пошук  
версія для друку
26.07.2008

Стан виконання рекомендацій правозахисних організації, наданих у Доповіді „Права людини в Україні – 2006”

   

 

Рекомендації правозахисних організації

Стан виконання протягом 2007 року

Право на життя 

1. Запровадити ефективні незалежні механізми розслідування смертей, особливо тих, що були викликані діями представників правоохоронних органів.

Не виконано.

2. Змінити кримінально-процесуальне законодавство з метою надання більших прав потерпілим, у тому числі родині загиблих, та збільшення їхньої участі у розслідуванні.

Не виконано. Частково закладено в Концепцію реформування кримінальної юстиції.

3. Щорічно оприлюднювати звіт щодо розслідування злочинів проти життя, у тому числі, визначивши в ньому регіональні особливості.

Така статистика надається МВС тільки щодо навмисних злочинів (умисне вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень) та ДТП зі смертельними наслідками. Тому загальної статистики не існує.

4. Прийняти закон України „Про права пацієнтів”, що буде забезпечувати правові гарантії дотримання прав пацієнтів на життя.

Не виконано.

5. Забезпечити наявність незалежної судово-медичної експертизи для оцінки причин завдання смерті особі.

Не виконано.

6. Запровадити належні механізми дотримання законодавства в роботі органів правоохоронних справ, а також забезпечити належний контроль з боку держави і громадськості.

Не виконано.

7. Провести реформи в сфері охорони здоров’я з метою зменшення зростання показників дитячої й малюкової смертності.

Не виконано.

Право на захист від катувань та жорстокого поводження

1. Прийняти на законодавчому рівні концепцію створення системи попередження та захисту від катувань та жорстокого поводження, а також план дій, заснований на цій концепції, із чітким визначенням напрямків та етапів діяльності.

 

2. Узгодити елементи складу злочину «катування» з визначенням у статті 1 Конвенції ООН проти катувань.

 

3. Запровадити збір статистичних даних у судах та правоохоронних органах щодо злочинів, які містять елементи « катувань» у значенні статті 1 Конвенції ООН проти катувань.

 

4. Унеможливити застосування амністії та дострокове звільнення до осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки «катувань» у значенні статті 1 Конвенції ООН проти катувань.

 

5. Сприяти створенню ефективних механізмів громадського контролю за розслідуванням катувань та поганого поводження.

 

6. Законодавчо забезпечити діяльність недержавних експертів та експертних бюро.

 

7. Забезпечити доступ потерпілих до медичних документів, що мають значення для доказування катувань та жорстокого поводження.

 

8. Надати висновкам незалежних експертів, які здійснюють дослідження за зверненням особи, що заявляє про катування, чи її юридичного представника, доказове значення не менше, ніж мають висновки експертів, запрошених слідчим або судом.

 

9. Забезпечити особам, які ініціюють розслідування та інші юридичні процедури стосовно можливого застосування до них катувань та поганого поводження, доступ до безоплатної правової допомоги у разі неспроможності оплатити послуги адвоката.

 

10. Передбачити в законодавстві України положення про неприпустимість будь-яких свідчень обвинуваченого (підозрюваного), отриманих на досудових стадіях кримінального судочинства без участі адвоката.

 

11. Надати відповідні вказівки прокурорам та суддям уживати заходів для забезпечення безпеки осіб, які заявляють про застосування до них катувань, зокрема, якщо така особа знаходиться під вартою, забезпечувати переведення її до іншого місця тримання під вартою.

 

12. Виключити практику «продовження затримання» підозрюваних під вартою міліції, чи, щонайменше, внести відповідні зміни до законодавства з тією метою, щоб особи, затримання яких продовжено суддею, переводилися до слідчого ізолятора, а не залишалися під вартою міліції.

 

13. Передбачити в законі право та процедуру доступу до незалежного лікаря та незалежного експерта за власним вибором, особливо для осіб, що тримаються під вартою.

 

14. Переглянути положення чинного законодавства, щоб надати право на юридичне представництво особам, які звертаються із заявами про застосування катувань, незалежно від самого факту порушення кримінальної справи.

 

15. Надати чіткі вказівки прокурорам та суддям щодо невідкладного розгляду заяв та скарг, що стосуються розслідування катувань.

 

16. Забезпечити особам, яким загрожує передача до іншої держави, право на звернення до суду для оскарження відповідного рішення виконавчої влади та відповідну судову процедуру, здатну дослідити обставини, що мають суттєве значення для вирішення питання про видачу (висилку) особи до іншої держави.

 

Право на свободу і особисту недоторканність

 

1. Внести зміні до законодавства, які б перетворили затримання без рішення суду на виключення, що не виходять за обмеження, встановлені частиною 3 статті 29 Конституції.

 

2. Узгодити строк доставлення до судді, передбачений статтею 106 КПК, з вимогами статті 29 Конституції, врахувавши час, необхідний для судового розгляду й прийняття рішення.

 

3. Визначити початок затримання у зв’язку з підозрою у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення в залежності від фактичних обставин справи, а не від рішення посадової особи правоохоронного органу.

 

4. Визначити у законі самостійні критерії законності затримання та тримання під вартою та скасувати положення пункту 2.5 Наказу МВС України й Державного департаменту України з питань виконання покарань № 300/73 від 23.04.2001 року, які звільнення затриманого з в зв’язку з непідтвердженням підозри або закінченням терміну затримання розглядають як порушення законності, та інші аналогічні вказівки.

 

5. Включити до предмету судового розгляду під час вирішення питання про взяття під варту чи звільнення всі обставини, які стосуються обґрунтованості затримання, у тому числі:

 

– обґрунтованість підозри або звинувачення, у зв’язку з якими обвинувачення вимагає взяття під варту підозрюваного (обвинуваченого);

 

– обґрунтованість строку перебування під вартою правоохоронного органу до доставлення до судді.

 

6. Встановити чітку презумпцію на користь звільнення особи та передбачити перекладення тягаря доведення обґрунтованості тримання під вартою на обвинувачення.

 

7. Передбачити положення, які б виключали взяття під варту або продовження строку тримання під вартою на підставі лише гіпотетичних припущень.

 

8. Сформулювати ризики, у зв’язку з якими припускається тримання під вартою, таким чином, щоб виключити тримання під вартою в залежності від позиції обвинуваченого у справі та тактики захисту.

 

9. Передбачити положення, які б виключали практику повторного затримання особи після відмови судді у взятті її під варту, на підставі «прихованих» обвинувачень.

 

10. Виключити із законодавства інститут «продовження затримання» суддею, або щонайменше внести відповідні зміни до законодавства, щоб виключити практику повернення особи до підрозділу міліції після рішення суду про продовження затримання.

 

11. Внести зміні до частини 4 статті 165-2 КПК, щоб виключити тримання під вартою без судового контролю понад термін, встановлений частиною 3 статті 29 Конституції.

 

12. Особам, що перебувають під вартою, надати право на періодичне оскарження обґрунтованості тримання під вартою.

 

13. встановити чіткі й детальні правила процедури для судового розгляду питання про тримання під вартою або звільнення, зокрема, передбачити:

 

– обов’язкову участь особи, що позбавлена свободи, у будь-якому слуханні, де розглядається питання про його тримання під вартою або звільнення;

 

– обов’язкове надання особі, що позбавлена свободи, та її захиснику копії подання слідчого (прокурора) про взяття її під варту або продовження її тримання під вартою;

 

– право особи, що позбавлена свободи, та її захисника на ознайомлення з матеріалами, на що обґрунтовують подання про взяття її під варту або продовження її тримання під вартою.

 

14. Розробити процедури, які сприяли б використанню застави замість тримання під вартою.

 

15. Більш чітко визначити межі повноважень судді щодо взяття під варту, зокрема, встановити більш чіткі критерії для визначення тих виняткових випадків, коли суддя може застосувати взяття під варту поза межами звичайних повноважень.

 

16. Скоротити граничний термін перебування під вартою протягом досудового слідства.

 

17. Передбачити у законодавстві граничний термін перебування під вартою протягом судового розгляду.

 

18. Привести правила адміністративного затримання у відповідність до вимог статті 29 Кон­ституції.

 

19. Внести зміни до законодавства, які виключали б використання адміністративного затримання з метою кримінального переслідування, наприклад, передбачивши обов’язкове звільнення підозрюваного у вчиненні адміністративного правопорушення до розгляду справи судом.

 

20. Внести зміні до Кодексу України про адміністративні правопорушення (зокрема, до статті 263 КПК) та до інших законодавчих актів, які виключали б тримання особи під вартою без судового рішення понад 72 години.

 

21. Передбачити процедуру судового рішення щодо питання про затримання бродяг та жебраків, або принаймні надати їм право на оскарження такого затримання і передбачити правила судової процедури.

 

22. Передбачити обов’язковість рішення суду для затримання та тримання під вартою з метою екстрадиції, а також право на періодичне оскарження такого тримання під вартою для осіб, щодо яких здійснюються заходи з метою екстрадиції.

 

Право на справедливий судовий процес

1. Продовжити реалізацію Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента, зокрема, протягом року необхідно прийняти закон про судоустрій та закон про статус суддів, що були подані Президентом України до парламенту в грудні 2006 року.

Не виконано.

2. Продовжити реалізацію Концепції реформування системи безоплатної правової допомоги.

Не виконано, окрім впровадження 3 пілотних проектів офісів для надання правової допомоги.

3. Продовжити розробку Концепції реформування кримінальної юстиції та почати реалізацію її положень, зокрема, через реформу кримінально-процесуального права й прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України

Концепція реформування кримінальної юстиції була затверджена Указом Президента від 4 квітня 2008 року. Робота над новим КПК продовжується.

4. Вищим посадовим особам слід уникати прямого звинувачення будь-яких осіб у вчиненні того чи іншого злочину, що становить загрозу праву особи на презумпцію невинуватості: подібні звинувачення можуть здійснюватися виключно після набуття чинності вироку суду у відповідній кримінальній справі.

Не виконано.

5. Підвищити ефективність роботи виконавчої служби шляхом посилення правового і соціального захисту державних виконавців, посилення інших гарантій їхньої незалежності, удосконалення законодавчих норм, які безпосередньо регулюють процедури виконання рішень.

Не виконано.

6. Виконати Національний план дій із забезпечення належного виконання рішень судів, затверджений Указом Президента України від 27 червня 2006 року № 587/2006.

Не виконано.

7. Потрібно чітко визначити місце державної виконавчої служби в системі органів державної влади. Особи, які претендують на зайняття діяльністю, пов’язаною з виконанням судових рішень, повинні обов’язково скласти кваліфікаційний іспит та пройти стажування. Доцільно поступово демонополізувати державну діяльність з виконання судових рішень і передбачити можливість передачі її недержавним виконавцям чи виконавчим агенціям під дієвим контролем з боку Міністерства юстиції України.

Не виконано.

8. Підвищити відповідальність боржників за невиконання судових рішень чи за навмисне створення умов, які унеможливлюють їх виконання, а також впровадити мотивацію для добровільного виконання рішення суду.

Не виконано.

Право на приватність

 

1. Прийняти Закон України «Про захист персональних даних», який має відповідати сучасним європейським стандартам захисту приватності.

Не виконано.

2. Ратифікувати Конвенцію Ради Європи №108.

Не виконано.

3. Прийняти Закон України «Про перехоплення телекомунікацій», який має передбачати незалежний контроль за діяльністю СБУ щодо зняття інформації з каналів зв’язку, оприлюднення щорічного звіту із знеособленими даними відносно зняття інформації з каналів зв’язку в порядку оперативно-розшукової діяльності. Необхідно виключити із Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, узагальнені дані про оперативно-розшукову діяльність.

Не виконано.

4. Необхідно внести зміни до законодавства, які би чітко визначали в процедурі зняття інформації з каналів зв’язку (прослуховування телефонів, мобільних телефонів, відстеження електронних повідомлень, контроль за переглядом інформації в мережі Інтернет):

Не виконано.

- порядок отримання санкції суду на такі дії та терміни, протягом яких це може здійснюватися;

 

- процедуру періодичного перегляду судом наданої санкції;

 

- повідомлення особи про факт зняття інформації з каналів зв’язку після закінчення цієї процедури й відмови від порушення кримінальної справи або закриття кримінальної справи;

 

- право особи оскаржити ці дії до суду та вимагати відшкодування в разі необґрунтованих дій органів влади;

 

- процедуру зберігання та подальшого використання отриманих даних.

 

5. Єдина державна автоматизована паспортна система має запроваджуватися лише на законних підставах, із урахуванням положень Конвенції Ради Європи №108. Виробництвом документів, що підтверджують громадянство України, створення ЄДАПС та інша діяльність з конфіденційною інформацією про громадян України має здійснюватися лише державною структурою. Законодавство про автоматизовану обробку персональних даних повинне втілити наступні принципи:

- різні коди (бази даних різних органів влади) повинні використовуватися окремо, не допускається створення ЄДИНОГО коду для накопичення всієї інформації про особу;

- особа повинна знати, яка інформація про неї збирається в тій чи іншій базі даних та мати право змінювати цю інформацію.

- коди повинні використовуватися ЛИШЕ для тих цілей, для яких вони були створені;

- їх використання повинне бути обумовлене в Законі про захист персональних даних;

- обмін зібраною інформацією між органами влади повинен бути чітко регламентований і здійснюватися за санкцією суду з повідомленням особи про це й можливістю нею оскаржити такі дії.

Не виконано.

6. Припинити практику протиправного використання ідентифікаційного коду (персонального номеру) - платника податків для інших цілей, не передбачених законом.

Не виконано.

7. МВС має припинити немотивований збір уразливих персональних даних про особу (інформація про політичні переконання, релігійні погляди, сексуальну орієнтацію, тощо).

Не виконано.

8. Припинити втручання органів державної влади в діяльність учасників ринку Інтернет-послуг шляхом примушування до встановлення обладнання для перехоплення телекомунікацій.

Не виконано.

9. Скасувати ліцензування IP-телефонії.

Не виконано.

10. Необхідно внести зміни до законодавства, що визначали б окрему процедуру одруження та розлучення для осіб, що позбавлені волі.

Виконано.

11. Прийняти закон та інші нормативно-правові акти, що захищали би права пацієнтів, зокрема, у частині здійснення примусових медичних процедур і захисту конфіденційної інформації про стан здоров’я.

Не виконано.

12. Установити процедури в кримінальному процесі, що дозволяли б здійснювати оскарження дій правоохоронних органів щодо обшуку особи, її житла та робочого місця, а також надавали можливість вимагати сплати відповідної компенсації в разі порушення процедури обшуку.

Не виконано.

13. Змінити законодавство щодо збереження таємниці усиновлення навіть від самої дитини.

Не виконано.

14. Змінити Наказ №13 Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11 березня 2006 року ”Про затвердження інструкції з організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах” в частині розміщення на конверті вихідної кореспонденції осіб, що позбавленні волі, штампу з повною адресою виправної колонії.

Не виконано.

Свобода релігій і віросповідання

1. Слід привести українське законодавство у відповідність до вимог статті 9 та 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод у світлі судової практики Європейського суду з прав людини, зокрема щодо забезпечення нейтралітету держави, можливості релігійній громаді отримати статус юридичної особи та вільно відправляти релігійні культи. При цьому доцільно використовувати Керівні принципи для аналізу законодавства стосовно релігії чи віри, схвалені Парламентською асамблеєю ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004 році.

Не виконано.

2. При розробці нової редакції закону про релігійні організації перенести акцент з перевірки організації при реєстрації на моніторинг їхньої діяльності: відповідно скоротити та спростити реєстрацію релігійних організацій, прирівнявши їх процедуру принаймні до реєстрації об’єднань громадян.

Не виконано.

3. Усунути дискримінацію при реєстрації статутів релігійних громад та чітко визначити підстави відмови в реєстрації або скасування реєстрації статутів релігійних громад.

Не виконано.

4. Державні органи не повинні втручатися у внутрішньоцерковні справи, зокрема, щодо створення єдиної помісної православної церкви, нав’язуванні певної єдиної організаційної структури, захищати одну зі сторін у внутрішньоцерковному конфлікті тощо.

Не виконано.

5. Слід запровадити дієві механізми запобігання дискримінації за релігійною ознакою, особливо в кримінально-виконавчій системі, соціальній сфері та сфері трудових відносин. Також необхідно доопрацювати законодавство щодо оподаткування релігійних організацій з метою усунення дискримінації організацій, що не належать до християнського віровчення.

Не виконано.

6. Правоохоронні органи повинні належно реагувати на випадки розпалювання релігійної ворожнечі, вандалізму особливо з боку домінуючих релігійних організацій та суб’єктів, що здійснюють боротьбу з організаціями, які на їхню думку є сектами.

Не виконано.

7. З метою усунення дискримінаційної адміністративної практики та конфліктів між церквами прийняти чіткі правові норми щодо підстав, порядку та термінів повернення культового майна церков. Також доцільно розробити детальний план повернення культового майна з визначенням цих процедур у часі щодо кожного об’єкта. У разі неможливості повернення такого майна можна передбачити надання певної компенсації, зокрема, на будівлю нових культових споруд.

Не виконано.

8. Місцевим органам влади слід переглянути прийняті ними правові акти, що встановлюють дискримінаційні положення, а також додаткові, непередбачені законом обмеження права на свободу віросповідання при проведенні мирних зібрань, оренди приміщень, виділення земельних ділянок та поверненні культових споруд. Слід чітко законодавчо визначити загальні принципи виділення земельних ділянок під будівництво культових споруд.

Не виконано.

9. Здійснювати громадський контроль над процесом прийняття законодавства, яке повинно регулювати здійснення права на свободу совісті, релігії та переконань, зокрема, шляхом проведення моніторингу; у т.ч. питань, що стосуються реституції майна, експропрійованого в радянський період, внесення змін до законів, що регулюють здійснення права на освіту, внесення змін до законів, що регулюють земельні питання.

Не виконано.

10. Створити постійно діючі спільні Комісії з представників релігійних організацій та представників уряду для вирішення питань спільного зацікавлення (майно, пам’ятки культури, сім‘я, освіта тощо).

Виконано частково.

11. Запровадити курси з релігійної толерантності для журналістів та курси про право на релігійну свободу для працівників державних органів.

Не виконано.

Право на доступ до інформації

 

1. Розкрити всі нормативно-правові акти з грифами «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає» та проаналізувати документи з грифом ДСК щодо обґрунтованості їх засекречування.

 

2. Прийняти новий закон про інформацію, який гарантував би доступ до інформації в органах державної влади та місцевого самоврядування на основі Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R 19 (1981), REC 2 (2002), 13 (2000), Конвенції ЄЕК ООН щодо доступу до інформації, участі громадськості у прийнятті рішень та доступу до правосуддя у сфері охорони навколишнього середовища (Оргуська Конвенція, прийнята 25 червня 1998 року, ратифікована Україною у 1999 році) та інших міжнародних стандартів щодо свободи інформації.

 

3. Переглянути норми ст.15 Закону України «Про державну таємницю», в якому передбачити засекречування лише текстів, що містять державну таємницю, а не документів в цілому.

 

4. Проаналізувати «Звід відомостей, що становлять державну таємницю» з точки зору обґрунтованості засекречення інформації, користуючись трискладовим тестом Європейського суду з прав людини на предмет наявності «шкоди» і впливу на «суспільні інтереси» та статтею 47-1 Закону «Про інформацію».

 

5. Скасувати Указ Президента України №493 від 21.05.1998 р. «Про внесення змін до деяких указів Президента України з питань державної реєстрації нормативно-правових актів».

 

6. Зареєструвати всі нормативно-правові акти прокуратури в Міністерстві юстиції України.

 

7. Створити відкритий реєстр усіх нормативних актів прокуратури та відкриту базу даних нормативних актів, що стосуються прав та обов’язків громадян.

 

8. Створити умови для ознайомлення членів територіальних громад із усіма рішеннями органів місцевого самоврядування (в залежності від умов найбільш ефективним способом). Там, де це можливо, створити веб-сайти органів місцевого самоврядування із обов’язковим розміщенням повного реєстру та текстів усіх ухвалених рішень.

 

9. Забезпечити опублікування і доступ у відкритому режимі до всіх рішень місцевих адміністрацій (на рівні областей та міст Києва і Севастополя).

 

10. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини і принципи законодавства щодо свободи інформації, розробити навчальний курс і провести навчання суддів місцевих і апеляційних судів усіх 27 регіонів України та державних службовців, які працюють у прес-службах і відділах зв’язків з громадськістю в органах державної влади та місцевого самоврядування, щодо міжнародних стандартів доступу до інформації та практики їх застосування в Україні.

 

11. Здійснити навчальні програми для державних службовців про положення Оргуської Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.

 

Свобода вираження поглядів

 

1. Здійснити програму реформування державних ЗМІ через зміну їхньої системи управління та фінансування відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ. Найкращим прикладом такого реформування є запровадження суспільного телерадіомовлення на базі державного телеканалу УТ-1 та Першого національного радіоканалу. Важливо прискорити роздержавлення ЗМІ.

Не виконано.

2. Скасувати процедуру дозвільної реєстрації друкованих засобів масової інформації, що не узгоджується із вимогами статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини.

Не виконано.

3. Розширити коло суб’єктів, що мають право займатися видавничою діяльністю з підприємств до всіх видів юридичних осіб.

Не виконано.

4. Розробити та впровадити відповідне законодавство й програми саморегулювання для журналістів і ЗМІ з метою зменшення поширення оплачених інформаційних матеріалів або інфор­маційних матеріалів, здійснених на замовлення, з порушенням журналістських стандартів щодо об’єктивності та збалансованості подачі інформації.

Не виконано.

5. Скасувати закони „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” та „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”; при цьому передбачити скасування окремих пільг журналістам державних ЗМІ та прирівняти їх у правах із журналістами недержавних ЗМІ.

Не виконано.

6. Доцільно переглянути законодавство про вибори з метою забезпечення вільної дискусії в ЗМІ про кандидатів, їхні сильні та слабкі сторони та різні аспекти їхньої політичної програми та діяльності.

Не виконано.

7. Доцільно розглянути можливість прийняття та розробки закону про права журналістів, використовуючи напрацювання, здійсненні Держкомтелерадіо та проект закону № 9175 від 27 лютого 2006 року „Про захист професійної діяльності журналістів”. Ця проблема є достатньо суттєвою на практиці, оскільки, наприклад, права журналістів ТРО законодавством взагалі не визначені.

Не виконано.

8. Внести зміни до Закону про телебачення та радіомовлення, щоб він відповідав стандартам Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу.

Не виконано.

9. Внести зміни до законодавства щодо можливості визначення справжнього власника ЗМІ, особливо телеканалів і радіостанцій, впровадження ефективного контролю за концентрацією ЗМІ в руках одного власника чи його родини, антимонопольними обмеженнями на інформаційному ринку відповідно до рекомендацій Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу, а також впровадження необхідних процедур щодо покарання порушників законодавства про концентрацію ЗМІ.

Не виконано.

10. Забезпечити швидке та прозоре розслідування всіх минулих заяв щодо випадків насильства та смерті журналістів, а також випадків перешкоджання журналістській діяльності.

Не виконано.

11. Прискорити процедуру ратифікації Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Додаткового протоколу до Конвенції про транскордонне телебачення, а також прийняти зміни до законодавства для імплементації її норм, а також положень Директив ЄС 85/552/ЕС, 97/36/ЕС «Телебачення без кордонів».

Не виконано.

12. Ліквідувати Державний комітет телебачення і радіомовлення під час розгляду проекту змін до Конституції України. Крім того, необхідно посилити контроль за використанням коштів цим органом влади через численні зловживання, зокрема, слід зробити прозорою систему замовлення створення телерадіопрограм, книговидання та інших послуг за державні кошти.

Не виконано.

13. Прийняти в новій редакції Закон України „Про захист суспільної моралі”, де передбачити більш чіткі підстави обмеження свободи вираження поглядів з метою захисту суспільної моралі, а також виключити попередній контроль за поширенням продукції.

Не виконано.

Свобода мирних зібрань

 

1. Розробити інструкції для правоохоронних органів, які б регламентували їх поведінку під час проведення мирних зібрань.

МВС за участю правозахисників розробило такі Методичні вказівки, проте вони ще не затверджені Міністром МВС.

2. Провести навчання працівників спеціальних підрозділів та патрульно-постової служби правоохоронних органів з метою забезпечення ними громадського порядку при проведенні мирних зібрань, охороні учасників мирних зібрань, а також підстав і умов використання ними спеціальних засобів і фізичної сили, а також забезпечити незалежний контроль за реалізацією їхніх повноважень під час проведення мирних зібрань.

Не виконано.

3. Перекласти українською мовою рішення Європейського суду з прав людини за статтею 11 Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, що стосуються свободи мирних зібрань та передати ці переклади в усі місцеві та апеляційні адміністративні суди.

Не виконано.

4. Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, розробити навчальний курс і провести навчання суддів місцевих і апеляційних судів усіх 27 регіонів України щодо практики застосування статті 11 Європейської конвенції про захист прав людини в судовій практиці щодо подань органів влади про заборону мирних зібрань.

Не виконано.

5. Верховному Суду України доцільно узагальнити практику рішень судів у справах про обмеження права на мирні збори та демонстрації.

Не виконано.

6. Прийняти законопроект про проведення мирних зібрань, розроблений українськими правозахисними організаціями, у якому враховується практика Європейського суду з прав людини та позитивна практика демократичних країн.

Не виконано.

7. Органи місцевого самоврядування та державної влади повинні скасувати свої рішення щодо затвердження Положення про порядок проведення мирних зібрань та використання «малих архітектурних форм», привести інші свої рішення у відповідність до вимог Конституції України та статті 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Прокуратура України повинна опротестувати в судовому порядку такі рішення місцевих органів влади в разі відсутності реакції з їхнього боку.

Не виконано.

8. Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини доцільно більше уваги звертати на порушення місцевими органами влади та правоохоронними органами права на мирні збори.

Не виконано.

Свобода об’єднань (асоціацій)

 

1. Прийняти Закон «Про непідприємницькі організації» та нову редакцію Закону «Про об’єднання громадян», що визначили би чіткі єдині умови створення та припинення діяльності усіх видів НПО, у тому числі організацій, створення яких не передбачено українським законодавством, а також отримання ними відповідних податкових пільг через отримання статусу неприбуткової організації, в якому:

Не виконано. Розроблено нову редакцію закону про об’єднання громадян, що отримав нову назву «про громадські організації». Проте цей проект не внесено до парламенту.

– Спростити процедуру реєстрації недержавних організацій через уніфікацію процедури реєстрації НПО з підприємствами.

 

– Скасувати територіальний поділ діяльності НПО та обмеження їхньої діяльності територією адміністративно-територіальної одиниці, у якій вони зареєстровані.

 

– Скасувати жорсткий поділ об’єднань, створених для власних членів та для інших осіб.

 

2. Прийняти Закон ”Про внесення змін до деяких законів України щодо реєстрації юридичних осіб”, яким має бути передбачено покладення на Міністерство юстиції функцій державного реєстратора ОГС, особливості реєстрації яких визначені статтею 3 Закону про реєстрацію юридичних осіб, видачу одного свідоцтва про державну реєстрацію, залишення одного реєстраційного збору.

Не виконано.

3. Внести зміни до Закону про видавничу діяльність з метою дозволити неприбутковим організаціям, а не тільки підприємствам, засновувати видавництва.

Не виконано.

4. Переглянути обмеження щодо створення політичних партій.

Не виконано.

5. Скасувати практику ліцензування соціальних послуг, що надаються НПО не за рахунок державного чи місцевого бюджетів. Законодавчо визначити умови закупівлі соціальних послуг державою та надання державної допомоги недержавним неприбутковим організаціям.

Не виконано.

6. Створити можливості для сприяння благодійній та іншій неприбутковій діяльності через надання податкових пільг виключно за умовами здійснення благодійної чи іншої соціально-значимої діяльності, а не в залежності від створення того чи іншого виду організацій, що можуть і не надавати такі послуги.

Не виконано.

7. Зробити прозорим надання та використання державних коштів, що спрямовуються об’єднанням громадян на реалізацію державних програм.

Не виконано.

5. Виключити статтю 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення, що встановлює відповідальність за діяльність незареєстрованих громадських організацій.

Не виконано.

6. Підписати та ратифікувати Конвенцію про визнання правосуб’єктності міжнародних недержавних організацій (ETS № 124), що набула чинності 1 січня 1991 року.

Не виконано.

7. Посилити механізми співпраці та консультацій органів державної влади та місцевого самоврядування різних рівнів з об’єднаннями громадян при виробленні державної політики в тій чи іншій сфері, а також при її реалізації та створенні нормативних актів.

Не виконано.

Окремі аспекти соціально-економічних прав

1. Пов’язати прийняття соціальних зобов’язань з наявними ресурсами; це означає, що будь-яке підвищення соціальних трансфертів, яке не може бути профінансоване, повинно бути заборонено; а також треба утримуватись від створення нових пільгових категорій, а пільги, які були розроблені як компенсація завданої шкоди, мають безпосередньо залежати від природи ушкодження та його причин.

Не виконано

2. Зосередитись на питанні зниження бідності. Має бути розроблена така система соціального захисту, яка зменшить рівень бідності.

Зниження рівня бідності відбувалось шляхом номінального збільшення зарплат, але поряд із цим відбувалась значна інфляція, а також поглиблення різниці між доходами бідних і багатих, а також між різними галузями. Крім того, проблему посилювало викривленість розрахунку базового соціального показника – „прожиткового мінімуму”.

3. Слід чітко визначити цільову спрямованість пільг. Це необхідно для того, щоб забезпечити потрапляння коштів системи соціального захисту безпосередньо до справді бідних верств населення. Для цього необхідні нові методи вимірювання рівня бідності, які будуть доповненні побудовою карт бідності.

Не виконано

4. Зменшити кількість пільг та монетизувати їх. Монетизація пільг підвищить рівень прозорості та відповідальності.

Не виконано

5. Чітко розмежувати соціальний захист і соціальне страхування. У страхових програмах має бути представлений чітко визначений зв’язок між розміром сплачених бенефіціаром премій та рівнем отриманої ним компенсацій. Це сприятиме збільшенню рівня легального працевлаштування, оскільки розмір компенсації буде пов’язаний з терміном та загальною сумою всіх виплат. Всі застраховані громадяни мають робити внески до всіх фондів обов’язкового державного страхування; будь-які винятки мають фінансуватися за рахунок бюджету, а не страхових фондів. Лише ті громадяни, котрі сплатили всі необхідні премії, зможуть отримати компенсації після нещасного випадку. У такий самий спосіб страхові фонди повинні припинити виплату не пов’язаних зі страхуванням пільг.

Не виконано

6. Зосередитись на економічному зростанні, інвестуванні та створенні робочих місць.

Не виконано

7. Забезпечити виконання Стратегії подолання бідності в Україні, сприяти підвищенню матеріального забезпечення громадян, а також забезпечити належний рівень оплати праці працівників у всіх сферах економіки не менше мінімального рівня для того, щоб навіть найбільш незаможні українці мали рівень життя, гідний людини.

Рівень оплати праці був збільшений, але ще велика частина українців отримують заробітну плату нижче законодавчо встановленого мінімуму.

8. Сприяти подальшому зростанню реальної мінімальної зарплати, а відповідно й інших соціальних виплат для населення України, але не за рахунок збільшення дефіциту бюджету, а за рахунок ефективного використання результатів економічного росту.

Не виконано

9. Зважено підходити до формування тарифів на житлово-комунальні послуги, забезпечити прозору й відкриту методику розрахунку таких тарифів, не допускати необґрунтованого підвищення тарифів і активно реагувати на випадки порушень.

Не виконано

10. Створити ефективно діючу, просту й прозору систему субсидій для громадян, як важливого елементу соціального захисту населення України.

Не виконано.

11. Продовжити реформування пенсійної системи України, почати впроваджувати другий рівень (накопичувальний) цієї системи, детально зважаючи на фінансові аспекти впровадження цього рівня.

Не виконано.

12. Здійснити заходи з впровадження єдиного соціального внеску, для поліпшення націленості соціальної допомоги, попередження нецільового використання страхових фондів, а також поступового виправлення економічних викривлень.

Не виконано.

13. Здійснити зростання частки оплати праці в собівартості продукції, тим самим підвищуючи вартість робочої сили, а відповідно й забезпечуючи право громадян на гідний розмір оплати праці.

Не виконано.

Право власності

 

1. Приділити особливу увагу виконанню судових рішень щодо захисту права власності, зокрема, яким присуджено виплатити особам певних коштів, повернути певне майно чи утриматися від дій щодо пошкодження чи заволодіння майном.

Не виконано. Система виконання рішень судів залишається не ефективною.

2. Формалізувати права власності на окремі об’єкти власності, зокрема, передбачити види документів, що засвідчують право власності на певні об’єкти (наприклад, акції тощо).

Не виконано.

3. Удосконалити механізми реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Не виконано.

4. Забезпечити чітке правове регулювання та справедливу процедуру щодо примусового викупу нерухомого майна в суспільних інтересах, зокрема, житлових будинків і квартир, землі тощо. При цьому потрібно чітко забезпечити право особи на співрозмірну та справедливу компенсацію за вилучене майно, а визначення та надання цієї компенсації повинно в часі передувати вилученню майна. Оцінка майна, що підлягає вилученню, повинна здійснюватися за реально діючими на цей момент цінами.

Не виконано.

5. Зняти мораторій на примусовий продаж державного майна.

Не виконано.

6. Зняти мораторій на купівлю-продаж земельних ділянок з метою розвитку села, залучення інвестицій у сільськогосподарське виробництво, припинення тіньових схем продажу землі, що існують сьогодні.

Не виконано.

7. Забезпечити виконання положень законодавства, що гарантує додаткові виплати особам, наприклад, учителям, депортованим, їхнім дітям та їхнім сім’ям при поверненні в Україну, військовослужбовцям та іншим.

Не виконано.

8. Широко обговорити і прийняти Закон України «Про акціонерні товариства», який визначав би основні правила корпоративного управління між суб’єктами господарювання, а також забезпечив право власності власників акцій, особливо дрібних.

Не виконано.

9. Продовжити вдосконалення законодавчої бази щодо попередження «рейдерських» захоплень підприємств, звертаючи увагу перш за все на врегулювання прав міноритарних акціонерів, порушення яких у багатьох випадках веде до «рейдерства».

Не виконано.

10. Забезпечити відкритість і прозорість приватизаційних процесів, вирішення питань, пов’язаних з виконанням власниками приватизованих підприємств інвестиційних зобов’язань.

Не виконано.

11. Забезпечити контроль у сфері інвестування коштів у житлове будівництво з метою попередження шахрайства і зловживань на цьому ринку.

Не виконано.

Окремі аспекти права на працю

 

1. Здійснити зростання частки оплати праці в собівартості продукції, тим самим підвищуючи вартість робочої сили, а відповідно й забезпечуючи право громадян на гідний розмір оплати праці.

Не виконано.

2. Забезпечити виконання по всій території України законів щодо оплати праці, у тому числі дотримання мінімальних законодавчих гарантій у цій сфері.

Не виконано.

3. Знайти ефективні механізми для вирішення проблеми заборгованості підприємств і держави із заробітної плати й інших соціальних виплат.

Хоча заборгованість по заробітній платі була дещо знижена, ця проблема залишається актуальною для України.

4. Ратифікувати Європейську конвенцію про правовий статус трудящих–мігрантів для посилення правового та соціального захисту громадян України, які перебувають за кордоном.

Виконано

5. Забезпечити виконання гарантії щодо діяльності профспілок, у тому числі незалежних, як організацій, що стоять на захисті інтересів працівників.

Не виконано.

6. Доопрацювати чинне законодавство про порядок ведення переговорів. Зокрема, врегулювати питання щодо сторін колективних переговорів, організації ведення колективних переговорів і підготовки проекту колективного договору, складу комісії з підготовки проекту договору, місця проведення переговорів, гарантій та компенсацій на період переговорів.

Не виконано.

7. Вилучити із ч. 6 ст. 39 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, необхідність обґрунтування відмови профспілки на звільнення працівника.

Не виконано.

8. Доповнити ст. 2 КЗпП „Основні трудові права працівників” правом на інформацію і консультації в рамках підприємства; порядок надання інформації та проведення консультацій закріпити у відповідному законі. Поряд із визнанням на законодавчому рівні права працівників на інформацію встановити обов’язок роботодавця надавати необхідну інформацію та його відповідальність за порушення відповідного обов’язку.

Не виконано.

9. Удосконалити правове регулювання питання стягнення визнаної судом заборгованості підприємств, особливо бюджетної сфери.

Не виконано.

10. Урегулювати питання застосування коефіцієнту трудової участі з метою недопущення використання цього показника з метою корупційного перерозподілу доходів робітників.

Не виконано.

Право на освіту

 

1. Вирішити проблеми фінансування шкіл шляхом установлення реальної, а не декларованої їх автономії; утвердити систему соціально-економічної підтримки шкіл з боку сформованих елементів реального громадянського суспільства (шкільні ради, освітні асоціації, незалежні профспілки); перейти на фінансування шкіл із бюджетів різних рівнів (загальнодержавний, регіональний, місцевий) згідно з єдиними нормативами витрат на одного учня.

Не виконано.

2. Забезпечити єдність освітнього і наукового процесу у вищих навчальних закладах.

Не виконано.

3. Гарантування прав студентів на відповідний рівень забезпечення необхідними книжками, а також гуртожитками.

Не виконано.

4. Гарантувати призначення керівників вищих навчальних закладів у повній відповідності до законодавства України.

Не виконано.

5. Забезпечити функціонування ефективної системи фінансування видатків на підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням, попередження і виявлення зловживань у цій сфері.

Не виконано.

6. Забезпечити конституційну можливість отримання безкоштовної вищої освіти в Україні.

Не виконано.

7. Вирішити проблеми із розвитком студентського самоврядування, у тому числі шляхом внесення змін до законодавства.

Не виконано.

Право на охорону здоров’я та медичну допомогу

 

1. Прийняття ЗУ «Про внесення змін і доповнень до Основ законодавства України про охорону здоров’я», завдяки якому Основи відповідатимуть сучасним вимогам міжнародного та національного права. Зміни повинні бути спрямовані на:

Не виконано.

- забезпечення чіткого правового визначення понять "медична допомога", "медичні послуги", "медична практика" та "допоміжні послуги у сфері охорони здоров’я";

 

- врегулювання підходів до визначення переліків медичних послуг та лікарських засобів і виробів медичного призначення, забезпечення пацієнтів, якими не покривається або лише частково покривається оплата вартості медичних послуг за рахунок державного фінансування, а також до визначення форм співучасті пацієнтів в оплаті вартості таких медичних послуг, лікарських засобів і виробів медичного призначення;

 

- врегулювання підходів до визначення стандартних умов надання медичних послуг (місткість палат у стаціонарі, рівень комфорту в стандартних палатах стаціонарів, надання для лікування лікарських засобів, внесених до Національного переліку основних (життєво необхідних) лікарських засобів і виробів медичного призначення тощо);

 

- вдосконалення регулювання порядку реалізації права громадян на вільний вибір лікаря та медичного закладу;

 

- визначення чітких процедур вільного вибору та зміни пацієнтами лікаря первинної ланки;

 

- ведення лікарями первинної ланки реєстрів закріплених за ними пацієнтів;

 

- запровадження доступу пацієнтів до стаціонарної та спеціалізованої амбулаторної допомоги виключно за направленням лікаря первинної ланки, що видається, за наявності відповідних медичних показань, та визначення чіткого переліку умов, за наявності яких пацієнти мають право на пряме звернення за безоплатною стаціонарною та спеціалізованою амбулаторною медичною допомогою без направлення лікаря первинної ланки.

 

- визначення чітких медико-правових критеріїв госпіталізації, відмови у госпіталізації, перебування на лікуванні у стаціонарі та виписки з стаціонару.

 

2. Прийняття нової редакції ЗУ «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" (2006), в якій враховується можливість здійснення закладами охорони здоров’я усіх форм власності діяльності, пов’язаної із зберіганням, перевезенням, придбанням, реалізацією, відпуском, використанням, знищенням наркотичних (психотропних) лікарських засобів, прекурсорів, включених до списку №2 таблиці ІV Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

Не виконано.

3. Невідкладне вдосконалення законодавства України, яка стосується розвитку правових механізмів фінансування системи охорони здоров’я, зокрема, медичної допомоги.

Не виконано.

4. Внесення законопроектів про зміни до Бюджетного кодексу України, ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації", які спрямовані на забезпечення ефективного об’єднання фінансових ресурсів системи охорони здоров’я та медичних ризиків населення на регіональному (обласному) рівні.

 

5. Ввести курс «Медичне право» в вищих медичних навчальних закладах

 

6. Розробити підручники та навчальні посібники для викладання курсу «Медичне право».

 

7. Створити мережу незалежних центрів «Правова медицина» на базі громадських організацій.

 

8. Внести зміни до Конституції України або провести новий розгляд щодо тлумачення поняття «безоплатно» Конституційним Судом України.

 

9. Визначити на законодавчому рівні базову модель організації фінансування медицини: 1) фінансування з державного та місцевих бюджетів; 2) обов‘язкове соціальне медичне страхування; 3) медичне страхування на цивільно-договірних засадах.

 

10. З метою втілення в життя законопроекту “Про фінансування охорони здоров‘я та медичне страхування” (№2192), а також і для подальшого реформування системи охорони здоров’я, необхідне:

 

- Запровадження договірних відносин між стороною – платником, що репрезентує інтереси споживачів цих медичних послуг (тобто, пацієнтів) та стороною – постачальником цих послуг (фізичними та юридичними особами).

 

- Визначення статусу закладу охорони здоров’я, як виробника медичних послуг з відповідними правами та повноваженнями, наприклад, реорганізація комунальних закладів охорони здоров’я в некомерційні комунальні підприємства.

 

- Прискорення впровадження в практику загальнодержавних стандартів і протоколів надання медичної допомоги.

 

- Встановлення порядку формування державного та комунального замовлення щодо надання населенню України медичних послуг.

 

- Визначення прав та обов‘язків пацієнта.

 

- Інформування пацієнтів як споживачів медичних послуг про порядок отримання цих послуг, забезпечення прозорого доступу до медичної інформації.

 

- Забезпечення можливості альтернативного обов‘язкового медичного страхування за вибором особи – як у формі соціального, так і цивільно-правового страхування.

 

11. З метою покращення якості призову:

 

- Терміново переглянути Накази № 2 та 207 МО України, зважаючи на стан здоров’я призовної молоді, умови проходження служби та соціально – економічні проблеми.

 

- Ввести особисту відповідальність лікарів за призов хворих.

 

- Ввести адміністративну відповідальність за навмисне приховування інформації про здоров’я, психологічний стан і ступінь соціальної адаптації для призовників, їх батьків, вчителів, лікарів всіх медичних закладів, що відповідають за надання медичної документації медичним комісіям РВК (ОВК).

 

- Забезпечити дотримання вимог Рішення КС України від 30.10. 97 р. у справі К. Устименка в частині видачі медичної документації призовників їхнім батькам або законним представникам.

 

- Збільшити бюджетні витрати на обстеження призовників, особливо на латентні інфекції: гепатити „С”, „В”, СНІД, туберкульоз.

 

- Забезпечити неухильне ознайомлення всіх лікарів, що мають відношення до експертної оцінки придатності для служби, з вимогами Наказів № 2 та 207.

 

Свобода пересування та вільного вибору місця проживання

 

1. Відповідно до Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 щодо вступу України до Ради Європи необхідно передати функції реєстрації громадян, іноземців та осіб без громадянства на території країни до Міністерства юстиції України.

Не виконано.

2. Завершити реформування законодавства в сфері реєстрації осіб з урахуванням позитивної міжнародної практики та Закону України про свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Не виконано.

3. Завершити створення автоматичної системи обліку реєстрації громадян із застосуванням кращих прикладів інших країн та дотриманням міжнародних стандартів прав людини. Така система повинна бути автономною й не об’єднувати інші дані про особу, що збираються іншими органами влади.

Не виконано.

4. Доцільно розглянути питання про розширення підстав для реєстрації (наприклад, як це зроблено в Законі про реєстр виборців), а також переглянути законодавство з метою усунення залежності реалізації прав від місця реєстрації. Паралельно із цим необхідно спростити процедуру скасування реєстрації в приватних помешканнях, а також усунути взаємозалежність факту реєстрації з правом на дане помешкання в державному та комунальному житловому фондах. Без цих заходів створити реалістичну систему реєстрації буде неможливим.

Не виконано.

5. Забезпечити захист персональних даних особи щодо її реєстрації та пересування з метою забезпечення таємниці пересування та усунення можливості незаконного контролю за пересуванням особи. Це особливо стосується бази даних Укрзалізниці щодо власників проїзних документів (квитків) на залізничному транспорті, доступ до якої не регламентований законодавством.

Не виконано.

6. Привести у відповідність до законодавства діяльність МВС щодо видачі паспорту для виїзду за кордон, зокрема, зробити однаковою цю процедуру по всій країні та припинити незаконне вимагання додаткових документів (страхових полісів, довідок про відсутність судимості, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, довідок про сплату додаткових послуг підприємствам МВС).

Не виконано.

7. Удосконалити процедуру видачі посвідчення особи моряка з урахуванням положень Конституції України щодо свободи вільного пересування та чітко визначених підстав щодо обмежень виїзду за кордон.

Не виконано.

8. Скасувати практику обмеження виїзду за кордон осіб, що мають допуск до державної таємниці.

Не виконано.

Деякі аспекти права на захист від дискримінації та нерівності

1. Підготувати та ухвалити базовий антидискримінаційний закон, який містив би усі необхідні визначення, перелік ознак, за якими забороняється дискримінація, і механізми захисту від неї, підвищив відповідальність держави за протидію дискримінації, запроваджував спеціальний антидискримінаційний орган.

 

2. Підготувати законопроект про зміни до Закону «Про національні меншини в Україні», провести експертизу законопроекту на відповідність стандартам ОБСЄ, Ради Європи і Європейського Союзу.

 

3. Розробити законопроект про зміни до Закону про мови, переглянути Закон про ратифікацію Європейської хартії про регіональні мови та мовні меншини.

 

4. Підготувати законопроекти «Про національно-культурну автономію», про зміни в Цивільному кодексі та інших законах та спеціальні програми з метою розвинути принцип недискримінації та передбачити спеціальні квоти для дискримінованих етнічних груп (рома, кримські татари, караїми, кримчаки, тощо).

 

5. Підготувати спеціальний виборчий закон для Автономної республіки Крим.

 

6. Провести інвентаризацію землі в АРК з метою вирішення проблеми надання земельних паїв представникам депортованих народів.

 

7. Уточнити кваліфікацію складу злочину за статтею 161 Кримінального кодексу, ввести норми, які передбачають цивільно-правову та адміністративну відповідальність за дії, спрямовані на дискримінацію окремих осіб і верств населення.

 

8. Поширити дію антидискримінаційних норм на іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні.

 

 9. Розробити і ухвалити зміни до законодавства з метою врегулювати одностатеве співжиття.

 

Дотримання екологічних прав громадян

 

1.  Розробити та оприлюднити Національну доповідь про стан навколишнього природного середовища за 2005 – 2007 роки

Не виконано

 

2.  Забезпечити функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації

Не виконано

 

3.  Переглянути весь комплекс проблем, пов’язаних із загрозами для довкілля при реалізації масштабних енергетичних та транспортних проектів (спорудження Ташлицької та Дністровської ГАЕС, Дунайського каналу, сховищ відпрацьованого ядерного палива) та із забезпеченням прав громадськості у цьому процесі.

Не виконано

 

4.  Вдосконалити нормативно-правову базу щодо механізмів, процедур, форматів проведення та представлення результатів консультацій з громадськістю з питань довкілля.

Не виконано

 

5.  Переглянути та скасувати підзаконні акти, що суперечать Конституції та Оргуській конвенції

Не виконано

 

6.  Прийняти зміни та доповнення до Законів України “Про інформацію”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про екологічну експертизу” та ін., які відповідали б базовим стандартам щодо доступу до інформації про стан довкілля, закладеним у Оргуській конвенції .

Не виконано

 

7.  Впровадити систему правової освіти з питань Оргуської конвенції для державних службовців, а також представників інших зацікавлених сторін, які беруть участь у процесах інформаційного обміну та прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля

Не виконано

 

Окремі проблеми дотримання прав дитини

 

1) Органам державної влади та іншим державним установам, що працюють в інтересах дітей, запровадити постійний механізм оцінки щодо дотримання прав дитини в Україні. Принаймні, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту повинні щорічно звітувати про стан дотримання прав дитини в Україні. Відповідь громадських організацій та ЗМІ на ці звіти, їх широке громадське обговорення могли би створити ґрунт для конструктивного демократичного діалогу, спрямованого на покращення ситуації з дотриманням прав дитини. Нажаль, сьогодні такого конструктивного діалогу не існує за відсутності як політичної волі відповідальних органів державної влади, так і зазвичай за відсутності прямого невиконання ними власних повноважень.

Державна доповідь нарешті повинна бути зі сторони держави, оскільки цього року Україна звітує до Комітету ООН з прав дитини. За неофіційними даними, на даний час ця доповідь готується.

Зі сторони Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини жодної доповіді про стан дотримання прав дитини в Україні за цей рік, як і за минулі не існує.  

2) Базові знання з прав дитини повинні мати всі спеціалісти, які працюють з дітьми. Система підготовки та підвищення кваліфікації професійних груп, які працюють з дітьми і в інтересах дітей, повинна орієнтуватися на цей принцип. Зокрема, працівники дитячих медичних закладів повинні проходити спеціальну підготовку стосовно правових стандартів надання медичної допомоги й особливостей роботи з пацієнтами – дітьми.

Спеціальних заходів, спрямованих на виконання рекомендації не відомо.

3) Необхідно привести законодавство України у відповідність з міжнародними стандартами в частині забезпечення права дитини на захист індивідуальності у випадках усиновлення. Зокрема, зміна ім’я та прізвища під час усиновлення, місця і дати народження може здійснюватись в інтересах дитини, однак закон повинен гарантувати можливість отримати цю інформацію. Право на доступ до інформації, включаючи доступ до актів громадського стану, само по собі не гарантує можливість відшукати кровних батьків, братів та сестер. Індивідуальні дані дитини можуть змінюватись тільки, якщо цього потребують особливі обставини.

Не виконано.

4) Необхідно негайно припинити практику незаконного поміщення дітей зі шкіл-інтернатів та дитячих будинків у психіатричні лікарні та забезпечити ефективний механізм реагування на подібні випадки з боку правоохоронних органів.

Не виконано.

5) В усіх справах, де беруть участь неповнолітні, незалежно від їх процесуального статусу (є вони потерпілими чи обвинуваченими) повинен брати участь адвокат, оскільки ці особи через свій вік не спроможні самостійно захищати свої інтереси. Як наслідок, часто неповнолітні-потерпілі втрачають можливість отримати належну компенсацію завданої їм моральної та матеріальної шкоди.

Не виконано.

6) Окрім загальних принципів щодо рівності прав та заборони дискримінації повинні існувати спеціальні механізми, передбачені законодавством стосовно захисту від дискримінації окремих найбільш уразливих груп серед дітей.

Не виконано.

7) Необхідно вчинити дії щодо унеможливлення зловживання в корупційних цілях «пільговими умовами» видання й розповсюдження підручників та іншої літератури для навчальних закладів.

Не виконано.

8) Негайно зробити доступними (здійснити офіційний переклад і опублікувати в офіційних виданнях) існуючі державні доповіді до Комітету ООН з прав дитини, існуючі рекомендації Комітету ООН з прав дитини.

Не виконано!

9) Необхідним є розширення й удосконалення процесуальних можливостей для дітей брати участь у процесі прийняття рішень у справах, що торкаються їх інтересів. Особливо це стосується процедур судового провадження і слідчих дій.

Не виконано.

10) Уведення в дію нормативних актів стосовно заборони тілесних (фізичних) покарань необхідно супроводжувати широкими просвітницькими та інформаційними заходами, тренінгами серед професійних груп, які працюють з дітьми та в інтересах дітей, батьків або осіб, які їх замінюють.

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту працює у напрямку попередження насильства щодо дітей у співпраці з громадськими організаціями та представництвом ЮНІСЕФ в Україні. Однак, ця робота поки що не охоплює на системному рівні професійні групи, які працюють з дітьми та в інтересах дітей. У системах підготовки кадрів та підвищення кваліфікації цих груп подібна підготовка має ситуативний характер.

11) Потрібні зміни процедур ведення слідства й судового провадження. Дитина повинна спілкуватись з особами, які ведуть слідство через психолога в безпечній обстановці. Умови мають бути максимальними до того, щоб дитина не брала безпосередньої участі в процесі судового провадження або слідства. Для цього, також, важливим є використання аудіо- та відеозасобів, «венеціанського дзеркала» під час допитів з метою запобігти багатократному повторенню показань.

Не виконано. Існують ініціативи недержавних організацій та спроби їх реалізувати. Навіть ці ініціативи поки що не мають достатньої підтримки зі сторони держави.

12) Мають бути розроблені або вдосконалені, а також уведені в дію реабілітаційні та лікувальні програми для жертв та винуватців насильства. Призначення умовного позбавлення волі має бути безпосередньо пов’язаним з участю обвинувачуваного в лікувальних заходах.

Не виконано.

13) Вирішення конфліктних ситуацій та методи виховання в закладах системи освіти мають відповідати стандартам дотримання прав дитини.

Не виконано.

14) «Статусні» покарання, тобто такі, за яких неповнолітні можуть бути покарані за проступок, скоєння якого дорослою людиною не тягне за собою юридичної відповідальності й, відповідно, покарання, не повинні існувати, як на рівні законодавчо закріплених норм, так і в практиці превентивного виконання.

Не виконано.

15) Має бути створеною система спеціалізованих судів, ювенальна юстиція в цілому. Це сприятиме покращенню й практичній дієвості процедур захисту прав дитини та відповідальності за їхнє недотримання відповідальними особами.

Не виконано.

16) Документація навчальних закладів, яка не є індивідуальною, не повинна містити інформацію про стан здоров’я та медичні діагнози особи.

Така негативна практика продовжує існувати. Спеціальних заходів зі сторони держави щодо її припинення не відомо.

17) Дітям, які можуть орієнтуватись у своїй ситуації, необхідно гарантувати доступ до інформації, що їх стосується, в школі, виховному закладі, у лікаря, у разі судового провадження.

Не виконано.

18) Більше уваги потрібно приділяти навчанню дітей правам людини та дитини. Навчання правам людини є важливою складовою дисциплін громадянської освіти. Необхідними є розробка програм для різного віку дітей, підготовка підручників та можливість їх вибору.

Процес залишається дуже повільним. Невелика кількість методичних матеріалів існує переважно завдяки ініціативі недержавних організацій. Можливості вибору альтернативних підручників та програм не існує.

19) Держава повинна звернути особливу увагу на доступність освіти для дітей з вадами розвитку, максимальну можливість соціалізації таких дітей в умовах загальноосвітньої школи, забезпеченню індивідуального навчання для дітей, які цього потребують.

Не виконано.

20) Дитина, яка перебуває в лікувальному закладі, повинна мати можливість продовжувати навчання, якщо її стан здоров’я це дозволяє.

Проблеми, пов’язані з цим залишаються.

21) Повинні здійснюватись належне фінансування навчальних закладів, оплата праці педагогічних працівників, забезпечення шкіл необхідною матеріальною базою.

Не виконано.

22) Органи державної влади повинні розробити та впровадити окрему програму щодо дітей, котрі власноруч залишили школу та не бажають продовжувати навчання.

Не виконано.

Основні проблеми порушення прав людини у випадках домашнього насильства

 

1) Ухвалити законопроект № 2539.

Законопроект № 2539 був ухвалений в першому читанні. Розгляд законопроекту для підготовки до другого читання відбувся 16 січня 2008 р.  в Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (№ законопроекту 0897). Був підтриманий одноголосно усіма членами комітету від всіх фракцій. Для розгляду в сесійній залі станом на 25 березня 2008 р. законопроект не виносився

 

2) Внести зміни до Наказу МОЗ № 33 від 2000 р. щодо штатних розкладів з урахуванням потреб центрів медико-психологічної реабілітації.

Не виконано

 

3) Внести зміни до Типового положення про центри соціально-психологічної допомоги щодо вилучення пункту про вікові обмеження клієнтів для отримання допомоги (не тільки до 35 років).

Не виконано

 

4) Внести зміни до положень про центри щодо можливості отримувати допомогу незалежно від наявності реєстрації за місцем проживання.

Не виконано

 

5) Посилити здійснення громадського та парламентського контролю за дотриманням законодавства в сфері попередження насильства щодо жінок.

Здійснено частково

У березні 2007 р. Верховна Рада затвердила рекомендації Парламентських слухань «Про стан гендерного насильства».

19 березня 2007 р. в Комітеті Верховної Ради з  питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності відбувся круглий стіл «Вдосконалення законодавства по протидії насильству в сім’ї».

Народний депутат України У скликання Левченко К.Б. в рамках здійснення парламентського контролю за реалізацією закону України «Про попередження насильства в сім’ї» отримала відповіді від всіх ОДА на відповідні депутатські запити та відвідала 11 областей України для моніторингу роботи закладів, які надають допомогу людям в кризових ситуаціях.

5 березня 2008 р. відбулося засідання Комітету ВРУ з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин з порядком денним «Про стан виконання рекомендацій Парламентських слухань»

6 березня 2008 р. за ініціативою Програми сприяння Парламенту України в комітеті ВРУ з питань євроінтеграції відбувся круглий стіл на тему «Мінімальні стандарти надання послуг особам, потерпілим від домашнього насильства».

На червень 2008 р. заплановані комітетські слухання в комітеті ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності на тему «Стан виконання в Україні законодавства про попередження насильства в сім’ї».

Відбувалися й інші заходи

 

6) Посилити санкції стосовно осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, та встановлення строків їх адміністративного затримання.

Кримінальна відповідальність за скоєння насильства в сім’ї не введена.

Законопроект № 0897 передбачає посилення санкцій (в разі прийняття Верховною Радою України)

 

7) Встановити строки адміністративного затримання осіб, які вчинили насильство в сім’ї або порушили вимоги захисного припису, до розгляду справи в суді.

Законопроект № 0897 передбачає цю норму  (в разі прийняття Верховною Радою України)

 

8) Запровадити альтернативні види покарання для осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, зокрема, залучення до громадських робіт та обов’язкову участь у реабілітаційних програмах, що допоможе знизити процес криміналізації домашніх кривдників.

Законопроект № 0897 передбачає цю норму  (в разі прийняття Верховною Радою України)

 

9) Вирішити питання ізоляції осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, з їх подальшою реабілітацією.

Законопроект № 0897 частково передбачає цю норму  (в разі прийняття Верховною Радою України)

 

10) Створити спеціальні відділення для проведення реабілітаційної роботи з агресорами при спеціалізованих закладах для жертв насильства в сім’ї.

Не зроблено

 

11) Установити адміністративну відповідальність за пропаганду насильства та жорстокості.

Не зроблено

 

12) Уряду України розробити комплекс заходів щодо реалізації на національному рівні кампанії Ради Європи по боротьбі з насильством проти жінок.

Інформація невідома. Координатором кампанії після звернення до Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Коржа В.А. народного депутату У скликання Левченко К.Б. була визначена заступник міністра Товстоухова С.В.

 

13) Здійснити видання державною мовою та забезпечити поширення Рекомендації № 5 (2002) Комітету Міністрів Ради Європи та Пояснювальної записки до неї.

Надруковано

 

14) До 1 січня 2007 р. підготувати Національний звіт щодо виконання Україною Рекомендації № 5 (2002) Комітету Міністрів Ради Європи.

Інформація не відома.

 

15) Розробити й прийняти Національну програму протидії домашньому насильству в Україні.

Не зроблено

 

16) Забезпечити функціонування в кожному регіоні України закладів для жертв насильства в сім’ї: кризових центрів, центрів соціально-психологічної допомоги, притулків, служб медико-соціальної реабілітації тощо.

Зроблено частково. За даними Міністерства сім’ї, молоді та спорту в Україні створено  22 центри соціально - психологічної допомоги - заклади, що надають соціальні послуги сім’ям з дітьми та громадянам, які опинилися в складних життєвих обставинах, із загальною кількістю 375 місць, майже в усіх областях України. Протягом 9 місяців 2007 року функціонував  21 такий заклад (Кримський республіканський, Волинський, Донецький, Житомирський, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський, Київський, Кіровоградський, Луганський, Львівський, Миколаївський, Одеський, Рівненський, Сумський, Тернопільський, Хмельницький, Чернівецький, Чернігівський обласні, Київський міський та Севастопольський міський) на 375(2) місця, в яких надавалась одноразова допомога, допомога цілодобового і денного стаціонарів та консультації за “Телефонами  Довіри”.[1]

 

17) Забезпечити жертвам насильства в сім’ї доступ до правових послуг, включаючи жінок, виключених із соціальних зв’язків та мігрантів, біженців, які нещодавно прибули до країни, представниць меншин та жінок з обмеженими можливостями.

Не зроблено

 

18) Забезпечити достатнє фінансово-матеріальне забезпечення діяльності органів і установ, що здійснюють заходи з попередження насильства в сім’ї.

Не зроблено

 

19) Розробити систему фінансування кризових центрів і притулків для жертв насильства з державного бюджету. Перенесення відповідальності за фінансування цих установ на бюджет місцевого рівня, ставить у нерівні умови жертви насильства з різних регіонів країни, які мають рівні права на однаковий обсяг допомоги та захисту.

Не зроблено

 

20) Здійснювати моніторинг якості послуг, що надаються потерпілим від насильства, та підвищувати ефективність реалізації Закону України „Про попередження насильства в сім’ї" шляхом запровадження систематичного збору інформації щодо виконання положень Закону України „Про попередження насильства в сім’ї".

Не зроблено

 

21) Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту вивчити питання щодо введення у відділах сім’ї та молоді районних державних адміністрацій та міськвиконкомів посад спеціалістів з питань попередження насильства в сім’ї та запобігання торгівлі людьми для координації роботи із цих напрямків.

Не зроблено

 

22) Створити на національному та регіональному рівнях відповідну базу даних державних структур і громадських організацій, діяльність яких спрямована на запобігання та протидію всіх форм насильства.

На державному рівні не зроблено

Бази даних розробляють та збирають громадські організації, зокрема центр «Ла Страда – Україна», центр «Волонтер», інші організації

 

23) Забезпечити раннє виявлення сімей, в яких відбувається насильство або є реальна загроза його вчинення, та організувати соціальний супровід таких сімей.

Система створюється Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту, але поки не працює

 

24) Залучати до реалізації заходів з протидії домашньому насильству громадські організації, підтримувати діяльність та сприяти подальшому розвитку мережі «Чоловіки проти насильства».

Реалізується на локальному рівні завдяки ініціативам самих організацій

 

25) Збирати та регулярно публікувати статистичну інформацію щодо поширеності домашнього насильства в Україні, про заходи, які вживаються щодо його попередження, а також відстежувати судову статистику про результати розгляду справ щодо насильства в сім’ї.

Зроблено частково

 

Статистика збирається МВС України. Доступна в Інтернеті[2].

 

26) Узагальнювати практику застосування законодавства в сфері протидії насильству в сім’ї, збирати та поширювати кращі практичні рекомендації із попередження насильства в сім’ї, захисту жертв та переслідування злочинців на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Зроблено частково

МВС України розробив методичні рекомендації для дільничних інспекторів міліції. За браком коштів вони не надруковані

 

27) Переглянути роль прокуратури, з тим, щоб органи прокуратури мали право самостійно ініціювали відкриття кримінальної справи за відсутності офіційної заяви від жертви насильства. Таким чином, зменшується ризик впливу на жертву з боку порушника і стає неможливим клопотання порушника про закриття справи.

Не зроблено

 

28) Міністерству внутрішніх справ України забезпечувати оперативний розгляд звернень і повідомлень про вчинення насильства в сім’ї, унеможливити випадки відмов від реєстрації звернень щодо насильства в сім’ї.

Зроблено частково

 

29) Міністерству освіти і науки України включити питання насильства в сім’ї як проблему порушення прав людини та проблему здоров’я суспільства до навчальних програм усіх закладів для працівників судових та правоохоронних органів, медиків, соціальних працівників, учителів та інших. Увести до навчальних програм вузів, що готують психологів, педагогів, юристів, правоохоронців, соціальних та медичних працівників, курсів з питань попередження насильства в сім’ї та допомоги його жертвам.

Зроблено частково.

Часто за ініціативою учбових закладів, окремих викладачів або громадських організацій

 

30) Державному комітету статистики України удосконалити систему державної статистичної звітності з питань попередження насильства в сім’ї шляхом розробки форм звітності з питань попередження насильства в сім’ї та запровадити статистичну звітність щодо насильства і жорстокості по відношенню до дітей. Забезпечити систематичний збір статистичних даних з розбивкою за статтею про типи насилля.

Не зроблено, статистика ведеться лише МВС України.

 

Основні проблеми порушення прав людини в торгівлі людьми

1) Ратифікувати Конвенцію Ради Європи про боротьбу із торгівлею людьми, внести зміни в законодавчих актів, для приведення їх у відповідність із Конвенцією.

Не  зроблено. Законопроект до Верховної Ради Мін’юстом не вносився. Було проведено декілька круглих столів на цю тем за ініціативою центру «Ла Страда – Україна» та комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності[3], під час яких вимагалося від Мін’юста розробити та подати законопроект.

2) Для посилення боротьби із торгівлею людьми всередині України внести зміни до Кримінального кодексу України, криміналізувавши купівлю сексуальних послуг від дітей та дорослих.

Не зроблено

3) Відпрацювати систему відшкодування збитків потерпілим від торгівлі людьми.

Не зроблено

4) Для формування ефективної стратегії протистояння торгівлі людьми об‘єднати юридичні заходи та правоохоронну діяльність із заходами в області запобігання, координації та допомоги потерпілим.

Такий підхід частково врахований в Державній програмі протидії торгівлі людьми до 2010 року (постанова Кабінету Міністрів України № 410 від 7 березня 2007 р.).

5) Розвинути та ввести індикатори, які відображають ступінь розповсюдження торгівлі людьми в країні, вести статистичну базу потерпілих.

Не зроблено

6) Внести зміни до Кримінального Кодексу України в частині встановлення відповідальності за користування послугами дітей, що займаються проституцією, та виготовлення задля власних потреб, зберігання та використання дитячої порнографії.

Зроблено частково. Підготовлений законопроект з цього приводу, але він ще не зареєстрованій у Верховній Раді. Створена робоча група з представників МВС України, громадських організацій, науковців

7) Відновити роботи загальнодержавної координаційної структури у протидії торгівлі людьми.

Не зроблено

8) Створити офіс Національного координатора по протидії торгівлі людьми, врахувавши досвід країн, в яких подібні структури вже створені.

Не зроблено

9) Посилити взаємодію та координацію зусиль уряду та громадського сектору у проблемі торгівлі людьми, на місцевому, регіональному, національному, та міжнародному рівнях.

Не зроблено. Координації фактично не було

10) Відновити роботу регіональних постійно діючих комісій з попередження торгівлі людьми (на обласному рівні)

Не зроблено

11) Розробити механізм постійного інформування громадськості щодо заходів, які реалізуються державою для протидії торгівлі людьми, а також їх результати та реальний вплив на стан справ у цій сфері.

Не зроблено

12) Розвинути національну систему надання допомоги потерпілим, залучаючи державні та неурядові організації на місцевому та національному рівнях, щоб гарантувати належну ідентифікацію та переадресацію потерпілих та гарантувати одержання належної допомоги.

Не зроблено

13) Визначити та запровадити систему можливого повернення громадян з-за кордону за рахунок держави.

Не зроблено

14) Проводити інформаційні кампанії, щоб підвищити рівень обізнаності щодо проблеми торгівлі людьми.

Зроблено. Кампанії проводилися як громадськими та міжнародними організаціями, так і Міністерством праці та соціальної політики (реклама на біг-бордах) та Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту (друк плакатів та буклетів).

15) Підтримувати роботу «гарячих ліній» для попередження потенційних мігрантів щодо ризиків, пов’язаних з перетином кордону.

При МЗС відкрито Call-центр. При підтримці МЗС Королівства Данії продовжується робота Національної «гарячої» лінії центру «Ла Страда – Україна», яка відкрилася в 1997 р. Представництво МОМ в Україні також  відкрило консультативну лінії з питань безпечної міграції

16) Розробити критерії ідентифікації осіб, потерпілих від торгівлі людьми з метою надання їм статусу потерпілого.

Не зроблено

17) Внести зміни до процедури допиту та свідчень у суді потерпілої особи шляхом заміни прямого свідчення на відеозапис свідчення.

Не зроблено

18) Розробити та ввести до програм післядипломної освіти педагогічних кадрів, працівників соціальних служб та співробітників правоохоронних органів спецкурс з попередження жорстокого поводження, сексуальної експлуатації дітей та торгівлі людьми, інших форм насильства.

Зроблено частково. Діяльність проводиться за ініціативі та участі громадських та міжнародних організацій.

19) Проводити тренінги, семінари, конференції з проблеми торгівлі людьми, для представників державних та недержавних організацій, у тому числі працівників сфери туристичного бізнесу.

Зроблено частково. З представниками туристичного бізнесу тренінги та семінари не проводилися. Окремі недержавні організації співпрацюють з представниками сфери туристичного бізнесу.

20) Проводити соціологічні дослідження рівня поінформованості населення щодо проблеми торгівлі людьми.

Протягом 2007 р. проведена низка досліджень міжнародними та громадськими організаціями. Офіс координатора проектів ОБСЄ в Україні ініціював проведення дослідження стану розвитку національного механізму перенаправлення потерпілих від торгівлі людьми в Україні. Центр «Ла Страда – Україна» проводив опитування громадської думки щодо ставлення населення України до проблеми поширення торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим. Також було проведене дослідження «Трудова міграція з України, Молдови та Білорусі в Російську Федерацію: тенденції та зв’язок з торгівлею людьми. Проводиться дослідження щодо рівня обізнаності учнів та викладачів ПТУ з питань торгівлі людьми[4]. Представництвом МОМ в Україні проведено дослідження «Торгівля людьми в Білорусі, Молдові та Україні: огляд, основні проблеми та стратегії» 

Дотримання прав біженців та шукачів притулку  

1. Ухвалити закон, який би визначав засади міграційної політики в Україні.

Не виконано.

2. На рівні закону запровадити додаткові форми захисту в Україні для осіб, які вимушено залишили країну громадянської належності або країну постійного проживання (гуманітарний захист, тимчасовий захист).

Не виконано.

3. Ухвалити Закон України «Про притулок».

Не виконано.

4. Законодавчо визначити повноваження державної міграційної служби (для скорочення терміну розгляду заяв органи міграційної служби на місцях повинні отримати повноваження приймати остаточне рішення за заявами про надання статусу біженця).

Не виконано.

5. Усунути суперечності в законодавстві України, які стають на перешкоді реалізації прав біженців відповідно до міжнародних зобов’язань України згідно з міжнародним правом.

Не виконано.

6. Здійснювати заходи щодо сприяння адаптації біженців в українське суспільство: забезпечувати інформаційну підтримку біженців відносно забезпечення їхніх прав відповідно до законодавства України; роз’яснювати права біженців та механізми їх реалізації державним службовцям, які повинні забезпечувати права біженців; сприяти біженцям у вивченні української мови, вирішенні проблеми працевлаштування.

Не виконано.

7. Удосконалити підготовку фахівців у сфері міграції. Запровадити обов‘язкове вивчення прав біженців для всіх працівників правоохоронних органів, прикордонників. Розпочати цілеспрямовану підготовку чи перепідготовку фахівців з питань міграції в системі державної вищої освіти.

Не виконано.

8. Забезпечити цілодобове чергування співробітників цивільної державної міграційної служби в усіх міжнародних пунктах пропуску на державному кордоні України. Обладнати спеціальні приміщення для інтерв‘ювання потенційних шукачів притулку міграційними офіцерами

Не виконано.

9. Провести незалежний правовий аудит системи депортації та екстрадиції іноземців з території України, особливо в країни, які не є членами Ради Європи.

Не виконано.

10. Негайно припинити протиправну дискримінаційну практику ухиляння від надання статусу біженця шукачам притулку з певних країни (переважно – країн СНД), притягти до відповідальності співробітників міграційної служби, які практикують такі дії.

Не виконано.

11. Негайно припинити практику депортації/екстрадиції осіб, які є шукачами притулку до проходження ними усіх процедур оскарження.

Не виконано.

12. Забезпечити надання державними органами кваліфікованих перекладачів та юристів для забезпечення прав шукачів притулку, які перебувають в процедурі визначення статусу біженця.

Не виконано.

13. Запровадити єдину форму Довідки про особу, яка перебуває в процедурі визначення статусу біженця, замість чотирьох документів, які зараз використовуються

Не виконано.

14. Удосконалити систему отримання шукачами притулку ідентифікаційних кодів та дозволів на працевлаштування.

Не виконано.

15. Збільшити кількість пунктів тимчасового проживання шукачів притулку та біженців, законодавчо передбачити можливість направлення в ці пункти шукачів притулку вже з моменту подання заяви про надання статусу біженця

Не виконано.

Дотримання прав ув’язнених

 

1. Завершити процес підпорядкування Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться в черговій Резолюції ПАРЄ № 1466 (2005).

Не виконано.

 

2. Припинити практику прийняття нормативно-правових актів та інших відомчих документів, положення яких порушують права людини..

Не виконано.

 

3. Змінити пріоритети у нормотворчій діяльності, віддаючи перевагу гуманітарним цінностям перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини, поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це.

Не виконано.

 

4. Провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів Департаменту на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи незалежних фахівців, в тому числі фахівців Пенітенціарного Товариства України.

Не виконано.

 

5. Ретельно підходити до розробки та прийняття відомчих нормативно-правових документів. Дотримуватись процедури підготовки документів, що стосуються прав людини, яка передбачає обов’язкові консультації з громадськістю, як того вимагає п. 3 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.

Не виконано.

 

6. Залучити до обговорення Концепції реформування кримінально-виконавчої системи широкі кола фахівців, обов’язково впровадити проведення незалежної експертизи Концепції та її громадське обговорення.

Не виконано.

 

7. Змінити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства, звести до мінімуму призначення керівниками осіб, які не мають досвіду роботи у системі та які не пройшли відповідну процедуру перевірки на профпридатність.

Не виконано.

 

8. Ретельно перевіряти всі випадки можливих корупційних діянь з боку працівників системи. Публічно висловлювати позицію відомства щодо випадків корупції, які підтвердилися.

Не виконано.

 

9. Широко впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та підготовку річних звітів щодо ситуації в системі силами неурядових організацій, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ.

Не виконано.

 

10. Припинити практику невмотивованих відмов на ініціативи громадськості проводити незалежні дослідження та моніторинги умов утримання засуджених та ув’язнених.

Не виконано.

 

11. Розглянути можливість введення практики обов’язкового ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах Департаменту результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та виконуються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання при необхідності заходів реагування.

Не виконано.

 

12. Суттєво підвищити рівень інформування суспільства про діяльність органів та установ системи, про стан та проблеми відомства шляхом регулярного проведення широкого кола публічних заходів, таких як прес-конференції, “круглі столи”, а також спрощення процедури доступу громадськості та журналістів до установ.

Не виконано, навпаки були спроби обмеження доступу.

13. Неухильно дотримуватись вимог законодавства при інформуванні громадськості про діяльність установ та органів Департаменту, в тому числі при наданні інформації за запитами громадян та організацій. Вживати дієві заходи реагування у випадках порушення вимог законодавства про інформацію посадовими особами та працівниками установ виконання покарань.

Не виконано

14. Забезпечити необхідні умови, включаючи відповідне фінансування, для обов’язкового створення в кожному територіальному управлінні відомства прес-служб.

Не виконано

15. Сприяти впровадженню громадського контролю установ виконання покарань та не обмежувати його рамками діяльності спостережних комісій.

Не виконано

Дотримання прав людей з обмеженими фізичними можливостями

 

1. Підписати та ратифікувати Конвенцію ООН про права інвалідів та факультативний протокол до неї.

Не виконано.

2. Створення безбар’єрного простору.

Не виконано.

3. Внесення істотних змін у законодавчі акти, що регламентують визнання групи інвалідності, а саме: діти-інваліди повинні отримувати безстрокову групу інвалідності.

Не виконано.

Поширення епідемії ВІЛ/СНІД, наркоманії та дотримання прав представників уразливих, у зв’язку з ними, соціальних груп населення

1. Політична сфера

 

– Удосконалення законодавчої бази в сфері надання послуг з догляду та підтримки.

 

– Адвокатування щодо залучення інститутів суддів та адвокатів до розвитку правової культури в сфері ВІЛ/СНІДу з метою захисту прав ЛЖВ та зниження стигми та дискримінації.

 

– Адвокатування щодо прийняття Верховним Судом України рішення про однакове застосування суддями законодавства України в сфері захисту прав ЛЖВ та уразливих груп.

 

– Створення системи підготовки суддів та адвокатів, їх мотивація та залучення до діяльності в сфері захисту прав ЛЖВ та уразливих груп.

 

– Перегляд існуючих нормативних актів щодо перебування ВІЛ-позитивних дітей в організованих колективах та інтернатних закладах. Нормативні акти повинні носити міжгалузевий, міжвідомчий характер та узгоджені з Міністерством юстиції України.

 

– Переглянути нормативи в сфері надання ЛЖВ соціальної допомоги та пенсій, ресоціалізації та реабілітації.

 

– Забезпечення механізму надання групи інвалідності ЛЖВ, які приймають АРТ, відповідно діючим критеріям інвалідності; соціальної допомоги та пенсій (Міністерство охорони здоров’я, Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство фінансів).

 

– Внести зміни в нормативно-правові акти, які регулюють обіг наркотичних засобів з метою уможливлення безперервності замісної терапії для клієнтів (ВІЛ-позитивних СІН), які отримують послуги позалікарняного догляду.

 

– Зміна норм оподаткування доходів громадян у частині виплати податків на доход у випадку отримання гуманітарної допомоги (Верховна Рада України та Міністерство юстиції України).

 

– Зміна норм оподаткування благодійників, спонсорів серед приватних підприємств для заохочення підтримки послуг з догляду та підтримки через безоплатну благодійну допомогу НУО.

 

– Введення інституту соціальної роботи з ЛЖВ у систему медичних закладів (у штат медичних закладів), а також включити необхідну кількість соціальних працівників та психологів до штатного розкладу закладів з виконання покарань.

 

– Запровадження ліцензування або/та акредитації програм НУО та державних установ, які надають послуги з догляду та підтримки.

 

– Розробка та запровадження механізму державного замовлення (на всіх рівнях) на послуги з догляду та підтримки.

 

– Впровадження у необхідному обсязі замісної підтримуючої терапії наркозалежності, як ефективної стратегії профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.

 

– Слід активно розвивати програми реабілітації та ресоціалізації наркозалежних з метою сприяння їм у відмові від немедичного використання наркотиків та повернення до нормальної життєдіяльності.

 

– Слід перенести акцент у сфері боротьби правоохоронних органів з незаконним обігом наркотиків з фактичного переслідування наркозалежних на пріоритетну боротьбу з такими більш суспільно-небезпечними злочинами, як: незаконне ввезення на територію України наркотиків (контрабанда наркотиків); незаконне виробництво наркотиків з метою збуту; збут наркотиків; залучення неповнолітніх до споживання наркотиків.

 

2. Стратегічне планування, розстановка сил та гармонізація

 

– Розробка концепції системи послуг з догляду та підтримки.

 

– Забезпечення якісних досліджень для обґрунтування потреб у наданні послуг, а також оцінки ефективності та економічності послуг та заходів.

 

– Розробка та запровадження єдиних стандартів надання послуг та підтримки, у тому числі з питань надання послуг медсестринського позалікарняного догляду.

 

– Розробка та запровадження єдиних стандартів надання послуг з догляду та підтримки, єдині, як для державного, так і для неурядового сектору.

 

– Розробка показників для моніторингу та оцінки послуг з догляду та підтримка.

 

3. Стале фінансування

 

– Забезпечення ефективного управління та використання коштів.

 

– Починаючи з 2007 року необхідне збільшення обсягів державного фінансування й паралельно розробляти механізми соціального замовлення на послуги.

 

– З 2008 року необхідно застосувати широку практику впровадження соціального замовлення.

 

– Збільшення обсягів фінансування послуг з догляду та підтримки за кошти Міністерства України в справах сім’ї, молоді та спорту.

 

– Розвиток та збільшення кількості цільових відомчих програм із забезпечення догляду та підтримки, ЦСССДМ, та мобілізація ресурсів на місцевому рівні.

 

4. Людські ресурси

 

– Розробка сучасних навчальних програм підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, соціальних працівників та психологів з питань надання послуг з догляду та підтримки ЛЖВ. Введення їх у спеціальні курси навчальних закладів різних рівнів акредитації (МОЗ, Міністерство освіти та науки, Міністерство України в справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство юстиції).

 

– Підготовка і перепідготовка фахівців (повинне розпочатися з 2007 року), згідно з потребами регіонів.

 

– Впровадження центральної стратегії в цій сфері – мобілізації ком’юніті щодо впровадження послуг з догляду та підтримки.

 

– Розвиток потенціалу ЛЖВ та ком’юніті для їх участі в плануванні, впровадженні та оцінки послуг з догляду та підтримки.

 

5. Організації та системи

 

– Розробка та впровадження системи послуг з догляду та підтримки, включаючи національні стандарти, кадри, матеріально-технічну базу, міжвідомчу мережу організацій-надавачів послуг з догляду та підтримки.

 

– Розробка заходів з формування культури права для надавачів та користувачів послуг.

 

– Активне залучення та використання потенціалу інституту омбудсмена.

 

– Впровадження заходів щодо зниження стигматизації та дискримінації та підвищення толерантності з боку населення, фахівців, які працюють з ЛЖВ та їх найближчим оточенням, на робочих місцях тощо.

 

– Впровадження широкомасштабної постійно діючої інформаційної кампанії та запровадження галузевих програм та політик на робочих місцях.

 

 



[1] Див. Урядовий портал: http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article?art_id=83771&cat_id=66794.

[2] Див. Офіційний сайт МВС: http://www.mvs.gov.ua.

[3] Рекомендації круглого столу в комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності 27 лютого 2008 р. http://www.rada.gov.ua/~k_zakon_pr/ht-27_02_2008.html#s3

[4] Див. сайт МЖПЦ «Ла Страда-Україна»: http://www.lastrada.org.ua/about.cgi?lng=ua&Id=14.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори