Повторний запит

Я особисто сумніваюсь, що повторювання – мати навчання. Вочевидь, запам’ятовуємо те, що нам тисячу разів кажуть, але чи віримо цьому –  питання риторичне. Та й набуваємо безліч нездорових навиків, коли говорять одне, а роблять інше, коли звітують перед світом, а своїм громадянам хоч щось сказати – зась. Коли органи влади повертаються до звиклих ролей в старому спектаклі, з яким мали вже 17 років тому розлучитися.

Минуло 22 роки після Чорнобильської катастрофи.  Попри бравурні прогнози представників МАГАТЕ, деякі шрами ніколи не заживуть. А наслідки, і не тільки від радіації, проникли глибоко.

Катастрофа на ЧАЄС висвітлила все моральне банкрутство радянської системи, яка з перших днів безсовісно брехала.  Партійні посадовці відправили своїх дітей до Росії, до Прибалтики, а інших дітей виводили на улиці Києва на святкові травневі паради. Таке не забувається.

Радянська імперія розвалилась, і Україна, вже виступаючи як незалежна та суверенна держава, почала брати на себе різні міжнародні зобов’язання. Зокрема, вона приєдналась 10 років тому назад до Оргуської конвенції (Конвенція “Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля”. Оргуська конвенція читається як документ, який мав з’явитися власне внаслідок Чорнобильської катастрофи, щоби таке ніколи не повторилось. Адже мова йде про право знати та брати участь в тому, що нас усіх безпосередньо стосується.

Доступ до інформації. А чи був хлопчик?

Протягом останніх трьох років не оприлюднена жодна національна доповідь про стан довкілля в Україні, хоча згідно з законодавством, така доповідь має бути розроблена та розглянута парламентом щорічно. Сподіваюсь, усім ясно, що відсутність доповідей не зумовлена відсутністю проблем. Ціла низка надзвичайних подій, затяті дискусії й позови навколо деяких проектів і тривожних демографічних показників свідчать про нагальну потрібність у таких доповідях.

Слід констатувати фактичну відсутність джерел офіційної інформації про стан довкілля. Так, є офіційний сайт Мінприроди, але, судячи з його стану, посадовці цього шановного органу мають важливіші справи аніж інформування. Можемо тільки здогадуватися, чим же вони там займаються.  

Здавалось би, всім відомо, що інформаційні запити мають бути задоволені. Але посадовці не поспішають виконувати закон і тут.  Спроби ухилитися від надання інформації іноді комічні та наштовхують на підозри, що посадовці або взагалі не розуміють, навіщо вони йдуть на роботу, або серйозно недооцінюють розумові здібності осіб, яким мають служити.

Якщо подумати, зовсім не смішно, коли відсутні відповіді на запити громадян про стан екологічної безпеки, там де мешкають, про ймовірний вплив на їх здоров’я екологічних аварій, про екологічну експертизу якогось проекту або пояснення, чому її ігнорували. Люди хочуть елементарно знати, чи є придатною до пиття вода в їх районі, і чому використовуються застарілі вимоги до якості і безпеки харчових продуктів, розроблені ще за радянських часів.

  Нібито не занадто вимогливі запити.

Чи ці органи знають, що таке громадськість?

Назва єдиного звіту Мінприроди за останні роки справляє враження. Щоправда, змісту «Зведеного Національного звіту 2007 року щодо впровадження Оргуської конвенції в Україні» не набагато більше, ніж доказів щодо дійсного впровадження вимог Конвенції. Але заслуговують на увагу ще два моменти. По-перше, влада звітує не перед своїми громадянами, а перед учасниками Третьої Наради Сторін Оргуської конвенції, що відбулася в Ризі минулого тижня. Проект Звіту тимчасово побув на офіційному сайті, потім зник.

По-друге, Мінприроди стверджує, що розіслало запрошення у серпні 2007 року до громадських організацій екологічного спрямування надати пропозиції.  Дивним чином жодна з провідних екологічних організацій такого запрошення не отримала, а на запити представника «Зеленого світу» про те, яким організаціям та в який спосіб було адресовано листа Мінприроди, відповіді не отримано. Точніше, запитаної інформації не дістали, бо на перший запит надійшов лист, в якому стверджується, що згідно з якімсь відомчим положенням, «в запиті про надання екологічної інформації визначають не більше трьох питань з однієї екологічної проблеми», а в запиті було аж шість! Гадаю, не треба пояснювати, що посадовець не вважав за потрібне відповісти на три запитання, а на повторний запит, в якому наголошується, що немає ніде в законодавстві такої вимоги, нема відповіді взагалі. Образився посадовець, й разом з тим недооцінив не тільки розумові здібності представників громадськості, але й вимушену наполегливість у зв’язку з тим, що питання надто важливі, аби змиритися з відписками. 

Довго не було жодного поступу щодо розробки вкрай потрібної Стратегії впровадження Оргуської конвенції, й, здавалось би, можна привітати деякі зрушення в цьому напрямку. Але це тільки з першого погляду, і бажано здалека. Мова знову йде про надзвичайно своєрідне розуміння «участі громадськості». У лютому Мінприроди повідомило, що консультації з громадськістю проводить одна організація – «Екологія людини», яка начебто виграла тендер на розробку проекту та організацію консультацій у режимі Інтернет-конференції. Не надто зрозуміло, навіщо такий спосіб консультацій замість слухань, але відверто вражає повідомлення про успішного переможця «тендеру», про який ніхто не знав.

А ще можна розповісти про «слухання», про які стало відомо, коли вони вже відбулися, та про багато інших випадків.

Своєрідний позитив

Зупинилась, зрозумівши, що треба переходити від лайки до конкретних пропозицій. Обмірковувала різні варіанти, і весь час відчувала внутрішні скептичні нотки. Так, діяти вже треба, не діяти просто неможливо, але як?..

Допоміг брак вибору. Комітет з дотримання Оргуської конвенції розглянув так звану «Стратегію» й Зведений Національний звіт, й виявилося, що Мінприроди недооцінило здатність до критичного мислення не тільки своїх громадян, але й іноземних експертів. В проекті рішення Наради Сторін пропонується винести попередження Україні про недотримання конвенції. Україна має надати докладну інформацію щодо виконання своїх зобов’язань уже в листопаді цього року.

На сайт Мінприроди навіть з’явилося повідомлення про Нараду, точніше, про «низку зустрічей зі своїми колегами з інших країн», які провів Міністр Г.Філіпчук та ін.  Про попередження, тобто констатацію невиконання Україною своїх зобов’язань забули згадати.   На такі дрібниці шкода часу?

Це не дрібниця, але часу дійсно обмаль. Вистачить, якщо цього разу жодних відписок не будемо терпіти, жодних таємних тендерів, слухань, про які «забули» учасникам повідомити. Й якщо все буде відкрито. Ані краплі наївності тут немає. Не тішимо ілюзіями, що хтось «там» усвідомить важливість справи. Ми тут уже добре знаємо, и будемо слідкувати. 

Запрошуємо надсилати нам інформацію, що стосується Оргуської конвенції – про відповіді на запити і відсутність відповідей, про відписки, про участь громадськості тощо. Будемо інформувати суспільство та міжнародну спільноту українською та англійською мовами про все, що може вплинути на впровадження Конвенції. Слід підкреслити, що ніхто не хоче псувати імідж України. Навпаки. Сподіваємось, що влада згодом усвідомить, що саме шкодить репутації держави, але ми чекати не можемо. Маємо право на екологічну демократію та безпечне довкілля. Право й обов’язок. 

Маємо шанс і матимемо те, що зможемо – або не зможемо – змінити.