пошук  
версія для друку
28.05.2008 | Олексій Сердюк

Аналіз системи надання безоплатної правової допомоги серед засуджених, що тримаються в установах виконання покарань м. Харкова

   

На сьогоднішній день проблема надання безоплатної правової допомоги в Україні є дуже актуальною. Стаття 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Право на ефективні засоби правового захисту закріплено й у ст. 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка була ратифікована Україною, а також у цілій низці інших нормативно-правових актів, зокрема Кримінально-процесуальному кодексі України та Законі України «Про міліцію». Але у реалізації вищезазначених норм існують певні перешкоди. У представленому дослідженні ми намагались їх визначити, та окреслити коло проблем, які мають бути якнайшвидше вирішені.

На основі іноземного досвіду у сфері надання безоплатної правової допомоги та аналізу умов і особливостей реалізації права на безоплатну правову допомогу в Україні було підготовлено проект Концепції формування системи безоплатної правової допомоги. Ця Концепція була схвалена на засіданні Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, а після цього — Президентом України. З метою апробації положень Концепції було розпочато реалізацію пілотного проекту з надання безоплатної правової допомоги у містах Харкові, Білій Церкві та Хмельницькому.

Представлене дослідження э частиною масштабного дослідницького проекту «Моніторинг системи безоплатної правової допомоги в Харківській області», здійсненого ХІСД за підтримки МФ «Відродження». Результати опубліковані та розміщені на Веб-сайті ХІСД. У рамках цього дослідження окрім соціологічного опитування осіб, які відбувають покарання, було опитано населення м. Харкова, слідчі та, за допомогою фокус-груп, було вивчено думку адвокатів та суддів, а також проведено контент-аналіз кримінальних справ у харківських районних судах  і в апеляційному суді.

З метою аналізу системи надання безоплатної правової допомоги серед засуджених нами було опитано 605 в’язнів, що тримаються у виправних колоніях м. Харкова. З них 89,8% чоловічої статі та 10,2% – жіночої, відповідно до їх долі у генеральній сукупності.

 

У оцінці ступеню важливості проблеми надання безоплатної правової допомоги населенню переважна більшість респондентів (73,2%) не відчуває коливань і вважає цю проблему дуже важливою. У оцінці ступеню доступності безоплатної правової допомоги респонденти відмічають різні обмеження можливості її отримати. Вона абсолютно доступна за думкою лише 2,3% осіб, які проходили у своєму житті усі етапи, на яких ця допомога могла бути їм потрібна. Лише третина респондентів вважає що безоплатна правова допомога може бути ефективною.

Респондентам задали питання «Які нормативно-правові акти, на вашу думку, гарантують громадянину України право на отримання безоплатної правової допомоги?». Виявляється, що за думкою більш ніж половини опитаних (53,3%) найбільші гарантії надає Конституція України. Такі гарантії надає Кримінальний Кодекс України за думкою 40,4% респондентів, Європейська конвенція про захист прав людини та її основних свобод за думкою 37% та Карно-процесуальний Кодекс України за думкою 36,7% опитаних. Найменші гарантії отримання безоплатної правової допомоги, на думку засуджених, надають спеціальні накази Міністерства внутрішніх справ, лише 2,8% респондентів відмітили цей варіант.

Респондентів попросили оцінити наскільки їм особисто необхідні різні види безоплатної правової допомоги. Виявилось, що усі запропоновані види правової допомоги є «дуже потрібними» більш ніж для половини опитаних. Це означає, що більше половини засуджених (від 54% до 68%) відчувають сильну потребу у безоплатній правовій допомозі практично в усіх її видах. Найбільш потрібним видом правової допомоги є правове консультування та роз’яснення, а також захист від карного обвинувачення. Дещо менш потрібним опитані нами в’язні вважають надання правової інформації  та допомогу у складанні скарг, позивів та заяв. Найменшим попитом користується допомога у досудовому врегулюванні спорів  та представлення інтересів особи у суді.

За правовою інформацією засуджені звертаються переважно до досвіду інших засуджених та затриманих, а також поповнюють ці знання самостійно. Можливо це пояснюється більшою довірою до «товаришів по нещастю» ніж до державних установ, які певною мірою причасні до їх ув’язнення. Також важливим джерелом для засуджених виступає їх спілкування з родичами та знайомими, а також інформація, отримана опосередковано, деперсоналізованим шляхом, через читання законів та кодексів, перегляд телепередач, читання газет та прослуховування радіопрограм. На фоні правової інформації, яка отримується цими шляхами, інформація, що надходить від правозахисних організацій та через спеціальні програми та заходи виявляється практично не значущою. Крім того, засуджені схильні до обирання деперсоналізованих опосередкованих шляхів отримання правової інформації, а серед тих шляхів,. де присутнє спілкування перевагу надають спілкуванню з іншими засудженими та затриманими. Але слід зазначити, що спеціальні навчальні програми та заходи з розповсюдження правової інформації виявляються одним з пріоритетних каналів її отримання (після ЗМІ). Найближче соціальне оточення (родичі та знайомі) а також адвокати виявляються найменш корисним ресурсом з розповсюдження правової інформації.

Але чи є така ситуація наслідком впевненості в’язнів у тому, що програми безоплатної правової допомоги взагалі не потрібні? Виявляється що ні – за думкою переважної більшості респондентів (від 83% до 93%) такі програми є дуже потрібними.

З метою встановлення розповсюдженості практики надання безоплатної правової допомоги серед знайомих респондентів нами було задано їм питання «Чи знайомі ви з особами, які отримували безоплатну правову допомогу?». На це питання відповіли «так, в мене декілька таких знайомих» – 17% опитаних, «Так, є один такий знайомий» – 12,4% а «Ні, таких знайомих немає» відповіли 70,6% опитаних нами засуджених.

Для встановлення рівня розповсюдженості практики надання безоплатної правової допомоги серед опитаних нами засуджених їм було задано питання «Чи отримували ви особисто безоплатну правову допомогу?». Безоплатну правову допомогу ніколи не отримували 76,8% респондентів, отримували один раз – 14,8%, отримували декілька разів – 7,2% та отримують постійно лише 1,2% опитаних в’язнів. Ці дані практично не відрізняються від даних про розповсюдженість правової допомоги серед знайомих респондентів. Це надає можливість стверджувати. Що серед осіб, які проходили у своєму житті усі етапи, на яких безоплатна правова допомога повинна була їм надаватись, її отримувало лише від 23,2% до 29,4% респондентів.

З видів безоплатної правової допомоги, яку отримували опитані нами засуджені, безперечно лідирує «Захист від карного обвинувачення», цій вид правової допомоги отримували 11% респондентів. Правову допомогу у вигляді представлення інтересів у суді отримували 6,8% опитаних, допомогу у написанні документів – 4,7%, допомогу у виді правового консультування та роз’яснення отримували 3,5%, допомогу у виді надання правової інформації – 2,7% та допомогу у досудовому врегулюванні спорів – отримували теж 2,7% опитаних нами засуджених.

Важливим є хто саме надає безоплатну правову допомогу. Для з’ясування цього респондентів попросили відповісти на питання «Хто надавав вам безоплатну правову допомогу?». Більшості респондентів (15,1%) допомогу надавав адвокат призначений органами дізнання у суді. Знайомий юрист надавав допомогу 4,8% опитаних, громадська правозахисна організація – 3,3%, безоплатна юридична консультація у державній установі – 1,2% та безоплатна юридична консультація при ВУЗі надавала безоплатну правову допомогу лише 0,7% опитаним нами засудженим. Звертаю на себе увагу тій факт, що 7,6% в’язнів звертались за правовою допомогою до інших, не визначених нами, її суб’єктів.

Можливо зробити висновок, що переважна більшість одержувачів безоплатної правової допомоги отримують її за призначенням суду та для захисту від обвинувачення та представлення своїх інтересів у суді. Що є цілком зрозумілим, бо усі респонденти були затримані за карним обвинуваченням та засуджені на різні строки.

Для визначення недоліків у процесі надання безоплатної правової допомоги респондентам було задано питання «Які недоліки наданої вам безоплатної правової допомоги ви можете відмітити?». Найбільшим недоліком наданої респондента безоплатної правової допомоги була байдужість до їх проблем того, хто їм надавав цю допомогу. Варіант відповіді «Тому, хто надавав мені допомогу, мої проблеми були байдужі» обрали 15,8% респондентів. Другим по розповсюдженості недоліком є те, що безоплатна правова допомога досягла своєї мети тільки частково: варіант «вона допомогла тільки частково» обрали 8,1% опитаних. Безоплатна правова допомога діяла проти інтересів 6,1% респондентів. Юрист, який надавав допомогу, «слабко знав закони» у 3,2% опитаних та «не мав достатнього практичного досвіду» у 2,8% респондентів. І лише 2,3% опитаних нами в’язнів не відмітили особливих недоліків у роботі особи, яка надавала їм безоплатну правову допомогу.

Респондентів попросили оцінити якість наданої їм безоплатної правової допомоги. За думкою 32% опитаних допомога була «Абсолютно неякісна», ще 28,6% респондентів вважають що якість наданої їм допомоги була низькою. Вагаються у своїх оцінках 22,2% респондентів. Високу якість допомоги відмітили 7,4% та дуже високу якість відмітили 9,9% опитаних нами засуджених.

Процес затримання по підозрі у скоєнні злочину є найбільш актуальним етапом у відношенні дотримання прав людини та необхідності надання правової допомоги. Респондентам було задано питання «Коли було складено протокол про ваше затримання?». У 24,4% випадків такий протокол було складено безпосередньо після затримання; у 14,5% – протягом 6 годин після затримання; у 10,6% – протягом 7 - 12 годин після затримання; у 9,2% – протягом 13 - 24 годин після затримання. Вражаючим фактом є те, що у 41,3% респондентів протокол про затримання було складено більше 24 годин після моменту затримання.

Як було зазначено вище, затриманому при складанні протоколу про затримання повинні пояснити його права та обов’язки і вручити копію складеного протоколу. Для з’ясування чи є ця практика здійснюваною респондентів попросили відповісти на питання «Чи повідомлялось вам про ваші права при затриманні?». Виявилось, що 72,7% респондентів «Ні про які права не розповідали». Дали швидко проглянути бум агу, де було щось написано про їх права, але самі права не роз’яснювали 20,3% опитаних засуджених. Повідомили про їх права лише 7% респондентів.

Про які саме права повідомляли респондентів наглядно ілюструє розподіл відповідей респондентів на питання «Якщо вас повідомили про ваші права, то про які саме?». Про право на вільний вибір захисника своїх прав повідомили 21,8% респондентів. Про право захищати свої права особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту повідомили 21,3% респондентів. Про право у будь-який час оскаржити у суді своє затримання повідомили 17,4% респондентів. Про право не давати показання чи пояснення відносно себе, членів родини або близьких родичів повідомили 12,1% респондентів. Про право не доводити свою безвинність у скоєнні злочину повідомили 9,8% респондентів. Про право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності посадових осіб повідомили 8,9% респондентів. Про заборону катувань, жорстокого або принижуючого людську гідність поводження чи покарання повідомили 8,4% респондентів. Про право звертатись з метою захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з питань прав людини повідомили 8,2% респондентів. Про право відмовитись від надання будь-яких пояснень до прибуття захисника повідомили 8% респондентів. Про право після використання усіх національних засобів правового захисту звертатись з метою захисту своїх прав у відповідні міжнародні організації повідомили 7,1% респондентів. Про право на відшкодування шкоди, вчиненої незаконними діями працівників органів дізнання або слідства повідомили лише 5,3% респондентів.

При затриманні орган дізнання (слідчий, прокурор) повинен негайно повідомити про затримання особи одного з її родичів. За свідченнями респондентів можливості повідомити родичів про затримання їм не надали у 57,2% випадків. Надали таку можливість через деякий час перебування у міліції 25,2% респондентів. Надали таку можливість одразу ж після першої розмови (допиту) з працівниками міліції. Надали таку можливість одразу ж після затримання лише 12,6% опитаних нами засуджених.

У відношенні 78,9% респондентів застосовувались якісь запобіжні заходи до винесення вироку. Найбільш розповсюдженим запобіжним заходом було взяття під варту – його застосовували відносно 61,8% респондентів. Підписку про невиїзд застосовували відносно 22,7% респондентів; нагляд командування військової частини – відносно 12,5%; особисту поруку – відносно 1,5%; поруку громадської організації чи трудового колективу – відносно 1,1% та заставу – відносно лише 0,4% опитаних нами засуджених.

Більшість респондентів перебувала під вартою до суду тривалий час. З них до 1 місяця перебувало до суду під вартою 14,2%; від 1 місяця до 3х місяців – 23,3%; від 3х місяців до півроку – 25%; від півроку до року – 19,3% та більше року – 18,2% опитаних.

Згідно ст. 29 Конституції України обґрунтованість тримання особи під вартою має бути перевірена судом протягом 72 годин після її затримання. За свідченнями респондентів це зробили протягом першої доби у 11% випадків; протягом другої доби – у 8,6% випадків та протягом третьої доби – у 24,9% випадків. Зробили це пізніше трьох діб після затримання у 55,5% випадків. Тобто більш ніж у половині випадків було порушено чинне законодавство.

Респондентам було задано питання «Чи була у вас можливість скористатись послугами безоплатного адвоката?». Виявилось, що співробітники міліції (прокуратури) надали адвоката за власною ініціативою 24% опитаних нами засуджених; надали адвоката за першою вимогою респондентів у 4,3% випадків; надали адвоката, але після тривалих прохань та уговорів 5,4% респондентів. Міліція (прокуратура) відмовилась надати адвоката у 26,9% випадків. Ще 3,7% респондентів не мали потреби у безоплатній правовій допомозі, але їм нав’язали адвоката. Від послуг безоплатного адвоката відмовились самостійно, при існуванні такої можливості 21,8% респондентів. Користувались послугами свого оплачуваного адвоката 13,9% опитаних нами засуджених.

Таким чином можливо зробити висновок, що респонденти розподілились на три приблизно рівні групи: коли респонденти самі відмовлялись від послуг безоплатних адвокатів та користувались послугами платних; коли міліція надавала безоплатного адвоката та коли міліція відмовляла респондентам у наданні безоплатного адвоката.

Особливої уваги, на наш погляд, потребують випадки, коли респонденти відмовлялись від правової допомоги. Для аналізу таких випадків ми задали респондентам питання «Чи була у вас ситуація, колиспівробітники міліції дізнавшись про те, що у вас немає грошей на адвоката, запропонували вам підписати відмову від правової допомоги взагалі?». Таких спроб співробітники міліції не робили у 46,9% випадків. Такі спроби були, але респонденти наполягли на наданні їм адвоката у 12,8% випадків. І відмовились від адвоката під впливом співробітників міліції 40,2% опитаних засуджених.

Також суттєвим моментом є виявлення випадків вимагання хабарів у респондентів. Співробітники міліції не робили спроб «вирішити питання» за допомогою хабара у 37,7% випадків. Спроби умовити респондентів «вирішити питання» за допомогою хабара були, але респонденти відмовились у 31,3% випадків. Та ще третина респондентів (31,1%) «вирішували питання» саме у такий спосіб. Це свідчить що третина респондентів давали хабара у міліції замість використання послуг безоплатного адвоката, та ще третина респондентів на вимагання хабара не піддались та наполягли на наданні їм адвоката.

Важливим моментом є участь безоплатного адвоката у справі на усіх її етапах. Виявилось, що 41,4% отримали можливість користувались послугами адвоката лише під час судового розгляду; 22,7% – на етапі ознайомлення з матеріалами справи; 19,4% – при висуненні обвинувачення; 8,6% – з моменту першого допиту до висунення обвинувачення та лише 7,9% респондентів отримали таку можливість з моменту затримання до першого допиту.

Додатковим показником, що описує роботу адвоката, є частота зустрічей з підзахисним. Виявляється, що більшість респондентів (58,9%) бачила захисника тільки перед судом та на суді. Декілька разів зустрічались з захисником 32,8% респондентів. Зустрічались з адвокатом регулярно (5 і більше разів) лише 8,3% опитаних нами засуджених.

Але сама по собі можливість скористатись послугами безоплатного адвоката не є виключно гарантією отримання від нього якісної допомоги. Як найчастіший недолік його роботи респонденти відмічають відсутність уваги до клієнта (34,6%). Також серед недоліків у роботі безоплатного адвоката вказуються дії проти інтересів клієнта (22,6%), погане знання справи (20,6%), низька кваліфікація адвоката (18,3%) та його недисциплінованість (8%). Лише у 14,5% випадків респонденти не змогли відмітити особливих недоліків у роботі безоплатного адвоката.

Згідно з Кримінально-процесуальним Кодексом України учасники кримінального процесу мають право на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи до початку судового процесу.  І лише 17,6%  мали таку можливість у режимі, що повністю їх влаштовував. Така можливість у респондентів була, але слідчий навмисно прискорював цей процес у 51,5% випадків. Не мали такої можливості 20,7% опитаних.

На підсумок треба зазначити, що незважаючи на чисельні недоліки та порушення у процесі надання безоплатної правової допомоги, засуджені відчувають у ній дуже сильну потребу і сподіваються на покращення в усіх її аспектах.

Висновки:

Проаналізувавши систему надання безоплатної правової допомоги (БПП) серед засуджених можливо зробити наступні висновки:

·  Засуджені вважають безоплатну правову допомогу актуальною та потрібною населенню та їм особисто, але сумніваються у її ефективності.

·  Серед законодавчих актів, які на думку засуджених гарантують громадянам надання БПП, лідирують Конституція України, Кримінальний та Кримінально процесуальний Кодекси України.

·  Менше третини засуджених вважає, що БПП взагалі існує. Отримували БПП особисто лише 23,2% засуджених. Мають знайомих, які отримували БПП – 29,4% засуджених.

·  Найбільш потрібним видом БПП засуджені вважають захист від кримінального обвинувачення. Найчастішим видом БПП наданої засудженим є також захист від кримінального обвинувачення.

·  Найчастіше БПП надає адвокат, призначений органом дізнання. Найчастішим недоліком його роботи є байдужість до проблем клієнта.

·  Засуджені оцінюють якість наданої їм БПП як скоріше неякісну та у більшості незадоволені результатами наданої їм БПП.

·  За правовою інформацією засуджені схильні звертатись до інших засуджених та деперсоналізованих джерел (ЗМІ, закони та кодекси). До спеціальних програм та заходів з розповсюдження правової інформації звертався найменший їх процент, але засуджені вважають що після деперсоналізованих джерел (ЗМІ, закони та кодекси) ці програми є найбільш доцільним шляхом розповсюдження цієї інформації і у більшості впевнені що такі спеціальні програми дуже потрібні.

·  При аналізі процесу затримання по підозрі у скоєнні злочину виявлено ряд істотних порушень законодавства та прав затриманих. Протокол про затримання у 41,3% випадків був складений більш ніж через добу після затримання. Лише 7% засуджених повідомили про їх права при затриманні. Можливості повідомити родичів про затримання взагалі не надали у 57,2% випадків. Доставили у суд для розгляду питання про призначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою більш ніж через три доби після затримання і пізніше 55,5% засуджених. Не надали можливість ознайомитись з матеріалами справи 20,7% засуджених, а у 51,5% випадків чинили їм у цьому перепони.

·  Адвоката для надання БПП не надали приблизно третині респондентів, ще третина відмовилась від його послуг самостійно.

·  У 53% випадків міліція пропонувала засудженим відмовитись від правової допомоги взагалі і у 40% випадків їй це вдалося.

·  Впізнавши, що у респондентів є гроші у 31% випадків міліція пропонувала їм «вирішити питання» за допомогою хабара, і ще у 31% випадків засуджені діяли саме таким чином.

·  Виявилось, що 41,4% засуджених отримали можливість скористатись послугами адвоката лише в момент розгляду справи у суді, та 58,9% побачили адвоката лише перед судом та у суді. У його роботі не відмітили недоліків лише 14,5% засуджених, а найчастішим недоліком вказали відсутність уваги до клієнта та дії проти його інтересів.

На підсумок треба зазначити, що незважаючи на чисельні недоліки та порушення у процесі надання безоплатної правової допомоги, засуджені відчувають у ній дуже сильну потребу і сподіваються на покращення в усіх її аспектах.

О.О.Сердюк,

кандидат соціологічних наук

 

Дивись також:

Науково-практична конференція «Проблеми дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України». Висновки та рекомендації

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори