пошук  
версія для друку
20.03.2008

Тебе вбивають, а ти не хулігань!

   

Прокурору Солом’янського р-ну м. Києва

Скарга

в порядку ст. 234 КПК України

19 лютого 2008 року, приблизно о 14 годині дня, озброєна ножами та балончиками зі сльозогінним газом група молодиків, переслідуючи заздалегідь сформовану мету вчинення нападу з мотивів расової ненависті, підстерегла на вході до супермаркету «Сільпо» в районі станції метро «Шулявська» громадянина Нігерії Даніеля Осамеора і, шукаючи достатнього приводу, розпочала його ображати «большой черной обезьяной» та переслідувати, розраховуючи, що таке цькування врешті-решт спровокує обрану ними самотню жертву на обурення.

Невигадливий план спрацював чітко. Двічі ухилившись від відповіді чисельно переважаючим недоброзичливцям (їх було троє і, як здалося моєму підзахисному, неподалік ще двоє), вже розраховуючись на касі, Даніель не втримався і відповів переслідувачам їх власною мовою, яку добра половина київської молоді безкарно вживає у всіх громадських місцях без жодної для того потреби. Саме цього трійця й жадала.

Наздогнавши Даніеля біля автомату поповнення телефонних рахунків, що на виході із «Сільпо», його оточили і без особливих вагань вдарили ножем в серце. Що врятувало життя моєму підзахисному, не відомо: чи дійсно велика кількість курток, сорочок і майок, в які того зимового дня необхідно було бути вдягненим, щоби вистояти день на базарі, чи яка випадкова обставина, за якою, треба завжди розуміти Боже втручання… Але, що характерно (убивця все ж був досить професійним) Даніель нічого не помітив і навіть не відчув самого удару. Дивне відчуття холоду та відсутності повітря всередині, а також скривавлений ніж в руках одного із трьох змусили його рефлекторно мацнути себе долонями по животу і зрозуміти, що справи кепські.

За таких подібних обставин люди поводяться дуже по різному і форми такого (поводження) від людей часто не залежать, тобто знаходяться поза контролем їх волі. Одні втрачають свідомість, інші впадають у відчай і просять у вбивць пощади, а хтось, і треба визнати його природне право на це, дає відсіч, знищуючи виродків у будь-який доступний спосіб. Такої ж думки і кримінальний закон, статті 36 та 38 якого дають право навіть на навмисне вбивство озброєного вбивці впродовж нападу, або під час його затримання.

Вискочивши на вулицю і привертаючи увагу перехожих криками про допомогу, Даніель помітив як трійця розбігається в різні боки. Маючи на меті затримати злочинця, він побіг саме за тим, в руках якого все ще знаходилося криваве знаряддя злочину. В кишені його куртки випадково виявилася знайдена на базарі металева ніжка від стільця «під кутик», якою того дня він лагодив свій лоток, забиваючи цвяхи. Ще мить і кривдник буде в його руках, але треба зважати на ніж. Вириваючись, молодик з ножем засліплює його сльозогінним газом і в цьому сум’ятті Даніель встигає чи то жбурнути, чи то вдарити металевою ніжкою того по голові.

Все це мій підзахисний розповів слідчому Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві 11 березня ц.р. під протокол в палаті клініки Амосова після пред’явлення обвинувачення. Підписавши напередодні із підзахисним договір, я не знав як означити предмет нашої із підзахисним угоди про надання послуг захисника в кримінальному процесі, оскільки жодних документів чи навіть копії постанови про порушення кримінальної справи йому ніхто не надавав. Він, який не вповні володіє російською мовою, перебуваючи на стаціонарному лікуванні через ножове поранення а також в ще більше пригніченому психологічному стані у зв’язку з незбагненним перевтіленням із жертви в злочинця, не знав нічого, окрім того, що особа, яка намагалась відібрати його життя, наразі також перебуває на лікуванні, але в Росії, громадянином якої і виявилась. Чітко розуміючи, що за наведених вище обставин, не може бути жодної мови про перевищення меж необхідної оборони чи необхідних для затримання злочинця заходів навіть у разі його смерті, я вирішив нічого не вигадувати, а записати у відповідній графі договору очевидне: «у справі захисту від вбивць на расовому ґрунті».

Перевіряючи мої повноваження, слідчий Балеста В.В. уважно оглянув договір і рішуче заперечив, що немає жодних підстав вважати напад на Даніеля расистським. Адже, з його слів, слідство отримало неспростовні докази такого у вигляді надісланої з РФ довідки на «потерпілого», що він ніякий не скінхед, а РЕПер. На моє «не розумію» слідчий заходився пояснювати, що є така африканського походження течія в сучасній музпопкультурі і її адепти традиційно ворогують зі скінами, ба більше – потерпають від них. Прийшлось його перервати, назвавши такий химерний доказ як довідка про реперство не дуже, м’яко кажучи, переконливим доказом неспроможності особи-репера на встромляння ножа в людське тіло. Попри загалом доброзичливу подальшу розмову з ним по дорозі до шпиталю, він виніс таку постанову:

«11.03.2008 года в г. Киев следователь СО Соломенского РУ ГУМВД Украины в г. Киева, лейтенант милиции Балеста В.В., рассмотрев материалы уголовного дела №09-13170,

УСТАНОВИЛ:

Осаемор Осане Принс Даниелем 19.02.2008 года приблизительно в 14 час. 00 мин. находясь возле магазина «Сильпо», по адресу: г. Киев, пр. Победы, 47, грубо нарушая общественный порядок по мотивам явного неуважения к обществу, которое сопровождалось особой дерзостью, с применением предмета, заранее заготовленного для причинения телесных повреждений, нанес Сосновскому В.А. несколько ударов в область головы и спины, причинив ему телесные повреждения.

Таким образом, своими действиями, которые отобразились в грубом нарушении общественного порядка по мотивам явного неуважения к обществу, которое сопровождалось особой дерзостью, совершенное с применением предмета, заранее заготовленного для причинения телесных повреждений, Осаемор Осаме Принс Даниель совершил преступление, предусмотренное ч.4 ст.296 УК Украины.

На основании изложенного, руководствуясь ст.ст. 131, 132 УПК Украины,

ПОСТАНОВИЛ:

1. Привлечь гр. Осаемора Осаме Принса Даниеля, 09.01.2973 г.р. в качестве обвиняемого и предъявить ему обвинение в совершении преступления, предусмотренного ч.4 ст.296 УК Укрины, о чем ему объявить.

2. Копию постановления направить прокурору.»

Мій підзахисний, здавалося, слухав, але було видно, що не чув чи, точніше, за такого повороту втратив здатність сприймати дійсність як реальну (Кафка, Камю та інші співці абсурду та божевільної екзистенції буття відпочивають). Довелось детально пояснювати отетерілому Даніелю, що слідчий звинувачує його (слідчий перебив: «не я, а Україна», на що я знову ж таки не погодився і ще декілька разів повторив: «ні, Даніель, не Україна тебе звинувачує, а саме слідчий»), що він, від немає чого робити затесав якийсь предмет для калічення людей і серед білого дня, майже в центрі європейської (???) столиці рушив до супермаркету для того, щоби грубо порушувати громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства та з особливою зухвалістю і винятковим цинізмом наносити бідолашним реперам та іншим, хто під руку попаде, тілесні ушкодження, переслідуючи, напевне, мету довести всім нам тут хто в домі хазяїн. Не дивно, що внаслідок таких моїх роз’яснень із Даніелем та його перекладачем Фестусом, який, як зараз розумію, оцінював мою передовсім моральну кваліфікацію, почалась дика істерика. З’ясування відносин між ними та слідчим загрожувало дійсно перерости в грубе порушення громадського порядку: до палати забігали лікарі, нагадуючи всім нам присутнім про місце нашого знаходження. Конфлікт почав вщухати після того, як я запропонував Даніелю показати слідчому сліди від «нотних» знаків, що їх залишив на згадку любитель репу на його тілі.

Знаючи що у справі вже є захисник а підслідний не володіє мовою судочинства, 14 березня 2008 року цього разу слідча Луцак Оксана, виконуючи вказівку старшого слідчої групи, прибула таємно до мого підзахисного в лікарню, щоби відібрати зразки його крові для проведення начебто судово-медичної експертизи щодо речовини бурого кольору на ножі, яким, як пояснила слідча, його і було поранено. Звичайно, Даніель виконав мою вказівку не погоджуватись на жодні дії без моєї присутності і зателефонував мені. Довелось кидати всі свої справи і терміново виїздити на місце, оскільки на етапі призначення експертизи вкрай важливим є ознайомлення з постановою про її призначення та з’ясування багатьох інших питань, що мають бути вирішені під час її проведення. Кров відібрали, але у слідчої, окрім постанови про відібрання експертних зразків, на руках нічого більше не виявилось. Таким чином, ні заявити відвід експерту, ні просити про призначення експерта з числа названих нами осіб, ні просити про постановку перед експертизою додаткових питань – всі ці а також інші передбачені ст.197 КПК права обвинуваченого були грубо порушені. Більше того, із постанови про відібрання зразків випливає, що кров у мого підзахисного відібрали у справі про його хуліганство, а не в кримінальній справі по факту замаху на вбивство, що змушує мене запідозрити, що ця справа навіть не порушена?! Слідча пішла зі зразками крові без жодного підписаного нами процесуального документу, обіцяла передати мої зауваження старшому слідчої групи, на дзвінок якого я марно чекаю по сьогоднішній день. Чому мого підзахисного і досі не ознайомлено з постановою про призначення експертизи? Як слідчі Солом’янського райвідділу збираються розпорядитись зразками? Може вони здали їх (кров) до донорського пункту? А може вона не червоного кольору?

Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами чинного кримінально-процесуального законодавства, прошу:

1. Припинити ганьбити державу Україну, скасувавши юридично безглузду постанову про порушення кримінальної справи щодо Осамеора Осане Принс Даніеля і винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по факту описаних вище подій, що мали місце 19 лютого 2008 року;

2. Припинити порушення його конституційних та процесуальних прав;

3. Порушити кримінальну справу по факту замаху на життя мого підзахисного на ґрунті расової ненависті, встановити винних та притягнути їх до кримінальної відповідальності.

З повагою,

адвокат Олег Левицький

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори