Об’єднання «Без кордонів» закликає українську владу відкликати свій підпис під низкою міжнародних конвенцій. Або – почати їх виконувати

Вже майже рік в українській в’язниці перебуває громадянин Російської Федерації, етнічний чеченець Льома Лічаєвич Сусаров. Затриманий у липні 2007 року, він був вміщений до київського СІЗО №13, де і перебуває дотепер. Тоді ж – у липні 2007 року – Генпрокуратура ухвалила рішення про екстрадицію п.Сусарова до Росії, на вимогу органів слідства тієї країни.

Льома Сусаров був змушений залишити Чечню через переслідування, і Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців неодноразово визнавало його біженцем у відповідності до мандату цієї організації (востаннє це сталося того ж таки 2007 року). У серпні 2007 року п.Сусаров попросив про надання притулку в Україні. У жовтні 2007 року Фінляндія визнала його біженцем і запропонувала переселити п.Сусарова до тієї країни. Однак Генпрокуратура не лише не скасувала свого рішення про екстрадицію – а і надалі наполягає на ньому вже в процесі судових засідань, які відбуваються в апеляційному суді.

Справа п.Сусарова не є унікальною: українська влада і раніше видавала біженців і шукачів притулку до країн їхнього походження – або ж екстрадувала людей до країн, де їм загрожували катування, жорстоке поводження і відсутність доступу до правосуддя. У лютому 2006 року це сталося з 11 шукачами притулку з Узбекистану; у березні 2008 року – з 11 тамілами зі Шрі-Ланки; можна згадати екстрадицію під виглядом депортації чеченця Беслана Гадаєва, про якого 2006 року написала у своїй останній статті журналістка Анна Політковська; і невідомо, про скількох ще ми нічого не знаємо.

Всіма згаданими діями українська держава порушила зобов’язання, взяті нею на себе за ратифікованими:

– Конвенцією ООН «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», яка встановлює наступне:

Ст.3: 1. Жодна держава-сторона не повинна  висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань. 2. Для  визначення наявності таких підстав компетентні власті беруть до уваги всі обставини,  що стосуються справи, включаючи, у відповідних випадках, існування в даній державі постійної практики брутальних і масових порушень прав людини.

– Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод: Ст.3: Нікого не  може  бути  піддано  катуванню  або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Конвенцією ООН «Про статус біженців», яка встановлює:

Ст.33 Договірні Держави не  будуть  жодним  чином  висилати  або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню  расу,  релігію,  громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Всі ці статті, які стали частиною українського законодавства, систематично порушуються. За іронією, за їхнм дотриманням має наглядати, поміж іншими, та сама структура, яка їх порушує – Генеральна прокуратура України.

Враховуючи вищенаведене, в разі, якщо органи державної влади України і надалі будуть прагнути видати Льому Сусарова до Російської Федерації, в порушення вищезазначених міжнародних конвенцій, Проект «Без кордонів» закликає українську владу бути послідовною. В разі, коли українська держава не бажає виконувати зобов’язання, передбачені ратифікованими нею конвенціями – ми пропонуємо, аби Україна денонсувала згадані міжнародні угоди і була готова до відповідних наслідків цього кроку. Якщо ж цього не буде зроблено – ми закликаємо українську владу дотримуватися зобов’язань, взятих нею у відповідності до даних угод.

Проект «Без кордонів»

ГО Центр Соціальна Дія Київ-1 А/Я 165, Київ 01010

тел. +38 044 362 89 34 факс +38 044 425 77 75 [email protected]