Нам без привидів

Про переписування історії та ще один залишок радянського правосуддя – ваші діти та діти ваших дітей відповідатимуть за злочини, яких не скоювали ваші батьки

Ця спроба чітко відрізнити історичні факти від вигадок спиратиметься на архівні матеріали в розпорядженні Служби безпеки України (СБУ) та статтю українського історика.*  Написати ці слова мене спонукала не ідеологія – мої  особисті погляди щодо Романа Шухевича та УПА (Української повстанської армії) жодного значення не мають. Шухевич і ті, хто приєднався до батальйону Нахтіґаль зробили такий крок у вкрай складні часи.  Мене там не було і я не маю права його ані засуджувати, ані схвалювати.

Інша справа, очевидно, коли мова може йти про звірства та злочини проти людства. Оскільки чуємо досить часто саме такі звинувачення, розслідувати їх ми просто зобов’язані.

У 2007 році ми вшанували пам’ять двох видатних українців – Петра Григоренка, захисника кримськотатарського народу, члена-засновника Українською гельсінської групи та борця проти радянської несвободи, й Романа Шухевича, головного командира УПА. Мені дуже прикро, що українська влада виявилась неспроможна належне оцінити значення Петра Григоренка, але обмежусь тут обуренням, яке висловлювалося з приводу посмертного присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу.

«Скандал»

В «праведному гніві» Кремля та російських ЗМІ було мало неочікуваного та стільки рефлекторного, що навіть за бажанням, важко зрозуміти, як відповісти. Однак лунали звинувачення теж нібито з боку авторитетного меморіального комплексу «Яд Вашем».  Вже в лютому 2007 р., Йосиф Лапід, Голова ради Меморіалу, заявив газеті Сегодня, що батальйон Нахтіґаль під командуванням Шухевича брав участь у погромах улітку 1941 р. Може через відому позицію згаданої газети не всі звертали уваги, але пан Лапід повторив свої звинувачення підчас візиту Президента Ющенка до Ізраїлю, потім у грудні в інтерв’ю Німецькій хвилі. В ефірі він заявив: «У нас є ціле досьє, із якого випливає, що Шухевич був одним із причетних до масових вбивств. До цього часу українська сторона не зверталася до нас із проханням передати ці документи».  Повернемося до цієї недостовірної заяви, але спочатку стисло опишемо події в три важливі моменти недавнього минулого.

Літо 1941

Німецькі війська, разом із спеціальними «айнзацгрупами», які вбивали євреїв і інших, ввійшли до Львова 1 липня 1941 року.  Ввійшли також Шухевич із своїм батальйоном Нахтіґаль, створеним за три місяці до цього німцями.

З огляду на жахливі звірства, скоєні в ті перші дні, закономірно спитати, чи були до них причетні Шухевич із своїми підлеглими. Серед матеріалів, знайдених у Галузевому державному архіві СБУ, є один документ «З книги фактів», з якого виходить, що вони не брали участі в злочинах.

«Айнзацгрупи» завжди воліли підбурювати місцеве населення до погромів, а в даному випадку, вони грали на обуренні масовими вбивствами політв’язнів,  скоєними НКВД перед відступом радянської влади з міста.  В тексті читаємо:

 «Замість уряджувати маніфестаційні похорони політв’язнів, помордованих большевиками, — говорили вони, — краще зробити велику відплатну акцію на жидах». <>  Керівні чинники ОУН, довідавшись про те, подали до відома членам, що це є німецька провокація, щоби скомпрометувати українців погромами, щоби дати претекст до вмішування і «роблення порядку, і найважніше, щоби відтягнути увагу й енергію українського загалу від політичних проблем боротьби за державну самостійність на слизьку дорогу анархії злочинів та грабіжництва».

Чи це доводить, що солдати Нахтіґалю були обурені погромами та знищенням невинних людей? Сподіваємося, що були, але ні, звичайно, не доводить. Вимагається від них менш – аби вони самі не були причетні до злочинів. Цей документ, на мій погляд, не єдиний доказ їх непричетності.

Міжнародний трибунал у Нюрнберзі, 1946

Після завершення Другої світової війни була створена радянська комісія з розслідування всіх злочинів проти мирного населення. Названі були основні організатори та виконавці, й зібрано багато матеріалів, зокрема свідчення очевидців. Ніде немає жодної згадки щодо причетності Нахтіґалю  в анти-єврейських акціях чи в убивстві польських професорів.

Результати цього розслідування були розглянуті та підтверджені Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі на засіданнях 15 лютого і 30 серпня 1946 року.

Слід відзначити, що на протязі наступних 13 років ці результати ані разу не ставилися під сумнів.

Радянський підхід до історії, 1959

На прес-конференції 24 жовтня 1959 р. один східнонімецький професор Альберт Норден заявив, що масові вбивства у Львові організували й здійснили вояки Нахтіґалю.  Історик В. В’ятрович пише, що основною мішенню став Теодор Оберлендер, котрий у 1941 році був німецьким зв’язковим офіцером в українському батальйоні. Судячи зі слів в одній з вказівок з Москви, всю кампанію розпочали на прохання східнонімецької розвідки Штазі.

До кінця листопада набралось 19 «доказів» причетності Нахтіґалю  та Оберлендера до нацистських злочинів у Львові. Розсекречені документи, знайдені в Галузевому державному архіві СБУ, наглядно показують роль КГБ в цьому «пошуку». 2 жовтня 1959 г. надійшла перша вказівка від КГБ в Москві про те, що треба зібрати свідчення.

Усі, звичайно, кинулися шукати, але перші результати ніяк не задовольнили замовників. Або жодних злочинів і розстрілів, які можна приписати Нахтіґалю, або не можна було знайти згадки про них взагалі, як би не намагалися.

Довелося чіткіше сформулювати завдання. В новій вказівці з Москви читаємо, що «При підготовці до допитів свідків слід використовувати опубліковані статті про злочини Нахтіґалю». Ось вам радянське правосуддя: «свідчення очевидців» підганяються під матеріали, які описують «злочини», а не навпаки.

Це вже інша справа - тепер поїхали. Свідчення швиденько зібрали, а згодом опублікували різними мовами в брошурі під назвою «Криваві злочини Оберлендера».

Про «криваві злочини» говорили дуже багато в СРСР. Судячи з численних висловлювань деяких російських політиків, звинувачення, що передували свідченням, запам’яталися на все життя. В НДР (Німецькій Демократичній Республіці) так само оперативно влаштували суд і заочно засудили Оберлендера до довічного ув’язнення

Все, щоправда, виявилося складніше в Західній Німеччині, де вперті судді уважно розглянули свідчення й ні разу не визнали достатніми докази щодо причетності Нахтіґалю до злочинів. Після об’єднання Німеччини, Оберлендер оскаржив рішення східнонімецького суду й вирок визнали нелегітимним.

А як боротися з привидами? 

Чому саме тоді знадобилася така дезінформація, безумовно важливо зрозуміти, але це радше запитання до істориків. А спадщина всіх цих привидів цілком відчутно впливає на відносини між людьми в самій Україні та й на репутацію нас усіх.

Галас, викликаний в минулому році присвоєнням звання Шухевичу, висвітлив стереотипи не тільки УПА, але й українців взагалі. Що ці стереотипи невтішні зовсім не значить, що треба їх відкинути. Навпаки, будь-яка критика повинна спонукати нас до чесних роздумів.

Але вибачте, й совість треба мати. Деякі нестримані звинувачення, які пред’являє російська влада, просто вражають своєю повною невідповідністю фактам. Кидатися звинуваченнями ми не хочемо, й припустимо, що йдеться про незнайомість з архівними матеріалами.  Було би чудово, якби російська сторона не тільки дослідила документи НКВД і КДБ в своєму розпорядженні, але й відкрила до них доступ українським і іншим науковцям. Адже правду з’ясувати можна швидко та безболісно.

Те саме слід сказати про всі архіви. Не знаю, скільки було звернень до Яд Вашем після вже згаданого інтерв’ю на Німецькій хвилі, де пан Лапід стверджував, ніби є ціле досьє на Шухевича. Я написала три листи й жодної відповіді не отримала.  Я писала від правозахисної групи й смію думати, що тон і додаткові матеріали демонстрували, що мене цікавить тільки правда.

Головне, з проханням показати згадане досьє зверталися спочатку Державний комітет архівів України, а згодом Український інститут національної пам’яті памяти. Їх листи теж залишилися без відповіді. У зв’язку з цим незрозумілим мовчанням, дослідники вирішили на місці з’ясувати ситуацію й 27 лютого українська делегація прибула в Ізраїль.  Виявилося, що жодного досьє на Шухевича в архіві немає, й дві папки, які Директор архіву показав українській стороні, містили вже відомі матеріали з брошури «Криваві злочини Оберлендера», та свідчення ще одного очевидця, «де містяться лише загальні фрази про участь Нахтігалю в «знищенні радянських людей»

І це, коли минув рік від першої заяви людини, яка нібито від імені Яд Вашем звинувачує Шухевича та цілий батальйон в жахливому злочині проти людства

Нижче наводимо всі використані джерела. Не виключено, що інформація неповна і десь знаходяться незаперечні докази, які підтверджують причетність Шухевича та Нахтігалю до злочинних дії. Якщо є, просимо їх надати. Тільки, будь ласка, не обмежуйтесь розмитими фразами та гучними звинуваченнями, а посилайтесь на документи й достовірні джерела.

Привід комунізму бродив по Європі надто довго, розширяючи брехню та ненависть. Пора нам прощатися із усіма його бісами.

*  http://ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=75332&cat_id=39574 

http://dt.ua/3000/3150/62036/