пошук  
версія для друку
26.06.2008 | Ігор Перенесієнко

Як будували Біломорсько-балтійський канал

   

 

«О том что, существует в нашей стране Беломорканал, знает почти каждый. А для тех, кто слаб в географии, для пущей убедительности, его еще и на карте показывают миллиардными тиражами…на папиросной пачке. Правда, далеко не все знают, как и кем этот канал строился….»

Дмитриев Ю.А. Беломорско-балтийский водный путь от замыслов до воплощения.- Петрозаводск, 2003.- С.239

 

Де знаходиться Біломорканал відомо напевне всім, і кожному коли ж він був збудований знає на порядок менше. У серпні ж буде 75-а річниця відкриття цієї гідротехнічної споруди. Хоча дата в даному випадку є не такою вже і важливо, бо за великим рахунком це далеко не поворотна подія нашої історії. Однак в людському гуманістичному вимірі історія цієї будови надзвичайно цінна для нас як приклад неприпустимості повторення, а календарна дата, лише привід актуалізації цієї сторінки історії.

На початку 30-х років в середовищі радянського керівництва зародилася ідея - побудувати канал, що зв’язував би Балтику з Білим морем. Ідея сама по собі не була новою, ще за Петра І робилися спроби подібного будівництва. Проте весь час знаходилися причини, які унеможливлювали реалізацію поданих Петру та його наступникам проектів.

Найбільш предметних обрисів ідея будівництва водяної магістралі набула саме з приходом до влади більшовиків. Вони взагалі напрочуд активно долучалися до всіляких масштабних будівництв та різноманітних трудових рекордів на грані фізичних можливостей. Правда, активність партійних керівників, як правило, вичерпувалася після полум’яних виступів. Принаймні у переважної більшості, бо напевно були поодинокі випадки.

Саме ж будівництво велося за рахунок рук і здоров’я численних комсомольців-ентузіастів та не менших числом в’язнів концтаборів. Достойної оплати чи винагороди при цьому не отримували ні перші, ні другі. З комсомольцями в кращому випадку розплачувалися грамотами та орденами, а в’язні у випадку лише найфантастичнішого везіння могли отримати зменшення терміну. Натомість партійна еліта, трудові зрушення якої, як правило, закінчувалися на урочистих відкриттях новозбудованих об’єктів, отримувала свою «скромну» прямо таки «вдовину долю»: квартири, будинки, дачі, автомобілі.

Біломорканал став свого роду культовим будівництвом. У постанові Совнаркому «Про відкриття Біломорсько-Балтійського каналу імені тов. Сталіна» від 2 серпня 1933 року відзначено, що на 227 кілометрах каналу збудовано 128 складних гідротехнічних споруд, у тому числі 19 шлюзів, 16 гребель, 12 водоспусків, 49 дамб, 33 штучні канали. Що вийнято було 21 млн. кубометрів ґрунту і скель, вкладено 390 тисяч кубометрів бетону, зрубових робіт-921 тис. кубометрів. І все це за 20 місяців. Але не пораховано, скільки життів, праці і страждань покладено на цім будівництві [6, С.34].

 

Це було чи не перше масштабне соціалістичне будівництво. Збудований між 1931 та  1933 рр. у рекордно короткий термін, «Біломорканал» вважався гордістю  першої радянської п’ятирічки ( 1929— 1932) [2 ].

Роботи виконувались при мінімальних витратах: основним будівельним матеріалом були дерево, каміння та пісок, а асортимент засобів будівництва складали лопати, сокири та кирки. Як пише Ю Дмитрієв «Работы велись самым примитивным способом, как говорится, «хлебным паром»: все делалось вручную -лопатами, кирками, ломами; механизация не имела смысла при бесплатной рабочей силе в неограниченном количестве [3,С.93]».

На спорудження «будови соціалізму» було кинуто сотні тисяч в’язнів ГУЛАГу - «ворогів народу»  чоловіків, жінок, робітників, селян, техніків, інженерів, значну частину яких складали українці. Також тут працювало багато в’язнів із Соловецького табору. Кожний будівничий каналу позначався буквеною позначкою «з/к», що було скороченням від рос. «заключенный каналоармеец». Саме від цієї позначки пішов загальновживаний розмовний термін «зек». З часом цих людей виділили в окрему структуру — так званий БелБалтЛаг (від рос. Беломорско-Балтийский Лагерь) [2].

Начальником будівництва Біломорканалу було призначено  Н.Френкеля — колишнього одесита, в’язня радянських таборів, якому, власне, і належала ідея використовувати дешеву працю репресованих на великих народногосподарських будовах. Один з в’язнів СЛОНу (Соловецький Лагерь Особого Назначения) Б.Ширяєв так описує цього діяча і його значення для системи: «Соловецкий этап развития социалистического рабства сменился Беломорско-Балтийским. Во главе этой новой гигантской системы стоял Н.А. Френкель, превратившийся из картежника в повелителя миллионов жизней, орденоносец и Героя Социалистического труда [8,С.146]».

 Загалом за весь час будівництва в’язні, фактично голими руками, виконали земляні роботи, у тому числі пробили 37 кілометрів шляху через гранітні скелі, а також перенесли Мурманську залізницю, що заважала будівельним роботам. На будівництві ББК постійно працювали до 100 тисяч осіб. Смертність була надзвичайно висока та інколи досягала 700 чоловік на добу. Померлих від виснаження і хвороб навіть не відвозили на кладовище. Їхні тіла кидали прямо в бетон при заливці шлюзів та причальних стінок. Проте загальна кількість в’язнів не зменшувалась, оскільки на споруджуваний канал постійно привозили поповнення. В’язнів-будівельників називали «каналармійцями». Основним засобом впливу на будівництві була «котловка» - нерівне харчування: чим менше ув’язнений виробляв, тим менше він отримував їжі [2].

Проте навіть після закінчення будівництва, воно не перестало забирати людські життя. Табори навколо каналу лишилися і продовжували виконувати свою знищувальну функцію.

1937 рік позначений сплеском репресій у СРСР. Біломорканал не став винятком. 5 серпня нарком внутрішніх справ Єжов підписав оперативний наказ № 409:

1.С 10 августа с.г. начать и в двухмесячный срок закончить операцию по репрессированию наиболее активных антисоветских элементов из бывших кулаков, карателей, бандитов, белых, сектантских активистов, церковников и прочих контрреволюционеров.

2.Все перечисленные выше контингенты, после рассмотрения их дел на тройках, подлежат расстрелу.

3.Вам утверждается лимит подлежащих репрессированию по Белбалту 800 (восемьсот) человек [7,С.123]».

Перше засідання трійки відбулося вже через 7 днів - 17 серпня начальних спецвідділу 3-го відділу ББК НКВС П.Долинський подав матеріали на 110 чоловік. Рішення по всім справам було єдине – розстріляти. 22 серпня 193 року на острові Горєлий на Вигозері начальник 3 частини місцевого відділення ББК НКВД А.Загоскін особисто розстріляв 12 перших жертв Біломорканалу. 26 серпня засуджено до розстрілу 152 людини, 2 вересня 143, 9 вересня 160, 19 вересня - 270 чоловік…[7,С.124].

На кінець операції (згідно наказу - 10 жовтня 1937 року) вже було розстріляно біля тисячі в’язнів. На останній-46-й Трійці НКВД КАССР 1о листопада 1938 року було подано матеріали на 456 смертників. Операція формально вже закінчилася, але «с 21 часа 26.11.38г. до 6 часов 27.11.38г.» було розстріляно ще 189 людей.

Точна кількість жертв Біломорканалу за весь період його будівництва в період між 1931 та 133 на сьогодні не відома. Напевно, вона ніколи так і не буде встановлена і ми будемо оперувати лише орієнтовними цифрами.

Російські джерела говорять про 50 тис. загиблих. Приміром у книзі И.Чухина «Каналоармейцы» читаємо: «Канал строили более ста тысяч заключённых», около 50 тысяч из которых умерли во время этого строительства от голода, болезней и непосильного труда[1]».

Західні дослідники більш критичні у свої х оцінках, вони говорять про сто тисяч загиблих [ 4].

Під час репресій 1937 року можемо назвати величезний список загиблих, з числа тогочасної еліти. Єпископи: Афанасьєв Я.І., Боровков Г.А., Зарубін С.Г., Лузін В.В., Спальвіні-Кречетов В.А. Архімандрити: Оболенський М.І., Соцердотський В.М. Професори: Анісімов А.І., Фокін Л.Ф. Особистий бібліотекар Миколи ІІ- Гельмерсен В.В. Барони: Будберг Б.А., Клодт А.Г., Медем С.Н. Князь Вачнадзе Г.А. Начальник штабу ПВО Ленінградського округу Притвіц А.М. Комендант Чити Андерсон М.Х. Відомі діячі партії есерів Старостін П.І. та Сініцін Й.Л. Голова Бурят-Монгольської думи Сампіліон Д.С. Заступник наркомзему Білорусії Адамович А.Ф. Син міністра фінансів Кореї Лі-То-Кван. Невістка генерала Брусилова - Брусилова В.І [7,С.124-125 ].

Працювали на будівництві каналу і українці. Більшою мірою це були заможні селяни - «куркулі» - яких засилали за опір колективізації, але були також і непересічні особистості. Наприклад, три роки на каналі відпрацював відомий київський історик та мистецтвознавець Федір Ернст, якого туди було заслано за його німецьке походження та публічний виступ проти знищення Михайлівського Золотоверхого собору у Києві . Також два роки на Біломорканалі відбув Данило Нарбут - син видатного українського художника Георгія Нарбута. Його заарештували за сфальсифікованими даними про «антирадянську змову». Працювали на каналі і родичі Агатангела Кримського та відомий  кубанський бандурист  Іван Гаврик [2].

Також півтора роки на Біломорканалі відбув Андрій Ющенко - батько Президента України Віктора Ющенка. Сталося це у середині 1930-х рр, коли в Україні панував голод, і Ющенко - тоді студент Харківського інституту - через голод та матеріальну скруту змушений був виїхати у Баку. Там він влаштувався на роботу механіком-слюсарем при Каспійському пароплавстві, але незадовго був заарештований за «порушення паспортного режиму» і відісланий на будівництво каналу. Звільнили його через півтора роки - за рішенням Президії Верховної Ради  СРСР, зі зняттям судимості [5].

На відкриття каналу чекали самого Сталіна. Спеціально до його приїзду в Мєдвеж’єгорську поруч з управлінням ББК побудували готель з високою вежею. З неї він мав глянути за кілометрів 30 на селище Повенець, де канал і починається з Онезького озера. Натомість, Сталін у Мєдвеж’єгорськ не приїхав, лише 18– 25 липня здійснив із  Климентом Ворошиловим та  Сергієм Кіровим подорож каналом на пароплаві «Анохин», після чого розкритикував будівництво та сказав, що канал вузький і мілкий. Природньо, керівники будівництва запанікували, однак жодні дії за критикою вождя не послідували, натомість за будівництво каналу Нафталій Френкель та більшість чекістського начальства отримали ордени. 5 серпня 1933 року Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна відкрили офіційно з відповідними урочистостями.

 

Список використаної літератури

1.http://belomorye.onego.ru/list/district/belkanal.html

2. http://uk.wikipedia.org/

3. Дмитриев Ю.А. Беломорско-балтийский водный путь от замыслов до воплощения.- Петрозаводськ, 2003.- 256 с.

4. http://www.iisg.nl/collections/belomorkanal/

5. Нестерчук В. В’язень № 11367// Кримська світлиця № 9 за 27.02.2004.

6. Овсієнко В.В. Світло людей6 Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн.2/ Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є. Захаров.-2-ге видання, доп. –Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005.-352с.

7. Чухин И.И. Карелия-37: идеология и практика террора.- Петрозаводск: Издательство Петрозаводского государственного университета, 1999.- 162 c.

 8. Ширяев Б.Н. Неугасимая лампада.- М: Издательство Сретенского монастыря, 2004.-432с.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори