Чи стане заручником «конвеєру екстрадицій» чеченський біженець?

16 червня 2007 року на залізничному вокзалі Київ-Пасажирський було затримано 23-річного біженця з Чечні Льому Лечієвича Сусарова. Його родич Арбі, за даними міжнародної інформаційно-аналітичної агенції «Європейська хвиля», бере активну участь у «чеченському спротиві». Враховуючи поширену на Кавказі практику взяття заручників, жити на батьківщині юнаку було небезпечно. Наприкінці 2005 року громадянин Росії Льома Сусаров утік з Чеченської республіки, де проживав в селі Самашки, до Азербайджану. У 2006 році представництво Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Баку визнало його біженцем і зареєструвало під номером 6030. Реєстраційний номер 6032 отримав його односелець Руслан Елієв. У Баку вони проживали в одній квартирі. Увечері 9 листопада 2006 року Елієв був викрадений невідомими. Побоюючись за власне життя, Сусаров виїхав до України, а в кінці березня поточного року на сайті «Кавказ-центр» з’явилося повідомлення про те, що понівечений труп Руслана Елієва був скинутий в мішку з російського гелікоптера поряд з селом Самашки. Отже, побоювання Сусарова за своє життя виявилися обґрунтованими. Загадковість цієї історії починається вже з обставин затримання біженця на території України. Офіційна позиція правоохоронних органів полягає в тому, що Сусарова затримала міліція 17 червня. Однак в листі Генеральної прокуратури Російської Федерації № 81/3-383-07 від 20.06.2007 до Генпрокуратури України стверджується, що Сусарова затримала Служба безпеки України 16 червня. Олег Левицький, адвокат чеченського біженця, розповідає його версію: – Льома Сусаров був затриманий 16 червня в касовому залі станції Київ-пасажирський невідомими в цивільному. Точніше, на нього вчинили раптовий напад сім-вісім незнайомих йому осіб. Надягнувши на його голову мішок, вони провадили Сусарова до автомобіля. Потім його відвезли в невідомому напрямку, піддаючи побоям та погрожуючи віддати на розправу „майору ФСБ». Його намагалися примусити зізнатись у причетності до терористичних актів. Зі спілкування з цими людьми у мого підзахисного склалася думка, що вони є співробітниками Служби безпеки України. Характерно, що всі свої незаконні дії та розмови з Сусаровим документувалися самими викрадачами на диктофон. Ввечері Сусарова доправили до відділка міліції, де він без законних підстав утримувався до 25 червня замість передбачених українським законодавством 72 годин. Оголосивши Сусарова в міжнародний розшук, російська сторона протягом тривалого часу не могла надати інформацію, який злочин йому інкримінується. Лише недавно стало відомо, що проти Сусарова була порушена кримінальна справа за нібито крадіжку телефонних карток на суму $220. Сусаров заперечує свою причетність до цієї крадіжки. Більше того, оголошена російськими «правоохоронцями» жертва крадіжки – мешканець селища Семашки Руслан Джебраїлов – помер 1 серпня 2004 р. під час «зачистки» Семашок російськими силовиками. Про смерть Руслана Джебраїлова є довідка державної установи «Администрация с. Семашки» Ачхой-Мартанського району Чеченської республіки № 8090 від 7 серпня 2007 року. 20 липня 2007 року Солом’янський районний суд м. Києва санкціонував утримання біженця під вартою. 27 липня Генеральна прокуратура України ухвалила рішення передати Сусарова російським силовим структурам. 6 серпня Апеляційний суд Києва ухвалив рішення залишити його під вартою «до вирішення питання про екстрадицію». 23 серпня Печерський суд відмовив адвокатові ув’язненого у розгляді його скарги на рішення Генпрокуратури. За словами адвоката Олега Левицького, захист Сусарова оскаржуватиме це рішення у суді вищої інстанції. Тим часом Льома Сусаров залишається ув’язненим у Київському слідчому ізоляторі. 27 липня 2007 року під час особистого прийому в’язнів Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Ніною Карпачовою він звернувся до неї по допомогу. – Я був змушений залишити свою родину, двох малолітніх дітей, виїхати з території Росії та одержати статус біженця ООН у зв’язку з переслідуванням за політичними мотивами. Вважаю, що екстрадиція на територію Росії становить загрозу моєму здоров’ю та життю, – цитує Льому Сусарова прес-служба омбудсмана. Вислухавши заявника та вивчивши процесуальні документи, на підставі яких Льома Сусаров перебуває під вартою на території України, Уповноважений з прав людини дійшла висновку, що рішення про його екстрадицію підлягає негайному зупиненню – і Ніна Карпачова звернулася з відповідним листом до генпрокурора Олександра Медведька. Льома Сусаров має статус біженця prima facie («на перший погляд» – лат.) представництва Управління Верховного Комісара ООН в Баку у справах біженців, який отримано в Азербайджанській Республіці. Це підтверджено представництвом Управління Верховного Комісара ООН в Україні у справах біженців. Відповідно до статті 33 Конвенції «Про статус біженців» 1951 року, забороняється висилати біженців або примусово повертати їх в країни, з яких вони прибули. Ця стаття передбачає, що держави-учасниці не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Уповноважений з прав людини з’ясувала, що заарештований Сусаров всупереч статті 59 Конституції України та пункту 13 статті 20 Закону України «Про біженців» протягом значного часу не мав можливості реалізувати своє законне право на вільний вибір захисника. На думку Ніни Карпачової, проведення його екстрадиції без рішення Апеляційного суду міста Києва є брутальним порушенням вимог частини 3 статті 129 Конституції України, яка передбачає забезпечення права кожної людини на апеляційне оскарження рішення суду. Під час розмови з Уповноваженим з прав людини Льома Сусаров звернувся з проханням щодо надання йому в Україні статусу біженця, а також поскаржився на незадовільний стан здоров’я. Після звернення уповноваженого до адміністрації слідчого ізолятору Сусарова було переведено до медичної частини для обстеження та надання необхідної медичної допомоги. Під час відвідання Ніною Карпачовою заарештованих, в тому числі Сусарова, було встановлено, що камера, де він знаходився, є занадто тісною (менше ніж 2,5 квадратних метра на людину) і не пристосована для одночасного перебування трьох людей. Це є порушенням санітарних норм, які регламентують порядок тримання арештованих. 23 серпня 2007 року Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні підтвердило чинність попереднього рішення і визнало Льому Сусарова біженцем відповідно до мандату УВКБ ООН. На даний момент УВКБ ООН в Україні знаходиться в процесі пошуку третьої безпечної країни для переселення Сусарова (це може бути, наприклад, Турція) і заперечує навіть теоретичну можливість законності його повернення до Росії. Принцип невислання (non-refoulement) біженців у країну, де їх життя знаходиться під загрозою, передбачений Конвенцією «Про статус біженців» 1951 року, Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 1984 року, Європейською Конвенцією про видачу правопорушників від 1957 року (Україна взяла на себе зобов’язання додержуватись цих міжнародно-правових документів), є обов’язковим для всіх держав. Це фундаментальна і непорушна норма міжнародного права. 31 серпня під Генеральною прокуратурою України відбувся мітинг на захист Льоми Сусарова, учасники якого вимагали скасувати рішення про його екстрадицію. До учасників мітингу вийшов начальник міжнародно-правового відділу ГПУ Віталій Касько. – Фактично передача Сусарова правоохоронним органам Росії призупинена. І це зробила Генеральна прокуратура України за власною ініціативою ще 10 серпня поточного року, і це не є сенсацією. Тому що пан Сусаров відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має право на судове оскарження рішення ГПУ про екстрадицію. Судом першої інстанції у задоволенні скарги Сусарова і його адвоката відмовлено, зараз питання буде розглядатись в апеляційному порядку. Є лист від УВКБ ООН в Україні, який надійшов до нас по факсу вчора, про те, що УВКБ ООН поширило дію попереднього рішення УВКБ ООН в Азербайджані на Сусарова. Однак всі ці питання потребують детального вивчення, оскільки мова йде про осіб з різними прізвищами і анкетними даними. Нам повідомили, що Сусаров жив в Азербайджані під іменем та прізвищем Магомадов Рустам, – заявляє пан Касько. Скандал навколо екстрадиції Льоми Сусарова – не перша історія такого роду. У лютому 2006 року українська влада видала узбецьким спецслужбам 11 шукачів політичного притулку з Узбекистану, які шукали захисту в української влади. Пізніше стало відомо, що їх засуджено до ув’язнення на терміни від 3 до 13 років. У серпні 2006 року до Російської Федерації було видано чеченця Беслана Гадаєва, якого розшукували за кримінальними звинуваченнями, так само як Льому Сусарова. Його історія є характерною і описана в останній, не закінченій статті російської журналістки Ганни Політковської, яка була вбита в Москві за таємничих обставин. Стаття зветься «Назначаем тебя террористом». Ось уривок листа Беслана Гадаєва від 29 серпня 2006 року, процитованого в ній: «…После того как меня экстрадировали с Украины в Грозный, меня завели в кабинет и сразу же спросили, убивал ли я людей из семейства Салиховых, Анзора и его друга, русского «камазиста». Я поклялся, что никого я не убивал и ничью кровь не проливал, ни русского, ни чеченца. Они сказали утвердительно: «Нет, ты убивал». Я опять стал это отрицать. После того как я ответил им второй раз, что я никого не убивал, они сразу же стали меня бить. Сначала меня два раза ударили кулаком в область правого глаза. Пока я приходил в себя после этих ударов, они скрутили меня и нацепили на меня наручники спереди, и между ногами сбоку просунули трубу, для того чтобы я не смог шевелить руками, хоть я и был в наручниках. Затем они взяли меня, а точнее, эту трубу за концы, которая была закреплена на мне, и подвесили меня на близстоящие две тумбочки, высотой примерно с 1 метр. Сразу же после того, как они меня подвесили, они стали прикреплять на мизинцы рук провода. Пару секунд спустя меня начали бить током и одновременно били меня резиновыми дубинками, куда только могли. Не выдержав боли, я стал кричать, произнося имя Всевышнего, моля их прекратить это. В ответ на это, чтобы не слышать и не слушать, как я кричу, они надели мне на голову черный пакет. Сколько это продолжалось, точно не помню, но я стал терять сознание от боли. Увидев, что я теряю сознание, сняли с меня пакет и спросили, буду ли я говорить. Я ответил, что буду, хотя не знал, о чем им говорить. Я так ответил, чтобы хотя бы на время избавиться от пытки. Затем они сняли меня с подвесного состояния, сняли трубу и швырнули меня на пол. Сказали: «Говори». В ответ на это я сказал, что мне нечего им говорить. На мои слова они ответили мне тем, что ударили меня той же трубой, на которой меня подвешивали, в район того же правого глаза. От этих ударов я упал на бок и почти в бессознательном состоянии ощущал, как они стали бить меня куда попало. …Меня снова подвесили и повторили то же самое, что и до этого. Сколько это продолжалось, я не помню, меня снова и снова обливали водой. На следующий день они меня искупали, мазали на лицо и по телу что-то. Примерно в обеденное время ко мне зашел оперативный работник в гражданке и сказал, что пришли журналисты и что мне надо будет взять на себя три убийства и разбой, пригрозив тем, что, если я не соглашусь, они все повторят, а также опустят меня, применив ко мне издевательство сексуального характера. Я согласился. После того как я дал интервью журналистам, они, также пригрозив этим же издевательством, заставили меня дать показания, что все те побои, которые я получил от них, которые они мне нанесли, я получил якобы при попытке к бегству…». Читаючи ці приголомшливі рядки, жодна цивілізована людина не побажає такої долі навіть ворогу. Саме тому є неприпустимою видача біженців у країни, де життя і гідність людини нічого не варті для влади, а «правоохоронні органи» катують і беруть в заручники невинних громадян. Якщо Україна забезпечить справедливий розгляд справи Льоми Сусарова і відмовиться від його екстрадиції до змученої війною та кривавими «зачистками» батьківщини, це буде свідченням зрілості нашої правоохоронної системи.