пошук  
версія для друку
03.07.2008

В службі безпеки України відбулися громадські слухання, присвячені масовим політичним репресіям 30-х років

   

3 липня у Службі безпеки України на виконання доручення Президента України Віктора Ющенка щодо додаткового вивчення питання політичних репресій проти жителів України та українців за її межами протягом усього періоду радянської влади та Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років» відбулися громадські слухання на тему: «Діяльність Служби безпеки України з розсекречення і оприлюднення архівних документів про «Великий терор» 1937-1938 років та політичні репресії за часів радянської влади».

У громадських слуханнях взяли участь провідні українські вчені-історики, представники Українського інституту національної пам’яті, Головної редколегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», галузевих державних архівів СБУ і МВС України, представники громадських організацій, журналісти.

Спираючись на розсекречені документальні матеріали, професор Юрій Шаповал подав загальну картину «Великого терору» 1937-1938 рр., відзначивши необхідність подальшого вивчення документальних свідчень про політичні репресії з метою відновлення правдивої історії для усвідомлення суспільством цих надзвичайно важких сторінок нашого недалекого минулого. «Є підстави стверджувати, що «великий терор» у своїй основі не був «сліпим», арешти і засудження осіб за різними обвинуваченнями відбувалися на підстави обліку, попередньої розробки. Це, одначе, не виключало і виявлення локальної ініціативи, мотивованої, зокрема, і прагненням продемонструвати активність у боротьбі з різного роду «ворогами народу», – наголосив він.

Професор Ю.Шаповал зауважив, що «репресивні завдання, насамперед, виконували працівники органів держбезпеки, фальсифікуючи справи, прагнучи «досягти успіху» за будь-яку ціну. Як це робилося? Якою саме була технологія терору? Хто саме реалізував її? На всі ці питання ми прагнемо знайти відповіді, друкуючи вперше протоколи допитів та інші матеріали пізніше заарештованих чекістів. Суть того, що робилося, добре передав у липні 1938 року начальник одного з обласних управлінь НКВД. Він дозволив своїм підлеглим таке: «…Дозволяю, якщо це петлюрівець, політбандит, контрабандист, польській або німецькій націоналіст, дописати йому, негіднику, в протокол 40 відсотків того, що він не говорить. За це вас ні партія, ні радянський народ не засудить».

А ким були чекісти-начальники і чекісти-виконавці? Чому вони виконували репресивні замовлення партії, виявляючи садистичну послідовність? Ми прагнемо відшукати відповіді і на це запитання, вперше подаючи в широкому обсязі відомості про структуру і кадри НКВД УРСР».

Як свідчать документи, ініціаторами і організаторами масових політичних репресій в Україні у довоєнний час виступало вище союзне і місцеве партійно-державне керівництво, а виконавцями репресій – керівники і співробітники органів ВЧК-ГПУ-НКВД, прокуратури, судової системи.

Відомий дослідник біографій чекістів 1920–1930-х років Вадим Золотарьов, автор багатьох праць на цю тему, розповів про життя, діяльність і долю тих людей, які виконували роль катів українського народу.

«Основною рисою кадрової політики НКВД УРСР часів «єжовщини» була постійна зміна керівних співробітників. За цей час на посаді наркому внутрішніх справ побувало п’ять осіб: Балицький, Іванов, Леплевський, Успенський, Осокін. За два роки в НКВД УРСР змінилося 11 заступників наркому внутрішніх справ, 4 начальника відділу охорони, 6 начальників оперативного відділу, 11 начальників контррозвідувального відділу тощо. Таким чином, для керівного складу НКВД УРСР у 1936-1938 роках був властивий розмитий соціальний склад, низький освітній рівень, надзвичайно низький відсоток етнічних українців, що, на наш погляд, свідчить про політичну недовіру до української нації. З одного боку, це дозволяло радянським владним структурам легко маніпулювати співробітниками держбезпеки і змушувати їх виконувати злочинні накази; з іншого – було підставою для знищення більшості з них у подальшому», – зазначив історик. 

Вперше Служба безпеки України оприлюднила вилучені після арешту у 1937 році у колишнього наркома внутрішніх справ УРСР Всеволода Балицького архівні фотографії, на яких зображені керівники СРСР і України першої половини – середини 1930-х років. Більшість з них також стали жертвами «Великого терору» 1937-1938 рр.

У рамках підготовки Книги пам’яті Українського народу Службою безпеки спільно з Українським інститутом національної пам’яті здійснюється пошук відомостей про співробітників органів ГПУ, які були причетні до організації і проведення в Україні Голодомору 1932-1933 років. Спільною робочою групою опрацьовано і підготовлено для подальшого аналізу фахівцями понад 1600 біографічних матеріалів на зазначених співробітників каральних органів, більшість з яких брала участь й у подальших репресіях.

Про нові документи Галузевого державного архіву СБУ щодо масових політичних репресій 1937-1938 років, які готуються для опублікування найближчим часом, розповів заступник начальника архіву Сергій Кокін. Він проілюстрував, як під час «Великого терору» 1937-1938 років на виконання вказівок Політбюро ЦК ВКП(б) (Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, К. Ворошилова та ін.) керівництво НКВД СРСР видавало оперативні накази та інші нормативні документи про проведення масових репресивних операцій проти військовослужбовців, «троцькістів», «куркулів», «українських націоналістів», поляків, «харбінців», німців, латишів, румунів, членів сімей «ворогів народу». У рамках цієї операції, що тривала в СРСР із серпня 1937 до листопада 1938 року, планували розстріляти 76 тисяч, а розстріляли понад 400 тисяч осіб.

У середині 1937 року для спрощення процедури репресування додатково були створені позасудові органи – «вища двійка» (у складі Генерального прокурора СРСР А. Вишинського і наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова) та «трійки» обласних управлінь НКВД (у складі начальника УНКВД, обласного прокурора та секретаря обкому партії), які прискорено розглядали справи на осіб, обвинувачених за політичними статтями Кримінального кодексу, і виносили відповідні рішення.

У Києві з 3 серпня 1937 р. діяла «трійка», до складу якої входили начальник УНКВД Шаров, секретар обкому КП(б)У Кудрявцев, т.в.о. облпрокурора Єрьоменко та секретар «трійки» – співробітник УНКВД Альтзіцер. Рішення «трійки» про розстріл обвинувачених виконували у внутрішній тюрмі УГБ НКВД. Тіла розстріляних вивозили за межі Києва, головним чином на територію спецоб’єкта НКВД у Биківні, і закопували.

Виконавцями репресій в Україні були й члени Військової колегії Верховного суду СРСР, які масово засуджували обвинувачених під час виїзних сесій колегії (у такій спосіб було репресовано керівні кадри Київського і Харківського військових округів), а також члени військових трибуналів військових округів та спеціальних сесій обласних судів (вони репресували, як правило, пересічних громадян).

Документально встановлено, що загальна кількість жертв політичних репресій в Україні лише за період 1927-1990 років становить близько 1 млн. 100 тисяч осіб. Крім того, 2 млн. 880 тисяч корінних жителів України були депортовані за її межі. Тобто, можна стверджувати, що під жорна репресивної машини комуністичного режиму потрапило близько 4 млн. наших співвітчизників.

Оприлюднені на цих громадських слуханнях документи та інші матеріали на цю тематику будуть опубліковані у збірниках документів «Наказ НКВС СРСР № 00447 та його виконання в Україні 1937-1938 рр.» та «Великий терор в Україні 1937-1938 рр.», у яких розкривається антигуманна природа більшовицького тоталітаризму та увічнюється пам’ять його жертв.

3 липня 2008

Прес-центр СБ України

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори