пошук  
версія для друку
26.07.2008

Права людини в Україні - 2007. 8. Свобода вираження поглядів

   

[1]

1.  Загальний огляд

Ситуація протягом 2007 року істотно не змінилася.

Після 2004 року значно послабився тиск на ЗМІ та журналістів з боку влади, проте останні два роки він поступово знову зростав. Це особливо відчутно на місцевому рівні.

Крім того, незалежність від влади не стала гарантією незалежності для ЗМІ. Відсутність відокремлення редакційної політики від власників ЗМІ зробило ЗМІ надто залежними від бажань їхніх власників, котрі все більше контролюють редакційну політику.

Не покращило ситуацію й поступове перетворення певної частини ЗМІ у прибутковий бізнес. Фінансова незалежність не мала наслідком незалежність редакційну.

Окремою наростаючою проблемою є розміщення в ЗМІ оплачених матеріалів, чи як це ще часто називають, «джинси»[2]. Ця проблема особливо зростає під час виборів, коли, наприклад, усі телекамери каналів зайняті на проплачених сюжетах і в той же час пропускають суспільно-важливі події, котрі потім не з’являються в новинах.

За таких умов у країні можна говорити про певну свободу ЗМІ, проте істотні проблеми є зі свободою слова через відсутність доступу до ЗМІ для висловлення власної позиції, оскільки такий доступ іноді практично повністю існує лише в режимі оплати чи вказівок власників ЗМІ.

Цю ситуацію могло би змінити створення суспільного телерадіомовлення, проте, очевидно, щодо цього не існує політичної волі Президента, голів уряду та парламенту.

Журналісти почуваються більш безпечніше, ніж раніше. Хоча напади на журналістів є частими й, зазвичай, розслідування таких випадків є безуспішними. Крім того, журналісти є під економічним тиском адміністрації ЗМІ: багато з них працюють неофіційно, їм сплачують неофіційну зарплату, а трудові права не захищені. Тому, наприклад, у випадку відкритого виступу проти менеджменту ЗМІ вони ризикують залишитися без зарплати принаймні за останній місяць.

Журналістам бракує самоорганізованості. Етичні механізми практично не працюють. Незалежні профспілки, як правило, є малочисельними або слаборозвиненими.

Протягом 2007 року Мін’юст продовжував розробку закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» (реєстраційний № 4003). Він був внесений до парламенту, проте листом від 1 березня 2007 року № 21-12-1702 Законопроект був відкликаний у зв’язку зі зміною складу Уряду. Мін’юст звернувся до Кабінету Міністрів з поданням про перенесення терміну доопрацьованого проекту Закону на 1 липня 2008 року (лист від 17 січня 2008 року № 21-9/213).

Таким чином, реформи державних і комунальних ЗМІ не відбулося. Живучи на дотації з бюджету, такі ЗМІ частіше працюють «рупором» влади без дотримання стандартів свободи слова.

На думку Інституту масової інформації, Україна поступово покращує ситуацію за всіма «класичними» критеріями, за якими міжнародні правозахисні структури усього світу відстежують ситуацію зі свободою слова. Поза тим, у державі міцніє інша небезпечна тенденція – це поширення «джинси» – замовних текстів приховано рекламного характеру. Ситуація може призвести аж до втрати права на професію, оскільки вона існує за мовчазної згоди власників мас-медіа, а також великої частини політиків та самих журналістів.[3]

На думку «Репортерів без кордонів», журналістам працювати легше, ніж раніше, але через поляризацію суспільства і преси журналістам складно мати незалежну редакторську позицію. Як приклад, вони наводять закриття телевізійної програми «Толока» на каналі УТ-1[4] і відставку редактора «Газети 24»[5] через те, що один із головних акціонерів видання захотів диктувати політичну лінію[6].

Результати моніторингу показують про збільшення толерантності місцевої влади до ЗМІ. Однак проблемою залишається постійне втручання власників у діяльність ЗМІ. Такі висновки регіонального моніторингу Лабораторії законодавчих ініціатив, Громадянської мережі ОПОРА та Комітету виборців України, що здійснювався за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»[7].

 

2.  Обов’язковість державної реєстрації ЗМІ та видавничої діяльності

Друковані ЗМІ

Реєстрація друкованих ЗМІ залишається обов’язковою, що, на думку УГСПЛ, порушує статтю 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Чинною є відповідальність за поширення ЗМІ без державної реєстрації.

На 1 січня 2008 року Міністерством юстиції зареєстровано та перереєстровано 2486 друкованих засобів масової інформації (у 2007 – 1331, у 2006 – 1048) та 35 інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності (у 2007 – 24, у 2006 – 11).

Територіальними органами юстиції зареєстровано (перереєстровано) понад 2 тис. друкованих засобів масової інформації (9 міс. 2007 – 1102, 9 міс. 2006 – 960).[8]

З метою створення єдиної системи обліку друкованих засобів масової інформації, що видаються на території країни, та інформаційних агентств запроваджено Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності[9]. Адміністратором Реєстру є Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції, яке створює та здійснює підтримку програмного забезпечення Реєстру, забезпечує збереження та захист даних, що містяться в Реєстрі, та видає завірені витяги з нього. Інформація з Реєстру надається у вигляді скороченого або повного витягу на письмові запити фізичних та юридичних осіб за плату, встановлену Мін’юстом. Відомості з Реєстру надаються безкоштовно на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства – у зв’язку з розслідуванням кримінальних справ, що перебувають у їх провадженні, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Телебачення та радіомовлення

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення здійснює обов’язкову реєстрацію телерадіоорганізацій. При чому реєстрації підлягають навіть ті, хто здійснює тільки виробництво аудіовізуального продукту, не поширюючи його самостійно.

Крім того, ліцензуванню підлягає будь-який вид мовлення (ефірний, супутниковий, цифровий, кабельний чи проводовий), що не відповідає міжнародним стандартам.

Станом на 31 грудня 2007 р. до Державного реєстру телерадіоорганізацій України внесено дані про 1523 телерадіоорганізації та суб’єкти інформаційної діяльності, а саме: 1426 телерадіомовних організацій та провайдерів програмної послуги, 97 суб’єктів інформаційної діяльності. З 1426 ліцензіатів за формою власності 36 – державні, 396 – комунальні та 994 – приватні.[10]

Видавнича діяльність

Усі суб’єкти, що займаються видавничою діяльністю, повинні пройти державну реєстрацію. При цьому видавцями не можуть бути громадські, релігійні чи благодійні організації, а тільки підприємства.

 

3.  Права журналістів та ЗМІ

Інститут масової інформації заявив, що Україна поступово стає державою з відносно невеликим рівнем грубих порушень принципів свободи слова. Про це свідчить передовсім той факт, що в державі чотири роки поспіль не відбувається убивств та сумнівних зникнень журналістів. Жодний український журналіст не перебуває за ґратами через злочин, пов’язаний з виконанням журналістської праці.

 

Інформація про зафіксовані порушення[11]

 

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Убиті, зниклі журналісти

3

4

0

0

0

0

Арешти, затримання

1

2

8

2

3

1

Побиття, напади, залякування

23

34

47

16

29

13

Перешкоджання виконувати професійні обов’язки, цензура

46

27

52

14

31

23

 

a)  Убивства, побиття, погрози чи інше насильство щодо журналістів

 

Інформація про потерпілих від злочинів, що є працівниками ЗМІ[12]

 

Потерпіло від злочинів

з них: загинуло

2006

2007

динаміка,
%

2006

2007

динаміка, %

Працівників ЗМІ

92

46

-50.0

1

0

 

 

У минулому році не відбулося бажаного прогресу в розслідуванні справи Гонгадзе. Розгляд у суді справи щодо виконавців убивства – колишніх високопосадовців МВС – тривав усі дванадцять місяців. Але жодних результатів у пошуку замовників та організаторів убивства не було досягнуто. Вирок виконавцям було винесено в березні 2008 року, але на цьому слідство зайшло в глухий кут: організатором злочину заочно визнано Олексія Пукача, котрий роками переховується від слідства. Інших свідків, котрі могли б указати на реальних замовників убивства, у залі суду названо не було.

Верховний Суд 22 червня залишив у силі вирок убивцям журналіста Ігоря Александрова. Рішення про позбавлення волі від 3 до 15 років 12-тьом засудженим-членам злочинного угруповання Апеляційний суд Луганської області виніс у 2006 році. Пізніше Генпрокуратура звернулася до вищої інстанції з проханням переглянути вирок, оскільки вважала його надто м’яким. Компенсацію, яку призначив суд рідним журналіста, виплачено не було, оскільки слідство не попіклувалося вчасно описати майно звинувачених[13].

Найбільш брутальним нападом на журналіста став напад 7 грудня на спеціального кореспондента газети «Бизнес» Максима Біроваша. Напад стався в ліфті будинку, де мешкає журналіст. Коли він сів у ліфт, за ним зайшли двоє невідомих, які збили Максима з ніг та кілька разів ударили, після чого забрали в нього сумку й утекли. За словами Біроваша, у сумці були документи внутрішнього листування МВС, протоколи засідань комісій із питань паспортизації та інші документи, які він мав пред’явити під час судового засідання за позовом голови консультаційної ради консорціуму «ЄДАПС» Юрія Сидоренка 10 грудня 2007 року. На думку постраждалого, напад, імовірно, пов’язаний із його професійною діяльністю, а саме з розслідуванням діяльності консорціуму «ЄДАПС» – приватної структури, яка здійснює програму з паспортизації. У листопаді представники цієї компанії подали на Максима Біроваша та газету «Бизнес» позов із вимогою відшкодувати збитки в сумі 46 мільйонів гривень. Журналіст пов’язує напад з професійною діяльністю, виходячи з того, що грабіжники не взяли практично нічого з його особистих речей, викинувши сумку в під’їзді. Проте з неї зникли кишеньковий комп’ютер та всі документи, які стосувалися справи «ЄДАПС». Максим Біроваш звернувся з відповідною заявою до Дарницького РВВС, і за кілька годин було затримано людину, яка була одним із нападників. У затриманого знайшли два телефони, що належали журналістові, з вилученими картами пам’яті. Дарницький РВВС порушив кримінальну справу за фактом пограбування. 18 лютого 2008 року затриманого засудили до 5 років позбавлення волі. Бази даних розслідувань пана Біроваша так і не знайшли, оскільки другого нападника ще шукають[14].

Молоді люди, які представилися працівниками одеської організації БЮТ, 26 серпня побили фотокореспондента газети «Сегодня» Олександра Лесика. Лесик помітив, як молоді люди по закінченні мітингу почали вантажити намети та прапори із символікою БЮТ у машину швидкої допомоги. Фотокореспондент почав це фотографувати. Молодики, що стояли біля машини швидкої допомоги,  підійшли до нього з проханням стерти останні кадри. Коли він відмовився, вони повалили його на землю й почали бити. Міліція знайшла нападників і 31 серпня порушила кримінальну справу за хуліганство (ч. 2 ст. 296 ККУ). Справа станом на квітень 2008 року розслідується.

У Донецьку невідомі 21 вересня спалили 5 автомобілів, серед яких машина редактора Інтернет-видання «Остров» Сергія Гармаша. Він стверджує, що підпал його машини був не випадковим і пов’язує його з власною журналістською діяльністю. За словами журналіста, невідомі першою підпалили саме його машину й уже після того, як вона згоріла майже повністю, почали підпалювати інші машини тієї ж марки. Він припустив, що це було зроблено спеціально, аби відвернути увагу від підпалу саме його авто. На першому етапі слідства міліція схилялася до версії, що це було дрібне хуліганство, не беручи до увагу версію про підпал через професійну журналістську діяльність. Міліція не оприлюднила жодних висновків цього розслідування.

Ігоря Сцібайла, голову Медіа-профспілки в Тернополі, кореспондента всеукраїнської газети «Точка ОПОРИ», побили вночі з 19 на 20 жовтня біля тернопільського молодіжного центру «Лас Вегас» двоє чоловіків у штатському. Один із них показав посвідчення оперуповноваженого карного розшуку Олега Могили. Після цього журналіста відвезли в Тернопільське міське відділення міліції №2. Міліціонери вилучили в пана Сцібайла всі речі й, не склавши протоколу, помістили його в камеру. Уранці 20 жовтня, коли Ігор Сцібайло почав вимагати, щоб його звільнили, двері камери відчинив капітан Кравчук. Він повідомив, що Сцібайла затримано за підробку документів. Коли Ігор почав протестувати, капітан Кравчук особисто вдарив журналіста в груди, сказавши: «Сиди тихенько, доки не отримав ще». Близько 11.30 міліціонери відпустили пана Сцібайла, віддавши йому частину речей. Правоохоронці не повернули мобільний телефон та 300 гривень готівки. На прохання повернути відсутні речі, працівники міліції сказали, що їх не було, і попросили розписатись у протоколі повернення речей, який уже був складений. Коли ж Ігор відмовився підписувати документ, його перевезли до Тернопільського міського відділення міліції №1. «Там я зустрівся з начальником відділу паном Лукою, який відпустив мене з відділення», – каже Ігор. Журналіст звернувся із заявою до Тернопільських міської та обласної прокуратур. Він потрапив до Тернопільської обласної лікарні, відділення нейрохірургії, де лікарі встановили попередній діагноз – струс мозку. Від прокуратури відповіді не було. Журналіст подав проти них судові позови. Перші засідання призначені на березень 2008 року.

 

б) Цензура та інший тиск на ЗМІ та журналістів

Опитування журналістів свідчить про існування цензури[15].

Відповідно до опитування журналістів, найчастіше у власній діяльності вони зустрічалися з вимогою з боку влади ознайомлюватися з журналістськими матеріалами до їх публікації, прямою вказівкою керівнику ЗМІ від влади щодо характеру висвітлення подій, а також з вилученням редактором небажаної з його точки зору інформації з авторського тексту, його відмовою від оприлюднення матеріалу або прямою вказівкою щодо характеру висвітлення.

Не вийшов у ефір запланований раніше повтор програми «Толока» на Першому національному телеканалі за участю лідерів опозиції, який був у прямому ефірі 19 березня ввечері. Пізніше журналіста було повідомлено про закриття програми. Журналіст переконаний, що це сталося через вихід останньої програми за участю лідерів опозиції. Президент каналу стверджував, що програму закрили через непрофесійність ведучого. З цією думкою не погодилася Київська незалежна медіа-профспілка, зазначивши, що рейтинги останньої програми були чи не найвищі за всю історію програми. Після призупинення виходу в ефір ток-шоу «Толока» президент НТКУ Віталій Докаленко призначив службове розслідування, звинувативши ведучого програми Віктора Павлюка в прихованій рекламі опозиції. 23 березня в ефірі програми «Свобода слова» Докаленко заявив, що програма 26 березня в ефір не вийде, а її показ не буде відновлено до завершення службового розслідування. Пізніше результати розслідування показали, що програма була знята безпідставно. Програма вийшла через два місяці, проте з іншим ведучим.

У вересні про зростання тиску з боку влади на місцеві ЗМІ та журналістів було заявлено Національною спілкою журналістів[16].

Головний редактор «Газети 24» Віталій Портніков 9 жовтня пішов з посади через цензуру. Це рішення було ухвалене Портніковим після бесіди з інвестором проекту холдингу «МедіаДім» Володимиром Костеріним, який попередив про необхідність здійснення внутрішнього нагляду за діяльністю редакції з боку компанії і висловив бажання, за словами Портнікова, встановити політичний контроль за часописом. Віталій Портніков пояснив причини свого звільнення та розповів про спроби інвестора запровадити у виданні цензуру у відкритому листі, оприлюдненому в численних медіа.

«Не буду приховувати, що зі спробами опублікувати у виданні матеріали, які розходяться з концепцією видання, мені довелося зіштовхуватися з перших днів роботи шеф-редактором, а потім і головним редактором «Газети 24». Але спочатку мені вдавалося їм більш-менш ефективно протистояти, а тим самим і відгороджувати колектив редакції від спроб політичного використання інвестором і його найближчим оточенням», – пише В.Портніков. За його словами, ситуація кардинально змінилася після парламентських виборів, на яких очолювана В.Костеріним партія (Партія зелених України) виступила «вкрай невдало».

У той же день Президент холдингу «МедіаДім» і голова правління каналу «Тоніс» Микола Княжицький підтвердив справедливість звинувачень на адресу власника холдингу Володимира Костеріна, оприлюднених Віталієм Портніковим. А 13 жовтня Артем Шевченко, шеф-редактор новин телеканалу «Тоніс», що також входить до холдингу «МедіаДім», також подав заяву про звільнення.

Головний редактор Першого ділового телеканалу Світлана Коляда 9 лютого повідомила, що з її зарплати була вирахувана значна сума за те, що в ефірі каналу був сюжет зі Львова про те, як місцева влада виділила додаткові кошти на оплату комунальних послуг ветеранам УПА. Сюжет був абсолютно збалансованим, у ньому були представлені різні точки зору (зокрема, і комуністів). «Мені пояснили це тим, що такого сюжету не може бути в нашому ефірі з політичних причин», – розповіла вона. За її словами, вказівка щодо штрафу була дана власником каналу. «Наш бухгалтер сказала мені: «Я нічого не розумію, але була команда – зняти гроші за сюжет зі Львова». Після цього вона зателефонувала помічниці інвестора, яка підтвердила, що це було його рішення.

Київська медіа-профспілка заявила про тиск на журналістів радіо «Ера», які виступили з ініціативою створення осередку медіа-профспілки. Зокрема, одразу після її створення в адміністрації з’явилися претензії до її членів, а одному з активістів, Михайлу Глуховському, було запропоновано написати заяву на звільнення «за власним бажанням». Пізніше його та інших ініціаторів профспілки було звільнено.

 

в) Перешкоджання журналістській діяльності

У 2007 році в суди надійшла одна кримінальна справа щодо однієї особи, порушена за статтею 171 Кримінального кодексу України (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів). Вона була повернута на додаткове (досудове) розслідування.[17]. Загалом, відомий лише один випадок застосування цієї статті, хоча, на нашу думку, він є надто сумнівним і суперечливим.[18].

 

г) Непропорційність покарання за зловживання свободою слова

Після сплеску позовів проти ЗМІ в 2006 році, бачимо спад подібної практики. При цьому зменшилася кількість не тільки поданих, але й задоволених позовів.

Інформація про позови в справах про захист честі, гідності та ділової репутації

до засобів масової інформації [19]

 

Найменування показника

2003 рік

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

1.

Знаходилося на розгляді

 

 

753

926

 

719

 

2.

Закінчено провадження справ

627

514

441

605

490

2.1

У тому числі

з винесенням рішення

308

250

246

356

265

 

2.1.1

у тому числі: задоволено позов

187

158

150

193

 

168

 

2.2

із закриттям провадження в справі

118

158

-

-

67

 

2.3

Залишення заяви без розгляду

151

141

-

-

150

 

2.4

переведено в інші суди

50

34

-

-

8

3.

Суми матеріальної й моральної шкоди, що пред’явлені до стягнення, грн.

71 247 890

20 315 264

-

-

39 511 170

 

4.

Суми матеріальної й моральної шкоди, що присудженні до стягнення, грн.

4 534 785

591 591

-

-

636 562

 

 

За даними Асоціації медіа-юристів, загалом за період з 1998 по 2008 рік відповідно до результатів аналізу 738 судових рішень, лише 25% позивачів заявляли позови, в яких вимагали спростування інформації, тоді як 70% разом зі спростуванням вимагали компенсації моральної шкоди, а 1, 37% - припинення виходу ЗМІ. Лише 7% вимагали відшкодування на суму в межах 1-1700 гривень, а 68, 7% сподівались на компенсацію в розмірі 1700 – 170 000 гривень, а ще 25% прагнули отримати більш ніж 170 000 гривень. При чому найбільше задоволених позовів на значні суми відбуваються у роки після виборів, а найбільш «жадібними» позивачами є політики та посадові особи (48, 8%)[20].

Наведемо декілька прикладів судових справ.

27 червня 2007 року Апеляційний суд міста Києва поставив крапку в трирічному судовому переслідуванні «5 каналу». Було винесено ухвалу, згідно з якою скаргу народного депутата Володимира Сівковича залишено без задоволення. Раніше, 20 липня 2006 року, таке саме рішення виніс Печерський районний суд столиці. Восени 2004 року Володимир Сівкович звернувся до Печерського районного суду Києва із позовом про захист честі і гідності до «5 каналу» і особисто Петра Порошенка. Як наслідок, у розпал виборчої кампанії, за 10 днів до першого туру президентських виборів рахунки „5 каналу” та П.Порошенка були арештовані. Єдиний на той момент опозиційний канал почали відключати від ефіру в регіонах[21].

Дніпропетровське міське управління МВС 14 липня подало позов проти газети «Лица» за дві статті на правоохоронні теми. Управління МВС вимагало захисту честі, гідності й ділової репутації та компенсації збитків у розмірі 15000 гривень. Розгляд справи тривав до кінця року, а в лютому 2008 року управління відкликало позов.

«Дельта-Банк» 31 жовтня подав до суду на інформаційну агенцію «Економические Новости» з вимогою відшкодувати шкоду нібито нанесену діловій репутації банку в розмірі 100 тисяч грн. На думку позивача, шеф-редактор «Економічних новин» Тарас Загородній наніс шкоди банку, розповсюдивши інформацію на прес-конференції 4 липня 2007 року. Тоді йшлося, що в рамках журналістського розслідування, проведеного агенцією в червні 2007 року, були зроблені висновки, що нібито банки ігнорують ухвалу НБУ №168, яка забороняє банкам приховувати реальні процентні ставки. На думку юристів банку, поширена паном Загороднім інформація призвела до падіння темпів видачі кредитів банку. Попереднє засідання відбулося 5 листопада 2007 року. Розгляд справи було перенесено на 2008 рік.

Верховний Суд 4 серпня відмовив колишньому лідерові Соціал-демократичної партії (об’єднаної) Віктору Медведчуку у визнанні викладених у книзі «Нарцис» фактів недостовірними. Суд виніс нове рішення в справі, яким відмовив у позові. Перед тим, 26 липня 2004 року, Апеляційний суд Києва визнав автора книги «Нарцис» Дмитра Чобота винним у втручанні в особисте життя Медведчука. Тоді Апеляційний суд Києва зобов’язав Чобота виплатити Медведчуку 10 тис. гривень за нанесену моральну шкоду, а видавництву «Просвіта», яке надрукувало книгу, – 20 тис. гривень.

26 грудня 2007 року міськрайонний суд Слов’янська Донецької області ухвалив рішення про часткове задоволення позову міського голови Валентина Рибачука до місцевої телекомпанії «САТ плюс» та журналіста Наталії Попової, зобов’язавши відповідачів спростувати поширену інформацію та виплатити міському голові 80 тисяч гривень у якості компенсації моральної шкоди. 18 березня 2008 року Донецький апеляційний суд скасував це рішення суду й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову[22].

19 листопада 2007 року голова консультаційної ради консорціуму «ЄДАПС» Юрій Сидоренко подав позов до «Бліц-Інформу» на суму 46 млн. грн. Про серйозність намірів говорить те, що в справі було сплачено держмито у сумі 4, 6 мільйонів гривень[23]. Вже 23 травня 2008 року цей позов було задоволено. Сума відшкодувань із газети «Бізнес» та двох журналістів, призначена судом, становить 27 мільйонів гривень, що є найбільшою сумою за історію країни й більше, ніж за увесь 2004 рік по всім позовам до ЗМІ. Тепер для того, щоб подати апеляційну скаргу, видання і журналісти мають сплатити державне мито від 1 до 2, 5 млн. гривень – залежно від того, якого висновку дійде суд.

2007 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення здійснила 270 перевірок діяльності телерадіоорганізацій, результати яких розглянула на засіданнях Національної ради, в тому числі 186 планових та 84 позапланових перевірки.

За результатами перевірок Національна рада оголосила попередження 92 телерадіоорганізаціям, до 1 телерадіокомпанії (КП «ТРК «Мелітополь», м. Мелітополь) ужито санкцію – стягнення штрафу , на 5 телерадіоорганізацій (ТОВ «Ар Ю М’юзік», м. Київ, ТОВ «ТРК «Клас» м. Київ, ТОВ ТК «АТВ при Одеській національній академії зв’язку ім. О.С. Попова», м. Одеса, ТРК «Чорноморська» м. Сімферополь, ДП Радіостудія «Нова хвиля», м. Снятин) подано до суду позови про анулювання ліцензій на мовлення (санкція, визначена статтею 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»)[24].

Відповідно до п. 13. статті 69 закону про вибори народних депутатів замовниками політичної реклами під час виборчої кампанії для трансляції телерадіоорганізаціями можуть бути тільки партії (блоки) – суб’єкти виборчого процесу. Під час трансляції політичної реклами обов’язково подається повна назва її замовника у формі текстового повідомлення, яке має займати не менше п’ятнадцяти відсотків площі екрана і бути виконане контрастним кольором до фону та бути сприйнятним для глядача. Саме за порушення цієї вимоги була оштрафована телерадіокомпанія ТРК «Мелітополь».

Рішення про подання позову про анулювання ліцензій було прийнято Нацрадою щодо:

-  Радіостудії "Нова хвиля" через порушення нею ч. 3, ч. 5 ст. 43 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (мовлення на більшу територію, ніж це зазначено в ліцензії та передача каналу мовлення в суборенду);  ч. 1 ст. 69 Закону України "Про вибори народних депутатів" (неопублікування за 110 днів до виборів у ЗМІ інформації про розцінки однієї хвилини (секунди) ефірного часу для передвиборчої агітації).

-  ТОВ "АР Ю М’юзік" через порушення п. "б" ст. 59  Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (невиконання рішень Нацради чи суду).

-  ТОВ „ТРК Клас” через порушення ч. 9 ст. 23 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (мовлення без наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їхню експлуатацію).

-  ТОВ "Чорноморська ТРК" через порушення п. "б" ст. 59  Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (невиконання рішень Нацради чи суду).

-  ТОВ ТРК "АТВ при Одеській академії зв’язку (ОНАЗ) ім. О.С. Попова через порушення ст. 6, ст. 60, п. "е" ст. 59  Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (зловживання свободою слова, порушення правил реклами та спонсорства); ст. 9 Закону України "Про рекламу" (порушення щодо ідентифікації реклами).

Слід додати, що рішення Нацради про подачу позову про анулювання ліцензії не означає, що суд підтримає таке рішення. Невідомі наслідки розгляду цих позовів.

 

4.  Рекомендації

1)  Здійснити програму реформування державних ЗМІ через зміну їхньої системи управління та фінансування відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ. Найкращим прикладом такого реформування є запровадження суспільного телерадіомовлення на базі державного телеканалу УТ-1 (НТКУ) та Першого національного радіоканалу. Важливо прискорити роздержавлення ЗМІ.

2)  Скасувати процедуру дозвільної реєстрації друкованих засобів масової інформації, що не узгоджується із вимогами статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини[25].

3)  Розширити коло суб’єктів, що мають право займатися видавничою діяльністю, з підприємств до всіх видів юридичних осіб. Для цього необхідно внести зміни до закону про видавничу діяльність.

4)  Розробити та впровадити відповідне законодавство та програми саморегулювання для журналістів і ЗМІ з метою зменшення поширення оплачених інформаційних матеріалів або інформаційних матеріалів, здійснених на замовлення, з порушенням журналістських стандартів щодо об’єктивності та збалансованості подачі інформації.

5)  Скасувати закони «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»; при цьому передбачити скасування окремих пільг журналістам державних ЗМІ та прирівняти їх у правах із журналістами недержавних ЗМІ.

6)  Доцільно переглянути законодавство про вибори з метою забезпечення вільної дискусії в ЗМІ про кандидатів, їхні сильні та слабкі сторони та різні аспекти їхньої політичної програми та діяльності. З цією метою слід більш чітко визначити поняття реклами та передвиборчої агітації.

7)  Доцільно на рівні закону заборонити спонсорство новин.

8)  Доцільно розробити проект закону про права журналістів, використовуючи напрацювання, здійснені Держкомтелерадіо, та проект закону № 9175 від 27 лютого 2006 року «Про захист професійної діяльності журналістів». Ця проблема є достатньо суттєвою на практиці, оскільки, наприклад, права журналістів ТРО законодавством взагалі не визначені.

9)  Унести зміни до закону про телебачення та радіомовлення з метою приведення його у відповідність стандартам Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу.

10)  Унести зміни до законодавства щодо можливості визначення справжнього власника ЗМІ, особливо телеканалів і радіостанцій, а також перехресного володіння друкованими, електронними та іншими ЗМІ, впровадження ефективного контролю за концентрацією ЗМІ в руках одного власника чи його родини, антимонопольними обмеженнями на інформаційному ринку відповідно до рекомендацій Ради Європи (наприклад, Рекомендації № R (94) 13), ОБСЄ та Європейського Союзу, а також впровадження необхідних процедур щодо покарання порушників законодавства про концентрацію ЗМІ.

11)  Забезпечити швидке та прозоре розслідування всіх минулих заяв щодо випадків насильства та смерті журналістів, а також випадків перешкоджання журналістській діяльності.

12)  Прискорити процедуру ратифікації Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Додаткового протоколу до неї, а також прийняти зміни до законодавства для імплементації її норм, а також положень Директиви ЄС 85/552/ЕС, 97/36/ЕС «Телебачення без кордонів».

13)  Ліквідувати Державний комітет телебачення і радіомовлення під час розгляду проекту змін до Конституції України. Крім того, необхідно посилити контроль за використанням коштів цим органом влади через численні зловживання, зокрема, слід зробити прозорою систему замовлення створення телерадіопрограм, книговидання та інших послуг за державні кошти.

14)  Прийняти в новій редакції Закон України «Про захист суспільної моралі», де передбачити більш чіткі підстави обмеження свободи вираження поглядів з метою захисту суспільної моралі, а також виключити попередній контроль за поширенням продукції.



[1] Підготовлено виконавчим директором УГСПЛ Володимиром Яворським.

[2] Див. наприклад: "Енергоатом" став найбільшим покупцем теленовин у листопаді, ICTV – найбільшим продавцем // Сайт Незалежної медіа-профспілки, http://www.profspilka.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=3524&Itemid=60; Експерти Академії української преси побачили у новинах "джинсу" // Інтернет-видання «Українська правда», http://www.pravda.com.ua/news/2007/9/10/63690.htm; Телеканали впіймали на політичній "джинсі" // Інтернет-видання «Українська правда», http://www.pravda.com.ua/news/2007/9/25/64387.htm; Запрошення в гостьову студію провідного телевізійного каналу коштує 70 тисяч доларів // Інтернет-видання «Телекритика», 15:25, 30.08.2007, http://telekritika.kiev.ua/news/146/0/24370/zaproshennja_v_gostovu_studiju_providnogo_televizijnogo_kanalu_koshtue_70_tisjac/.

[3] В Україні відносно невеликий рівень грубих порушень принципів свободи слова // Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=172036&Itemid=42.

[4] Див.: Звіт роботи Комісії з проведення службового розслідування щодо тимчасового призупинення виходу в ефір Першого Національного ток-шоу "Толока" // Сайт «Першого Національного», http://1tv.com.ua/about/1tvnews/07/04/03/18/05.html.

[5] Див. також: Віталія Портникова звільнять з «Газети 24» за прогули, якщо він не відкличе заяву про цензуру // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1196345223; Портников пішов з «24», Княжицький – з «Тонісу». Через цензуру // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1191918482.

[6] «Репортери без кордонів»: Нині небезпечно бути журналістом // Радіо «Свобода», http://www.radiosvoboda.org.

[7] Проект «Україна: рік після виборів. Моніторинг регіонів» здійснювався у 10 регіонах: Волинській, Львівській, Вінницькій, Одеській, Донецькій, Сумській, Чернігівській, Черкаській, Харківській та Херсонській областях. Моніторинг медіа проводився за такими напрямами: структура медіа-ринку (власність ЗМІ), особливості інформаційного простору, відносини влади і ЗМІ, система ринку, плюралізм ЗМІ, наявність впливових Інтернет-видань. Див. більше: http://helsinki.org.ua.index.php?id=1185451112.

[8] Інформація про підсумки діяльності Міністерства юстиції у 2007 році. Доступна на сайті Мін’юсту: http://www.minjust.gov.ua/0/zvit_2007.

[9] Затверджений наказом Міністерства юстиції України від 21 червня 2007 року № 412/5.

[10] Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2007 рік // Офіційний сайт Нацради, http://www.nrada.gov.ua/cgi-bin/go?page=117.

[11] За даними багаторічного моніторингу Інституту масової інформації: http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=172036&Itemid=42. Дивіться також опис фактів порушень: Хроніка порушень свободи слова. Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/media/hronique.doc.

[12] За даними МВС, оприлюдненими на офіційному сайті: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/53966;jsessionid=90E9A16E35E13DD262262B3724A663C5

[13] Хроніка порушень свободи слова. Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/media/hronique.doc.

[14] Там же. Див. також: Інтернет-проект «Хроніка», http://www.xponika.info/?p=173; У Києві побили журналіста газети "Бізнес" Максима Біроваша // Інтернет-видання «Телекритика», http://www.telekritika.ua/news/2007-12-10/35418; Слідство не пов’язує напад на Біроваша з журналістською діяльністю // Інституту масової інформації, http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=170545&Itemid=42; Медіа-профспілка та ІМІ вимагають знайти замовників нападу на Максима Біроваша // Інф. прес-служби Медіа-профспілки України, 17.12.07, 13:49, http://www.profspilka.org.ua.

[15] Упродовж листопада 2006 – лютого 2007 Незалежна медіа-профспілка України проводила дослідження у рамках проекту «Ефективний контроль за роботою органів держвлади на місцях – місцевим ЗМІ та журналістам України», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження». Під час дослідження проводилися експерті інтерв’ю з медіа-експертами та представниками місцевих органів державної влади, а також анкетування журналістів у трьох областях – Донецькій, Львівській та Київській (з містом Київ). Усього було зібрано 143 анкети (48 у Львівській обл., 47 у Донецькій обл. та 48 у Київській обл. та м. Києві). Для співставлення використовувалися результати дослідження «Становище журналістів в Україні: статус, соціальні та професійні права, умови праці», яке проводила компанія GfK на замовлення Київської незалежної медіа-профспілки у листопаді-грудні 2004 – січні 2005 року. Географія цього дослідження охоплювала міста Київ, Житомир, Полтава, Харків, Рівне, Запоріжжя, Львів, Одеса, Сімферополь і Донецьк. Було проведено 58 напівструктурованих експертних інтерв’ю. В обох випадках вибірка не є репрезентативною для всієї генеральної сукупності журналістів, які працюють в Україні. Тому отримані результати можуть бути використані лише для опису наявних проблем та виявлення тенденцій, а не кількісної оцінки їхнього масштабу щодо всіх журналістів України. Джерело: Цензура в Україні існує // Інтернет-видання «Телекритика», 04.05.2007, http://telekritika.kiev.ua/articles/143/0/9120/nmpu_doslidzhennia/.

[16] Меморандум Національної спілки журналістів України «Про становище у національному інформаційному просторі» // Інтернет-видання «Телекритика», 4 вересня 2007 року, http://telekritika.kiev.ua/articles/143/0/9777/memorandum_nacЈonalnoi_spЈlki_zhurnalЈstЈv_ukraini_pro_stanoviщe_u_nacЈonalnomu_/.

[17] Дані Державної судової адміністрації України за 2007 рік.

[18] Справа газети «Перехрестя», Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=170363&Itemid=37.

[19] За даними Державної судової адміністрації України за різні роки.

[20] Їхній гіпноз – це наш страх // Інтернет-видання «Телекритика», 06.06.2008, http://www.telekritika.ua/media-corp/prava/2008-06-06/38854

[21] Свобода слова в Україні: становлення, механізми та методи боротьби // Інформаційне агентство «УНІАН», 05.07.2007, http://www.unian.net/.

[22] Наталія Попова («САТ плюс») виграла апеляційний суд у мера Слов’янська // Інтернет-видання «Телекритика», http://www.telekritika.ua/news/2008-03-18/37202.

[23] Інтернет-видання «Телекритика», http://www.telekritika.ua/daidzhest/2007-11-25/35141.

[24] Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2007 рік // Офіційний сайт Нацради, http://www.nrada.gov.ua/cgi-bin/go?page=117

[25] Детальніше про це можна дізнатися зі Спеціальної доповіді Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Міклоша Харасті «Реєстрація ЗМІ в регіоні ОБСЄ: спостереження те рекомендації» від 29 березня 2006 року.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори