пошук  
версія для друку
19.11.2007 | Олексій Свєтіков
джерело: www.maidan.org.ua

Чи будуть притягнуті до відповідальності начальники міліцій та прокурори, що не реагують на заяви про факти корупції?

   

Віктору Андрійовичу Ющенко,
Президенту України


Відкритий лист

Шановний пане Президенте!
На пам’ятному мітингу в Києві в 2004 році, що став для Вас першою сходинкою на шляху до Президентства, Ви начебто б сказали: «Бандити будуть сидіти в тюрмах!». А пізніше, уже цього року, Ви щось говорили про боротьбу з корупцією.
Це були гасла на потребу дня? Чи це дійсно Ваші плани, як глави держави? Якщо це дійсно плани, то яке місце в них відведено мені? Громадянину тієї країни, в якій Ви - Президент? Чи варто громадянам цієї країни додержуватися Ваших гасел і особисто боротися з корупцією? Я маю на увазі не освоєння із благословення держави західних грантів для проведення посиденьок-семінарів, а особисту участь у діях по залученню до відповідальності корупціонерів на місцях? На що гранти звичайно не дають, але за що на місцях іноді дають по голові?
Якщо Ви дійсно хочете зменшити корумпованість України - допомагайте пересічним громадянам, які вже діють заради досягнення цієї мети. І яких в Україні завжди було багато. Не залишайте цих людей один на один з регіональними й місцевими кланами, які і є головним джерелам корупції. Оскільки годуються від преференцій зі своїх посад.
Моя історія може послугувати ілюстрацією, що значить залишитися один на один з подібним регіональним кланом.
3 вересня 2005 року під час 57-й сесії Сєверодонецької міськради відбулася мерзенна історія: коли депутат-комуніст Сергій Гуленко ставив запитання людині, що докладала на сесії, міський голова Володимир Грицишин, повернувшись до майбутнього залізничника, що перебувався на сесії (а тоді просто нардепа) Миколи Рудьковського кинув: «Не звертайте уваги! Це наш міський дурачок! Комуніст!» Проте я не про мораль «моралістів» з СПУ, один з лідерів яких оцінив цю мерзоту як цілком нормальну. Цей епізод, без редагування, був показаний увечері того ж дня по міському телебаченню.
Зрозуміло, що Сергій Гуленко подав до суду позов про захист честі і гідності, а свідки, викликані в суд, одноголосно пояснили, що немає сумнівів, що Грицишин привселюдно образив Гуленко. Зрозуміло й те, що це не переконало луганські суди ім’я нардепа Леоніда Фесенко (Рубіжаньский і Сєверодонецький міський і апеляційний суд Луганської області), які в позові відмовили. На підставі пояснень представника Грицишина про те, що образлива фраза нібито була сказана не на адресу Гуленко.
Втім, про те, що правосуддя в Луганській області як інститут існує, а як явище - ні, Президент України повинен знати й без нас. Мета мого листа - інша.
Оскільки громадянські права Гуленко були потоптані (і ми доведемо це, принаймні, у Страсбурзі), то я, як правозахисник, допомагав йому протягом двох років у численних судових засіданнях. Зрозуміло, що безкоштовно для мого клієнта. З іншого боку, представником Грицишина був ... штатний юрист сєверодонецької міської ради Тетяна Ковальова. Остання приїжджала (на службовому транспорті) у суд у робочий час, одержуючи за цю роботу зарплату з міського бюджету.
На мій погляд, образливі висловлювання на адресу депутата не входять до службових обов’язків міського голови, як посадової особи органа місцевого самоврядування. І судовий позов у відповідь на подібні образи є винятково приватною судовою справою пана Грицишина. Тому використання підлеглої йому особи для отримання юридичних послуг (як представника в суді по цій справі) є, за моїм переконанням, корупційним діянням. Заява про це було подана мною начальнику Управління МВС по Луганській області 27 лютого 2007 року. Копія заяви додається (Додаток 1).
У відповідності до статті 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією» УМВС мало перевірити цю інформацію, встановити наявність або відсутність у діях Грицишина складу корупційних дій, (при наявності підстав) скласти адміністративний протокол і передати його до суду.
У порушення закону «Про звернення громадян» я не отримав з УМВС ніякої відповіді. Замість 3 травня 2007 року прокуратура Луганської області проінформувала мене, що 22 березня 2007 року прокуратура Сєверодонецька прийняла рішення про відмову в порушенні кримінальної справи проти Грицишина по ч. 1 ст. 364 та по ч. 1 ст. 365 КК України, яке прокуратура Луганської області своєю постановою скасувала. У зв’язку з неповнотою перевірки (Додаток 2). 24 травня 2007 року прокуратура Сєверодонецька повторно відмовила в порушенні кримінальної справи за ч.1 ст. 364 та ч. 1 ст. 365 кримінального кодексу (Додаток 3).
Насправді грізні посилання прокуратури на статті кримінального кодексу є обдурюванням, одною з технологій попрання права, які масово застосовуються в Луганській області та розраховані на юридично неписьменних громадян. Бо прокуратура шукала злочини, про здійснення яких їй ніхто не повідомляв, і вона точно знала, що їх немає. Відповідно до чинного кримінального процесуального кодексу у прокуратури взагалі не було підстав для проведення перевірки моєї заяви в рамках УПК. А сама така перевірка була проведена лише для того, що б ... не перевіряти інформацію про можливу наявність у діях мера складу корупційного діяння.
Нагадаю, що таке по законодавству України кваліфікується не як карний злочин, а як адміністративне правопорушення. І результатом перевірки моєї заяви мало б бути або складання адмінпротоколу, або направлення мені повідомлення, що в діях міського голови відсутній склад адмінправопорушення.
Таким чином, міліція й прокуратура Луганської області фактично ухилилися від розгляду моєї заяви по суті й, тим самим, покрили дії міського голови Сєверодонецька, які, на мою думку, є корупційними. У зв’язку із цим 1 червня 2007 року я звернувся до сєверодонецького міського суду з адміністративним позовом до управління МВС по Луганській області, до прокуратур Сєверодонецька та Луганської області (Додаток 4).
4 червня 2007 року суддею Сєверодонецького міського суду Ігорем Юзефовичем була винесена ухвала про залишення позову без руху, оскільки, нібито, позов подано «...без додержання вимог, викладених у ст.106 КАС України, а саме: не вказаний зміст позовних вимог; не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; не зазначені докази, що підтверджують кожну обставину». (Додаток 5).
Досить переглянути мій позов, щоб переконатися, що написане суддею від імені України - не є правдою. І позовні вимоги, і обставини, і докази в моєму позові не тільки наведені, вони спеціально виділені підзаголовками, які суддя не міг не бачити. Зміст ухвали суду цілком можна викласти такими словами: «Я - начальник, ти - дурень». Або - «Назву стіну чорною, спробуй доведи, що вона біла».
Оскільки виконати подібну ухвалу суду про виправлення позову було неможливо (бо виправляти нема чого), мною була подана апеляційна скарга (Додаток 6).
24 липня 2007 року Донецький апеляційний адміністративний суд визнав, що мій адміністративний позов відповідає вимогам закону, а ухвала судді Юзефовича ні, скасував останнє й повернув позов до Сєверодонецького суду для продовження розгляду (Додаток 7). У той же час суд апеляційної інстанції проігнорував мою вимогу про винесення окремої ухвали щодо неприпустимості перешкоджати громадянам у доступі до правосуддя способом, що використовував суддя Юзефович.

Зазначу, що такий спосіб попрання права громадян звертатися до суд (суд залишає без розгляду абсолютно правильно оформлений позов, стверджуючи, що він нібито оформлений неправильно) є типовим і масово застосовується луганськими судами ім’я нардепа Леоніда Фесенко. Тільки цього року й тільки активісти нашої організації отримали вже три таких ухвали, які вже скасовані апеляційними судами.
Проте, скасовуючи подібні незаконні ухвали, апеляційні суди не приймають окремих ухвал про притягнення суддів до відповідальності за навмисне прийняття незаконних рішень, і у такий спосіб є співучасниками попрання права на правосуддя. Оскільки в результаті протягом тривалого часу справи «ганяються» між судами, а громадяни витрачають час і кошти не на те, що б довести свою правоту в суді, а щоб довести своє право звертатися в суд з позовами до держчиновників.
У моєму випадку судова тяганина мала продовження. 8 жовтня суддя Ігор Юзефович ухвалив нову ухвалу, якою ... повернув мені адміністративний позов без розгляду (Додаток 8). Як такий, що нібито не відповідає предметній підсудності місцевих судів. На цю чергову ухвалу (чергову відмову розглядати справу в суді) подана чергова апеляційна скарга (Додаток 9). У випадку, коли скарга буде задоволена, адміністративний позов знову повернуть на розгляд ... Ігорю Юзефовичу. І той придумає ще що-небудь. Адже навряд чи настільки досвідчений суддя дійсно не знає про пункт п’ятий перехідних положень КАС України, що роз’ясняє йому, що він повинен був робити, щоб судити за законом. Скоріше, він свідомо прийняв судове рішення, що закону суперечить. За принципом: «Закон існує, що б я тебе, падлу, вчив шанувати шановних людей!».
Що ми маємо на сьогоднішній день? Заява про розгляд факту корупції, подана мною на початку лютого, так і не була по суті розглянута. Міліція, прокуратура, суд дружно використовують різні способи, щоб ухилитися від викриття ймовірних корупційних діянь. Причому ці способи настільки явно, підкреслено незаконні, що особисто в мене виникають побоювання: а чи не будуть застосовані ще більш незаконні способи? І якщо подібне робиться стосовно мене, досить відомого в регіоні громадського діяча - що може очікувати менш «захищену» людину, яка посміє викривати корупційні дії влади?
Що скажете на це, пане Президенте? Може треба чесно сказати людям:
- що начальники міліцій та прокурори, що не реагують на заяви громадян про факти корупції, покривають такі факти, не будуть зніматися з посад?
- що судді, які не допускають розгляду позовів до корупціонерів від влади, не будуть притягуватися до відповідальності за порушення присяги?
- що Президент України не буде підтримувати людей, які бажають викорінити корупцію, що пронизала суспільство України?


Олексій Свєтіков

17.11.2007 р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори