пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200725
23.08.2007 | Євген Сверстюк
джерело: www.forumn.kiev.ua

Захист національної гідності

   

Усі ми тягнемо на собі великий тягар колоніального і тоталітарного минулого. Для свідомих громадян то прикрість і ганьба. Для декого – солодка рабська звичка. Бо раби споконвічно мали нахил до ідолопоклонства і любили насильство.

Як у ХХ ст. руйнували пам’ятники старим ідолам і як будували ще за життя новим вождям – це може стати темою цікавого дослідження. Для руйнування було завжди достатньо аргументів. Але для будування досить було кількох підлабузницьких чи продажних голосів, і ніхто не смів виступити з розважними аргументами. Ця «демократична» рабська традиція – «прислухатися» до голосів «знизу», підказаних хитрунами «зверху», на жаль, жива. Ми від неї не очистилися.

Не важко здогадатися, хто в ХХІ ст. каламутить воду, хто хапається за минуле і хоче воскресити повалених ідолів Російської імперії. Смішно говорити, що хтось хоч трохи обізнаний з особою Катерини ІІ, хоче будувати їй пам’ятник з поваги до цієї особи. Для цього досить було б купити статуетку і поставити у себе на столі.

Але коли ви хочете від нашого імені і для нас воскресити це страховисько, то в цьому не важко побачити лукавий задум – порізнити й посварити людей і пригасити у них прагнення очищуватися від усякої скверни.
Адже досить зібрати про неї думки відомих в Росії людей, висловлених ще за царського режиму, щоб зрозуміти, що демократичним шляхом таких покійників не оживиш. Тільки хитрість і підступність, а також зневага до скривджених нею народів, неповага до Української держави диктує ті голоси, забезпечені фінансовою підтримкою.

Нечисті сили не тільки захищають пам’ятники організаторам большевицького Терору і Голодомору – вони хочуть людям закрити небо ненависними символами насильства, розбою і розпусти. Нас, звичайних людей з нормальними поняттями, мільйони. Але нечестиві були завжди певні, що організована і профінансована група вріжеться в народне тіло, як ніж у спину. А далі вже вступає в дію логіка доконаних фактів.
Цим листом я б хотів закликати своїх співгромадян до очищення – і в тому розумінні, щоб не засмічувати свого довкілля. І в тому розумінні, щоб не отруювати атмосферу співгромадянам недобрими випарами.

Багато людей у нас, і на Заході задумуються над бездарністю політичної еліти, що в такій багатій Україні зуміла організувати таку бідність народу. Але не багатьом спадає на думку придивитися, чим займаються різні гонителі – партійці, нині привілейовані «державотворці». Їхній деструктивний спосіб мислення не змінився. Вони не можуть ще раз депортувати кримських татар, але вони не здатні думати, як повернути людям свободу. У такій голові зароджується темна думка поставити над людськими головами ненависний символ – замість того, щоб побудувати пристрій для перетворення сонячної енергії на електричну.

Якщо не можете любити свого ближнього, то принаймні не травмуйте його насильством, поганими вчинками і паскудними словами. Стан довкілля або добрий для всіх, або поганий для всіх. Як правило, отруїться найперше той, хто довкілля псує. І не буває так, щоб лиходій пожав добрий посів. Ставте собі статуетки царів на столі, крутіть собі попсу у своїх слухавках, але не ганьбіться перед людьми і перед усім світом на площах міст. Люди! Шануйте один одного.

У країні, де немає пам’ятника і навіть немає могил мільйонам наших рідних – жертв державного Голодомору, мільйонам жертв державного Терору, раби будують пам’ятники засновниці кріпацтва!

Чим вона ще запам’яталась в нашому народі? Передусім фізіологічною активністю. Вона, за словами О.С. Пушкіна, «и умерла, садясь на судно». На честь її параші в тюрмах в українському народі називають «катеринками». Вона стала грандіозним символом розпусти. То хіба цього ще мало для увічнення її імені? А посткомуністичні раби і в Сімферополі , і в Одесі хочуть її увічнити в серцях на місці Леніна. Може вони хочуть накинути народам незалежної України думку про вічність кріпацтва?

 

 

Сверстюк Євген Олександрович – відомий український письменник, доктор філософії, колишній політв”язень. Є автором багатьох книг, численних есеїв і статей із літературознавства, психології, філософії та релігії, перекладів із німецької, англійської та російської мов. Лауреат Шевченківської премії та Міжнародної премії ЮНЕСКО. В Україні і на Заході відомий від 60-х рр. як учасник національного опору, один з організаторів “самвидаву”. Відбув 12-річне ув’язнення і заслання у радянських таборах за літературні твори, зокрема за книжку “Собор у риштуванні” (Париж, 1970). Нині редактор всеукраїнської газети “Наша Віра”, Президент Українського ПЕН-Клубу, співорганізатор ВГО “Громадянська Позиція”.

 

Див. також:  http://archive.khpg.org.ua/index.php?id=1113995148

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори