MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Історія зі щасливим кінцем

26.10.2007   
Інна Сухорукова
Цинізм, який пронизує наше суспільство, і особливо безвідповідальний і нахабний чиновний апарат – загроза для нашої держави і народу.

10 жовтня, ввечері на одній з центральних вулиць Київського району у Харкові заблудила старенька жіночка з явними ознаками порушення пам’яті, орієнтації в просторі. На щастя, поряд опинився співробітник Харківської правозахисної групи, який, перш за все, забрав стареньку додому, а потім намагався повернути її додому. Жінка, не пам’ятала ані своєї адреси, не могла повідомити з ким вона проживає. Вона вперто стверджувала, що проживає саме в цій квартирі, де вона зараз знаходиться.

Перш за все, наш колега звернувся до Київського райвідділу міліції. Користуємося нагодою і висловлюємо щиру подяку працівникам служби 02 МВС, які за лічені минути, знаючи тільки ім’я та прізвище (це єдине, що вона пам’ятала) хворої бабусі, знайшли її адресу і телефон. Але телефон не відповідав…

Тоді на прохання нашого співробітника, міліція викликала швидку допомогу, бо виглядала старенька як гіпертонік в момент серйозного судинного нападу.

«Швидка» приїхала. І, на думку нашого співробітника, мала б відвезти хвору до лікарні. Зважаючи на стан хворої до психіатричної лікарні. Але лікарі спеціалізованої психіатричної бригади швидкої категорично відмовилися везти стареньку до лікарні. Спочатку нашому колезі пояснили, що старенька здорова, потім на заперечення нашої колеги, що її хвороба видна неозброєним оком, лікарі швидкої заявили, що вони не мають права везти хвору до психіатричної лікарні без її «осознаної згоди» Такий закон! От доборолися правозахисники – бажали захистити здорових людей від примусового лікування в «психушці», а потрапили в ситуацію, коли дійсно хворих - людей, які терміново потребують допомоги психіатра не можна влаштувати на лікування. Кожна нормальна людина розуміє, що хворий, який страждає на старечий склероз, не може надати «осознану згоду», та й ще в письмовому вигляді. Це ж абсурд!

Але лікарі «швидкої» могли б відвезти стареньку до звичайної лікарні, а потім вже розбиратися чи потрібна їй консультація психіатра. На жаль, лікарі навіть тиск не погоджувалися зміряти. Навіщо? Якщо вони не везуть хвору до лікарні, якщо залишають хвору без лікарської допомоги, то вже на всі 100 %.

На щастя наш колега за цей час розшукав родичів старенької, телефон яких знову ж таки підказала міліція. З’ясувалося, що син та невістка шукають стареньку зранку, зателефонували вже до всіх лікарень і, навіть, залишили заяву в відділі міліції свого району. Виявилося, що бабуся дійсно страждає на втрату пам’яті, вважає, що живе на вулиці Дарвіна, де вона дійсно мешкала в 50-ті роки.

На нашу думку, лікарі «швидкої» повинні були оглянути стареньку, і, якщо вона потребувала медичної допомоги, надати її. Лікарі не зважили на те, що виклик зробила міліція, що ситуація з бабусею не стала небезпечною для її життя тільки завдяки увазі нашого колеги, який забрав її до себе, і оперативній реакції чергової райвідділу міліції. А от дії лікарів «швидкої», на нашу думку, підпадають під статтю 139 КК України.

Тим більш дивним нам здається об’ява у приймальному відділенні психіатричної харківської лікарні №3, стосовно того, що «швидка» не має права привозити хворих без паспортних даних, без відомостей про реєстрацію. Тобто, всі психічно хворі, які або втратили або загубили документи, ті, хто заблукав у місті, так і повинні залишатися на вулиці, хоч якби не потребували допомоги.

На жаль, такі сумні наші реалії.

Ми звикли проходити повз бомжів, які перебувають в стані сп’яніння, яке може загрожувати їхньому життю. Ми знаємо, що «швидка» до них не приїде. Наше суспільство свідомо не помічає безпритульних дітей, стареньких, які не можуть знайти свій будинок, або яким стало зле і вони не можуть дійти до дому. Так що вже казати про бомжів…. Така жорстокість суспільства обернеться потім для нього ще більшим рівнем жорстокості. Бо молодь вихована таким чином не буде співчувати і своїм близьким стареньким родичам.

Цинізм, який пронизує наше суспільство, і особливо безвідповідальний і нахабний чиновний апарат – загроза для нашої держави і народу.

 

 Поділитися