пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200804
09.02.2008 | Віктор Пушкар

Психологічні конструкти, суттєві для правової реформи

   

1. Цінності

В кожному суспільстві є абстрактні ментальні конструкти, за які варто боротись, або, принаймні, очікувати, що за них стане боротись хтось інший. Якщо спрощено, це і є цінності. Те, що людина вважає правильним, позитивним, гідним наслідування. Або стверджує, що вона так вважає, бо сподівається, що саме такої відповіді від неї очікують (чинник соціальної бажаності). Свобода – рівність – братерство? Так. Але що ми розуміємо під кожним з красивих абстрактних понять? Чому дві спільноти, кожна з яких проголошує своєю цінністю «свободу», або навіть «мир», можуть роками вести «справедливу» ворожнечу з множинними людськими жертвами?

Деякі дослідники (Рокіч, Шварц, Інглхарт) вважають, що людські цінності є універсальними. Певною мірою це так, оскільки, наприклад, всі країни-члени ООН визнають базові права людини. Але інші дослідники звертають особливу увагу, що кожна спільнота наповнює їх своїм змістом, оскільки реалізує по-своєму. Відомі розвідки саме національних, культурно-специфічних конструктів, наприклад «Словенські цінності» Погачніка.

Наскільки глибоко іноді помиляються універсалісти, в лапках і без, можна судити за різними ознаками та прикладами. Приклад перший. В опитуванні за методикою Інглхарта World Value Survey (локальний партнер – Ольга Балакірєва) Україна потрапляє в один кластер з РФ та Бєларуссю. Що має свідчити на користь гіпотези чи то спільної колиски трьох братній народів, чи то подібної ментальності трьох сестер, які мріють про екскурсію в Москву. Другий, як мінімум, загадковий момент. За тією ж методикою дуже ментально близькими виявились Польща та Індія. Але… на умовній підсумковій схемі їх розділяє жирна червона лінія, що має підтверджувати цікаві, але багато в чому спекулятивні теорії Інглхарта.

Ми стверджуємо, що цінності слугують досить ефемерною основою для правової системи. Оскільки вони досить нелінійно конвертуються як в норми побутової поведінки, так і в правові норми. І це твердження можна науково обґрунтувати.

 

2. Культурні практики

Культурні практики – типові для певної культури дії у типовій для неї ситуації. Культурною практикою є святкування весілля, що на відміну від реєстрації шлюбу з очевидних причин не регламентується законодавчо. Кого ми вважаємо родичем і які стосунки внаслідок цього підтримуємо теж не варто напряму регламентувати законодавством, але законодавство стосовне сім’ї та шлюбу необхідно має враховувати подібні чинники. Наприклад, з ким громадянин може вести спільне господарство, мати спільне житло, автомобіль або навіть продукти в холодильнику.

В різних культурах відрізняються типові способи укладення угоди. В одному випадку це буде більш чи менш детальна усна домовленість, в іншому - короткий документ загального характеру, або контракт, що чітко передбачає практично всі можливі випадки. Наскільки буквально положення договору будуть дотримуватись, також принаймні частково залежить від культури сторін та їх суб’єктивних тлумачень досягнутих домовленостей. Зауважимо, що правова культура громадян не є чимось окремим від загальної культури. В багатьох випадках варто як мінімум звертати увагу на їх взаємний вплив.

Повторюваність певних культурних практик дозволяє їх класифікувати та вивести залежність від обмеженої кількості найхарактерніших параметрів. Такі параметри системно відрізняють «нас» від «них» з національної і (або) громадянської точки зору. Або відрізняють декілька спільнот з умовно космополітичної та умовно нейтральної позиції. Оскільки правдиво нейтральну точку зору на цей предмет здатний сформувати лише гіпотетичний ідеальний спостерігач, що, по-перше, однаково добре розуміє всі порівнювані культури, а також, по-друге, позбавлений емоційних зв’язків та преференцій щодо «правильних» спільнот. Першої умови добитись важко, другої – практично нереально. Ми навряд можемо уявити грамотного дослідника країни, байдужого до її людей та звичаїв.

«Пролетарській» та будь-який інший інтернаціоналізм є антинауковим світоглядом, своєрідним вимушеним космополітизмом для бідних. Оскільки базується на поганому знанні чи свідомому ігноруванні суттєвих особливостей етнічних та політичних спільнот. Інформованість про такі особливості – важлива умова успішного розвитку соціуму. Знання системою своїх обмежень збільшує її надійність.

 

3. Культурні виміри

Отже, з прагматичної точки зору, варто, крім цінностей, а в деяких випадках замість них, досліджувати інші конструкти. Зокрема, культурні виміри (Хофстед) були досліджені для багатьох країн.

України в списку на його офіційному сайті нема, але таких досліджень проводилось мінімум два. За цими даними, Україна потрапляє в один кластер з Норвегією, Швейцарією та Ірландією. Таким чином, через культурні виміри та відповідні ним практики нам значно легше пояснити як схильність України до сповзання в анархію, так і більш очевидне сповзання Росії та Бєларусі до авторитаризму.

В Хофстеда є чотири шкали, серед яких основний інтерес для нас являють індивідуалізм-колективізм та дистанція влади, дещо менший – уникнення невизначеності.

[Щодо четвертого виміру – фемінності-маскулинності – дослідники давно дійшли спільної думки, зарахувавши Україну до «фемінних» суспільств, і з цим висновком ми попередньо можемо погодитись.  Пізніше, досліджуючи «східні» культури,  Хофстед додав п’ятий вимір – довготермінову орієнтованість; ці дані поки є для меншої кількості країн, для України вони теж відсутні]

З колективізмом на перший погляд просто. Опозиція «я як член спільноти» – «я як індивід». Але виникає група уточнюючих питань щодо колективізму:

–  яку роль (ролі) в спільноті виконую «я», та

–  яким чином «я» пов’язаний із спільнотою? Чи є ці зв’язки переважно ієрархічними, вертикальними, або переважно неформальними, горизонтальними (Тріандіс).

Участь в віртуальній спільноті Майдану, в загоні пластунів, статутні та позастатутні відносини в військовій частині теж є різними формами колективізму.

Наприклад, колективізм українців в своїх типових проявах є скоріше «горизонтальним», ніж «вертикальним», заснованим на формальній ієрархії. Українці частіше і загалом ефективніше здатні виконувати колективні завдання, якщо взаємодія передбачає неформальні зв’язки і ситуативні домовленості, ніж керуватись у своїх діях чітким набором формальних приписів. Згадаємо хоча б роботу податкової за часів Азарова. Лише завдяки «горизонталі», що стримувала найбезглуздіші «вертикальні» вказівки від буквального виконання, українська економіка пережила азаровщину.

Але водночас не варто надто ідеалізувати «горизонталь», оскільки частина таких зв’язків поступово трансформується в стійкі корупційні схеми. Вертикальний індивідуалізм, що проявляється як підкреслена неповага до авторитетів, відвертий чи таємний саботаж розпоряджень начальства, теж досить часто спричиняє деструктивний вплив на суспільні та виробничі процеси.

Фольклорне «якось воно та й буде» гіпотетично свідчить про характерний для українців низький показник уникнення невизначеності. Звичайно, одної приказки замало, щоб судити про цей культурний вимір, але детальніші розвідки наших колег підтверджують цю здогадку.

Висока дистанція влади означає, що суспільство схильно максимально делегувати повноваження авторитетам, очікуючи від них граничної мудрості та чесності. Або настільки залякано і задавлено репресіями, що  самопризначені авторитети з довільно визначеними повноваженнями керують просто по праву сильного.

Дистанція влади може відрізнятись для різних соціальних груп. Наприклад, суспільством, яке схильне скоріше відбирати та обмежувати повноваження посадовців, керує авторитарний лідер, схильний їх накопичувати. І навіть теоретично це призводить до ситуації, що сильно нагадує Україну-2004.

Наступне питання: що таке «спільнота», до якої належу «я»? Адже навіть велика розумниця Паніна, а слідом за нею деякі інші загалом адекватні дослідники, звалили до купи звичайну локальну ідентичність (місто, село, район) та регіональну, за деякими спостереженнями автора характерну переважно для функціонерів Партії Регіонів. Соціально-психологічні межі локальних спільнот можуть суперечити існуючому адміністративному поділу. Для початку згадаймо обґрунтований лише побажанням міської влади перерозподіл районів Києва. 

«Регіон» став таким собі «поручиком Кіже», що виник на кінчику пера соціологів, але довго отримував чергові військові звання. Такими самими народженими в кабінетах науковців «поручиками Кіже» мають певний шанс стати «біетнори» (Хмелько), «ново-», «юго-» та інші «-роси». Але чи варто нам допомагати в подальшому вирощуванні цих поки що віртуальних ідентичностей? До чого, зокрема, призводить невдалий експеримент з перетворенням Кримської області на АР. Тож спробуємо утримати посадовців від повторюваного наступання на граблі.

 

4.  Право та правосвідомість

Правосвідомість — це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним (Андрусяк).  Кодифіковане право втілюється в життя, проходячи через своєрідні ментальні фільтри. Чого варте декларування прав без механізмів їх забезпечення, та людей, здатних користуватись такими механізмами?

І, крім правосвідомості більшості громадян, що характеризує умовного «середнього українця», тут грає особливу роль сприйняття та інтерпретація правових норм державними службовцями, правниками, правозахисниками, тощо. Кожний гарний закон може наштовхнутись на спротив, якщо він суперечить культурним практикам в описаному вище сенсі. Якщо такий спротив буде сильним, практики його поховають. Або для втілення закону в життя доведеться винести ногами вперед деяких практиків (в сенсі фізичних осіб). Щоб мінімізувати подібні наслідки проекту, нам потрібно провести експертні інтерв’ю серед груп людей, що за родом занять мають найбільший вплив на правозастосування.

Правова система може різною мірою відповідати або суперечити звичаям спільноти в цілому. Якщо право суперечить звичаям надто сильно, це скінчиться або революцією знизу, або геноцидом згори. Що з того треба народу? Та й представникам влади теж навряд; хоч що б казали про владну еліту, в лапках і без, але якийсь інформаційний вхід в більшості цих людей є.

Якщо кодифікувати звичаї та надати їм силу закону, ми отримуємо інший екстрім – аналог адату, який перестав існувати в чистому вигляді навіть в ісламських країнах. Це також очевидно неприйнятний шлях для України. Додатково ми наражаємось на ризик кодифікації локальних «понятій» замість звичаїв, та узаконення маргінальних, злочинних практик – хабарництва, рейдерства, надання «даху», тощо. Оскільки «зараз всі так роблять».

Отже, з гуманітарної точки зору, реформована правова система має в першу чергу використати здоровий потенціал існуючих суспільних відносин та культурних практик. І спрямувати суспільство між зазначеними крайнощами радянського консерватизму та провінційного фундаменталізму. Варіанти «а давайте зробимо як в країні Х, бо я там був на стажуванні» можуть нами розглядатись лише після отримання об’єктивних даних, в чому країна У схожа на Х. Наприклад, якщо довіряти методиці Хофстеда, Китай, Сінгапур і Росію можна сміливо виключити із списку «зробимо як в Х». А Норвегію, Швейцарію та Ірландію – з обережністю попередньо включити.

 

Попередній висновок

«А тепер з усім цим барахлом на борту нам таки треба злетіти»

Сучасні дослідники мають з’ясувати, в якій частині латане-перелатане законодавство, що частково дісталось нам у спадок від УРСР, найбільше суперечить культурним практикам громадян України. Маються на увазі люди, загалом малосхильні до криміналу, але в певних випадках позбавлені можливості вирішити свої загалом досить прості проблеми в межах правового поля. Ці проблеми або провокують злочини, або взагалі не вирішуються, роками накопичуючи напругу в суспільстві. Яка теж рано чи пізно може розрядитись методами, досить далекими від правових. Чим довше зберігаються такі суперечності, тим більша ймовірність непередбачуваного розвитку подій.

 

Віктор Пушкар,

кандидат психологічних наук

 

Дивись також:

Що краще: декларативні права чи чітко визначені та надійно захищені?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори