пошук  
версія для друку
05.09.2007 | Єгор Соболєв
джерело: www.telekritika.kiev.ua

Це знову залежить від нас

   

Продажність телесюжетів бруднить нас усіх не менше, ніж цензура три роки тому.

Як і тоді, це в наших руках. Ведучі мають можливість відмовитися підводити сюжет. Редактори – заверстувати його у випуск. Кореспонденти – знімати відео і синхрони, знаючи, що вони будуть використані для замовного матеріалу.

Поки що, як і довгий час тоді, так вчиняють одинаки. Та й то не кожен раз. А зараза розповзається, як у 2002-му. Наче 2004-го і не було.

Одразу після нього здавалося, що замовна журналістика – пережиток темних часів. Коли у 2005 році ми планували ініціативу «Краще не брехати»”, вона була зорієнтована виключно на майбутніх журналістів, щоб вони не повторювали наших помилок. Самі ми були впевнені, що наше покоління їх уже не зробить. Курси боротьби з тиском для студентів журналістських вишів ми будемо проводити що два роки. Але чи не час подумати про науку для нас самих?

Знайомі у штабах стверджують, що продається майже все. Навіть програма «Час» на моєму 5 каналі. Я готовий поставити квартиру, щоб довести, що це брехня, бо особисто разом із Катєю Лебедєвою планую теми, сюжети і гостей (так само, як і Свят Цеголко на його тижні). Але я пишу не для того, щоб підкреслити, хто в білому, а хто – ні, а для того, щоб ми усвідомили: продажність телесюжетів бруднить нас усіх не менше, ніж цензура три роки тому.

Радше навіть більше. Вказівки команди Віктора Медведчука були відверто чорно-білими, як і вся тотальна пропаганда. Ті, хто зараз замовляє сюжети про з’їзди партій або запрошення лідерів цих партій у телестудії, поводяться більш тонко. Вони зорієнтовані не стільки на замовчування чи відвертий наклеп, скільки на вип’ячування тих чи інших деталей.

І замазують нас усіх. Коли політик чує гостре запитання, він упевнений, що за нього заплатили конкуренти. І я розумію, чому він упевнений, коли мені розповідають, які гроші на «послуги» медіа зараз витрачають штаби. Важливо не те, що думають політики, а те, що замовна журналістика, як і цензура, є ворогом кожного журналіста, навіть якщо він працює чесно. Вона підриває довіру до медіа в цілому і до кожного їхнього працівника окремо. У понеділок я не витримав і став доводити Олександру Морозу, що Петро Порошенко не пише мені запитання і не визначає, кому їх ставити. Мороз сперечатися не став, але видно було – не повірив. Найгірше, що у вівторок я доводив, що «Час» не продається, Наталії Лигачовій – «бойовому товаришу» по 2004 року!

Наша зневіра одне в одному – не найбільша проблема. Найбільша – очевидна, але ми знову на неї не звертаємо уваги. Половина правди так само є брехнею! Українці зараз (і слава Богу) живуть в умовах вибору в усіх напрямках життя, і нечесно розставлені акценти спотворюють цей вибір! Як і тоді.

Можна, звичайно, й реагувати, як тоді. Висловлювати незадоволення по курилках, втішатися думкою, що у тих ще більше продають, або казати: «А що я можу?». Але 2004 рік чітко показав, що насправді можуть ведучі, редактори і журналісти.

*  Див.  http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1163628930&w=%E1%F0%E5%F5%E0%F2%E8

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори