пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200734
07.12.2007
джерело: human-rights.unian.net

Роман Романов: Європейський суд довіряє українським правозахисникам

   

Ви є керівником програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження”. Наскільки ефективними є ті заходи, які проводяться в рамках програми?

Я ставлюся до цього питання із достатнім ступенем розумної критики і вважаю, що результативність дуже далека від ста відсотків. Однак – з іншої сторони - було б необ‘єктивно очікувати такої результативності від реалізації проектів в Україні. Ми завжди визнаємо – і за собою, і за іншими – право на помилку. Проте, на мою думку, має бути якась критична більшість проектів, що просувають цілі і наміри, які ми намагаємося реалізувати в ході своєї діяльності. Думаю, цього нам вдалося досягти.

З якою цільовою групою ви працюєте?

З дуже різними організаціями. Права людини – це основна частина нашої діяльності, однак наша робота пов‘язана і з реалізацією судової реформи, реформи системи кримінальної юстиції. Ми завжди дивимося на ті чи інші реформи через призму прав людини. Тому часто нашою цільовою аудиторією є навіть не стільки правозахисні організації, скільки органи, які впливають на прийняття рішень, - наприклад, громадські ради при органах державної влади. У більшості випадків ми підтримуємо ініціативи наших партнерів. Це означає, що первинним є  звернення до нас із проектом, який готують організації. Ми не можемо чогось реалізувати (навіть якби нам дуже того хотілося), якщо така ініціатива не знаходить відгуку в українському суспільстві. Інструментом відбору кращих проектів є конкурс.

Яка з ініціатив, реалізованих в рамках програми “Верховенство права”, була найбільш успішною?

Права людини – це тема, де будь-які рейтинги навряд чи можливі. Однак можна згадати про ті ініціативи, які внесли певні зміни. Передовсім хотілося б відзначити те, що нам вдалося змінити середовище правозахисних організацій. Коли я прийшов працювати у фонд “Відродження” чотири роки тому, не існувало мережі таких організацій. Хтось із них займався проектною діяльністю, хтось – непроектною, хтось взагалі не знав слова “грант”, хтось тільки цим і займався... Ми запропонували ініціативи, які могли б об‘єднати велику кількість організацій. Це я вважаю дуже серйозною і великою перемогою. І саме тому зараз, на мою думку, вже можна говорити про правозахисний рух в Україні.

Є стабільні ініціативи, які неможливо реалізувати без середовища. Мені здається, що ми достатньо ефективно впроваджуємо механізми громадського контролю, перш за все – в системі правоохоронних органів (наприклад, робота Громадської ради при МВС).  Те ж саме можна сказати про обласні управління. Уже сформований достатньо серйозний системний ресурс організацій, які могли б виступати в ролі і радників, і контролерів. Не можна сказати, що зараз така діяльність є однаково успішною в усіх регіонах. Треба час також для того, щоб до такого формату відносин звикли і міліція, і суспільство.

Також ми змогли реалізувати системну діяльність по представленню щорічної доповіді про ситуацію з правами людини в Україні, яка вже три роки поспіль за нашої підтримки і підтримки інших донорів виробляється і представляється суспільству, при тому що, на жаль, немає адекватної оцінки ситуації з боку Уповноваженої ВР з прав людини. Силами недержавних організацій вдалося заповнити цю прогалину. І це означає, що вони мають достатньо серйозні аналітичні та інтелектуальні ресурси.

Нещодавно я перечитував одне дуже важливе рішення у справі “Яковенко проти України”, пов‘язане із поширенням туберкульозу в місцях позбавлення волі і СІЗО, коли людина померла, не дочекавшись вироку суду. Мати позивача продовжила цю справу. На мою думку, було винесене достатньо справедливе рішення. В ньому як на джерело доказів Європейський суд посилається на щорічну доповідь українських правозахисних організацій, де наводяться дані щодо поширення туберкульозу в місцях позбавлення волі чи попереднього тримання. Це означає, що продуктам інтелектуальної діяльності, які виробляються українськими правозахисниками, довіряють.

Якщо подивитися заключні зауваження комітетів ООН (комітету проти катувань, комітету по економічних, соціальних і культурних правах), вони фактично побудовані на тих рекомендаціях і висновках, які представляли недержавні організації. Це означає, що ми побудували достатньо системну співпрацю з різними міжнародними партнерами. Це дуже контрастує з тим, що ми мали раніше. 

Ви згадали про створення мережі правозахисних організацій. Чи не є в цьому контексті діяльність фонду “Відродження” “яблуком розбрату”, фактором, який, замість того, щоб об‘єднувати правозахисників, роз‘єднує їх у боротьбі за гранти?

Здорове середовище має бути конкурентним. Ми оголошуємо конкурси і намагаємося обирати за своїми критеріями, які є наперед заявленими. В більшості випадків такий інструмент є ефективним. Чи це спричинює конфлікти? Можливо. Але вони скоріше разові, ситуативні. Вони не несуть за собою якихось системних загроз.

Чим закінчилася дискусія Мін‘юсту і Фонду “Відродження” навколо надання в Україні безкоштовної правової допомоги із взаємними уроками лікнепу?

Насправді вона не закінчилася. Моя позиція полягає в тому, що не можна видавати бажане за дійсне. Абсолютно ненормально, коли Міністерство юстиції каже, що зменшення витрат на безоплатну правову допомогу означає, що в ній немає потреби. Для будь-якого стороннього спостерігача ця невідповідність була очевидною, просто більшість промовчали, а я заявив, що не можу погодитися з такою думкою. Мета була не в тому, щоб спровокувати конфлікт з якимось органом влади, а щоб ми могли забезпечити належний стандарт доступу до правосуддя в Україні. Зараз це величезна проблема, і я б дуже не хотів, щоб вона недооцінювалася, так як це робиться сьогодні. Без цієї реформи ми не зможемо просунутися по дуже багатьох питаннях, які на сьогоднішній день є кричущими.

Очевидно, що функція прокуратури по нагляду за дотриманням прав людини є рудиментом минулого. Не може один орган і підтримувати державне обвинувачення в суді, і проводити розслідування, і забезпечувати контроль за дотриманням прав людини. Це конфлікт інтересів всередині одного органу. Не можна сказати, що в прокуратурі не розуміють цієї проблеми, але завжди будь-яка ініціатива щодо обмеження цього нагляду зустрічає спротив: а кому передати цю функцію? Відповіді немає. І тому ми постійно відкладаємо цю реформу в часі, наражаючись на критику з боку Ради Європи та інших міжнародних інституцій.

Чи вважаєте Ви себе правозахисником?

Правозахисник – це, скоріше, не професія, а стан душі (сміється ). Оскільки більшу частину свого часу я присвячую цим питанням, то я відповів би ствердно. І в фонд “Відродження” я прийшов із правозахисної організації.

З якої саме?

Я належав до різних організацій, був засновником однієї із правозахисних організацій Севастополя, де провів більшу частину свого свідомого життя. Певний час я також займався створенням і розвитком в Україні руху Міжнародної Амністії. Але це все у минулому. Зараз я жодним чином не пов‘язаний з жодною іншою організацією, окрім фонду “Відродження”.

Які пріоритети діяльності програми “Верховенство права” на наступний рік?

По-перше, підтримувати внутрішній попит на права людини. Я тільки що був на круглому столі по протидії ксенофобії і расизму, слухав різні виступи... Але це проект, який закінчується. Як ідеал завершеної діяльності по цьому напрямку – протидії расизму і ксенофобії – я вважав би такий стан, коли б ця робота не потребувала б жодної підтримки. Є знаменита промова Мартіна Лютера Кінга “I have a dream”, так у мене теж є мрія: щоб я вийшов на Хрещатик, побачив якусь невелику групу скінхедів з якимись жахливими гаслами, яких би охороняла міліція від натовпу перехожих, які б протестували проти присутності цієї групи скінхедів, антисемітів, ксенофобів в Україні. Для мене це був би стан завершеності. Насильства немає, міліція забезпечує свободу цих демонстрацій з жахливими гаслами, які більшість населення їх не сприймає.

Дуже важливо, щоб ідеї, які ми поширюємо і намагаємося захищати, ефективно сприймалися і будувалися на інтересах суспільства. Думаю, останнім часом тут відбувся великий прогрес. Наше суспільство стало сприймати ідеї свободи набагато краще. Але цей стан ще дуже нестабільний. Він потребує подальшої підтримки. Тому ми підтримуємо різні способи комунікації з суспільством, наприклад, фестиваль документального кіно про права людини, який, як мені здається, є ефективним способом передачі тих цінностей, які ми називаємо правами людини. Ми підтримуємо різні інтернет-портали, інформаційні ресурси, які передають таку інформацію, які є способами діалогу.

По друге, дуже важливо розвивати діяльність по захисту прав людини через різні доступні у нас механізми – в українських судах, в Європейському суді, в комітеті ООН з прав людини. Ми б хотіли розширити мережу адвокатів, залучених до такої співпраці, які можуть в будь-який момент, починаючи від суду першої інстанції і завершуючи Європейським судом, забезпечити ефективний захист людини. Важливо, щоб українці бачили світло в кінці тунелю, коли є все більше прикладів того, що ті права, які масово порушуються в Україні, можуть бути захищені.

Ми будемо і надалі підтримувати реформи в тих ключових інститутах, які на сьогодні повинні захищати права людини. Тут і питання судової реформи, і питання реформи пенітенціарної системи, яка і досі великою мірою закрита від суспільства і нагадує систему ГУЛАГів.

Так само ми будемо продовжувати підтримку різних моніторингових, аналітичних проектів правозахисних організацій для того, щоб представити і показати не лише індивідуальні приклади захисту прав людини, але систему.

Ми будемо продовжувати працювати з міжнародними партнерами, щоб інформація про Україну була адекватно представлена на міжнародних правозахисних форумах.

Мені здається, що ми не зійшли з курсу реформ, але суттєво уповільнили рух за останні півтора-два роки. Ми не можемо гаяти часу і будемо стимулювати процес доступними засобами, підтримуватимемо наших партнерів – як державні інституції, так і недержавні організації.

Розмовляла Тетяна Печончик 

06.12.2007
Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори