пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200725
17.09.2007 | Інна Сухорукова

Яка політика – така й медицина

   

Сюжет цієї статті починається не з політики, і коріння цих подій були зовсім не в політиці. Отож бо і почнемо не з неї.

Я знаю багатьох лікарів, справжніх фахівців і одночасно людей вкрай відповідальних, які пішли з улюбленої роботи. І не тому, що їх не цінували і не поважали колеги, начальство, і, насамперед, їхні пацієнти. Ні, всі вони були лікарями вищої категорії, двоє з них – завідуючі відділеннями в різних медичних сферах.

Мотивація ж була кожний раз однакова: «не можу дивитися на хворого, думаючи про те, чи є в його кишені для мене гроші». І ще: «не можу призначати малозабезпеченим ліки, які їм не напевно не допоможуть, а на інше вони не мають грошей, не можу фахово обстежити пацієнта, бо необхідні дослідження дорого коштують».

Деякі з цих лікарів стали викладачами, деякі – пішли у приватні медичні заклади. Бо там легально – платні медичні послуги. І ніхто туди не йде в надії на «кваліфіковану безоплатну медичну допомогу», як це прописано і в статті 49 Конституції України, і в Основах законодавства про охорону здоров’я. Але тільки в цих законодавчих актах і живе зараз безоплатна медична допомога. Більше вона ніде не існує.

Жалюгідна зарплатня лікарів вражає. Бо в усіх країнах, де політикум і суспільство не так розділені, як в Україні, – і політики, і громадяни однаково розуміють, що від того, наскільки забезпечена коштами медицина, наскільки комфортно почуваються медики, – залежить здоров’я нації. Отже, відповідно й заробітна плата у лікарів в цих країнах чи не найвища серед бюджетників. У цих країнах є й розгалужена мережа приватних лікарняних закладів – страхових компаній, які знаходяться під жорстким державним контролем в сенсі якості надання медичної допомоги. Медики державних і недержавних закладів зазвичай отримують однакову зарплатню, відповідну фаху і кваліфікації.

Лікар-бюджетник в Україні отримує непристойно низьку зарплатню, на яку він і сам не проживе, – не те, щоб прогодувати родину.

Не всі медики можуть і хочуть замість своєї професійної діяльності викладати. Не всі спеціалісти потрібні в приватних поліклініках. Хірурги, акушери-гінекологи, реаніматологи в діагностичних центрах не потрібні. А приватних лікарень дуже мало. От і бідкаються наші лікарі. Працюють, якщо ситуація в лікарні дозволяє, на декількох місцях роботи. Роботу медсестер виконують: то ставлять крапельниці, то за хворими у вільний час доглядають. Можна собі уявити, в якому стані при такому навантаженні вони приходять до своєї лікарні до хворих, чи майбутніх мам, чи дітей. Зарплатня, звичайно, не єдина причина лікарських помилок і порушень прав пацієнтів, але одна з найголовніших

На жаль, партії, що балотуються до Верховної Ради, не мають чіткого розуміння, що і як саме робити з реформуванням медичної галузі. Про що свідчить круглий стіл, який провели кореспонденти «Дзеркала тижня» з представниками провідних партій. Всі розуміють, що потрібне обов’язкове медичне страхування і приватне медичне страхування, але ніхто чітко не розуміє, яким чином його вводити.

Тим часом медики, які, як і вчителі, були і, на жаль, є найзалежнішими бюджетниками, поступово починають розуміти, що їм нічого втрачати. Їх праця, пов’язана з постійним ризиком в умовах епідемії гепатитів, СНІДу і туберкульозу, не годує їх. А нелегальне отримання коштів від хворих дуже небезпечно. Крім того, що сумлінні лікарі ще й не можуть переступити через норми моралі. Будь-якої миті лікар, який не є посадовою особою, може стати об’єктом переслідування з боку правоохоронних органів, власного керівництва, тощо. Ще гірше тим, хто має адміністративну посаду в медичному закладі. За будь-які порушення бюджету,Ю наприклад, мати в лікувальному закладі двох додаткових санітарок замість одного вахтера, він може сплатити не тільки шалений штраф, а й бути позбавленим волі. Медицина – найкорумпованіша галузь в країні, але в цьому винна, насамперед, держава, яка поставила лікарів в принизливе і безвихідне становище.

Таким чином ми плавно «допливаємо» до політичного джерела.

Спершу про контекст події: до Харкова завітав наш прем’єр, пан Янукович. Серед інших установ він мав відвідати й пологовий будинок № 4, і щось там йому, будинку тому, подарувати. Це так повелось у наших перших, других і третіх осіб, кудись приходити (бажано до дітей чи ветеранів) і щось дарувати. На загальному стані справ такі відвідини не відбиваються. Але візити такі дуже в моді. Особливо перед виборами під гаслом «приємні дрібниці».

Лікарі 4-го пологового будинку вирішили використати таку нагоду і розповісти тому прем’єру про свій біль і свої труднощі.

Вони заздалегідь підготували гасла: «Лікарям – статус держслужбовця», «Піклування і зарплатню – лікарям», тощо. Ніякої політики в цих гаслах не було. Але головний лікар пологового будинку № 4 злякалась, мабуть, до полусмерті. Завідуючі відділеннями почали вихоплювати гасла з рук лікарів. А міліціянти, які відділяли пана прем’єра від медичного люду, закривали гасла своїми тілами і пояснювали такі дії тим, що на будівлях є снайпери, які можуть почати в медиків стріляти! Що це за снайпери, від яких треба охороняти електорат – це особливе питання.

А ось неприємності у лікарів почались відразу після відвідин прем’єра. На них почався тиск з боку адміністрації пологового будинку. А до однієї з активісток-лікарів навіть завітала міліція. Прямо до гуртожитку, де вона мешкає із своїм сином. Він був у відпустці, то можна зрозуміти, як злякалась жінка, коли побачила міліціянтів. Вона подумала, що щось трапилось з її сином!

Працівники міліції вимушені були показати документи прискіпливій черговій біля входу. Отже, прізвище одного з них нам відомо. Ми знаємо і райвідділ, в якому він працює.

До серйозних «розборок» з лікарем не дійшло, бо гості запитали, чи вона одна вдома. Але господиня була не одна: у неї працював робітник, який клав плитку в кухні. Як тільки міліціянти про це дізналися, їх як вітром видуло. Скоєння якого саме «злочину» хотіли приписати доблесні правоохоронці жінці-лікарю – невідомо. Зрозуміло лише те, що за присутності «зайвих вух» вони цього робити не насмілилися.

Наразі, ми не можемо напевно стверджувати, що міліціянти приходили через виступ лікарів перед прем’єром. Але погрози адміністрації і збіг у часі є дуже й дуже красномовними.

Ось так! Отримуйте, любі лікарі, жалюгідні копійки – і мовчить собі в ганчірку! Бо політикам не до ваших проблем. Вони впевнені, що їх, якщо треба, полікують у Феофаніі або за кордоном. Це вони даремно так думають. Бо бувають випадки, коли не доїдеш ані до Феофаніі, ані, тим більше, за кордон.

Ось така у нас політика, і така медицина.

14-09-2007

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори