пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200725
05.09.2007 | Оксана Пеленська
джерело: memorial.kiev.ua

Путівник імперією зла – довідник сталінських концтаборів

   

У Празі вийшов «Путівник імперією зла» – перший і єдиний на сьогодні довідник сталінських концтаборів на теренах колишнього СРСР і в країнах-сателітах. Його автор – відомий чеський дослідник Владімір Бистров включив до книжки назви, адреси і докладну інформацію про кількість ув’язнених у 2,100 таборах, у тому числі й у Польщі, Словаччині та Чехії.

«Сіблаґ» – його табори були розташовані на неосяжних просторах між Іртишем та Єнісеєм і за умовами утримання належали до найсуворіших. «Сіблаг» – потужна винищувальна машина – проіснував чи не найдовше – 31 рік, його таборами пройшов 1 мільйон 305 тисяч в’язнів, скільки з них вижило – невідомо. В’язні прокладали дороги в тодішньому Туруханському краї, добували вугілля, працювали на лісоповалах, будували цегляний завод у Міріїнську.

Як зазначає Владімір Бистров, серед них були і чехословацькі громадяни. Сьогодні, на жаль, Європа мало інформована про ці події:

«Ми, звичайно, віримо в досвід, який має Європа з нацистськими таборами, та при цьому ми не усвідомлюємо, що в Радянському Союзі табори – це був окремий світ, який протягнувся на майже одне століття. Табори були частиною життя людей», констатує дослідник.

Ми і вони. Мала зона і велика зона

Після війни досвід радянських концтаборів перетнув кордони колишнього СРСР. З довідника дізнаємось, що серед перших у Чехії в грудні 45 року запрацював табір у Празі, потім у Брно, Бероуні, інших містах, а також у Словаччині, наприклад, у містечку Малацки.

Французький в’язень ґулагу, який написав відому «Енциклопедію Ґулагу» – Жак Россі говорив: в Росії, чи то в Радянському Союзі ходили до табору, як на роботу. «За тих 80 років не було так, як є в Чехії чи в Німеччині, де були «Ми» і були «Вони». Це були тільки ми - громадяни Радянського Союзу, для яких табори складали частину життя. Ось чому до цього не хочуть повертатись. Має прийти нове покоління, яке б не було – «Ми», каже Владімір Бистров.

Чому радянські концтабори не сталу музеями пам’яті?

Нині вже відкрито чимало архівів про кривавий терор в СРСР, але досі жоден з таборів не отримав статусу пам’ятника державного значення ні в Україні, ні в Росії, як, наприклад, Терезін у Чехії чи Освєнцім у Польщі. Чому ?

Минуле компрометує кожну родину, де були жертви, але водночас вони в цьому світі жили, каже Бистров. «Вчора я прочитав, що на кілька десятків мільйонів в’язнів у таборах був мільйон тих, хто за ними наглядав. А навколо них були тисячі інших, хто жив поблизу таборів. Справді, це не був окремий світ, а світ, який проник до всього. В Радянському Союзі говорилось, що табір – це мала зона, а Радянський Союз – це велика зона. Ось чому люди не хочуть про це згадувати. А потім, звичайно, вже буде пізно».

У Чехії пам’ятником національної пам’яті з комуністичної доби є табір «Война» поблизу шахтарського містечка Пршібрам, що належав до найсуворіших.

2.09.07

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори