пошук  
версія для друку
17.08.2007 | Сергій Довгаль
джерело: www.umoloda.kiev.ua

Театр абсурду... судді Петренка

   

Господарський суд Дніпропетровської області прийняв безпрецедентну ухвалу, якою 27 телеканалам заборонено показувати те, про що вони не мають уяви.

Шахтарське містечко Тернівка на Дніпропетровщині цього літа привернуло до себе, без перебільшення, всеукраїнську увагу. Як уже писала «УМ», усе почалося з конфлікту на териконах шахт, де люди, які залишилися без роботи, заробляли на шматок хліба тим, що, перекидаючи тонни породи, вибирали звідти якісь кілограми вугілля. Більше десяти років ніяких суперечностей на цьому ґрунті не виникало. Доки одного дня до териконщиків не завітали молодики, які запропонували видобуте з породи «чорне золото» здавати «їхнім» людям за вдвічі меншою ціною.

Певна річ, люди почали шукати захисту, де тільки можна. Бурхливі події у Тернівці не могли не привернути уваги й журналістів. З’явилися публікації на цю тему в друкованих ЗМІ, тональність яких схилялася на користь простих людей. Зокрема, публікація у дніпропетровській газеті «Лица» так і називалася – «Раби імперії Ахметова». Але особливий резонанс викликав 17-хвилинний відеофільм «Утраченная справедливость», продемонстрований кількома телеканалами на Дніпропетровщині, а також перед делегатами міжпартійного з’їзду БЮТ, куди завітали більше сорока териконщиків.

А 3 серпня генеральний директор ВАТ «Павлоградвугілля» пан Тищенко подав позовну заяву про захист честі та ділової репутації до Господарського суду Дніпропетровської області, відповідачами по якій визначив Дніпропетровську обласну державну телерадіокомпанію та павлоградську телекомпанію «А-студія». І після цього відбувається щось незбагненне. Суддя Ігор Петренко, незважаючи на свою неймовірну завантаженість, того ж дня підписує ухвалу про забезпечення позову, яка ледь вмістилася на п’яти сторінках комп’ютерного набору.

Текст її звучить категорично: «Заборонити розповсюдження у будь-який спосіб та у будь-якій формі (у тому числі шляхом опублікування у друкованих, аудіовізуальних, електронних, радіомовних засобах масової інформації, шляхом викладення у характеристиках, заявах, листах, зверненнях, повідомленнях, адресованих іншим особам, шляхом повідомлень у прилюдних виступах, а також у іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній особі) інформації та відомостей, які містяться в стрічці «Утерянная справедливость» (нагадаємо: відеофільм правильно називається «Утраченная справедливость»). Особливо в ухвалі наголошується, що ця грізна пересторога стосується будь-яких фізичних та юридичних осіб. Але й на такому тлі суддя Петренко чомусь вирішив додатково перерахувати 27 телекомпаній, переважно київських, яких стосується заборона.

Певна річ, такий прецедент викликав інтерес з боку журналістів. Але суддя Петренко і тут виявив досить своєрідне трактування закону. Точніше – про закон він не згадував взагалі, виставивши журналістів за двері кабінету, де проходило судове засідання, без будь-яких аргументів. Коли ж найзаповзятіші представники мас-медіа намагалися дізнатися, на підставі якої статті закону він робить процес закритим для ЗМІ, суддя Петренко мав доказ один: «Я вам сказав...».

Такою, що не має під собою жодних підстав, розцінила скандальну ухвалу в бесіді з вашим кореспондентом і президент Асоціації медіа-юристів України Тетяна Котюжинська. Вона повідомила, що позовні заяви, де йдеться про захист честі та ділової репутації, не є компетенцією господарських судів. І вже в цьому полягає головний нонсенс.

Навіть якщо у згаданому відеофільмі міститься недостовірна інформація, це не підстава для притягнення телеканалу, який його продемонстрував, до відповідальності. Не так давно гучну оцінку подібним намаганням дав Європейський суд з прав людини, де розглядали позовну заяву донецького юриста Салова до Держави Україна. Правознавець розповсюджував фальшивий на всі сто відсотків випуск газети «Голос України». У ньому йшлося про смерть колишнього Президента України. Так ось на теренах нашої держави Салова притягнули до відповідальності, а в Європейському суді в цьому побачили порушення права на свободу вираження і присудили грошову компенсацію.

До того ж, наголошує Тетяна Котюжинська, інформація про ситуацію на тернівських териконах має суспільне значення, і ніхто не може заборонити її обговорювати...

 

Коментар «ПЛ»:

За повідомленнями ЗМІ, ВАТ «Павлоградвугілля» належить до бізнес-імперії Р. Ахметова «СКМ». Керівництво «Павлоградвугілля» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії та ДП «А-студія» ТОВ «Рекламно-виробнича БІБ-компанія» (Павлоград) за поширення в ефірі недостовірної інформації про підприємство і його структурні підрозділи.

Як говориться в тексті позовної заяви, що має в розпорядженні агентство «УНІАН», у липні поточного року названі телерадіокомпанії поширили в ефірі сюжет «Утраченная справедливость» про збір і збут фізичними особами вугілля й відходів вуглевидобутку з териконів шахт «Павлоградвугілля» – Самарська, Терновська, Західнодонбаська.

Засідання господарського суду за позовом «Павлоградвугілля» заплановано на 28 серпня. Втім, до винесення рішення по суті Господарський суд Дніпропетровської області в забезпечення позову «Павлоградвугілля» виніс свою дивовижну ухвалу, якою заборонив поширення в ЗМІ відомостей, що містилися в сюжеті  даного фільму.

Заборонив «про всяк випадок». Хоча у судовому засіданні не було доведено, що інформація, яка так не сподобалась шахтовласникам, є недостовірною. Залишаючи «за скобками» сам факт того, що Господарський суд невідомо з яких причин взявся розглядати цивільну справу, що є компетенцією судів загальної юрисдикції, слід зазначити, що така ухвала судді, яка немотивовано забороняє будь-яке розповсюдження певної інформації, дуже підхожа  до визначення «цензура». А ст. 15 Конституції України недвозначно проголошує: «Цензура заборонена».

Тобто, дніпропетровський суддя Петренко, немовби намагаючись зупинити ще не доведене порушення законодавства про інформацію – «поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи», – встановлене ст. 47 Закону України «Про інформацію», вдається до порушення цієї ж статті: «примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура».

Зауважу, що ч. 2 ст. 278 діючого «Цивільного кодексу України» дійсно передбачає, що «якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення…». Однак ключовим у даному нормативному приписі є слово «ЯКЩО». Тобто, за логікою законодавства, припинити розповсюдження вищезазначеного фільму можна тількі ПІСЛЯ встановлення факту порушення особистого немайнового права, а не ДО того.

А до цього, згідно зі статтею 277 ЦКУ, «фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації…». При цьому, «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».

Можливо, в «СКМ» всі вважаються членами однієї великої сім’ї. Втім, директор ВАТ «Павлоградвугілля» пан Тищенко, наскільки відомо, поки що навіть не намагався добитися спростування поширеної дніпропетровськими телекомпаніями інформації. Крім того, особи, які поширили цю інформацію (наприклад, журналісти, що знімали відеофільм) мають право спробувати довести, що факти, викладені в ньому, відповідають дійсності. Наголошую, факти, бо, якщо представникам «Павлоградвугілля» не сподобалась тональність подачі матеріалу чи то певні критичні епітети, якими «нагородили» їх автори фільму, тоді взагалі немає підстав для позову. Оскільки, відповідно до ст. 47-1 ЗУ «Про інформацію», «оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості». А оціночними судженнями є «висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири».

І «ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень».

Таким чином, якщо йти за юридичною логікою, суд мусив спочатку встановити, чи були матеріали фільму «Утраченная справедливость», які на думку позивача, ганьблять його честь та ділову репутацію, оціночними судженнями, чи то вони подані в якості фактів. Якщо фактів – то чи відповідають вони дійсності, тобто, чи є вони достовірними. Якщо недостовірні – тільки тоді можна було припускатися до прийняття ухвали, подібної до вже поспіхом прийнятої. А потім – приймати рішення щодо надання можливості позивачу спростувати недостовірну інформацію.

Дніпропетровський суд пішов іншим шляхом…

Проте, я б на місці керівників телекомпаній не переймався, адже суддя нашвидку приймаючи свою ухвалу, заборонив розповсюдження неіснуючого фільму – «Утерянная справедливость». А відеострічку «Утраченную справедливость» наразі можна демонструвати скільки завгодно! Тим більше, що відтепер їй буде сприяти неабиякий розголос у ЗМІ.

Юрій Чумак

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори