пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200726
25.09.2007 | Олександр Северин

Вільна людина у вільній країні

Схожі повідомлення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Рішення ЄСПЛ у справі "Волков проти України"

Коментар до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 14 жовтня 2010 року

Науковий коментар обставин прийняття і змісту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України»

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ до проекту внесення змін до «Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України» (затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №541/23073)

Ромашов проти України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 5 листопада 2003 року

Бахур проти України

   

Настав час писати «Біблію».

Подібно до того, як Святе Письмо є наріжним каменем християнської віри, як фізичні закони впорядковують навколишній світ, а закони економічні великою мірою визначають, подобається це комусь чи ні, світові тренди, так і конституція тієї чи іншої країни визначає і обличчя країни і сутність держави. Попереджаючи посилання на совіцькі псевдоконституційні казочки, що мали мало спільного з реальним станом речей, поясню (а чи нагадаю), кожна держава має дві конституції:

Перша – конституція формальна – писаний закон, чи то у кодифікованому вигляді (Україна, США і безліч інших державних утворень) чи у некодифікованому (наприклад – Велика Британія).

Друга – конституція фактична – ті правила (писані чи неписані, правові, квазіправові чи відверто позаправові), що реально, на практиці, регулюють суспільні відносини. Наприклад – революційна доцільність, фундаменталістські релігійні переконання або бандитські «понятія».

Очевидно, що держава, яка претендує бути власне державою (організацією публічної влади), а не замаскованим під державу чимось іншим, має прагнути до відповідности першого і другого. Ще більш зацікавленим у тому самому є громадянське суспільство, бо саме така і лише така держава може мати для громадянського суспільства цінність. «Може» – оскільки другою необхідною вимогою визнання суспільством такої держави «cвоєю», себто легітимізації держави в очах народу, є соціальна та правова сутність і конституції і, відтак, власне держави.

Навряд чи хтось сперечатиметься, що сенсом держави слід вважати саме її соціальну цінність, а така цінність не є можливою без втілення у законі та безумовного дотримання Права – свободи, справедливости і рівної міри першого та другого для всіх.

Тому, говорячи про вимоги, котре українське громадянське суспільство має висувати до нової Конституції України, найперше необхідно згадати її правове наповнення, тобто забезпечення максимальної відповідности Конституції як права-явища (писаного Основного Закону) праву-сутности (тобто тим самим ідеалам свободи, справедливости і рівної міри, меті досягнення рівноваги між особистою свободою і суспільним благом).

Крім того, Конституція повинна мати «людське обличчя». Практично всі Основні закони сучасних демократичних країн є «законами Людини», приділяючи першочергову увагу людським та громадянським правам і свободам. Вважається (мною теж), що Українська Конституція назагал відповідає цим стандартам і що практична проблемність зі станом дотримання тих прав і свобод великою мірою має інші причини, як то тотальний правовий нігілізм владоможців, породжений совково-кримінальним походженням псевдоеліти, відповідними інстинктами і рефлексами та – з іншого боку – низька правова обізнаність громадян, відсутність традицій і практичних навичок самооборони прав,свобод, інтересів.

Водночас вважається, причому з набагато більшою впевненістю, що по-перше, досконалости нема меж, а по-друге, що якісний текст Конституції істотно зменшує можливости для правопорушень (передусім – з боку держави та її «уповноважених»). Тому громадяни не повинні легковажити нагодою удосконалити відповідні конституційні положення, звівши тим самим додаткові мури довколо власних прав, свобод і інтересів, розширивши при цьому площу всередині цих мурів.

Таким чином, ми закладаємо перший камінь у підмурок Конституції вільного суспільства.

У цьому контексті, на мій погляд, доречно, зокрема:

– Детально виписати в окремому розділі Конституції інститут Омбудсмена (до речі, термін «Народний правозахисник», як виглядає, більше передає [бажану] сутність, ніж «уповноважений Верховної Ради України з прав людини», хоча це і не є конче принциповим), для мінімізації можливости подальших викривлень в спеціальному законі. Збільшити повноваження Омбудсмена та ввести «напрямкових» представників Омбудсмена з конкретних прав та свобод;

– Запровадити інститут конституційної скарги, уможлививши звернення громадян до Конституційного суду з питань неконституційности правових актів (у зв’язку з конкретними судовими справами), передбачити можливість визнання правового акту недійсним з моменту прийняття, з відповідним відшкодуванням державою шкоди, заподіяної дією відповідного акту;

– Зафіксувати в тексті Конституції основні принципи її тлумачення. Найперший – пріоритетність прав, свобод та інтересів людини і громадянина над raison d’etat (інтересом держави), чим слід керуватися у всіх випадках неоднозначного тлумачення, контроверсійности тощо;

– Чітко зазначити (як то передбачає ст.35 Конституції Швейцарії), що кожен державний службовець має дотримуватися прав людини та громадянина і максимально сприяти їхній реалізації. Таке положення сприяло б формуванню відповідної судової практики та відповідальности (у всіх відношеннях) чиновництва;

– Звірити конституційні норми з відповідними нормами основних міжнародних конвенцій, Хартією Європейського Союзу про права людини;

– Передбачити, що будь-які постійні чи тимчасові обмеження (винятки тощо) прав і свобод людини та громадянина мають (окрім того, що встановлюватися винятково законодавчим актом відповідно до Конституції) бути необхідними і виправданими у вільному та демократичному суспільстві;

– Однозначно зафіксувати у тексті загальновизнані принципи приватного і публічного права – що «громадянинові дозволене все, що прямо не заборонене Конституцією та законами України» та, навпаки – «державі та органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим особам дозволено тільки те, що прямо передбачено Конституцією та законами України»;

– Гарантувати право громадян на отримання у будь-який законний спосіб будь-якої інформації про діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб (зокрема – тієї, що міститься у правових актах), котра не є визначеною законодавчим актом державною таємницею.

Другим наріжним каменем Основного закону є регулювання права власности. Посилити і розширити конституційні гарантії цього права – найнагальніше завдання, надто – враховуючи всім відомі прояви брутальних правопорушень – від магнатських наїздів за «правом сили», чомусь сором’язливо названих «рейдерством», до ганебного «хронічного» мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення і до законопроектних депутатських збочень (як то http://maidanua.org/static/mai/1181048410.html). Всім, хто має сумніви шодо необхідности особливої уваги до регламентаці на конституційному рівні питань власности, нагадую, що: «Той, хто першим вбив кілок у землю і сказав: «Це – моє» – був справжнім засновником громадянського суспільства». Це не я сказав, Руссо сказав. Хоча я, слід відмітити, повністю погоджуюсь.

Принагідно, на мій погляд, варто поставити додатковий запобіжник на шляху «азарівщини» та перманентної «енкаведизації» процесу адміністрування податків та відповідних девіацій самих податкових органів, передбачивши право платників податків мінімізувати податки у будь-який спосіб, не заборонений законодавчими актами, що кореспондуватиме і з вищезгаданими «приватним» та «публічним» принципами.

Третє. Впорядкування державного механізму, себто системи (відчуйте різницю з простою сукупністю) органів, що здійснюють публічну владу, реалізують функції держави. Насамперед – ліквідація наслідків правової катастрофи імені «найморальнішого Юди», без чого годі казати про щось інше і конструктивне.

Безперечно, саме навколо принципів і тонкощів побудови та функціонування державного механізму розгорнеться боротьба різнокольорових політичних сил і навколополітичних чинників. Але принаймні вимагати взяття під контроль законности і прозорости цього процесу, убезпечивши його від перетворення на класичне вітчизняне борюкання бульдогів (чи то свиней) під килимом та вплинути на розстановку основних віх, наприклад – щодо форми правління (президентська чи парламентська) – свята громадянська справа.

Особисто я не маю жодних сумнівів, що, з огляду на внутрішні та зовнішні виклики і на, скажімо так, постсовєцьку та напівкримінальну специфіку функціонування вітчизняного «парламентаризму», оптимальною формою правління є президентська. Але у будь-якому вигляді необхідно усунути теперішню невизначеність, роздвоєність та, як наслідок – неадекватність і безвідповідальність. Що, врешті, і є вигідним теперішнім, перепрошую на слові, очільникам.

Серед практичних заходів можна запропонувати (з-поміж іншого, адже, як погодиться кожен читач «Майдану», роботи – неоране поле):

– Передбачити (принципово, для регламентації у Кримінальному Кодексі), введення кримінальної відповідальності за видання, застосування чи звернену до громадян чи юридичних осіб вимогу виконання нормативно-правових актів, що суперечать Конституції чи законам;

– Встановити, що будь-які зміни до Конституції, які стосуються повноважень та/або строку повноважень Верховної Ради України або Президента України, набувають чинности не раніше дати початку, згідно з Конституцією України та законами України, повноважень нового складу Парламенту чи новообраного Президента;

– Встановити, що органи державної влади та місцевого самоврядування, державні посадові особи не вправі змінювати свою компетенцію чи порядок її реалізації власними ж рішеннями;

– Скасувати депутатську недоторканність, позбавити депутатський корпус прав збільшувати собі платню (тільки для наступного скликання, за аналогією з 27-ю поправкою до конституції США) і встановлювати пільги та привілеї;

– Позбавити парламент права видавати постанови не з питань кадрових призначень відповідно до Конституції та законів;

– Ввести прокуратуру до складу Міністерства юстиції (як то є, наприклад, у США, Польщі, Франції), залишивши за нею тільки функції підтримання державного обвинувачення і представництва держави в суді, передавши слідчі функції спеціальному органу;

– Передбачити персональне голосування депутатів парламенту з дактилоскопічною авторизацією (простіше кажучи, використання єдино власних депутатських «пальчиків» для уможливлення волевиявлення). На той випадок, якщо на етапі обговорення це буде визнано «технічно неможливим», пропоную елегантне, як той казав, рішення – британський варіянт з «голосуванням ногами», коли парламентарі висловлюють свою волю самим фактом заходження у відповідні кімнати («за» чи «проти»). І жодного шахрайства, єдино спритність ніг. До речі, тут – жодних жартів;

– Змінити порядок формування Конституційного Суду України (як варіянт – винятково з числа суддівського корпусу), запровадивши обов’язкове затвердження кандидатур (чи рейтинговий відбір) всенародним голосуванням.

І, врешті, четверте – процедура прийняття. Неправові дії у процесі прийняття нового Основного закону стануть (як то було і з вар’юватою «політреформою») юридичною бомбою, автоматично ставлячи під сумнів її легітимність та авторитет, не кажучи вже, що маючи сумнівної легітимности Конституцію, якось важко прищеплювати у суспільстві повагу до права і неприйняття правового нігілізму. Тому мене здивував пасаж шановного академіка Ігоря Юхновського (котрий був залучений секретаріатом Президента до роботи над драфтом нової Конституції) про те, що, мовляв, «треба укласти конституційний договір, щоб поправки до Конституції, прийняті на початку першої сесії парламенту нового скликання, набрали чинності відразу, до офіційного затвердження їх на другій сесії» («Україна Молода»,число від 18.09.07). Пробі! Актуальне законодавство України не знає поняття «конституційний договір». Натомість існує ст.19 чинної Конституції, відповідно до якої органи державної влади та посадовці мають діяти винятково на підставі і у межах Конституції та законів. Потрібні ще якісь аргументи? Менше з тим, якщо СП (чи ще хтось) піде цим шляхом, то офіційно вимагаю залучити як сторону того договору і мене особисто, адже, не будучи не державним органом ні посадовцем, громадянин має навіть більше підстав до участи у подібних витівках. Жартую. Хоча....

Оптимальним (і єдино по-справжньому правовим) алгоритмом народження легітимної в очах суспільства Конституції є прийняття Верховною Радою VI скликання змін до чинного Основного закону стосовно скликання Конституційних Зборів для розробки і ухвалення Конституції нової – для її остаточного затвердження національним референдумом. Такі Конституційні Збори (чи Асамблея тощо – для подобних інституцій використовується загальний термін «конституанта») мають бути максимально вільними від партійних та кланових впливів, будучи обраними громадянами з числа моральних авторитетів нації та професійних юристів. На мій погляд, питання є принциповим і у разі відмови «політикуму» та владців від такого шляху громадянське суспільство має вживати належних заходів. Яких саме? Належних – хай наразі кожен сам подумає, що можна вкласти в це поняття.

Ще дещиця – про засадниче. З огляду на вкорінену (і важковикорінювану) практику вихолощувати конституційні норми у законах ба навіть і у підзаконних актах, спотворювати сенс конституційних положень чи тлумачити як Бог (радше – дідько) покладе на душу – Конституція має бути досконалою з погляду юридичної техники, попереджаючи довільне (і подвійне) тлумачення і, разом з тим – більшою за обсягом, детальнішою, попереджаючи у такий спосіб своїми нормами найвищої сили та прямої дії ймовірні спроби спотворити зміст Основного закону нормотворенням нижчого рівня. Першою чергою це стосується прав і свобод людини і громадянина – основоположних умов і чинників гідного існування та нормальних взаємовідносин суспільства і держави; умов і чинників, відсутність яких позбавляє країну права зватися цивілізованою.

І наостаннє. Низка конституцій усталених демократій містять у собі своєрідні слогани – девізи держави та нації (для прикладу у Франції – загальновідоме «Свобода, рівність і братерство»). Візьму на себе нахабність запропонувати такий девіз для України. Мені це просто робити – я не автор. Цей девіз є простий, чіткий і всеосяжний водночас. Ви, як читачі сайту «Майдан», його знаєте і без мене. Вільна людина у вільній країні!

Олександр Северин, к.ю.н.,

Поставити свій підпис під зверненням з приводу конституційної реформи ви можете тут:

http://www2.maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_petit&key=1189426175&action=view

Схожі повідомлення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Рішення ЄСПЛ у справі "Волков проти України"

Коментар до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 14 жовтня 2010 року

Науковий коментар обставин прийняття і змісту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України»

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ до проекту внесення змін до «Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України» (затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №541/23073)

Ромашов проти України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 5 листопада 2003 року

Бахур проти України

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори