пошук  
версія для друку
26.05.2008 | Андрій Черноусов

Мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян: на шляху до впровадження національного превентивного механізму з попередження тортур

   

Верховна Рада України 21 липня 2006 року, проголосувавши за Закон України „Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,  видів поводження та покарання”, відкрила новий етап інституціоаналізації захисту прав людини [1]. Факультативний протокол, на відміну від вже існуючих механізмів моніторингу дотримання прав людини у місцях несвободи, які працюють у рамках Комітету з протидії тортурам ООН та Європейського комітету з попередження тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,  видів поводження та покарання, передбачає створення національного превентивного механізму. Завданнями такого механізму є:

·  Регулярний розгляд питання про поводження з особами, свободу яких обмежено у місцях тримання під вартою з метою, у разі необхідності, їх захисту від тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження та покарання;

·  Попередження тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження та покарання з урахуванням відповідних норм Організації Об’єднаних Націй;

·  Надавання пропозицій та зауважень, які торкаються діючого законодавства або законопроектів.

Свої завдання механізм може реалізовувати через такі повноваження:

·  Мати доступ до будь-якої інформації про кількість позбавлених волі осіб у місцях утримання під вартою, а також про кількість таких місць і їх місцезнаходження;

·  Мати доступ до будь-якої інформації, яка стосується поводження з такими особами, а також умов їх тримання під вартою;

·  Мати доступ до будь-яких місць тримання під вартою, їх споруд та об’єктів;

·  Мати можливість проводити приватні бесіди з позбавленими волі особами без свідків, особисто, або, при необхідності, через викладача, а також с будь-якою іншою особою, яка, за думкою національного превентивного механізму, може надати відповідну інформацію;

·  Мати право безперешкодного вибору місця, яке вони бажають відвідати, й осіб, з якими вони бажають поспілкуватися;

·  Мають право встановлювати контакти з Підкомітетом з попередження, направляти йому інформацію і зустрічатися із ним [2].   

Ще задовго до підписання та ратифікації Факультативного протоколу, на початку 2004 року експертна група науковців Національного університету внутрішніх справ (м. Харків) під керівництвом професора В.О.Соболєва виступила із пропозицією створення моніторингового механізму дотримання прав людини в органах та підрозділах внутрішніх справ у вигляді мобільних груп, до складу яких увійшли науковці, активісти правозахисних організацій та працівники міліції. Керівництво МВС України на той час підтримало таку ідею та видало наказ щодо проведення експерименту на території 3 областей: Харківської, Полтавської та Сумської. У 2005 році такі візити були визнані керівництвом Міністерства ефективними, та було вирішено розповсюдити діяльність мобільних груп на території України. Вони стали працювати на підставі наказу МВС України від 31.08.2006р. №894 „Про організацію діяльності постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ” у національному форматі за участю представників всіх територіальних управлінь МВС України з близько 20 недержавних правозахисних організацій, працівників ВНЗів системи МВС України. Так, протягом 2007 року мобільними групами з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян було здійснено 141 візитів до територіальних органів внутрішніх справ, а загалом з початку діяльності більш ніж 230 та надано звіти про такі відвідування. Завдяки ефективній роботі мобільних груп протягом останніх двох років вдалося значно покращити умови утримання затриманих та заарештованих осіб у 269 ізоляторах тимчасового тримання (54% від загальної кількості), забезпечити елементарні побутові умови у 81% ізоляторах. Аналіз цих звітів дозволяє виокремити такі порушення прав людини, які мають систематичний та системний характер [3].

Враховуючи той факт, що мобільні групи концентруються переважно на стадіях попередньої перевірки та порушення кримінальної справи, виявлені систематичні помилки стосуються переважно цих стадій.

Згідно настановлень Європейського Комітету з попередження тортур та нелюдського або принижуючого гідність поводження або покарання (ЄКПТ), треба зосереджуватися на 3 основних правах затриманої, взятої під варту особи:

1.  Доступ до лікаря, альтернативного запропонованому в підрозділі міліції.

2.  Доступ до адвокатської допомоги.

3.   Інформування близьких та родичів про місцезнаходження особи [4].

Використання процедури провадження у справах про адміністративні порушення для збору доказів для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Численні приклади з моніторингових відвідувань доводять, що працівники міліції використовують таку процедуру у випадках, коли: а) недостатньо доказів причетності особи до скоєння злочину; б) спливають терміни попередньої перевірки до порушення кримінальної справи; в) є підстави вважати, що особа може ухилитися від явки до слідчого та суду, а для отримання санкції суду для обрання запобіжного заходу – взяття під варту – не вистачає доказів; г) відбувається, так зване, „навішування” злочинів одній особі, яка дійсно вчинила злочин, і їй „рекомендують” під час її перебування під адміністративним арештом, написати явки з повинною ще по цілій низці аналогічних злочинів, наприклад, за нецензурну лайку або вживання алкогольних напоїв у громадських місцях. Суд (суддя) у даному випадку підтримує адміністративні матеріали, зібрані органами міліції, та приймає рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності та застосування до порушника адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, який згідно із ст. 32 КУпАП застосовується лише у виняткових випадках [5]. 

Застосування заходів впливу при затриманні підозрюваних у скоєнні злочинів.  Стаття 13 Закону України „Про міліцію” так чітко окреслює випадки, у яких виникають підстави для правомірного застосування заходів фізичного впливу, але моніторинги мобільної групи свідчить про те, що  практика складається іншим чином. Так, під час відвідування одного з райвідділів, в ході бесіди із заарештованою особою нами було встановлено, що молоду людину, двадцяти років, маленького зросту, було затримано працівниками міліції у власній домівці за вчинення опору. Опір виявився у відмові чоловіка відчиняти їм двері, тому що у міліціонерів не було дозволу суду на обшук та його затримання. Працівники міліції зламали двоє дверей, побили людину та доставили до райвідділу. Застосування сили та заходів впливу до затриманих осіб стало ґабітуалізованою практикою серед працівників міліції, яка у багатьох випадках застосовується невиправдано, неправомірно та не відповідає небезпеці, яку може являти правопорушник або злочинець. Припинення такої хибної практики ми вбачаємо у: а) докорінній зміні системи підготовки працівників міліції, вихованні майбутніх працівників міліції не як силової, каральної структури, а такої, що виконує сервісні функції; б) підвищення рівня правозахисної активності, як професіональної – адвокатської, так і не професіональної – за участю правозахисних організацій, об’єднань громадян, окремих громадян.

Формалізм у роз’ясненні підозрюваним у скоєнні злочину їх прав, що зводиться до підписання протоколу про роз’яснення прав згідно діючого законодавства. Права осіб, позбавлених свободи, втрачають дієвість, якщо вказані особи не знають про їх існування. Тобто, важливо, щоб осіб, взятих під варту міліцією або затриманих, чітко інформували про їх права без затримок й на зрозумілій для них мові. Для забезпечення цього затриманим міліцією особам з самого початку перебування під вартою повинні систематично видаватися протоколи роз’яснення прав, у яких чітко прописані всі права, що окреслюють процесуальний статус особи, затриманої за підозрю у скоєнні злочину. Так, у ст. 5 Закону України „Про міліцію”  закріплено обов’язок працівників міліції чітко повідомляти осіб при затриманні про зміст Ч.1 ст. 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді - роз’яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника [6]. Але, на жаль, з моменту внесення змін до Закону України „Про міліцію” від 12.01.2005 р. минуло досить мало часу й у значній кількості міськрайвідділів протоколи про ознайомлення з правами затриманої та заарештованої особи не розповсюджено й не впроваджено [7].

Перешкоджання участі захисника у кримінальному та адміністративному процесі. Можливість для осіб, затриманих міліцією, отримати доступ до адвокату під час цього періоду є основною гарантією належного поводження із затриманою або взятою під варту особою. Наявність такої можливості має стримуючий ефект на тих працівників міліції, які схильні до порушення прав затриманих осіб;  крім того, адвокат спроможний застосувати заходи процесуального впливу. Ми усвідомлюємо, що з метою здійснення всебічного, об’єктивного розслідування, у виключних випадках є необхідність відкласти на визначений період зустріч із адвокатом затриманої особи. Однак, це не повинно призвести до повної заборони права доступу до адвоката під час проведення слідчих заходів. Крім того, враховуючи бесіди з адвокатами ми схиляємось до думки, що складається справжня конкуренція між міліцією та адвокатурою за можливість захисту осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у якості підозрюваних, обвинувачених. З боку міліції це проявляється у пропозиції „власних послуг” підозрюваним: за визначену суму „переписати” рапорт, протокол, „сприяти” у вирішенні питання про непорушення кримінальної справи. У випадку погодження підозрюваної особи, справа так і не доходить до адвокатів, а залучають їх лише до тих справ, де фігурантами виступають особи, які не спроможні оплатити ані їх роботу адвокатів, ані „послуги” працівників міліції.

Низький кваліфікаційний рівень адвокатської допомоги. Широким дискреційним повноваженням працівників міліції не протиставлено висококваліфікований правовий захист учасників кримінального процесу. Можна навести такий приклад „взаємодії” адвокатів із слідчими. Так, на наше запитання до одного з адвокатів у Сумській області про порядок відшкодування робочого часу за призначенням, останній відповів, що за безоплатну справу слідчий „взамін дає йому платного клієнта”. Тобто, це є свідченням того, що адвокати не тільки не можуть законно протистояти правоохоронним органам, але й повністю залежать від них. 

Застосування тортур та жорстокого поводження до затриманих, взятих під варту осіб. Численні приклади можна віднайти у дослідженні, проведеному Харківськім інститутом соціальних досліджень та Харківською правозахисною групою, а також з матеріалів моніторингів мобільної групи [8]. Частіше за все тортури та жорстоке поводження застосовується до затриманих на самих первинних етапах після фактичного затримання. Метою таких дій працівників міліції є якнайшвидше отримання зізнання у скоєнні злочину або інших свідчень, які призведуть до розкриття злочину. Тортури застосовують до затриманих ще до обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та поміщення до ізолятору тимчасового тримання. Це відбувається у службових кабінетах працівників карного розшуку, де вони „працюють” із підозрюваним. Свіжим прикладом цього може бути один з останніх моніторингів мобільної групи до одного з міськрайвідділів, коли були виявлені системні факти застосування тортур до затриманих, взятих під варту. Звіт мобільної групи став підставою для комплексної перевірки роботи органу з боку керівництва обласного УМВС. 

Необґрунтовані відмови у задоволенні клопотань захисників та самих підозрюваних, обвинувачених; прискорення проведення слідчих дій та підготовка обвинувачувального висновку та направлення справи до суду. Ця група порушень відноситься виключно до слідчого. Такий стан справ викликає особливу стурбованість, тому що слідчий діє в рамках процесуального закону (не порушує термінів, складає всі необхідні документи і та інш.), але це все робить без належного інформування підозрюваного або звинуваченого (його захисника) та надання їм можливості відбудувати власний захист. Під час моніторингу одного з райвідділів було виявлено, що особі дозволили ознайомитися з матеріалами кримінальної справи лише після розгляду її судом першої інстанції. Небезпеку у існуючій процедурі оскарження та подання клопотань, на нашу думку, являє собою дискреційний характер повноважень слідчого: від найбільш сприятливого вирішення клопотання або скарги до найбільш небажаного. Крім того, ми вбачаємо в таких діях слідчого намагання максимально забезпечити безпроблемне розслідування кримінальної справи, тому що, наприклад, задоволення клопотання підозрюваного, звинувачуваного або їх захисника про притягнення до справи свідка, спеціаліста, експерта спричиняє додаткові слідчі заходи, що, в свою чергу, призводить до збільшення термінів досудового слідства, появи нових можливостей для всебічного захисту від звинувачень.

Відсутність можливості залучення безкоштовного кваліфікованого захисника до процесу. Це частково пов’язано з проблемою, що обговорювалася вище, але тут є і власні особливості. Так, після неодноразових бесід із адвокатами нам стало відомо, що, починаючи з 1991 року, жодного судодню за участь у справі за призначенням (безкоштовно) їм відшкодовано не було. Самі адвокати по-різному пояснюють це: небажанням витрачати час на оформлення необхідних документів, незначною платнею за роботу за призначенням (близько 15 грн. за один судодень, тяганина при зверненні до відділів Міністерства юстиції тощо). 

Порушення існуючої процедури затримання за підозрою у скоєнні злочину. Так, ст. 165 ч. 3 КПК України регламентує порядок затримання, доставляння до суду та обрання запобіжного заходу до підозрюваної особи [9]. У практиці моніторингових відвідувань мобільної групи ми не зустріли жодного прецеденту використання цього механізму. Натомість, широко застосовуються ст. ст. 106, 115 КПК України. Так, наприклад, неповнолітнього Ф. працівники відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх одного з міськрайвідділів Сумської області, „попросили” проїхати з ними до міськрайвідділу, де „побесідували” з ним, встановили всі факти злочину, у якому його підозрюють, поїхали до нього додому та „оформили добровільну передачу” майна, яке він вкрав. Після чого слідчий його затримав в порядку ст. 115 КПК України на 72 години. На цьому прикладі, чітко проглядається алгоритм, яким користуються працівники міліції: доставляють, допитують (за їх термінологією „бесідують” або „опитують”), а потім оформлюють як затримання за підозрою у скоєнні злочину, тобто підозра виникає вже після затримання особи. Тут мова йде не про незаконне затримання, а про  відсутність законних підстав останнього: працівники міліції, не маючи достатніх доказів, використовують таку процедуру для збору підстав для затримання та притягнення до кримінальної відповідальності одночасно. Така ситуація нагадує замкнуте коло – після отримання зізнання або інших доказів від фігуранта, обґрунтованість підстав та законність затримання не викликають сумнівів.

Погані умови утримання в ізоляторах тимчасового тримання. Так, Європейський комітет з попередження тортур ставить такі загальні вимоги до місць утримання затриманих (камери ІТТ, кімнати для доставлених осіб). „Усі поліцейські камери повинні бути чистими й достатньо просторими (з розрахунку не менш 5 м2 на одну особу) для тієї кількості осіб, які в ній поміщуються, мати адекватне освітлення (тобто достатнє для читання, виключаючи періоди сну) [10]. У підпорядкуванні МВС України знаходиться близько 500 ізоляторів тимчасового тримання, капітальної реконструкції потребують 369 ІТТ (74%), 67 ІТТ (13%) не забезпечені водопостачанням та каналізаційними мережами, 236 не обладнані санпропускниками, кожен 4-й має достатнє природне освітлення в камерах та індивідуальні спальні місця, кожен 5-й обладнаний прогулянковими двориками.

 Камери повинні бути обладнані засобами для відпочинку, а осіб, які повинні залишатися під вартою цілодобово, слід забезпечити чистими матрацами й ковдрами. Особи, яких затримано поліцією, повинні мати доступ до туалету та мати можливість помитися, а також мають бути забезпечені харчуванням, щоденними прогулянками на свіжому повітрі. Практично у всіх ІТТ площа камер занадто мала для розміщення осіб, туалети та умивальники находяться у поганому стані, освітлення незадовільне, приміщення значно зношені та потребують перебудови. На харчування осіб, які утримуються, в середньому виділяється 5,5-7,5 грн. на добу. В цілому це значно краще, ніж у 2005 році, коли на харчування утримуваних взагалі коштів з державного бюджету не виділялося, але все ж важко собі уявити, як можна забезпечити нормальним харчуванням людину на таку суму.

Як бачимо, формат діяльності мобільних груп практично є відбиттям роботи національного превентивного механізму з попередження тортур за умови незначного розширення кола повноважень, як от здіснення раптових візитів та можливість проведення бесід із утримуваними віч-на-віч. Навіть, якщо мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян в діяльності ОВС України не будуть визнані окремим превентивним механізмом, вони стануть безцінним випробувальним полігоном для новостворюваних превентивних механізмів. Створення національного превентивного механізму в умовах реформування системи органів внутрішніх справ, особливо в сфері дотримання прав людини, наблизить сучасні правоохоронні органи до стандартів поліційної діяльності країн із розвиненою демократією.

 

А.М. Черноусов,кандидат соціологічних наук, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС,  Харківського національного університету внутрішніх справ

 

Використані матеріали:

1.  Закон України „Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання”// Відомості Верховної Ради України вiд 29.09.2006 - 2006 р., № 39, стор. 1383, стаття 327.

2.  Факультативный протокол к Конвенции ООН против пыток и других жестоких, бечеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания: Руководство по предупреждению. – Ассоциация по Предотвращению Пыток, Женева, 2007. – 266 с.

3.  Мобільні групи з моніторингу забезпечення прав і свобод громадянина в діяльності органів внутрішніх справ: практичний посібник. Кол. авт. В. Соболєв, Ю. Бєлоусов, Д. Кобзін, А. Черноусов. – ХІСД, 2006 р. – 360 с.

4.  Стандарты ЕКПП. Существенные разделы общих докладов ЕКПП/ Европейский Комитет по предупреждению пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания, Страсбург – 2002. – 74с.

5.  Кодекс України про адміністративні правопорушення //Відомості Верховної Ради УРСР вiд 18.12.1984 - 1984 р., № 51, стор. 1122.

6.  Конституція України.//Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.

7.  Закон України „Про міліцію”//Відомості Верховної Ради УРСР вiд 22.01.1991 - 1991 р., № 4, стор. 20.

8.  Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: Соціологічний та історико - правовий аналіз/ Кол. авт.; за заг. ред. чл.-кор. АПрН України, д-ра юридичних наук, проф. О.Н Ярмиша; Передм. Ю.В. Луценка і Г.Й. Удовенка – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, Харківська правозахисна група, 2005. – 212 с.

9.  Кримінально – процесуальний кодекс України//Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.01.1961 - 1961 р., № 2, стор. 15.

10.  Стандарты ЕКПП. Существенные разделы общих докладов ЕКПП/ Европейский Комитет по предупреждению пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания, Страсбург – 2002. – 74с.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори