Шляхом народовладдя чи знову по граблях?

Ви хотіли б самі визначати, скільки податків вам сплачувати? І коли? І чи сплачувати взагалі? Я б теж хотів, чесно кажучи. Але, погодьтеся, є в тому щось збочене чи, як той сказав би, переверзійне, коли суб’єкт правовідносин сам собі повновладний та волюнтаристський регулятор обов’язків. Щоправда, подібне збоченство в теперешній Україні – не дивина, часто-густо органи державної влади, котрі, за конституційною легендою (ст.6, ст.19 Основного закону) мали б керуватися винятково Конституцією та законами України, мало того, що діють відповідно до сумнівної правової якости нормативно-правових актів, та ще і самі собі їх пишуть. Зручно? Найвищою мірою. Тільки не для суспільства.

Це був ліричний відступ, тепер – до теми. Тема полягає у початку нового конституційного процесу (втім, це некоректно – будь-який процес у правовій державі має бути конституційним, а не якимось іншим), що про нього довго теревенили і наші вітчизняні "більшовики" і "меншовики" (хоча хто з них є хто, вже і не розбереш), на чолі з самим гарантом Конституції. Тепер нібито доходить до діла, що днями озвучила заступник глави секретаріату (відмовляюся писати це слово з великої літери і нікому не раджу того робити) Президента України Марина Ставнійчук. За її словами, Віктор Ющенко планує провести підготовку нової редакції Конституції вже протягом першого півріччя 2008 року, причому для тієї благословенної справи має бути створено (гарантським указом) Національну конституційну раду. Конституційна рада, як каже пані Ставнійчук, має діяти, очолювана Президентом, весь період підготовки і прийняття змін до Основного закону, складаючись з 75-100 осіб, що "віддзеркалять всі інститути громадянського суспільства". Виконувати функцію віддзеркалення мають "представники парламентських політичних сил, громадськости та регіонів, провідні фахівці з конституційного права, державні діячі тощо". На цьому місці мені дуже хочеться сподіватися, що наведена цитата – це тільки і ніщо інше, як витвір секретарсько-президентського канцеляриту, а не власне позиція п.Ставнійчук чи, збав Боже, Президента. Адже, "державних діячів тощо" важко, за будь-яких намагань, віднести до інститутів громадянського суспільства, а хто такі "представники регіонів" і чим вони різняться від "представників громадськости" – геть невідомо. Але мова навіть не про це.

Мова про те, що, як кажуть Президентські "секретарі" на офіційному сайті глави держави, очікуваним указом має бути затверджено і положення про роботу Ради і її склад. І тут конституційний корабель потрапляє у класичну ситуацію поміж Сцилою та Харибдою, най їм грець обом. Сцила – то загроза того, що склад Ради буде сформовано чиновництвом "за власним взірцем і подобою" чи то принаймні – за власними вподобаннями і, таким чином, до "віддзеркалення громадянського суспільства" буде як до вступу до Європейського союзу за прем’єрства Януковича. Неблизько себто. Харибда проклятуща – велика вірогідність того, що новпостала за Указом Рада зусиллями того ж чиновництва буде винятково дорадчим органом, який можна буде очолити, послухати, пороздивлятися, покритикувати, похвалити, подякувати і забути, благополучно вписавши до Конституції те, що захоче власне держава і "представники парламентських політичних сил". Тобто станеться саме те, про що я казав вище – держава і "представники" самі визначатимуть свій правовий статус, права і обов’язки. А це, як ми з’ясували вище – суть збочення. А збочення – це не гарно. Тим більш, крім формального боку, очевидно, що бачення окремих моментів конституційного регулювання (власне – майже всіх моментів) цими суб’єктами може, м’яко кажучи, суттєво відрізнятися від бачення "інститутів громадянського суспільства" і мало відбивати інтереси народу – суверена. Тому реальна, а не декоративна, участь громадськости у конституційному процесі, насамперед, щодо положень, присвячених правам та свободам людини і громадянина, їхнім гарантіям та механізмам захисту, а також щодо засад взаємовідносин між народом-сувереном та державою-найманим менедженом, є питанням принциповим. Інакше нема чого городити город – його витопчуть "державні діячі та представники парламентських політичних сил", перетворивши на класичне вітчизняне [псевдо]правове поле, рясно всіяне грабельками різного калібру і вражаючої дії.

Не думаю, що багато громадян стануть гаряче заперечувати, що оптимальним варіантом була б розробка та прийняття нової Конституції спеціальною конституантою – Конституційною Асамблеєю, Національними зборами тощо – представницьким органом, скликаним спеціально для цієї місії, складеному з "найкращих з найкращих" – моральних авторитетів суспільства та правників, кваліфікація та репутація яких не викликає сумніву. На жаль, на сьогодні наши вимоги (http://maidanua.org/static/mai/1191574734.html , http://maidanua.org/static/mai/1190544574.html ) держава не чує, бо за звичкою згорнула вуха трубочками, а ті трубочки встромила напевно у гучномовці "представників парламентських політичних сил". Почує? Contra spem spero. Не почує – тоді суспільство має використовувати інститут Ради, але зробивши його не ляльковим театром для нормотворчих розваг та ігрищ т.зв. "еліти", а інструментом реального втілення своїх інтересів. Інакше і новий Основний закон стане в найкращому випадкові – контроверсійним і тимчасовим компромісом "представників та діячів" (трясця їм), а в гіршому – нормативним виправданням чи то авторитаризму чи то олігархату чи то гібриду першого з другим, що найвірогідніше.

Тому громадянське суспільство знову не має права змарнувати можливостей (останнім часом цю тезу доводиться використовувати часто). Нам слід домогтися (спонукати, змусити тощо) принаймні наступного:

а) очікуваний Президентський Указ про створення Конституційної ради має передбачати чіткий механізм її роботи, узгодження позицій, вироблення та прийняття остаточних рішень, спаскудити які до моменту перетворення у законопроект не міг би жоден владоможець (і можновладець теж);

б) до Ради має бути включено не тих, хто є зручним для влади за посадою, поглядами, характером тощо, а тих громадян, тих справді достойників, котрі на практиці можуть наповнити нову Конституцію Правом. Саме Правом, а не непотребом в юридичній обгортці. Ті, кого висуне власне громадянське суспільство, а не згадає з якихось причин вельмишановний секретаріат Президента. Приклади? Правозахисник Євген Захаров, конституціоналіст Всеволод Речицький, суддя Конституційного Суду Україні Віктор Шишкін. Запрошую продовжувати список.

І от тоді і тільки за таких умов відбудеться "зміцнення статусу України як демократичної і правової держави" і "встановлення засад забезпечення участі України в процесах світової та європейської інтеграції" і, найголовніше, "створення системи справжнього, а не формального гарантування реалізації права громадян на управління державними справами", до чого, як запевняє пані Ставнійчук, так сильно прагне Віктор Андрійович. Вірю. Але пропоную тест. Умови тесту прошу читати вище.

10 жовтня 2007