного інформування громадськості щодо заходів, які реалізуються державою для протидії торгівлі людьми, а також їх результати та реальний вплив на стан справ у цій сфері.

12)   Розвинути національну систему надання допомоги потерпілим, залучаючи державні та неурядові організації на місцевому та національному рівнях, щоб гарантувати належну ідентифікацію та переадресацію потерпілих та гарантувати одержання належної допомоги.

13)  Визначити та запровадити систему можливого повернення громадян з-за кордону за рахунок держави.

14)   Проводити інформаційні кампанії, щоб підвищити рівень обізнаності щодо проблеми торгівлі людьми.

15)   Підтримувати роботу «гарячих ліній» для попередження потенційних мігрантів щодо ризиків, пов’язаних з перетином кордону.

16)   Розробити критерії ідентифікації осіб, потерпілих від торгівлі людьми з метою надання їм статусу потерпілого.

17)   Внести зміни до процедури допиту та свідчень у суді потерпілої особи шляхом заміни прямого свідчення на відеозапис свідчення.

18)   Розробити та ввести до програм післядипломної освіти педагогічних кадрів, працівників соціальних служб та співробітників правоохоронних органів спецкурс з попередження жорстокого поводження, сексуальної експлуатації дітей та торгівлі людьми, інших форм насильства.

19)   Проводити тренінги, семінари, конференції з проблеми торгівлі людьми, для представників державних та недержавних організацій, у тому числі працівників сфери туристичного бізнесу.

20)   Проводити соціологічні дослідження рівня поінформованості населення щодо проблеми торгівлі людьми.



[1] Підготовлено Левченко К.Б., Калашник О.А., Євсюковою М.В. (Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна»).

[2] Насильство в сім’ї є не лише порушенням прав людини, воно було визнано одним з головних «змушуючих» факторів, які штовхають жінку до тенет торгівців людьми. Працівниці Жіночого консультаційного центру, НУО, яка підтримує гарячу лінію для потенційних жертв торгівлі людьми у м. Дніпропетровську, повідомили представникам Міжнародної Амністії, що близько 50% жінок, постраждалих від торгівлі людьми, з якими вони працювали, були жертвами насильства в сім’ї до того, як вони поїхали за кордон. Опитування, проведене Міжнародною організацією міграції, показало, що 80 % жінок, яким вони допомагали, були жертвами насильства в сім’ї до того, як стали жертвами трафіку (з доповіді Міжнародної Амністії «Насильство в сім’ї: звинувачуючи жертву»: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1164375558). Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна» отримував велику кількість звернень з питань насильства в сім’ї до Національної гарячої лінії із запобігання торгівлі людьми, що змусило його в 2004 р. відкрити окрему гарячу лінію з окремим номером виключно з питань попередження насильства та захисту прав дітей. Дивіться більше про проблеми домашнього насильства у окремому розділі „Основні проблеми порушення прав людини у випадках домашнього насильства”.

[3] За даними відповіді Першого заступника Голови Державної судової адміністрації України О.Гашицького (від 16.02.2007 № 14-942/07вих) на депутатське звернення народного депутата України Левченко К.Б. (№ 133-07-03/3 від 06.02.2007 р.).

[4] Вопросы и ответы о Коммерческой Сексуальной Эксплуатации Детей: – Информ. буклет ЕКПАТ Интернешнл. – Бангкок, 2001 . с. 6.

[5] Варто нагадати, що в основу Факультативного протоколу покладений документ під назвою “Стандартні принципи прав людини стосовно осіб, які потерпіли від міжнародної торгівлі людьми”, який розроблений та запропонований неурядовими організаціями – Всесвітнім Альянсом проти торгівлі жінками (Таїланд), Фундацією проти торгівлі жінками (Нідерланди) та Міжнародною юридичною групою (США). Вони покликані культивувати поважне ставлення до прав людини і захищати людей, що стали жертвами торгівлі, включаючи і тих, що були примушені працювати або учиняти інші дії в умовах рабства. Зокрема, Стандарти встановлюють права людей, що стали жертвами торгівлі, на судовий захист, гуманітарну допомогу і відшкодування збитків, компенсацію і реабілітацію. Стандарти надають їм стимули звертатися до влади і виступати свідками. Документ, по суті, є зверненням до всіх держав гарантувати:

- свободу жертвам торгівлі від переслідувань;

- конфіденційну медичну та психологічну допомогу;

- забезпечення кваліфікованим перекладом при розгляді справи в поліції, суді чи на громадських слуханнях;

- забезпечення безкоштовної правової допомоги;

- забезпечення того, щоб минуле жертви не використовувалось проти неї, її сім’ї чи друзів (тобто обвинувач не повинен використовувати факт, що жінка працювала в секс-бізнесі);

 – конфіденційне тестування на СНІД тільки за згодою особи відповідно до положень Всесвітньої організації охорони здоров’я, враховуючи міжнародні консультації щодо СНІДу та положення з прав людини. (Цит. за Левченко К.Б. “Торгівля людьми” та “торгівля жінками”: проблеми формування термінології сучасних документів. – Вісник УВС, Харків, 2000. – № 11. – С. 24-30; Левченко К.Б., Шваб І.А. Питання щодо визначення статусу “особа, потерпіла від торгівлі людьми”. – Вісник національного університету внутрішніх справ. – 2000. – № 14).

[6] Левченко К.Б. “Торгівля людьми” та “торгівля жінками”: проблеми формування термінології сучасних документів. – Вісник УВС, Харків, 2000. – № 11. – С. 24-30.

[7] За даними Національної гарячої лінії Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна».

[8] Перша державна програма, спрямована на боротьбу з торгівлею людьми, яка була прийнята в 1999 р. (постанова Кабінету Міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 р.) мала назву Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми. Проекти громадських організацій в той час також будувалися навколо попередження виключно торгівлі жінками. Наприклад, програма Ла – Страда в 1997-1999 рр. мала назву «Запобігання торгівлі жінками в країнах Центральної та Східної Європи». І лише к 2000 р. Ла Страда відмовилася від обмеження діяльності виключно жінками.

[9] Дослідження було організовано в межах Датської програми протидії торгівлі людьми.

[10] Мова йде про Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002-2005 рр. (постанова Кабінету Міністрів України № 766 від 5 червня 2002 р.).

[11] BBC Monitoring, source: UNIA№ news agency, Kiev, 7 Mar 07. «UKRAINE ADOPTS ANTI-HUMA№ TRAFFICKING PROGRAMME: The Cabinet of Ministers of Ukraine has adopted the state programme for combating human trafficking until 2010. Family, Youth and Sports Minister Viktor Korzh said this at a news conference today. "The programme designed to be implemented by 2010 provides for awareness campaigns and events to be carried out in cooperation with NGOs, foreign missions and the Interpol," he said. He said Ukraine has not had a state programme for combating human trafficking before. "To date, this problem has gained momentum, therefore it should be addressed at the government level," he said. He added that the destiny of thousands of Ukrainian children adopted by foreigners remains unknown. "Diplomatic and consular offices cannot trace these children," he said. Korzh said that the programme provides for broader cooperation between the Foreign Ministry and the Interior Ministry and for the creation of social rehabilitation centres for people who fell victim to human trafficking.

[12] Дані МОМ станом на 31.12.2006, www.iom.org.ua.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори