пошук  
версія для друку
20.02.2008 | Юрій Чумак

Виняток як правило

   

Самотнього літнього чоловіка, що мешкав у приватному домоволодінні в Харкові, було вбито наприкінці червня 2007 р.

На початку липня міліція затримала за підозрою у скоєнні цього злочину неповнолітнього. До Фрунзенського райвідділу доставлялися й інші підлітки – як правило – неблагополучні діти: позбавлені батьківської опіки, бродяжки, ті, що виховуються в інтернатах тощо – всього чоловік 15. Про що їх розпитували та як їх питали – невідомо. Відомо лише те, що після цих заходів було затримано ще 4-х підлітків.

По відношенні до усіх 5 слідство висунуло обвинувачення в груповому вбивстві (за ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу). Їм обрали запобіжний захід – взяття під варту, і з кінця липня вони утримуються у Харківському СІЗО. Всі вони – підлітки, що займалися бродяжництвом (4 з них на той час були ще неповнолітніми), двоє – сироти, двох покинули батьки, і тільки в одного є мати.

Представники релігійної громадської організації, що надає соціальну допомогу неблагополучним дітям, знали всіх цих хлопців і, після їх несподіваного зникнення, були дуже стурбовані. А дізнавшись про версію слідства відносно здійснення юнаками такого жахливого злочину як вбивство, не повірили в це і звернулися до Харківської правозахисної групи за правовим захистом.

Одного з обвинувачених доручили захищати Геннадію Токарєву – адвокатові офісу «Бюро правової допомоги», що працює у Харкові за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Адвокат одразу ж заявив клопотання про обрання відносно підзахисного М. запобіжного заходу, не пов’язаного з взяттям під варту. Суд відмовив, посилаючись на тяжкість злочину, в якому обвинувачується М.

Наприкінці жовтня, при закінченні досудового слідства, напевне, через нестаток доказів, обвинувачення в убивстві було залишено у відношенні лише одного з підлітків. Інших 4-х відтепер звинувачують лише у хуліганстві та приховуванні злочину.

Отже, й дії М. були перекваліфіковані із ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 296 (хуліганство, здійснене групою осіб) та ч. 1 ст. 396 (приховування злочину) КК України. Обидва ці діяння відносяться до злочинів середньої тяжкості. У неповнолітнього М. є мати, що визнана його законним представником у кримінальній справі, якій, згідно зі ст. 436 КПК, він може бути відданий під нагляд. Тим більше, що раніше до кримінальної відповідальності М. не притягався.

Враховуючи це, при продовженні строку утримання під вартою, адвокат ще 2 рази подавав клопотання про заміну його підзахисному запобіжного заходу, оскільки, відповідно до ст. 434 Кримінально-процесуального кодексу, «затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину у вчиненні якого він обвинувачується».

Втім, суд знехтував приписом «винятковості» і пішов шляхом, який є звичним для наших правоохоронців – слідству потрібно проводити слідчі дії, і, щоб не було в нього утруднень – нехай посидять дітоньки в СІЗО – так зручніше. Для слідства, звісно, а не для дітей. Але чого за них пектися – вони ж правопорушники (один з них 2-3 роки тому ще й крадіжку здійснив)!

І це при тому, що проведеними в справі експертизами не отримано матеріальних доказів здійснення злочинів саме цими особами. Коли у грудні 2007 р. справу передали до суду, у судовому засіданні всі п’ятеро відмовилися від зробленого ними зізнання у здійсненні злочинства.

Підсудні дали показання, що вони ніколи не були на місці злочину до того, як їх затримали й потім привезли туди на слідчий експеримент. За їх словами, хлопці провели у райвідділі до моменту офіційного оформлення затримання по декілька днів, дехто – аж до тижня. Всі вони розповіли про побої й катування, які їм влаштовували у Фрунзенському райвідділі міліції.

За таких умов нове клопотання про заміну запобіжного заходу подали вже 3 адвоката й 1 підсудний. Але й цього разу суд відхилив їх прохання. Останнє клопотання Геннадій Токарєв подавав 14 лютого – і знову відмова.

Мотивація суду проста й незамислувата. Посилаючись на загальні норми застосування запобіжних заходів і «не помічаючи» правила щодо винятковості взяття під варту неповнолітніх, суд наполегливо залишає підлітків у СІЗО. Мовляв, вони неодноразово раніше збігали з інтернату, притулку, не вчилися, бродяжили, не проживали за місцем реєстрації. А мати того хлопця, адвокатом якого є пан Токарєв, на думку суду, не зможе забезпечити належне поводження свого сина (а раптом він і від неї збіжить). Перебуваючи на волі, обвинувачені можуть натиснути на свідків, а можуть і втекти від суду.

Така собі трансляція телепередачі «Ви це можете» виходить…

Кримінально-процесуальний кодекс України у ст. 148 передбачає, що «запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність».

А ст. 150 КПК визначає обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу: «крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують».

Таким чином, від суб’єктивного погляду судді на те, чи «зможе» певна особа «ухилитися» від правосуддя чи ні, залежить, чи сидітиме вона у СІЗО до винесення вироку необмежено тривалий строк. І, як свідчить українська судова практика, суд при цьому не дуже-то зважає на те, хто є обвинуваченим – доросла людина чи неповнолітня (див. «Якщо дівчину нікуди діти, виходить, в СІЗО їй доведеться сидіти»).

 

Коментар «ПЛ»:

Стаття 155 КПК «Взяття під варту» містить загальні норми, які визначають умови, за яких суддя вправі застосувати найбільш суворий запобіжний захід до особи, що притягається до кримінальної відповідальності і є загальним суб’єктом. Стаття, за загальним правилом, передбачає можливість застосування взяття під варту у якості запобіжного заходу у справах по злочинах, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років.

Норма ст. 434 КПК України є спеціальною нормою, що регулює питання кримінально-процесуального затримання і взяття під варту (ВПВ) неповнолітніх, і тому має перевагу перед нормами ст. 155 КПК. Оскільки, крім підстав, передбачених ст.ст. 148, 150, 155 КПК, ст. 434 встановлено імперативну норму про застосування щодо неповнолітнього цього запобіжного заходу лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, і з цього правила немає жодних виключень (як, наприклад, у другому реченні ч. 1 ст. 155 КПК – щодо можливості застосування по відношенню до повнолітніх осіб ВПВ (і якщо передбачено покарання не більше 3 років), то кожен випадок ВПВ неповнолітнього в разі відсутності його обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину є прямим порушенням ст. 434 КПК.

ФОТО Юрія Чумака

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори