пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200801
11.01.2008 | Юрій Чумак

Що краще: декларативні права чи чітко визначені та надійно захищені?

   

Напевно, якщо таке питання задати будь-якому пересічному громадянину України, він обере другий варіант. Втім, на практиці в нашій Конституції закріплений такий обсяг соціально-економічних прав, що ніяка «соціальна» держава не в змозі витягнути отакого воза соціальних пільг та гарантій.

При цьому більшість з цих прав ніколи й не реалізовувалися в життя. І захистити їх в суді, не зважаючи на те, що «норми Конституції є нормами прямої дії» (ч. 3 ст. 8), реально неможливо.   

Адже й конституційні механізми захисту прав людини в Україні є відверто слабкими: парламентський контроль за виконавчою владою практично обмежений однією згадкою про Уповноваженого ВРУ з прав людини, інститут якого є доволі слабким, позапарламентський контроль взагалі не передбачений, а функція Президента як гаранта прав і свобод ніяким чином не прописана, отже, теж є суто декларативною.

Ще в січні 2001 р. я писав:

«Лучше несовершенные законы, которые неукоснительно выполняются всеми, чем законы великолепные, выдержанные в духе международного права, но носящие декларативный характер, и потому не действующие. Это, в первую очередь относится к нашему Основному Закону – Конституции Украины образца 1996 года, который, как и «сталинская» конституция 1936 года, хорош на бумаге, но нереален в жизни. Если советская конституция провозглашала, но, как правило, не реализовывала политические и гражданские права, то, современная украинская не действует в области социально-экономических прав. И об этом почему-то крайне мало говорится… Как можно воспитать в гражданах правосознание и законопослушание, если само государство подает дурной пример беззакония?! Законы должны быть наполнены реальным содержанием, в противном случае их лучше вообще не принимать в таком декларативном виде.

(«Права людини», №1, 2001 р.)

Таким чином, можна дійти висновку, що розділ ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» потребує аналізу та реформування. Втім, багато експертів вважають, що після того, як у грудні 2004 р. до Конституції не в легітимний спосіб були внесені зміни, які призвели до кризи управління та політичного протистояння у 2007 р., конституційна база Основного Закону була зруйнована. І тепер необхідно приймати вже нову Конституцію, яка буде збалансованою, з окресленим розподілом повноважень між різними гілками влади, з системою чітко виписаних та гарантованих прав і свобод.

Можливо, обсяг соціально-економічних прав буде трохи зменшено, за рахунок прибирання з тексту Основного Закону мертвих, декларативних норм. Натомість, адекватним замінником повинні стати більша свобода від державного контролю та неухильне виконання державою взятих нею конституційних гарантій.

Однак, на цьому шляху виникає ще одна проблема: можна виписати бездоганну з правничої точки зору Конституцію, але її окремі норми люди не будуть виконувати, тому що не сприймуть їх на ментальному рівні.

Тому постає питання проведення ґрунтовного дослідження у цій досить тонкій сфері. Необхідно зрозуміти, наскільки змінилися побутові уявлення українців щодо соціальних та економічних  «обіцянок-цяцянок» держави, тобто, виміряти рівень патерналістських настроїв наших співгромадян на сучасний момент.

За свідченням соціологів, на початку 1990-х років на державу покладалися та сподівалися, що вона «надасть, подарує, забезпечить…» 87% громадян України. За роки незалежності значно збільшився прошарок тих, хто надіється лише на себе, свій розум та сили, і від держави лише хоче, щоб вона йому не заважала.

Ряд громадських організацій України виступили з ініціативою реалізації проекту, що включатиме дослідження щодо сприйняття масовою свідомістю соціальних, економічних, а також культурних та екологічних прав. В його рамках будуть проведені анкетування, фокус-групи та експертні опитування, що охоплюватимуть 20 регіонів України.

Також складовою проекту стане аналіз ефективності правозахисту шляхом проведення громадського моніторингу інституту Уповноваженого ВРУ з прав людини. Він передбачає моніторинг як діяльності Омбудсмена та його Секретаріату, так і бездіяльності, а також їх відображення у ЗМІ, отримання додаткової інформації шляхом надсилання інформаційних запитів. Моніторинг здійснюватиметься на національному та регіональному рівнях координаційною радою та 20 регіональними партнерами проекту.

9 січня у Києві відбувся установочний семінар учасників проекту, які обговорили аспекти його реалізації та узгодили свої дії. Громадські активісти, правозахисники сподіваються, що моніторинг діяльності Уповноваженого з прав людини активізує в суспільстві ідею системного громадського контролю над органами, відповідальними за утвердження прав людини, сприятиме більшій відкритості та прозорості роботи Секретаріату Омбудсмена і, в кінцевому рахунку –  підвищенню ефективності механізму захисту прав людини.

У правозахисників далекосяжні плани: за результатами реалізації проекту буде розроблено законопроект про зміни та доповнення до Конституції України, в якому буде дане нове бачення конституційних гарантій прав і свобод, парламентського та позапарламентського контролю, незалежності судової влади й інших конституційних органів, а також підготовлені пропозиції до деяких законодавчих актів, пов’язаних з реалізацією прав людини, зокрема – «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Дивись також:

Заява Громадянського конституційного комітету

 

ФОТО Юрія Чумака

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори