пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200723
16.08.2007 | Олексій Свєтіков

Що таке «грантоїдство»: приватна думка

   

Три випадки, що трапились зі мною за останній місяць.

На громадській асамблеї в Києві голова правління Луганської обласної організації «Зелений світ» Валерій Денщик висловив Євгену Захарову думку про «неправильне поводження» Свєтікова, який на асамблею не приїхав. Валерій Анатолійович навіть наполягав, щоб Захаров передав мені цю думка.

Прес-конференція, присвячена початку виборчої кампанії в Луганській області. Після мого повідомлення, що КВУ буде проводити навчання членів дільничних виборчих комісій у Луганській області, голова правління Луганської обласної правозахисної організації «Чайка» Лариса Заливна кидає: «Ми сподіваємося, що спочатку Ви зберете нас (представників НДО – О.С.). І послухаєте, що треба говорити членам ДВК».

Після підписання мною листа на підтримку Катерини Левченко відразу кілька керівників НДО розпачали кампанію засудження цієї дії, а голова правління Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман навіть «стукнув» у КВУ – може теж засудять? І вживуть заходів реагування?

Тенденція, як бачимо. У деяких громадських діячів Україні вже нормою стало повчати інших громадських діячів, що тим робити чи не робити. Повчати прилюдно, демонстративно.

Я думаю, що кожен має право мати власну думку, чи нормальною є ця тенденція. Але я так само впевнений, що подібна тенденція є досить шкідливою в суспільному русі й повинна обговорюватися привселюдно.

На мою думку дії, описані вище, є нецивілізованим способом конкуренції. А саме тим, що називають «штовханням ліктями». На зразок: «Змушені підказувати цим «казлам», що потрібно робити їх організації, щоб бути суспільно корисними. І чому їм гранти дають?». І хоча жодна із зазначених вище трьох НДО не може вважатися грантоїдською, але тенденція повчання інших з’явилася в Україні (за моїм переконанням) саме з ним.

Після виключення мене із ВЛКСМ в 1976 році (тоді мені було 20) я не займався громадською діяльністю до 1990 року. Коли прийшов у створену в 1987 році Сергієм Камишаном з товаришами по НПО «Імпульс» северодонецку екологічну асоціацію «Зелений світ». Прийшов з високо задертим носом: молодий кандидат наук, фахівець в області технічної екології.

Тоді в «Зеленому світі» про гранти ще не чули. Більше того, до 1992 року члени асоціації платили членські внески. Була загальна мета (зараз говорять на західний манер – місія) – поліпшити довкілля. Сєверодонецьк дійсно мав високий рівень забруднення атмосфери (тут був найбільший хімкомбінат України) і пов’язану із цим високу захворюваність.

Перша (своєрідна) акція, яку провели молоді сєверодонецькі зелені (комсомольці) ще в 1988, було саботування «комсомольськой стройки» – будівництва нового виробництва себацинової кислоти на місцевому «Азоті». На яку «добровільно» залучали комсомольців міста. Потім було багато інших акцій, які шокували владу. Але були й регулярні контакти із владою. І поступки з боку влади. Так, у Сєверодонецьку вперше в Україні почали друкувати в місцевій газеті дані про забруднення атмосфери – тоді ця інформація ще вважалася ДСК.

В 1990 році до складу сєверодонецького ЗС входило близько 150 чоловік.

Зрозуміло, що й тоді були люди, які говорили: «Замість того, щоб протестувати, краще б дерева посадили». Але то були прихильники КПРС, із середовища екологічних організацій у той час подібне не могло пролунати в принципі. Ми відслідковували, що робили інші екологісти, переймали або не переймали їхній досвід. Але жодній НДО тоді б не прийшло у голову повчати іншу НДО – це робіть, а це не робіть. То були «брати по екологічному руху». І кожному спасибі, хто ніс свою частину загальної ноші. Ту частину, котру сам вважав потрібним нести.

З 90-го року почалося швидке погіршення рівня життя, падіння виробництва й, одночасно, поліпшення стану навколишнього середовища. А природозахисний рух – це все-таки рух ситих. Чисельність ЗС стала стрімко скорочуватися, і до 1998 року в організації залишилося близько 30 чоловік. Та й то скоріше формально. Людей, які продовжували щось робити в галузі охорони природи – було в межах десятка. Зрозуміло, що скоротилася активність. І результативність.

В 1998 році СМЕА «ЗС» отримала перший свій грант (ПРООН), що дозволило виконати проект, який без цих грошей не був би зроблений: зняти й показати по місцевому телебаченню кілька роликів про безпечне (для навколишнього середовища) використання пестицидів на садових ділянках. І паралельно розмістити кілька статей у регіональних газетах про теж.

Я не впевнений, що таку роботу має робити громадська організація. Для доцента кафедри екології, котрим я тоді працював, це дійсно було частиною професійної діяльності, а от для члена екологічної громадської організації? Сумніваюся, що більшість сєверодонецьких зеленосвітовців добре розуміли, чому в рекомендаціях ЗС були виписані ті чи інші технічні процедури, очевидні для фахівців-екологів.

Для України професіоналізація НДО благом не є. Точніше, квазіпрофесіоналізація, оскільки в діяльності НДО в будь-якому випадку немає обов’язкових для професійних установ елементів. А ось здатність НДО виконувати свою місії, а саме лобіювати, домагатися від влади змін, спрямованих на задоволення якогось суспільного інтересу, квазіпрофесійна структура навряд-чи здатна ефективно. Оскільки лобіюватися в цьому випадку буде вже не суспільний інтерес, а інтерес своєї професійної діяльності.

Луганське КВУ створювалося в 1999 році активістами СМЕА «ЗС» саме під грантову програму КВУ, внаслідок чого у нас вперше з’являлися структурні гроші – на оренду офісу, зв’язок, зарплату бухгалтера тощо. Сьогодні такого вже немає, а тоді це було істотною обставиною, яка дозволила нам знову почати діяти ефективно. І у тих же стратегічних напрямках, у яких ми діяли з 1990 року. Це виявилося можливим робити навіть в умовах перманентного протистояння із владою, що для громадських діячів, які походять з кінця вісімдесятих, є природним станом.

Наприклад, коли в 2001 року (формально у зв’язку із закінченням строку контракту, а де-факто на прохання можновладця) мене звільнили з роботи вузівського викладача, завдяки наявності в наших організацій грантів це не привело до важких матеріальних наслідків для моєї родини. Більше того, це дозволило мені істотно збільшити ефективність моєї громадської діяльності. Замість щоденного графіка 6 годин викладання в інституті + 6 годин роботи в КВУ я став працювати за графіком 12 годин роботи в офісі КВУ.

При цьому приблизно 50% мого часу витрачалося на роботу над проектами (за що мені, властиво, і платили зарплату) і 50% часу на роботу з напрямків, які не мали у той час фінансування, але були частиною стратегії діяльності ЛОВ КВУ.

На мою думку, грантова структурна підтримка українських НДО дуже важлива. Вона дозволяє їм діяти незалежно від влади й олігархів. І домагатися змін, потребу в яких має та чи інша соціальна група.

Але є нюанс. Коли з’являються гроші для структурної підтримки НДО, з’являються й бажаючі ці гроші одержувати. Тут мова не про конкуренцію, яка завжди є благом. Мова про заробітчанство, коли НДО розглядається не як засіб досягнення соціально значимих змін у суспільстві, а як місце, де можна заробити. І якби мова йшла лише про конкретного менеджера. На жаль, сьогодні групи молодих активних людей часом створюють НДО саме з метою отримання грантів, які забезпечать їм дохід.

У моїй присутності молодий лідер однієї їх луганських НДО, що виграла грант, дзвонить додому: «Мама, я знайшов собі ще одну роботу». Інший молодий громадський діяч, що не має відношення до журналістики, запитує, де можна публікувати замітки. Я, розуміючи, що мова йде про гонорарну роботу зі ЗМІ, відповідаю, що я особисто гонорарів не отримую, а численні мої повідомлення й статті, що друкують луганські регіональні ЗМІ – це частина моєї громадської роботи. ГРОМАДСЬКОЇ. Яка повинна бути безкоштовною. Парубок дивиться на мене пильно («дядько, а ти не вішаєш мені локшину на вуха»?), а потім говорить: «Так, це американська концепція громадської діяльності».

Коли я кажу про грантоїдство, я маю на увазі саме це. Коли метою діяльності НДО є головним чином «захист» матеріальних інтересів своїх членів. Шляхом одержання грантів.

Якість виконання проектів значення тут не має. Кращі грантоїдські НДО не тільки подають прекрасні заявки й звіти, вони дійсно блискуче організовують заходи. І їм це легше зробити: не болить голова про те, яку думку повинні винести із заходу учасники, які зміни мають відбутися в голові присутніх чи причетних чиновників. Головні питання, що вирішують грантоїди: число телекамер, якість кофе на брейку, посадовий склад запрошених. Тощо.

Грантоїдство в Україні давно вже стало професійною сферою діяльності. Зі своєю методологією. Один з методів боротьби за гранти – указувати іншим НДО, що їм робити або чого не робити. Указувати голосно, привселюдно. Тим самим даючи явний сигнал грантодавцяв, хто більше гідний їхньої прихильності.

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори