пошук  
версія для друку
09.04.2008 | Юрій Чумак

Міліція дискримінувати не може?

   

«Зупинення працівником міліції у зв’язку з «характерною зовнішністю» не можна віднести до дій антиконституційних та дискримінаційних». Так наразі вважає сама міліція. І суд з нею погоджується.

Вячеслав Манукян, вірменин за національністю, громадянин України, харків’янин, неодноразово «запрошувався» до приміщень міліції для перевірок документів, що пояснювалося боротьбою з нелегальною міграцією. Причиною таких дій правоохоронці назвали «характерну зовнішність» Вячеслава. Він подав позов проти міліції, в діях якої вбачає дискримінацію за етнічною ознакою, але Харківський окружний адміністративний суд відмовив йому у всіх вимогах. 

ХПГ отримала рішення суду за цією резонансною справою. Наводимо його текст повністю:

 

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа: № 2а-188/08

27 березня 2008 року

м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Бартош Н.С. 

при секретарі судового засідання – Зблоцькій Г.П.

за участі позивача – Манукяна В.І., відповідача – Затолокіна М.Д., представників відповідачів – Блудової О.В., Северинцевої О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Манукяна Вячеслава Ішхановича до Головного управління МВС України в Харківській області, Затолокіна М.Д., Лінійного відділу в метрополітені ГУ МВС України в Харківській області, головного управління Державного казначейства України в Харківській області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

Манукян В.І. звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління (надалі – ГУ) МВС України в Харківській області, Затолокіна М.Д., Лінійного відділу в метрополітені (надалі ЛВМ) ГУ МВС України в Харківській області, головного управління Державного казначейства (надалі – ГУДК) України в Харківській області з позовом, в якому просив визнати: незаконними і дискримінаційними дії відповідачів по затриманню його 27.11.2007р. на станції метрополітену в м. Харкові за ознакою національності з необхідністю перевірити громадянство та законність перебування на території України і доставленню в службове приміщення міліції; порушенням його прав ненадання можливості скористатися правовою допомогою; порушенням його прав щодо нероз’яснення працівниками міліції його прав при затриманні; незаконним ведення працівниками міліції «Журналу контролю за роботою постового міліціонера»; незаконним внесення до зазначеного журналу інформації у вигляді запису анкетних та інших даних по особу Манукяна В.І.; зобов’язати відповідача виключити цю інформацію із журналу; зобов’язати відповідача письмово вибачитись перед Манукяном В.І.; зобов’язати компенсувати моральну шкоду, завдану незаконними діями в розмірі 1000 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27.11.2006р. під час слідування на станції Харківського метрополітену «Проспект Гагаріна» о 12 год. 10 хв. його зупинив працівник міліції прапорщик Затолокін М.Д., запропонував показати паспорт та пояснив мету цих дій – встановлення особи. Оскільки при собі позивач не мав паспорта, то змушений був пройти з працівником міліції до службового приміщення міліції, де працівник міліції запитав прізвище, ім’я та по-батькові, місце проживання, рік народження, місце роботи, професію. Зазначені дані були звірені Затолокіним М.Д. по телефону та внесені до журналу, що був у службовій кімнаті працівника міліції. Позивач вважає, що працівник міліції Затолокін М.Д. незаконно здійснив його затримання та доставив до службового приміщення міліції, чим вчинив незаконні дії, а також не задовольнив його вимогу щодо роз’яснення його прав при затриманні та надання можливості скористатись правовою допомогою адвоката. Такі дії працівника міліції позивач вважає незаконними, оскільки вони порушують вимоги Закону України «Про міліцію», відповідно до якого затримання особи проводиться за підозрою у здійсненні злочину чи правопорушення, а витребування паспорта для встановлення особи є незаконним, оскільки жодним законом України не надані такі повноваження працівнику міліції. Під час затримання співробітник міліції заніс інформацію про особу позивача до «Журналу контролю за роботою постового міліціонера», чим порушили його права, оскільки ведення такого журналу нормативно не передбачено. В цьому журналі містяться дані про доставляння його – Манукяна В.І. на підставі підозри у вчиненні правопорушення. Крім того, позивач оскаржив дії Затолокіна М.Д. керівнику лінійного відділу міліції по охороні метрополітену. У відповіді начальника лінійного відділу в метрополітені ГУМВС України Харківській області від 28.12.2006р. за № 103/М – 29 зазначено, що причиною затримання позивача є «характерна зовнішність». Вказані дії посадових осіб лінійного відділу в метрополітені ГУМВС України Харківській області позивач вважає незаконними, антиконституційними, дискримінаційними, оскільки його «характерна зовнішність» є проявом його національності і індивідуальності. Відповідачі, на думку позивача, незаконно обмежують його можливості нормально реалізувати право на індивідуальність, в зв’язку з чим він морально страждає, має душевні переживання: почуття приниженості, образи, здавленості, через неможливість вільно проявляти свою індивідуальність з вини відповідача, який затримував його саме і виключно з такої ознаки, яка є зовнішнім проявом його невід’ємної індивідуальності. А тому просить відшкодувати моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач Манукян В.В. підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що затримання його на станціях метрополітену працівниками міліції продовжуються.

В судовому засіданні відповідач Затолокін М.Д. адміністративний позов не визнав повністю, пояснив, що 27.11.2007 р. перебував на службі на станції «Проспект Гагаріна» Харківського метрополітену та виконував свої службові обов’язки по охороні громадськогопорядку на станції метрополітену. Оскільки останнім часом в Україні збільшився незаконний потік мігрантів, на підставі вимог діючого законодавства щодо правил в’їзду та виїзду в Україну іноземців, та з урахуванням обов’язків постового міліціонера, передбаченого Інструкцією, у випадку коли постовий міліціонер має підстави припускати, що громадяни можуть скоїти правопорушення чи злочин, працівники міліції в метрополітені зобов’язані встановлювати особу громадянина. Зовнішній вигляд позивача Манукяна В.І. давав підстави зробити таке припущення, а тому з метою встановлення його особи, він був зупинений при проходженні по території станції метро та запропоновано Манукяну В.І. надати паспорт для встановлення його особи. Оскільки у позивача був відсутній паспорт, йому було запропоновано пройти до службового приміщення та назвати себе. Вказані Манукяном В.І. анкетні данні в телефонному режимі перевірені по довідковій службі. Дійсно, Манукян В.І. значився громадянином України та мешканцем м. Харкова. З метою відображення факту знаходження Манукяна В.І. в службовому приміщенні, його анкетні дані були внесені до «Журналу контролю за роботою постового міліціонера». Вся зазначена процедура зайняла 5 хвилин часу з 12.25 до 12.30. На всі запитання Манукяну В.І. дав відповіді. Відповідач Затолокін М.Д. свої дії вважає правомірними, оскільки затримання та доставлення Манукяна В.І. не здійснювалось.

Представник відповідача – ГУ МВС України в Харківській області позовні вимоги не визнала, пояснила, що наказом МВС України від 31.07.2003 р. № 829 затверджені Основні напрямки службової діяльності структурних підрозділів ГУ МВС, УМВС, УМВСТ, внутрішніх військ МВС України. Так, організація роботи з виявлення та встановлення іноземців, що порушують Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12. 1995р. № 1074 покладено на служби дільничних інспекторів та патрульно-постових нарядів міліції. Затолокін М.Д. – співробітник лінійного відділу в метрополітені ГУ МВС України Харківській області, 27.11.2006р. на станції метрополітену «Проспект Гагаріна» ніс патрульно-постову службу по охороні станції метрополітену. Згідно з п.2 ст.11 Закону України «Про міліцію» працівникам міліції для виконання покладених на них обов’язків надано право перевіряти громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію. Таке саме право надано міліції п.229 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України від 28.07.1994р. № 404. За характерною зовнішністю Манукяна В.І. Затолокін М.Д. мав підстави припустити, що він громадянин іноземної держави та може порушувати правила в’їзду іноземців до України, а тому зупинив позивача для перевірки документів. Зупинення працівником міліції у зв’язку з «характерною зовнішністю» не можна віднести до дій антиконституційних та дискримінаційних, оскільки дискримінація визначається в умисному позбавленні прав певних фізичних або юридичних осіб шляхом прийняття відповідних законодавчих актів. Таким чином, перевірка документів не є затриманням. Співробітники міліції не обмежували та не позбавляли позивача конституційних прав, тому його вимоги визнати їх дії незаконними безпідставні, а внаслідок цього вимоги щодо відшкодування моральної шкоди неправомірні.

Представник відповідача – Лінійного відділу в метрополітені ГУ МВС України в Харківській області позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову, надала аналогічні пояснення.

Вислухавши пояснення сторін по справі, показання свідка Манукяна В.І., дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державне підприємство «Харківський метрополітен» – підприємство, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» № 1734 від 23.12.2004р.

Абзац 7 ст.14 Закону України «Про транспорт» зазначає, що охорона громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних посягань, державний пожежний нагляд на транспорті забезпечуються органами Міністерства внутрішніх справ України при сприянні підприємств транспорту.

Пункт 3 Указу Президента України від 17.10.2000р. «Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України» № 1138/2000 встановлює, що одними з основних завдань Міністерства внутрішніх справ України є: організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства.

Відповідно до вимог ст.106 Кримінально-процесуального кодексу України затримання здійснюється уповноваженим органом чи посадовою особою при застосуванні норм права в кримінальному процесі. Затримання підозрілого у вчиненні злочину являється мірою процесуального примусу, суть якої полягає в тому, що ця особа на короткий строк помішується в спеціальне приміщення для утримання затриманих і, таким чином, позбавляється свободи. Крім зазначеного, затримання, відповідно до вимог ст. 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення, застосовується адміністративне затримання, як захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Затримання здійснюються при наявності постанови про порушення кримінальної справи та при провадженні матеріалу про адміністративне правопорушення.

Судом встановлено, що 27.11.2006р. під час слідування на станції Харківського метрополітену «Проспект Гагаріна» після 12 год. Манукяна В.І. зупинив працівник міліції прапорщик Затолокін М.Д., запропонував показати паспорт та пояснив мету цих дій – встановлення особи. Оскільки при собі позивач не мав паспорта, то пройшов з працівником міліції до службового приміщення міліції, де працівник міліції запитав прізвище, ім’я та по-батькові, місце проживання, рік народження, місце роботи, професію. Зазначені дані працівником міліції були звірені по телефону та внесені до «Журналу контролю за роботою постового міліціонера на станції метро», що був у службовій кімнаті працівника міліції.

Відповідно до «Журналу контролю за роботою постового міліціонера на станції метро» на зворотній сторінці аркуша №79 значиться запис: «Відомості про правопорушників, яких доставляють». У третьому за послідовністю записі відмічено: Час доставляння – 12.25, Затолокін, Дані того, хто доставлений: Манукян В’ячеслав Ішханович, 1964.16.01, Підстави доставления: по подозрен. в сов. пр-нія, Час закінчення доставлення: 12.30.»

Судом також встановлено, що в спеціальне приміщення для утримання затриманих Манукян В.І. не поміщався, а знаходився в службовій кімнату міліції на станції метрополітену протягом 5 хвилин. Знаходження в зазначеному приміщенні не було заходом забезпечення провадження в кримінальній справі чи за матеріалом про адміністративне правопорушення, тобто затримання та доставления, а способом встановлення особи Манукяна В.І.

Стаття 5 Закону України «Про міліцію» встановлює, що міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов’язки, і зобов’язана дати їм пояснення з цього приводу.

На органи міліції відповідно до п. 14 ст. 10 вищезазначеного Закону покладені обов’язки контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транспортного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства. Пунктом 2 ст. 11 цього ж Закону затверджені права міліції перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію.

Пунктом 229 Статуту патрульно-постової служби, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України № 404 від 28.071994 р. передбачено, що наряд міліції має право перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію. Провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів. При необхідності складати протоколи про адміністративні правопорушення. Вимогу про пред’явлення документів висловлювати впевнено, але ввічливо і тактично. При перевірці поводитися з документами акуратно. Перевірку доцільно проводити на деякій відстані від сторонніх громадян або якщо є можливість – в найближчому службовому приміщенні дільничного інспектора міліції чи громадському пункті охорони порядку, штабі народних дружин і т.п.

Наказом Міністра внутрішніх справ України за № 829 від 31.07.2003р. в п.9.1 встановлено, що організація роботи служби дільничних інспекторів міліції та патрульно-постових нарядів міліції з виявлення та встановлення іноземців, що порушують Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995р. № 1074.

Пункт 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.1995р. № 1074 встановлює, що контроль за дотриманням вимог Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, здійснюють в межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки та Державної прикордонної служби.

Затолокін М.Д., перебуваючи на посаді командира відділення батальйону № 1 лінійного відділу в метрополітені ГУ МВС України Харківській області відповідно до наказу № 127 К від 29.08.2006р., 27.11.2006р. здійснював патрульно-постову службу на станції метрополітену «проспект Гагаріна».

Пунктом 4.3 Функціональних обов’язків постового міліціонера по охороні об’єктів Харківського метрополітену, затверджених начальником лінійного відділу міліції ГУ МВС України в Харківській області встановлено, що постовий міліціонер зобов’язаний у випадку необхідності встановлювати особи громадян, якщо постовий міліціонер має підстави припускати, що ці громадяни можуть скоїти злочин.

Відповідно до ст.268 КУпАП особа, що притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги. Стосовно Манукяна В.І. адміністративне провадження не здійснювалось.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов до висновку, що Затолокін М.Д. стосовно Манукяна В.І. діяв відповідно до норм діючого законодавства та приписів, визначених посадовими обов’язками.

Судом не встановлено, що ведення працівниками міліції Харківського метрополітену «Журналу контролю за роботою постового міліціонера» є незаконним, оскільки він введений в дію з 01.11.2001 р. з метою дійового контролю за роботою постових міліціонерів, які несуть службу по охороні громадського порядку на станціях Харківського метрополітену відповідно до наказу № 174 від 01.11.2001р начальника відділу охорони Харківського метрополітену Харківського міського управління УМВС України в Харківській області. А запис анкетних та інших даних по особу Манукяна В.І. здійснений працівником міліції з метою фіксації вказаної події. Підстав щодо зобов’язання відповідача виключити цю інформацію із журналу судом не встановлено. Вказаний запис не порушує прав інтересів та свобод позивача.

Судом не встановлено, що перебування Манукяна В.І. в службовому приміщенні міліції на станції Харківського метрополітену 27.11.2006р. з 12.25 год. до 12.30 год. спричинило для позивача моральні страждання, стрес, підірвало здоров’я, спричинило зміни в життєвих стосунках, а також не встановлено, що діями відповідачі незаконно обмежують його можливості нормально реалізувати право на індивідуальність, в зв’язку з чим він морально страждає, має душевні переживання: почуття приниженості, образи, здавленості, через неможливість вільно проявляти свою індивідуальність з вини відповідача, який затримував його саме і виключно з такої ознаки, яка є зовнішнім проявом його невід’ємної індивідуальності.

З урахуванням зазначеного судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідачів компенсувати моральну шкоду, завдану незаконними діями в розмірі 1000 грн.

Судом прийнята до уваги оцінка дій Затолокіна М.Д., притягнення його до дисциплінарної відповідальності, принесене Манукяну В.І. вибачення за незначну затримку, які викладені в листі начальника ЛВМ ГУ МВС України в Харківській області за № ЮЗ/М-29 від 28.12.2006р.

В ході вирішення питання щодо законності вчинених суб’єктом владних повноважень дій судом встановлено, що відповідачі діяли відповідно до вимог ст.2 КАС України: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких підстав, суд вважає, що позовні вимоги Манукяна В.І. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 86, 94, 158, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України суд, –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Манукяна Вячеслава Ішхановича до Головного управління МВС України в Харківській області, Затолокіна Миколи Дмитровича, Лінійного відділу в метрополітені ГУ МВС України в Харківській області, головного управління Державного казначейства України в Харківській області про визнання незаконними і дискримінаційними дії відповідачів по затриманню його 27.11.2007р. на станції метрополітену в м. Харкові за ознакою національності з необхідністю перевірити громадянство та законність перебування на території України та доставленню в службове приміщення міліції; порушення його прав ненаданням можливості скористатися правовою допомогою; порушенням його прав щодо нероз’яснення працівниками міліції його прав при затриманні; незаконним ведення працівниками міліції «Журналу контролю за роботою постового міліціонера»; незаконною внесення до зазначеного журналу інформації у вигляді запису про Манукяна В.І.; зобов’язання відповідачів виключити цю інформацію із журналу; зобов’язання відповідачів письмово вибачитись перед Манукяном В.І.; зобов’язання компенсувати моральну шкоду, завдану незаконними діями в розмірі 1000 грн. – відмовити в повному обсязі.

Судові витрати по справі віднести за рахунок Держаного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складання у повному обсязі, заяви про апеляційне-оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений 01 квітня 2008 року.

Головуючий підпис  Н.С. Бартош

Згідно з оригіналом.

Постанова не набрала законної сили.

 

Коментар «ПЛ»:

Відповідно до ст. 1 «Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», вислів «расова дискримінація» означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

У міжнародних документах з прав людини передбачається, що країна, що ратифікувала їх, зобов’язана шанувати і забезпечити всім людям, що знаходяться на її території й у межах її юрисдикції, права людини без будь-яких розходжень, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, власність, народження або інший статус.

Ще «Загальна декларація прав людини», прийнята ООН у 1948 році, заборонила всі форми расової й іншої дискримінації.

А «Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», ратифікована Україною в 1969 році, встановила основні зобов’язання до держав-учасниць. Зокрема, відповідно до ст. 5 Конвенції, держави «зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:

…(і) права на свободу пересування і проживання в межах держави;

f) права на доступ до всякого місця або всякого виду обслуговування, призначеного для громадського користування, як, наприклад, транспорт, готелі, ресторани, кафе, театри і парки.»

Згідно зі ст. 14 (Заборона дискримінації) «Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» здійснення прав і свобод гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних та інших переконань або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Для вельмишановних представників міліції, які вбачають, що «дискримінація визначається в умисному позбавленні прав певних фізичних або юридичних осіб шляхом прийняття відповідних законодавчих актів», мушу зазначити, що в дійсності дискримінація має дві основні форми:

1.  de jure (або правова), закріплена в законах;

2.  de facto (або неофіційна), що проявляється на практиці.

На відміну від дискримінації de jure, що може бути скасована шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння, адже в суспільстві вважається, що «так прийнято».

Звісно, що для українського законодавства властива невелика кількість антидискримінаційних норм. Але чи є це ознакою того, що в Україні de facto відсутня проблема дискримінаційного ставлення до певних осіб?

Відомо, що серед громадян інших держав, що проживають у Харкові (за даними перепису населення), більша половина – 50,5% – є громадянами країн СНД та Балтії. Чому ж тоді працівники міліції найчастіше затримують за підозрою у порушенні правил перебування на території України саме осіб, схожих, за зовнішніми ознаками, на вихідців з Кавказу та Середньої Азії? Умовно погоджуючись з тим, що «постовий міліціонер зобов’язаний у випадку необхідності встановлювати особи громадян, якщо має підстави припускати, що ці громадяни можуть скоїти злочин», я не розумію, чому, на думку постового міліціонера, злочин можуть скоїти переважно люди з «характерною зовнішністю» вірменів, грузинів, таджиків?! Як зазначив відповідач, за характерною зовнішністю Манукяна В.І. міліціонер «мав підстави припустити, що він громадянин іноземної держави та може порушувати правила в’їзду іноземців до України». Чудова «логіка»! Цікаво, а чому доблесний страж порядку не вважає, що люди, схожі на росіян, білорусів, литовців тощо теж можуть порушувати правила в’їзду на територію нашої держави? Адже, вважаючи так, він би вимушений був зупиняти в метро для перевірки документів ледь не кожного першого.

Втім, міліція так не діє. Під «зупинки на вимогу» підпадають у переважній більшості саме вихідці з країн Азії та Африки, або з зазначених вище регіонів СНД.

І, хоча відповідач вважає, що «зупинення працівником міліції у зв’язку з «характерною зовнішністю» не можна віднести до дій антиконституційних та дискримінаційних», і суд з цим погоджується, нічим іншим, як дискримінацією, такі дії не є.

Питання тільки в тому, коли це зрозуміють наші правоохоронці!

 

PS: зараз пан Манукян готує апеляційне оскарження.

 

Дивись також:

Харків’янин програв позов проти міліції щодо дискримінації за етнічною ознакою

Похож на иностранца? – правонарушитель!

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори