пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200722
15.08.2007 | Тарас Возняк
джерело: zaxid.net

Львів і вибори: будьмо уважні!!!

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

   

Однією з сучасних визначальних рис як народу України в цілому, так і значною мірою галичан та львів’ян є спочатку неусвідомлювана, а потім й чітко артикульована відраза до всього, що пов’язане з політикою. Причиною цього є як завищені очікування, спричинені помаранчевою революцією, так і жорстке розчарування в її лідерах, які просто не спромоглися бути на висоті становища.

Опинившись як сміття на гребені її подій, вони чомусь уявили, що є творцями цього політичного зриву. Однак після того, як хвиля спала, раптом всім став очевидним їх справжній масштаб.

Народ неначе зробив вже все, що можна було зробити. Тричі проголосував за ті зміни, які мали б відбутися в країні, тричі відстояв свій вибір і таки змінив керманичів, які мали б виконувати те, чого хотів народ і чому такі «гіганти» політичної думки та волі як Кінах чи Рибачук (про інших – потім) підспівували.

Думаю, що не менше розчарування спіткало й гарячих прихильників опонентів «помаранчевих». Особливо після останніх парламентських виборів. Щоправда, для лідерів «синього» спектру нашого політикуму – це не перешкода. Як голосуватимуть «їхні» регіони насправді – їх не цікавитиме.

Найбільшою проблемою буде решта України, де таки може відбутися щось на кшталт виборів. Тут все ж рахуватимуть голоси. І тільки це ще може вплинути на конфігурацію майбутньої влади.

Однак, тут я ловлю сам себе на слові – а чи дійсно що-небудь насправді ще може вплинути на конфігурацію майбутньої влади? Мені здається, що майже ні.

Три головні політичні гравці – Партія регіонів, Наша Україна, БЮТ – насправді зробили все, щоб ніхто інший на політичному обрії України не з’явився. Всім вже стало очевидним, що головною причиною політичної корупції у Верховній Раді, а потім й у всіх інших (без винятку) гілках влади є засаднича порочність виборчого закону. Корупція почалася не тоді, коли людці з мораллю, яка завжди була нижче плінтуса, почали продаватися «регіоналам». Корупція почалася тоді, коли продавалися місця у прохідному списку БЮТ та «Нашої України». І якщо Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко скажуть, що вони не в курсі, то я дозволю собі у цьому засумніватися.

Однак, що було, те було. Кажуть, що за одного битого двох небитих дають. Та не в Україні. Другий і третій раз наближаючись до граблів, ми просто починаємо скиглити – бо ж буде боляче... Зауважте, як тихенько наші політичні партії та блоки знову сформували прохідні списки (так і хочеться сказати – прохідні писки). По-суті, знову залізли під ковдру і «все поділили», як ті «шарікови».

Ніхто з них так і не зробив висновку з цієї справжньої катастрофи для української державності. Бо ж у результаті ми знищили законність в Україні як таку, коли кожна гілка влади і кожен її орган діє абсолютно автономно, і тільки змагаються один з одним у тому, хто вульгарніше потопчеться по закону.

Знову запускаються виборчі кампанії, які щораз більше нагадують дешеві наперсткові забави. Треба вгадати – під яким з трьох наперстків цього разу опиниться почесний львів’янин і БЮТівець, колишній громадянин Кабо-Верде пан Володимир Зубик.

Знову нам втуляють Нострадамуса, який «прозоро» натякає на даму в білому, яка приїде на білому коні і т.д., і т.п.

Чи показують дитячий «єралаш» з набором інфантильних і кволих карликів, які махаючи дитячими кулачками, і самі в це не вірячи, попискують, що вони «зможуть, будуть і хочуть...». Сміх тай годі...

«Лохотрон» запущено!!!

І головні персональні справи вже вирішені. Залишилося тільки, щоб рішення директорів партій, які «височайшою волею» вже зробили свій вибір, хто буде, а хто – ні депутатом, легітимізував народ. І він легітимізує. Бо ж ми знаємо свій народ.

І тут ми підходимо до того, а який інтерес, умовно кажучи, львів’ян у всіх цих мишачих забавах.

Ми можемо виходити з двох засад. Перша полягає у тому, що маючи певніміркування щодо своєї особистої долі, долі своєї родини і дітей, ми якоюсь мірою проектуємо і своє бачення майбутньої України, в якій ми мали б її реалізовувати. Ну, наприклад, я не хотів би, щоб мрією моїх дочок було вийти заміж за престарілого німця чи італійця, як це є для багатьох теперішніх галичанок. Чи – виїхати до Чехії на будову, як це є для багатьох галицьких хлопців.

Наприклад, я хотів би, щоб це була в міру заможна (будьмо реалістами), відкрита для інших і відкрита до інших (з відкритим європейським кордоном) країна, країна з великим середнім класом (а не потужними олігархами), країна безпечна (схована під парасолькою НАТО), з діючими законами (бо тепер ніщо нас не може захистити, навіть гроші, судочинство – це абсолютна сваволя) і т.д., і т.п.

Свого часу всі ці мрії були висловлені на Майдані. Тисячі разів... Що ще кому не зрозуміло, чого хоче народ?

Однак після фіаско помаранчевих лідерів, розколу в їх рядах, зрад різного роду морозів та кінахів, постає запитання – а хто зможе забезпечити виконання цієї програми? Причому зауважмо – від 2004 року вона не змінилася.

Сьогоднішні лідери БЮТу та «Нашої України» неначе пропонують нову програму.

Добре. Принаймні не посилаються тупо на Нострадамуса.

Однак насправді програма вже була сформульована у 2004-му. Хто відповість зі всією щирістю – що вдалося, а що – ні? І з якої причини? Бо ж насправді, будьмо щирими, не все залежало тільки від нікчемності певних осіб. Росія та ЄС теж доклали рук, щоб нівелювати здобутки Помаранчевої революції. З кого спитати, і як та хто відзвітує?

Пропонуючи нову програму, не відзвітувавши про виконання попередньої, ми починаємо нагадувати Брєжнєва, який, не виконавши попередньої програми, на черговому партійному з’їзді пропонував нову. Однак там ми знали ціну цим партійним програмам. Тай нам було байдуже. Ми за неї не голосували. А тут вимагають, щоб ми таки голосували. І є можливість реально проголосувати.

Отож, хто реально береться і може забезпечити виконання, чи принаймні просування у напрямку СОТ, НАТО, ЄС? Хто реально може опиратись черговому «закатуванню» нас у консервну банку через введення на наших кордонах шенгенського режиму? Хто реально подолає політичну корупцію (а партійні списки до болю такі ж самі, як були – «знакомые все лица»). Хто відновить конституційність та законність в країні?

Ви вірите, що це зроблять ті самі «наші» репрезентанти, що були у попередній Верховній Раді?

Але візьмемо до уваги інший аспект. БЮТ і НУ на цей момент разом трішечки не дотягують до того результату, який має Партія регіонів. А є ще комуністи зі своїми кількома процентами. Якщо пропорція збережеться, то БЮТ і НУ як політичні сили, які могли б реалізовувати попередньо окреслену мною програму, будуть у меншості, а, отже, в опозиції. Тобто, ця програма – не виконуватиметься. У неї немає шансів. Однак шанси є в «Нашої України». Вона може бути в більшості. І, звичайно, ж з регіоналами. Однак яку програму виконуватиме таке об’єднання? Я думаю, що і далі розбудовуватиме ніяку, дезорієнтовану, аморфну, проте олігархічну Україну – «страну победившего олигархата».

Тобто, все буде і далі гнити так, як гнило... Як то кажуть – куди не кинься, всюди кут...

І останнє. Верховна Рада має представляти народ України, всі його регіони та міста. Вже стало банальністю повторювати, однак ще і ще раз повторю, – сьогоднішня Верховна Рада на 70% складається з репрезентантів двох міст – Києва та Донецька! І так буде й після цих виборів! Такий закон зробили під себе панове, що сидять під кришталевим куполом українського парламенту.

Отож, насправді у нас є мало шансів, щоб ми як Львів, як Галичина були справді адекватно представлені і у цій Верховній Раді. Мені можуть заперечити і подати низку прізвищ людей – «віртуальних львів’ян», які вже по 15 років мешкають у Києві, а колись мешкали у Львові. Однак подивіться у їх паспорти – там давно вже київська прописка, вони вже давно живуть в іншому світі, де наші проблеми просто неістотні. Для мене львів’янин – це той, хто живе з нами і з нашими проблемами.

Інша проблема – це львів’яни, включені у прохідні місця політичними партіями. На прямих виборах вони не набрали б у Львові і кількох тисяч голосів... Кого вони репрезентують, дорогі наші партійці? Ви скажете – такий закон. Але ж у результаті половина міської та обласної рад заповнені людьми, які не набрали б на прямих виборах і десятка голосів. Кого вони репрезентують? Свій бізнес. А ми тут при чому? Здається, ні при чому...

Отож, хто винен – зрозуміло. Це все ті ж, які знову зібралися нас дурити. Може не зі зла. Але для своєї користі.

Що робити? Думати. І пильнувати свого інтересу. Не даватися розводити себе черговий раз. Львів’янам нарешті треба протверезіти.

 

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори