Коли доступність недоступна
Іноді мене відвідує крамольна думка, що проблему безбар’єрності, тобто доступності людей з обмеженими фізичними можливостями до повноцінного життя, що розглядалася на останній колегії облдержадміністрації, придумали на благополучному Заході. Мабуть, з’явилася для того, щоб ті, хто сповідував гасло «Все в ім’я людини, все для блага людини!» (тобто ми з вами) мали над чим ламати голови.
Адже проблему створення безбар’єрного середовища за кордоном усвідомили ще на початку минулого століття, а вже на межі 50-60 років взялися втілювати в життя. Норми і стандарти, запроваджені там, враховують можливості не лише інвалідів на візках, але й усіх категорій фізично ослаблених осіб, наприклад, тих, кому за 80. Скажімо, у монархічній Швеції жодна адміністративна споруда не вводиться в експлуатацію, якщо там немає, скажімо, трьох туалетів: чоловічого, жіночого та для людей з обмеженими можливостями. Нічого подібного ви не побачите навіть у нашому «білому домі», де знаходяться офіси представників обласної ради та облдержадміністрації, не кажучи про інші адміністративні споруди.
Щоправда, у переддень розгляду питання з’явилися пандуси для того, щоб інваліди-колясочники могли здолати східці, а от ліфти не розраховані на стандарт інвалідських візків. «Коли ми, наприклад, говоримо про пандуси, то хотілося б акцентувати увагу на тому, що приблизно 40% установ, таких як районні адміністрації, виконкоми, райради і навіть лікарні, пандусів не мають», – говорить голова облдержадміністрації Арсен Аваков.
Так уже склалося, що архітектори – здорові люди. Отож стандарти архітектури переважно розроблялися в розрахунку на здорову більшість. Отож для інвалідів звичайне життя стало схожим на «гонки» на колясках з бар’єрами, чого немає навіть в паралімпійському спорті. Тепер ситуацію намагаються змінити на краще. Власне, архітектори мали б ураховувати не лише наявність пандусів, але й місця для паркування, ширину вхідних дверей, розмір ліфтів. Навіть те, з якою силою потрібно відкривати двері багатоповерхівки.
До речі, в Харкові зокрема в університеті будівництва й архітектури є фахівці, які займаються цими проблемами. Але реальність занадто далека від проектів, щоб нею тішитися. Власне, здачу житлових комплексів, де не враховані вимоги доступності, заступник голови облдержадміністрації Ігор Терехов називає «однією з найбільш поширених в Харкові проблем». За приклад може служити ситуація, коли головним управлінням праці і соціального захисту населення не узгоджується акт здачі в експлуатацію житлового будинку по вулиці Дружби народів, 228-А через невиконання вимог доступності. Проте можна навести приклади, коли будинки приймалися з умовою, що недоліки «будуть усунені». Але «казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле».
Який вихід з ситуації? Ігор Терехов вважає, що суспільне приймання об’єктів з обов’язковим виїздом туди представників Головного управління праці й соціального захисту населення та інвалідів-колясочників допоможе вирішити проблему.
Власне, це лише один з виходів. Бо громадськість громадськістю, але краще було б, якби представниками приймальної комісії хоч трішки шанувався Кримінальний кодекс. Адже за словами заступника голови облдержадміністрації Володимира Бабаєва, за підписання акта приймання об’єкта усі члени відповідної комісії несуть «не лише адміністративну, але й кримінальну відповідальність», у тому числі й стосовно безперешкодного доступу інвалідів до будівлі. Власне, ніщо так не змушує шанувати закон, як невідворотність покарання, навіть якщо воно і незначне. Щоправда, в історії України навряд чи знайдеться приклад, щоб когось засудили за непошану до інваліда.
Але якщо в містобудуванні ця проблема якось вирішується, то ситуація з міськелектротранспортом, за словами Ігоря Терехова, катастрофічна. Цей транспорт залишається недосяжним для людей з обмеженими можливостями, бо жоден з 90 придбаних трамваїв і тролейбусів, як того вимагає Указ Президента, не обладнано підйомниками для інвалідів.
Харківський міський голова Михайло Добкін виправдовується: «Низькополі» тролейбуси, що можна обладнати для цієї категорії населення, сьогодні виготовляють лише у Львові, але їх мало. А ті, що є (закуплені в Росії – авт.), не придатні для інвалідів». Відомо, той, хто нічого не хоче робити, завжди шукає виправдання. Бо чи зверталася до Львова харківська мерія – залишається таємницею.
Але не таємниця, що втративши можливість скористатися громадським транспортом, інваліди одночасно позбавляються гарантованої законом пільги – безкоштовного проїзду. За таких умов вона стає, за словами Ігоря Терехова, «фікцією чистої води».
Не вирішено проблеми безбар’єрності і в метрополітені. Не всі станції в метро обладнані пандусами, а тими, що є, можуть, на мою думку, скористатися лише самогубці. Адже часто вони нагадують «американські горки» з кутом нахилу 45 градусів при нормі 12.
На Харківщині мешкає 139 тисяч інвалідів. Якщо додати сюди літніх людей, вагітних жінок та мам з колясками, то це вже буде третина населення. Отож проектанти на Заході враховують не лише вимоги інвалідів на візках, а й вимоги інших категорій – незрячих, глухонімих, фізично ослаблених людей. Власне, для тих, хто не чує, є проблемою викликати «швидку допомогу»; для незрячих обладнання світлофорів звуковими сигналами – питання життя і смерті. Кажуть: це проблема фінансова, а можливо вона в чомусь іншому?
Мабуть, правий той, хто вважає, що проблеми бар’єрності починаються в голові, а не тільки на пішохідному переході. Адже поки доступність не стане нормою життя, їх навряд чи можна вирішити. Скажімо, у Великобританії, де понад мільйон інвалідів, пости міністра фінансів та внутрішніх справ свого часу обіймали люди з обмеженими фізичними можливостями. У Пентагоні, кажуть, половина програмістів – на візках. Цей факт підкреслюють і голлівудські стрічки. До речі, Франкліну Рузвельту коляска не завадила стати найкращим президентом США. Бо у світі обмежені фізичні можливості не обмежують життя.
Здається, ми теж починаємо це розуміти. Цьому свідчення й Указ Президента «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», і емоційне обговорення його на останній колегії облдержадміністрації.