Акредитація за умов, або умовна акредитація
Нещодавно мені випадково потрапив у руки примірник газети «Франт», що видається у м. Куп’янську Харківської області. На 1-й шпальті газети зазначено, що вона не має акредитації при міській раді. Ознайомившись з текстом «Умов акредитації засобів масової інформації при Куп’янській міській раді», я зрозумів, що ТАКОЇ акредитації дійсно краще не мати.
Своїм рішенням 109-V від 19.09.2006 року VII сесія Куп’янської міської ради V скликання встановила цілий перелік обов’язків акредитованого засобу масової інформації, в якому, крім необхідності «висвітлювати роботу ради та депутатів, дотримуватися законодавства в сфері інформації та висвітлення органів місцевого самоврядування» значиться ще й повинність «забезпечити всебічне вивчення питання, що коментується в ЗМІ, отримавши додаткову інформацію від депутатів міської ради або міського голови».
При цьому, уникнути такого «почесного обов’язку» не виявляється можливим, адже ще при поданні заяви засобу масової інформації, що виявив бажання акредитуватися, форма якої затверджена тим же рішенням ради, ЗМІ «бере на себе зобов’язання дотримуватись умов акредитації».
Характерно, що права акредитованого засобу масової інформації, зазначені в «Умовах акредитації», більше схожі на обов’язки. Так, куп’янські чиновники люб’язно надали журналістам можливість «висвітлювати роботу ради, постійних комісій та окремих депутатів в своєму ЗМІ, використовуючи при цьому інформацію…, роз’яснення та коментарі з питань, винесених на розгляд сесії міської ради, у депутатів, секретаря ради та міського голови..., якщо така інформація не є конфіденційною».
Фактично, кореспонденти місцевих ЗМІ відтепер мають «височайше дароване» право, отримавши акредитацію, висвітлювати діяльність ради, використовуючи офіційні документи та коментарі посадовців. А що, без акредитації вони такого права не мали?! І що буде з журналістами, якщо вони підготують матеріал, в якому скористаються іншими джерелами інформації? Це питання не є риторичним, з огляду на суворе й неоднозначне попередження, яке міститься у «Загальних положеннях» вищезазначеного документу:
«Данні умови є обов’язковими для сторін, що їх підписали та є єдиною підставою для акредитації засобів масової інформації при Куп’янській міській раді. Недотримання цих умов акредитованою стороною призводить до позбавлення акредитації та підставою для звернення органу місцевого самоврядування до суду за захистом своїх порушених прав».
Недивно тому, що деякі куп’янські ЗМІ взагалі відмовилися від такої акредитації. Зокрема, газета «Франт», що існує вже 10 років, та виходить накладом у 4-5 тис. примірників. Редактор видання Євгенія Науменко зазначила:
- Минулого року, у вересні, секретар ради Катерина Українцева заявила: підписуйте «Умови акредитації», інакше будете мати складнощі з доступом до інформації. Але, прочитавши цей папір, ми відмовилися. З тих пір сесії міської ради відвідуємо постійно, втім, потрапити на засідання постійних комісій ради практично неможливо. Однак, як і раніше, ми пишемо те, що думаємо.
Непідписантом виявилася й газета «Наше місто». Вадим Івлєв, журналіст газети, так прокоментував цю ситуацію:
- Підписувати «Умови акредитації» ми не захотіли, адже, підписавши, потрапили б у кабалу. Перетворилися б на «Вісник Куп’янщини» (орган міськвиконкому та РДА, при цьому перший фінансує, отже, й контролює, левову частку діяльності «Вісника»), який в народі називають «Слався слава славна».
Вдалося мені дотелефонуватись і до секретаря Куп’янської міської ради Катерини Українцевої, підпис якої стоїть під «Умовами акредитації». Катерина Леонідівна ввічливо погодилась роз’яснити позицію ради:
- Є газети, що співробітничають з радою й виконкомом, та допомагають у висвітленні нашої діяльності. Є також і такі, що не напружуються навіть зателефонувати та взяти коментар, подають однобічну інформацію. Коли ми говоримо, що є проблема, яку необхідно висвітлити (наприклад, вивіз сміття) – не йдуть нам назустріч. Беручи до уваги необхідність висвітлення роботи органів місцевого самоврядування засобами масової інформації, один із депутатів ради, котрий раніше був пов’язаний зі ЗМІ, запропонував прийняти «Умови акредитації», щоб поліпшити ситуацію, налагодити співпрацю. Крім «Вісника Куп’янщини» при міській раді акредитовані й незалежні видання – газети «Десятка» та «Український формат».
Коли я спитав пані Українцеву, чи не пробували місцеві чиновники, замість того, що б використовувати «батіг» таких жорстких умов акредитації, застосувати «пряник» та укласти угоду на висвітлення діяльності з опозиційними ЗМІ, вона зазначила, що це слушна пропозиція. Втім, після секундної паузи додала:
- Аби ми таку угоду уклали, вони б після наших матеріалів все рівно давали б свій критичний коментар, в якому б все перекручували…
При цьому секретар ради визнала, що «Умови акредитації засобів масової інформації при Куп’янській міській раді» на сьогоднішній день є дійсно «частково мертвонародженим документом», оскільки ті ЗМІ, хто отримав акредитацію й ті, хто її не отримав, фактично мають однакові можливості у доступі до інформації. Адже ніхто з чиновників, за словами К. Українцевої, не чинить перешкод журналістам у відвідуванні сесій ради та засідань її постійних комісій.
Можливо, це дійсно так. Тоді тим більш незрозумілим виглядає впровадження такого місцевого нормативного акту, який не діє.
І, до речі, прийнятий без посилання на будь-який Закон України, що регулює діяльність ЗМІ: «Умови акредитації» були затверджені, «враховуючи пропозиції постійної комісії міської ради з питань налагодження зв’язків з органами самоорганізації населення, засобами масової інформації, громадськістю, з питань молодіжної політики та просвіти, у відповідності до Регламенту Куп’янської міської ради та керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Слід зазначити, що ніде як у цій статті, що має назву «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад», так і в усьому Законі, немає жодного слова про акредитацію або діяльність ЗМІ.
Прагнення чиновників Куп’янської мерії приручити або приборкати непідконтрольні місцеві ЗМІ є не нонсенсом, а, скоріше, банальним прикладом української практики. Працівники держадміністрацій та виконкомів звикли ставитися до місцевих журналістів як до обслуговуючого персоналу, і поява незалежних ЗМІ на місцевому рівні призводить, як правило, до конфліктних ситуацій між можновладцями та «акулами пера», яким одразу намагаються «притупити зуби».
PS: До речі, Куп’янський виконком у відповідь на мій інформаційний запит, що надсилався у березні поточного року, зазначив, що «прес-конференції у виконавчому комітеті Куп’янської міської ради та Куп’янській міській раді у 2006 році не проводились». Як на мене, це й не дивно, адже «свої» і так все «правильно» напишуть, а опозиціонерів нема чого запрошувати, бо вони «все перекрутять»…