MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2006. XXIV. Дотримання прав людей з особливими вадами в Україні

09.08.2007   

[1]

1. Загальний огляд

Одним із гуманістичних завдань усіх країн міжнародної спільноти вважається соціальна підтримка людей з психофізичними вадами. Необхідність у такій підтримці відображена в найважливіших міжнародних правових документах.

В Україні зберігається тенденція до зростання кількості людей з інвалідністю: у 2006 році ця цифра становила близько 2,5 млн. осіб, у тому числі 122,6 тис. дітей-інвалідів. Щороку кількість дітей-інвалідів збільшується більш ніж на 10 тис. осіб. Частка осіб цієї категорії в загальній структурі населення становить близько 5 відсотків[2].

 

2. Соціальна підтримка людей з інвалідністю

Люди з інвалідністю суттєво обмежені в своїй життєдіяльності, і це призводить до їхньої соціальної дезадаптації, ускладнює процес самообслуговування, навчання, набуття професійних навичок. Засвоєння соціального досвіду такими людьми, включення їх в існуючу систему суспільних відносин вимагає від держави та суспільства значних зусиль та конкретних заходів. Такими заходами є розробка спеціальних соціальних та навчальних програм, створення спеціальних реабілітаційних центрів за місцем проживання, спеціальних учбових закладів, розробка підручників, видання книжок шрифтом Брайля й т.д.

У даний час визначилися основні напрями навчання дітей, що мають той або інший дефект. Усюди створені та функціонують спеціальні школи та реабілітаційні центри для розумово відсталих дітей, дітей із втратою зору, слуху, мовлення, із порушеннями функцій опорно-рухового апарату.

Загальне ставлення держави та суспільства до дітей, що мають вади розвитку, не можна вважати оптимальним. На ступінь відторгнення аномальних дітей впливають в основному два чинники: демографічний і сам дефект. Так, наприклад, за даними ряду досліджень жителі міст налаштовані по відношенню до аномальних дітей і підлітків більш негативно, ніж жителі невеликих сіл. Сільські жителі частіше проявляють безкорисливість і альтруїзм.

Не менш важливою є проблема, пов’язана зі зміною громадської думки по відношенню до осіб, що мають інвалідність. Преса, радіо, телебачення, інші засоби масової інформації повинні об’єднати свої зусилля для виховання в населення шанобливого ставлення до всіх людей, що опинилися через фізичний або психічний дефект у скрутному становищі. Відчуття неповноцінності, що виникає в них у зв’язку з нерозумінням їхніх проблем, заважає їм жити, користуватися можливостями людського життя, а в дітей формуються якості, що не дозволяють їм ефективно взаємодіяти із соціальним середовищем.

Дані моніторингу преси[3] показали низький рівень обізнаності журналістів щодо реальної життєвої ситуації та проблем людей з інвалідністю. Журналісти вживають ярлик «інвалід» щодо людей з інвалідністю, який закріплюється у свідомості пересічного громадянина. Більшість обласних газет створюють негативний образ людини з інвалідністю. Про це, зокрема, свідчать назви статей:

1)  Чернівецька область: «Інваліди дякують людям» (питання: а інваліди що – не люди?».

2)  Івано-Франківська область: «Інваліди повірили в себе» (питання: хто такі інваліди?).

3)  Хмельницька область: «Інвалідам – безбар’єрність!» (питання: невже лише люди з інвалідністю потребують безбар’єрного простору?) або «Удар по інвалідам».

4)  Луганська область: «О пенсиях, стаже и инвалидах» (питання: невже це поняття однієї категорії?).

5)  Львівська область: «Інваліди відзначають свій день у театрі імені Марії Заньковецької» (питання: що це за поняття: інваліди мають свій день?) або «Людям на візках створять окрему транспортну службу» (питання: а чому люди з інвалідністю не можуть користуватися загальною транспортною мережею?).

На жаль, ЗМІ в Україні не сприяють соціалізації та інтеграції людей з інвалідністю.

 

3. Соціальне забезпечення

Протягом 2006 року парламент прийняв низку законів, покликаних покращити забезпечення прав людей з інвалідністю.

Одним з найважливіших законів залишається закон про бюджет, котрим кожного року визначаються фактичні суми, котрі можуть отримати люди з інвалідністю. Існуюча система визначення фактичних розмірів виплат законом про бюджет є неприпустимою, оскільки не робить становище цієї категорії людей стабільним та передбачуваним.

Зокрема, законом про бюджет на 2007 рік у статті 29 було визначено, що виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та "Про жертви нацистських переслідувань" здійснюється у таких розмірах:

-  інвалідам І групи – 450 гривень,

-  інвалідам II групи – 360 гривень,

-  інвалідам III групи – 300 гривень;

-  членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, – 150 гривень.

У статті 56 закону про бюджет було передбачено, що у 2007 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” та Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам” встановлюється:

-  для працездатних осіб у сумі 121 гривня,

-  непрацездатних осіб – 170,5 гривні,

-  інвалідів – 181,5 гривні.

Тільки здогадуватися можна, як людині можна вижити при подібному рівні прожиткового мінімуму.

А в статті 95 закону про бюджет встановлено, що мінімальний розмір пенсії по інвалідності, передбачений статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" установлюється в розмірі:

– інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби І групи – у розмірі 120 відсотків, II групи – 110 відсотків, III групи – 105 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

– іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби І групи у розмірі – 110 відсотків, II групи – 105 відсотків, III групи – 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

– інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби – у розмірі 110 відсотків,

– з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони – 120 відсотків,

– а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони – 130 відсотків від відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (05.10.06) надано 50-процентну знижку плати за користування житлом, комунальними послугами у межах середніх норм споживання, передбачених законом, телефоном. Зазначені у цьому пункті пільги надаються також членам сімей громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законом.

Законом України Про внесення змін до статті 37 Закону України "Про державну службу" (12.12.06) було визначено, що пенсія по інвалідності призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами I та II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I та II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Статтею 11 та Закону України „Про житловий фонд соціального призначення” (12.01.06) надано право інвалідам I та ІІ групи та сім’ям, які мають дитину-інваліда віком до 18 років або інваліда з дитинства I чи II групи, дітям з інвалідністю, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і які проживають в установах соціального захисту населення, після досягнення повноліття, на позачергове отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення.

У зв’язку з набранням чинності 1 січня 2006 р. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»[4], інваліди з дитинства та діти-інваліди отримали право на одночасне призначення та виплату пенсії в разі втрати годувальника (якщо має право на її призначення) органами Пенсійного фонду України та державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» органами праці та соціального захисту населення.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України від 19.06.2006 року №229/569/402 «Про затвердження Змін до порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” були встановлені розміри надбавки на догляд:

 – за інвалідом з дитинства І групи – 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що складає 193,50 грн.;

– за одиноким інвалідом з дитинства ІІ й ІІІ групи – 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що складає 58,05 грн.;

– за дитиною інвалідом до 6 років – 50% прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, що складає 221,00 грн.;

– за дитиною інвалідом віком від 6 до 18 років – 50% прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років, що складає 284,00 грн.

Надбавка на догляд за дитиною інвалідом призначається особі, яка не працює, не вчиться (окрім заочної форми навчання), не служить, не займає виборну посаду і яка фактично здійснює догляд за дитиною-інвалідом, на яку призначена державна соціальна допомога. У разі працевлаштування особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною-інвалідом (крім одиноких матерів та одиноких батьків), виплата на догляд припиняється з місяця, наступного за тим, у якому відбулося працевлаштування.

Інвалідам з дитинства, які перебувають на повному державному утриманні в будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів війни та праці, стаціонарних відділеннях територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян виплачується 25% призначеного розміру державної соціальної допомоги.

У 2006 році Уряд схвалив Державну типову програму реабілітації інвалідів[5]. Завдяки цій Програмі планується встановити гарантований державою перелік реабілітаційних послуг, технічних, допоміжних та інших засобів реабілітації. Вони надаватимуться інваліду безкоштовно або на пільгових умовах з урахуванням фактичних потреб у залежності від віку, статі, виду захворювання (каліцтва) та відповідно до індивідуальної програми реабілітації. Відповідно до законодавства, обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою інвалідів, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів. У жовтні 2006 року проект цього документа було схвалено Радою в справах інвалідів при Кабінеті Міністрів.

19 вересня 2006 р. уперше в Україні рішенням Вінницької обласної ради був створений комунальний заклад «Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації молоді з функціональними обмеженнями «Обрій». Цей державної заклад займається соціальною адаптацією молоді з інвалідністю віком з 14-ти до 35-ти років. Це перший крок держави в забезпеченні денної занятості молоді з інвалідністю. До цього часу цим питанням займалися лише громадські організації.

Із кожним роком у Держбюджеті збільшується кількість коштів, спрямованих на виконання програм і заходів щодо соціального захисту інвалідів. Проте таке збільшення не помітне через інфляцію та ріст цін, а тому розмір призначених допомог та пенсій людям з інвалідністю є неадекватний їхнім потребам для існування.

У порівнянні з минулим роком:

– збільшено у два рази середній розмір пенсійних виплат (середній розмір пенсійної виплати становить 313 грн.);

– збільшено на 11 % розрахунковий розмір прожиткового мінімуму, що використовується при призначенні державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам (розрахунковий розмір становить 100 грн.);

– у середньому на 26 % зріс розмір разової грошової допомоги до Дня перемоги інвалідам війни;

– збільшено майже у два рази розміри компенсаційних виплат за бензин, ремонт, технічне обслуговування спецавтотранспорту, транспортне обслуговування (компенсація на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля тепер становить 142 грн. на рік, мотоколяски – 94 грн. на рік, на транспортне обслуговування – 192 грн. на рік.);

– майже на 23 % зросли видатки на фінансову підтримку всеукраїнських громадських організацій інвалідів (вони тепер складають близько 15 млн. грн.).

Протягом 2006 року було удосконалено Порядок обчислення соціальної допомоги інвалідам та громадянам, які не мають права на пенсію.

За умов збільшення розміру прожиткового мінімуму, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам перерахунок державної соціальної допомоги буде здійснюватися з дати, з якої встановлено новий розмір прожиткового мінімуму. Такий порядок установлено Постановою Уряду від 18 жовтня ц.р. № 1429 „Про внесення змін до порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд”.

Визначення розміру державної соціальної допомоги залежить від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Сума виплати прив’язана до прожиткового мінімуму, встановленого на дату звернення за допомогою, затвердженого на відповідний рік. У разі збільшення прожиткового мінімуму збільшується і допомога.

Раніше перерахунок державної соціальної допомоги здійснювався з наступного місяця (від дати введення нового прожиткового мінімуму або рівня його забезпечення у випадках, установлених законом), тобто фактично адресат отримував збільшену допомогу через місяць відповідно до Постанови КМУ від 2 квітня 2005 року № 261.

Одночасно пенсійні виплати перераховувались з дати, якою встановлювався новий рівень прожиткового мінімуму. Саме з метою усунення нерівності в порядку перерахунку виплат до минулорічної постанови були внесені поправки відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”.

Таким чином, прийнятий акт дав можливість обчислювати розмір державної соціальної допомоги з дати, з якої встановлено новий розмір прожиткового мінімуму (рівень забезпеченості), а не з місяця, що настає за тим, у якому відбулося збільшення прожиткового мінімуму.

 

Інформація до Дня Уряду в парламенті[6]

Доповідав Міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв. На початку свого виступу він зазначив, що основою практичних зрушень у цій сфері стало законодавче підґрунтя. Реалізація Національної програми дозволила вдосконалити вітчизняну законодавчу базу стосовно соціального захисту інвалідів. Прийнято 248 нормативно-правових актів, ратифіковано конвенцію №159 Міжнародної організації праці «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів». Лише за останній рік схвалено понад три десятки правових документів, які спрямовані на створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з особливими потребами.

Міністр праці та соціальної політики зазначив, що за час дії Національної програми здійснено формування розгалуженої системи реабілітації інвалідів. Мережа реабілітаційних закладів зросла більше ніж у дванадцять разів. Сьогодні в сфері управління різних відомств функціонує 557 реабілітаційних установ. Безпосередньо органам Мінпраці підпорядковано 289 реабілітаційних центрів та відділень. У системі Міносвіти діє 100 таких закладів. У сфері охорони здоров’я – 61 заклад, у Міністерстві сім’ї, молоді і спорту – 45 центрів, при громадських організаціях інвалідів здійснюють реабілітацію осіб з обмеженими можливостями 62 установи.

Одним із перших кроків на шляху побудови системи професійної реабілітації в Україні стало відкриття Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів. У центрі створено всі необхідні умови для проходження професійної реабілітації, навчання та проживання інвалідів зі складними вадами здоров’я.

За 2002-2006 роки професійну реабілітацію в центрі за дев’ятьма робітничими професіями пройшло майже 1300 інвалідів. На центр покладено функції з координації та методологічного забезпечення діяльності усієї мережі регіональних установ професійної реабілітації. З минулого року в ньому розпочато роботу з формування кадрового потенціалу місцевих реабілітаційних закладів.

М. Папієв повідомив про те, що з 2003 року в країні почалося створення міжрегіональних центрів, у яких інваліди здобувають фахову й професійну підготовку за широким спектром спеціальностей та робітничих професій. Оволодівши ними, близько 85 відсотків випускників працевлаштовуються або мають змогу започаткувати власний бізнес.

Усього ж у процесі реалізації Національної програми понад 100 тисяч інвалідів отримали роботу, тобто повноцінно реабілітувалися та інтегрувалися в суспільне життя.

З цією метою були задіяні всі існуючі механізми, а саме: установлення відповідного нормативу підприємствам для бронювання робочих місць, надання цільової фінансової допомоги за рахунок бюджету, використання можливостей Державної служби зайнятості. Доповідач звернув увагу на те, що за час реалізації Національної програми майже втричі збільшилась кількість підприємств, що виконують нормативи працевлаштування інвалідів. Рівень працевлаштування службою зайнятості осіб з інвалідністю відповідає загальним показникам працевлаштування незайнятих громадян.

Однак, аналіз, здійснений фахівцями міністерства, свідчить про необхідність суттєвого підвищення ефективності кожного заходу, спрямованого на працевлаштування. М. Папієв зауважив "не можна миритися з тим, що третина підприємств громадських організацій інвалідів, маючи державну фінансову підтримку, скоротила чисельність працюючих, або не забезпечує гідних умов праці, в тому числі належного рівня заробітної плати".

Міністр праці та соціальної політики наголосив на тому, що інтеграція людей з особливими потребами в суспільство неможлива без забезпечення їх технічними засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування, зручним ортопедичним взуттям, милицями, засобами малої механізації та побутової реабілітації.

За словами доповідача, за останніх 5 років з Державного бюджету на ці цілі виділено 560 мільйонів гривень. Порівняно з 2001 роком у поточному році асигнування на поставку технічних засобів реабілітації збільшено більш ніж удвічі – з 94 до 197 мільйонів гривень. Щороку близько 800 тисяч осіб з обмеженими можливостями отримують технічні засоби реабілітації. Проте в повному обсязі забезпечити потреби інвалідів не вдалося.

З метою розв’язання цієї проблеми уряд у проекті Державного бюджету на 2007 рік передбачає суттєве збільшення видатків на виробництво технічних засобів реабілітації, довівши ці асигнування до 260 мільйонів гривень.

Також доповідач зупинився на розв’язанні проблеми забезпечення інвалідів транспортними перевезеннями. Він зазначив, що серед пріоритетних завдань Національної програми є прийняття регіональних програм безперешкодного доступу інвалідів до об’єктів соціальної транспортної інформаційної та інших інфраструктур.

Рішенням органів місцевого самоврядування та виконавчої влади в місцевих програмах економічного та соціального розвитку, починаючи з 2006 року, передбачено заходи зі створення спеціалізованих транспортних служб для безперешкодного та безкоштовного перевезення людей з інвалідністю.

Більш доступним для інвалідів стає міський транспорт. Виготовлені дослідні зразки автобуса та тролейбуса, облаштованих спеціальними підйомниками. Створений дослідний зразок трамваю з пристосованим входом. Зростає кількість потягів зі спеціальними вагонами для перевезення інвалідів.

Міністр праці та соціальної політики вважає, що для досягнення позитивних зрушень слід приділити більше уваги питанням освіти інвалідів. На його думку, також потребує оптимізації існуюча мережа реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів. Частина закладів не має необхідної матеріальної бази, кваліфікованих кадрів. Для їх подальшого розвитку та покращання якості реабілітаційних послуг необхідно забезпечити державну підтримку, зокрема, вирішити питання щодо внесення змін до Бюджетного кодексу України в частині фінансування цих закладів з бюджетів відповідних рівнів.

М. Папієв виступив за збереження існуючого нормативу по працевлаштуванню інвалідів – 4 відсотки від середньооблікової чисельності працівників на підприємствах. Це дасть можливість до 2009 року збільшити кількість працюючих інвалідів з 360 тисяч, як зараз, до 1 млн. на 2,5 млн. інвалідів загалом.

Співдоповідав Голова Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Петро Цибенко. Він зазначив, що проблемою є законодавче впорядкування фінансування діяльності мережі створених реабілітаційних центрів для інвалідів та дітей-інвалідів. Існуюча нині практика фінансування їх за рахунок цільових коштів Фонду соціального захисту інвалідів є нонсенсом.

За результатами обговорення Верховна Рада 294-ма голосами ухвалила Постанову, якою взяла до відома інформацію Кабінету Міністрів про виконання Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки. Верховна Рада також рекомендувала Кабінету Міністрів розробити нову редакцію Державної програми професійної реабілітації та трудової зайнятості осіб як з фізичними вадами, так і з психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період 2007-2011 років.

 

4. Освіта

Толерантність є центральним принципом філософії відкритого суспільства. Неможливо уявити процес створення відкритих демократичних суспільств без освітніх систем, які були б віддзеркаленням і слугували прикладом цього процесу. Однією з основ такого демократичного бачення є рівні права на отримання якісної освіти, освіти без упереджень і стереотипів.

Крім того, освіта людей з інвалідністю є основою для їхнього подальшого працевлаштування.

У загальноосвітніх школах України разом з однолітками навчаються близько 70 тис. дітей, які мають проблеми розумового розвитку та сенсорні порушення. Певна категорія дітей з інвалідністю, стан здоров’я яких унеможливлює навчання і виховання в загальноосвітніх школах (54 тис. дітей), здобувають освіту в 396 спеціальних навчальних закладах.

На впровадження інтегрованих форм навчання Фондом соціального захисту інвалідів у 2001-2005 рр. спрямовано близько 15 млн. гривень. За вісім місяців 2006 року за цим напрямом було виділено понад 3 млн. гривень.

У червні-вересні 2005 р. у рамках проекту Міжнародного Фонду «Відродження» «Права дітей з особливими потребами на рівний доступ до якісної освіти» було проведено опитування за партнерської участі та підтримки Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», Центру тестових технологій МФВ, керівників загальноосвітніх закладів у містах Києві, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Дніпропетровську, м. Біла Церква Київської області та смт. Буча Ірпінського району Київської області. На основі аналізу даних дослідження були вироблені рекомендації щодо впровадження інклюзивної моделі навчання в Україні.

Дане дослідження виявило, що найбільші переваги інклюзивне навчання принесе:

-  дітям з особливими освітніми потребами – вони будуть краще підготовлені до умов реального життя, вони будуть мати більше можливостей брати участь у різних видах діяльності, вони з більшою ймовірністю сприймуться суспільством;

-  батькам дітей без особливих освітніх потреб – вони ставитимуться до сімей, де є діти з особливими освітніми потребами з більшим розумінням;

-  дітям без особливих освітніх потреб – вони також будуть краще підготовлені до умов реального життя;

-  батькам дітей з особливими освітніми потребами – вони будуть мати можливість зустрічатися та спілкуватися з батьками дітей без особливих освітніх проблем.

Також інклюзивна освіта, за результатами даного дослідження, має певні недоліки, а саме:

-  діти з особливими освітніми потребами не будуть мати педагогів з достатнім рівнем спеціальної підготовки;

-  батьки дітей з особливими освітніми потребами можуть бачити неприйняття своїх дітей однолітками;

-  батьки дітей з особливими освітніми потребами будуть помічати відмінності між розвитком своїх дітей та їхніх однолітків і страждатимуть від цього;

-  діти з особливими освітніми потребами отримуватимуть недостатньо реабілітаційних та інших спеціальних послуг;

-  діти з особливими освітніми потребами не будуть прийняті своїми однолітками.

Найбільш суттєвими перешкодами для впровадження інклюзивного навчання є:

-  відсутність гнучкого фінансування з боку держави;

-  надто велика наповнюваність класів у загальноосвітніх школах;

-  брак навчальних матеріалів, обладнання, технічних засобів навчання в загальноосвітніх закладах;

-  непристосованість приміщень до особливих потреб дітей;

-  брак спеціалістів та спеціальних послуг для дітей з особливими потребами, які навчаються в умовах загальноосвітнього закладу, відсутність посад асистентів педагога.

Фактори, що підтримують впровадження інклюзивної моделі навчання це, перш за все:

-  персонал, який працює з дітьми з особливими освітніми потребами;

-  позитивне ставлення до дітей з особливими потребами;

-  наявний позитивний досвід роботи з дітьми даної категорії;

-  відповідна підготовка та співпраця зі спеціалістами.

На виконання низки нормативних документів[7] Міністерство освіти і науки України доручило створити при кожному обласному управлінні освіти і науки координаційну Раду з питань освіти осіб з обмеженими можливостями за участю громадських організацій. Це спрямовано на забезпечення дієвості, гласності, координування зусиль державних та недержавних структур щодо забезпечення права на якісну освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я, зокрема, інвалідів.

Також Міністерство освіти і науки України підкреслило важливість вирішення питань щодо:

-  забезпечення комплексного підходу до створення належних умов для здобуття освіти особами з обмеженими можливостями протягом усього життя в навчальних закладах країни, незалежно від їх типу, підпорядкування і форми власності;

-  належного фінансового, матеріально-технічного і навчально-методичного забезпечення процесу здобуття освіти всіх рівнів особами з обмеженими можливостями;

-  безперешкодного доступу осіб з обмеженими можливостями до відповідних навчальних закладів та вільне пересування в них; забезпечення особистісне орієнтованого навчання інвалідів у системі інтегрованого навчання;

-  поліпшення якості професійної освіти та забезпечення конкурентоспроможності інвалідів на ринку праці;

-  укомплектування навчальних закладів достатньою кількістю педагогічних та науково-педагогічних працівників з відповідною фаховою підготовкою;

-  створення умов для соціальної адаптації інвалідів;

-  одержання інвалідами можливості вести повноцінний спосіб життя, розв’язанню їхніх соціальних проблем.

15 грудня 2006 року в Білій Церкві (Київська область) загальноосвітня школа I-ІII ступенів № 20 першою в Україні реалізувала право дітей з особливими потребами на рівний доступ до якісної освіти через створення повної архітектурної доступності приміщень закладу.

Здійснилась мрія білоцерківських дітей з особливими потребами та їх батьків про спільне навчання з однолітками. Тепер діти будуть отримувати досвід соціального життя, вивчати шкільні дисципліни нарівні з усіма. У той час, як їхні батьки мають можливість повноцінно працювати й покращувати матеріальне становище своїх родин.

Усе почалося 2003 року з перемогою в конкурсі інноваційних ідей, оголошеного Світовим Банком і профінансованого ЮНІСЕФ. Далі – другий проект, третій, четвертий, п’ятий... У результаті ми можемо констатувати, що в Білій Церкві реалізовані гарантовані Конституцією України права дітей з особливими потребами на якісну освіту й реально впроваджено навчання дітей з особливими потребами разом з однолітками (інтегроване навчання), школа є архітектурно доступною (спеціально обладнані санітарні приміщення, класні кімнати, кімнати відпочинку, збудовані пандуси та ліфт для доступу на 2-3 поверхи). До цього переліку можна додати й здійснення програм спеціальних тренінгів для вчителів класів інтегрованого навчання, виховні заходи щодо розвитку толерантності серед учнівської громади, серйозні „баталії" спрямовані на удосконалення законодавства, яке має регулювати інтегровану освіту.

Обсяг виконаних робіт важко виразити грошима, адже багато справ виконувалося безоплатно. І лише сухі цифри бухгалтерської звітності за виконані проекти вимальовують загальний бюджет наданої благодійної допомоги протягом чотирьох років наполегливої праці у 446 694,6 гривень.

На жаль, програми освіти дітей з особливими потребами, які є вкрай необхідними для покращення якості життя тисяч осіб з інвалідністю, в Україні не фінансуються з бюджету.

 

5. Дотримання прав дітей з інвалідністю

На початку квітня 2007 року Генеральна Прокуратура України оприлюднила результати перевірки дотримання прав дітей з інвалідністю у 10-ти областях України (Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській та інших), де високі показники кількості дітей з інвалідністю.[8]

У Донецькій, Житомирській областях не розробляються програми розв’язання проблем інвалідів. Проте, в Донецькій області мешкає 15 тис. дітей-інвалідів, у Житомирській – понад 5 тис. таких дітей. У Закарпатській, Запорізькій, Київській, Харківській, Хмельницькій областях такі програми носять декларативний характер, оскільки жодної копійки на їх виконання не передбачено. На усунення цих порушень закону прокуратурами у лютому 2007 року внесені подання головам обласних державних адміністрацій.

Органами та установами охорони здоров’я не в повній мірі забезпечується гарантоване ст. 49 Конституції України та ст. 6 Закону України “Про охорону дитинства” право дітей з інвалідністю на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу, пільгове забезпечення ліками. Через неузгодженість діяльності органів та установ охорони здоров’я та органів праці і соціального захисту населення не забезпечено виконання вимог Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні". Як наслідок, фактично реабілітацією охоплено здебільшого 10 % дітей-інвалідів.

У переважній більшості перевірених медичних установ Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Київської, Харківської, Хмельницької, Черкаської областей лікарськими консультативними комісіями при встановленні інвалідності не складаються індивідуальні програми реабілітації, за якими має проводитись фізична, психологічна, педагогічна адаптація та інтеграція дітей.

Не виконуються вимоги ст. 26 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” щодо пріоритетного права дітей-інвалідів на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації та виробами медичного призначення, що перешкоджає інтеграції їх у суспільство.

Органи праці та соціального захисту населення на місцях навіть не володіють статистичними даними щодо реальної потреби у зазначених виробах для дітей. Зокрема, на черзі на отримання засобів пересування перебуває понад 7,6 тис. дітей-інвалідів. Більшість з них чекають автомобілі понад 10 років. У 2006 році лише на 2% забезпечено їх потребу в автотранспорті. Жодного автомобіля упродовж 2004-2006 років не виділено дітям-інвалідам у Донецькій, Кіровоградській, Одеській областях та м. Севастополі.

У більшості перевірених регіонів не виконуються вимоги ст. 26 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до житлових будинків, об’єктів соціальної інфраструктури, громадського транспорту для вільного пересування у населених пунктах.

Так, рішенням сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області затверджено програму “Пандус”, на виконання якої упродовж 2005-2006 років передбачались видатки у розмірі 146,6 тис. грн. Проте, фактично кошти виділені не були, належні умови для пересування інвалідів не створено. Тільки за втручання прокурора м. Мелітополя затверджено перелік об’єктів, які підлягають обладнанню спецзасобами, та виділено на зазначені цілі 100 тис. грн.

Більшість діючих дитячих закладів для таких дітей не мають відповідної матеріально-технічної бази для їх повноцінного розвитку. Тісні приміщення, відсутність спеціальних меблів, відсутність необхідних засобів корекції, незадовільне харчування.

Зокрема, у Тетерівському будинку-інтернаті Житомирської області вихованці замість м’яса отримували страви, виготовлені з сала. Відсутнє дієтичне харчування. Більшість вихованців інтернатів здійснюють зубопротезування за власні пенсійні кошти. В Пугачівському будинку-інтернаті крім лавочок, на яких діти чекають черговий прийом їжі, відсутні будь-які засоби корекції та фізичного розвитку, культурно-масова та виховна робота з підопічними не проводиться.

На усунення цих порушень прокуратурою області внесено 4 подання, які задоволено, 5 службовців притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Через відсутність належних умов для літнього відпочинку та оздоровлення таких дітей, вони фактично постійно перебувають в інтернатах, та замість санаторного лікування отримують лише вітамінізоване харчування. Незважаючи на те, що більше 2 тис. осіб має медичні показання для повноцінного санаторно-курортного лікуванням, Державним бюджетом України кошти на оздоровлення дітей-інвалідів, вихованців будинків-інтернатів не передбачено.

Встановлено непоодинокі порушення вимог Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, Закону України “Про пенсійне забезпечення” при призначенні, нарахуванні та виплаті соціальної допомоги та пенсій дітям-інвалідам. Нерідко ця допомога призначається із затримкою, не в повному обсязі, несвоєчасно проводиться їх перерахунок.

У ході прокурорських перевірок дітям та родинам, в яких вони виховуються, відшкодовано понад 200 тис. грн.

Нерідко обмежуються права дітей-інвалідів на вільний вибір державних грошових виплат, внаслідок чого вони не отримують всіх належних їм виплат. Так, управліннями праці та соціального захисту населення Славутської райдержадміністрації та міськвиконкому Хмельницької області безпідставно попереджено інвалідів та їх законних представників про те, що у разі призначення їм державної соціальної допомоги, подальше поновлення виплати соціальної пенсії неможливе. Вказані незаконні дії опротестовано міжрайпрокуратурою.

Майже 8 тис. дітей – інвалідів утримуються в будинках – інтернатах системи Мінпраці. Більше 10 тисяч дітей виховуються в інтернатах МОН.

Прокурорськими перевірками встановлено, що службовими особами таких установ не вживаються заходи до встановлення правового статусу дітей, захисту майнових і житлових прав. Пенсії оформляються із запізненням, діти не отримують аліментів, паспортів по досягненню 16 років, документів про інвалідність.

Неналежним є стан працевлаштування дітей-інвалідів, насамперед випускників спеціальних, професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Упродовж 2006 в цілому по державі працевлаштовані лише 17 дітей-інвалідів, жодного неповнолітнього – у Житомирській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі.

На жаль, не відбувається очікуваних результатів від роботи служб у справах дітей, на які законом покладено функції захисту прав дітей, координації з цих питань з органами, установами, підприємствами. Як наслідок, діти, що потребують державної допомоги, залишаються тривалий час без уваги цих державних служб.

Через недбалість служб у справах дітей Дніпропетровської області порушено права 48 дітей-інвалідів з числа сиріт на отримання одноразової грошової допомоги після досягнення повноліття. Діти не були включені до списку отримувачів цих виплат. На захист їх прав 16.03.2007 прокуратурою області внесено припис, який задоволено.

Генеральною прокуратурою вивчено та проаналізовано причини виявлених порушень закону та прав дітей-інвалідів. Проведено перевірки в Міністерстві праці та соціальної політики України, Фонді соціального захисту інвалідів. Установлено, що підрозділи цих відомств, які відповідають за реалізацію державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, їх реабілітації не контролюють інформацію про загальний стан справ щодо соціального забезпечення дітей-інвалідів, пенсійного забезпечення, захисту їх житлових і майнових прав. Через відсутність налагодженої взаємодії з Міністерством охорони здоров’я України, несвоєчасне виконання передбачених ними заходів щодо реалізації Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, до цього часу відсутній механізм організації процесу реабілітації та надання комплексу послуг дітям-інвалідам.

Усього за результатами даних перевірок прокурорами захищено права майже 3 тис. дітей-інвалідів, внесено 350 приписів і подань, опротестовано понад 60 незаконних актів, притягнуто до відповідальності більше 100 службових осіб, порушено 7 кримінальних справ.

 

6. Висновки та рекомендації

Для людей з інвалідністю в Україні все ще залишається велика кількість життєво важливих невирішених питань, що не дозволяють їм відчувати себе повноцінними громадянами нашого суспільства. На жаль, за останній рік у цій сфері з’явилися нові проблеми, у той час як старі так і не вирішилися.

Найважливішими з них залишаються:

1)  Після проходження курсу реабілітації в Центрах (переважна кількість Центрів обслуговують дітей до 18 років) діти-інваліди та молоді інваліди з важкими психофізичними вадами вимушені весь час залишатися вдома з-за відсутності на державному рівні соціальних послуг для людей з інвалідністю.

2)  Громадські організації через відсутність постійного фінансування та труднощі в отриманні відповідної ліцензії не мають можливості надавати різноманітні соціальні послуги людям з інвалідністю.

3)  Безвідповідальність чиновників по відношенню до людей з інвалідністю та їх родин призводить до невиконання чиновниками своїх функціональних обов’язків.

4)  Відсутність необхідної кількості спеціальних (корекційних), реабілітаційних закладів та кваліфікованих кадрів.

5)  Відсутність спеціалістів (юристів, психологів, логопедів, дефектологів, соціальних педагогів та працівників), які мали б професійну підготовку для роботи з людьми з інвалідністю.

6)  Відсутність реабілітаційних структур для людей з інвалідністю в районних містечках та селах.

7)  Відсутність централізованої мережі транспортних послуг для людей, які пересуваються за допомогою інвалідного візка або мають обмеження в пересуванні.

8)  Відсутність адаптерів у системі телефонних мереж для людей, які мають важкі порушення мови та не можуть користуватися телефонним зв’язком.

9)  Відсутність координації дій у питаннях захисту та забезпечення прав та потреб інвалідів з фізичними обмеженнями між Міністерством освіти та науки, Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту й Міністерством праці та соціальної політики України.

10)  Кількість передач із сурдоперекладом обмежена, газет та журналів, у яких були би сторінки шрифтом Брайля, практично немає.

11)  У бібліотеках загального користування людям з вадами зору та обмеженими можливостями пересування отримати інформацію теж фактично неможливо.

12)  Порушення в сфері визнання недієздатними осіб з розумовою відсталістю та призначення їм опікунів.

13)  Відсутність контролю за діяльністю опікунів осіб з розумовою відсталістю.

14)  Роботодавці не хочуть створювати реальні робочі місця для людей з інвалідністю, відкупаючись «мінімальною ставкою».

Також серед людей з інвалідністю в Україні спостерігаються наступні негативні явища:

1.  Низька соціальна активність людей з інвалідністю.

2.  Низький рівень обізнаності про права людей з інвалідністю та членів їх родин.

3.  Споживацький підхід до діяльності державних та громадських об’єднань.

4.  Відсутність взаємного спілкування між людьми з інвалідністю, що проживають в сільській місцевості.

5.  Родина, один зі членів якої є людиною з інвалідністю, трактується суспільством як «родина другого сорту»;

6.  Невміння відстоювати та захищати свої права в державних структурах різного рівня.

7.  Поширення серед людей з інвалідністю негативних звичок: тютюнова, алкогольна та наркотична залежність.

8.  І, як наслідок вищевказаних семи пунктів, зневіра в житті.

 

Рекомендації:

1.  Підписати та ратифікувати Конвенцію ООН про права інвалідів та факультативний протокол до неї.

2.  Сприяти активізації роботи існуючих державних служб соціального спрямування, відкритості та прозорості їх діяльності.

3.  Інваліди всіх категорій і груп незалежно від пенсійного забезпечення повинні мати можливість працевлаштування та реалізації особистості в суспільстві.

4.  Система пенсійного забезпечення повинна бути значно спрощена й не залежати від прийняття закону про державний бюджет.

5.  Створення та всебічна підтримка громадських організацій та волонтерських служб для людей з інвалідністю.

6.  Створення безбар’єрного простору.

7.  Внесення істотних змін у законодавчі акти, що регламентують визнання групи інвалідності, а саме: діти-інваліди повинні отримувати безстрокову групу інвалідності.

8.  Поступова зміна напрямку спеціальної освіти від інституалізації до навчання за місцем проживання через класи залучення та повну інклюзицію в навчальні заклади всіх рівнів.

9.  ЗМІ має створювати позитивний, а не жалюгідний образ людини з інвалідністю.

10.  Проведення роботи органів влади із забезпечення потреб та дотримання прав людей з інвалідністю повинно будуватися за принципом : „Не робіть для нас без нас».



[1] Підготовлено Іриною Саранчою, Головою Правління Вінницької міської громадської організації соціального розвитку та становлення окремих мало захищених категорій молоді „Паросток”, та Володимиром Яворським, виконавчим директором УГСПЛ.

[2] Державна типова програма реабілітації інвалідів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006р. №1686.

[3] Фундація прав людини із червня 2006 по травень 2007 рр. реалізує проект «Правозахисна Консолідуюча програма «Схід-Захід» для жінок з особливими потребами». У рамках цього проекту здійснюється моніторинг ЗМІ в 12 областях України: Хмельницькій, Кіровоградській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Чернівецькій, Чернігівській, Черкаській, Вінницькій, Житомирській, Донецькій.

[4] Прийнятий 3 березня 2005 року за № 2457-IV.

[5] Державна типова програма реабілітації інвалідів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006р. №1686.

[6] 10 жовтня 2006 р. у Верховній Раді України відбувся День Уряду України з порядком денним: «Про виконання Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001 – 2005 роки». Дивіться портал парламенту: www.rada.org.ua.

[7] Указ Президента України від 01.06.2005 р. № 900/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», Указ від 04.07.2005 р. № 1013/2005 «Про невідкладні заходи щодо функціонування та розвитку освіти в Україні», Указ від 27.12.2005 р. № 1845/2005 «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.11.2005 р. № 444-р «Про затвердження плану додаткових заходів щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями».

[8] Прес-реліз до брифінгу начальника відділу захисту прав і свобод неповнолітніх Генеральної прокуратури України Людмили Олександрівни Скитенко. Дивіться на сайті Генпрокуратури: http://gpu.gov.ua/control/uk/publish/article/info?art_id=88463&cat_id=55355.

 Поділитися